СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Харків Справа № 905/1190/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Гребенюк Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвоката Чайкіної К.О. (вх. №2000Д/1-18)
на ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23, постановлену в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Харакоз К.С.), повний текст якої складено 05.09.2023 року
за позовом ОСОБА_1 , м.Дніпро та Товариства з обмеженою відповідальністю “Меридіан А”, м.Київ,
до 1-го відповідача ОСОБА_2 , м.Київ
до 2-го відповідача Компанії “Метінвест Б.В.” (Metinvest B.V.), м.Амстердам, Королівство Нідерланди,
про визнання права та стягнення 354054,66 грн.-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23 позовні матеріали ОСОБА_1 , м.Дніпро та Товариства з обмеженою відповідальністю “Меридіан А”, м.Київ до ОСОБА_2 , м.Київ та Компанії “Метінвест Б.В.” (Metinvest B.V.), м.Амстердам, Королівство Нідерланди про визнання права та стягнення 354054,66 грн. передано за підсудністю до господарського суду Запорізької області.
Представник Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвокат Чайкіна К.О. з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії відкриття провадження.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
На стадії відкриття провадження у справі суд перевіряє наявність підстав для повернення позовної заяви визначених ч.5 ст. 174 ГПК України, а тому вирішення судом передання справи до іншого суду до з'ясування зазначених питань є передчасним; суд першої інстанції спочатку повинен перевірити позовну заяву на відповідність вимогам ГПК України, а потім передати справу до іншого суду; суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали порушив принцип “стадійності господарського процесу” та норми процесуального права, внаслідок чого прийняв помилкову ухвалу; наявність такої ухвали перешкоджає продовженню розгляду справи на стадії відкриття провадження вказаним судом першої інстанції.
Одночасно апелянт, посилаючись на положення ст. 256 ГПК України просив поновити строк для подання апеляційної скарги, оскільки повний текст оскаржуваної ухвали апелянтом отримано лише 25.09.2023 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2023 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Гребенюк Н.В.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
28.09.2023 року на адресу суду від представника позивачів - адвоката Погрібної С.О. надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження (вх. № 11815 ел. 13465), в яких остання просила відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" на ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23, в обґрунтування яких вказано на те, що у справі №905/692/22 ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" остаточно вирішено правомірність передачі справи за місцезнаходженням ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" (за підсудністю) до господарського суду Запорізької області, однак таким чином представникам ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" вдалося затягнути розгляд справи більше ніж на 8 місяців; на підтвердження того, що ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" має на меті лише затягувати розгляд справи є відсутність квитанцій про сплату судового збору, фіскальних чеків про направлення апеляційної скарги учасникам процесу (лише сформовані накладні); така поведінка представників ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" є системною та за всіма ознаками у відповідності до ст.43 ГПК України ідентифікується як зловживання процесуальними правами.
28.09.2023 року на адресу суду від представника позивачів - адвоката Погрібної С.О. надійшло клопотання про застосування заходів процесуального примусу (вх.№11816 ел. 13466), в якому остання просить постановити ухвалу про застосування до ПрАТ "МК "Азовсталь" заходу процесуального примусу у вигляді штрафу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 року апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвоката Чайкіної К.О. на ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23 залишено без руху; останню зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
06.10.2023 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№12161), з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яку разом з додатками долучено до матеріалів справи.
Розглянувши заперечення проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" на ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23, (вх. № 11815 ел. 13465), які надійшли від представника позивачів - адвоката Погрібної С.О., колегією суддів зазначено, що доводи, викладені у вказаних запереченнях не є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження в сенсі приписів чинного процесуального законодавства.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 року клопотання представника Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвоката Чайкіної К.О. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвоката Чайкіної К.О. на ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23; призначено розгляд справи №905/1190/23 за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвоката Чайкіної К.О. на ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України з доказами надсилання його апелянту; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; витребувано з господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1190/23.
18.10.2023 року на адресу суду з господарського суду Донецької області надійшов лист (вх.№12675) про неможливість надіслання справи, у зв'язку з відсутністю справи у господарському суді Донецької області та надіслання її до господарського суду Запорізької області, на виконання вимог ухвали від 05.09.2023 року.
За даними програми Діловодство спеціалізованого суду, на підставі супровідного листа від 26.09.2023 року, господарським судом Донецької області було надіслано господарському суду Запорізької області, зокрема матеріали позовної заяви №905/1190/23 на 29 аркушах; конверт; протокол автоматизованого розподілу судової справи на 1 аркуші; заяву про помилковість присвоєння нового номеру по одній і тій же справі на 3 аркушах від 04.09.2023; ухвалу про передачу справи за підсудністю на 2 аркушах; виписку про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.
20.10.2023 року за вих. №5592 Східним апеляційним господарським судом було надіслано копію ухвали від 09.10.2023 року на адресу господарського суду Запорізької області - @zp.arbitr.gov.ua.
Станом на 31.10.2023 року матеріали справи №905/1190/23 з господарського суду Запорізької області до Східного апеляційного господарського суду на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 року не надходили.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 року витребувано з господарського суду Запорізької області матеріали справи №905/1190/23; копію ухвали надіслано господарському суду Запорізької області (inbox@zp.arbitr.gov.ua).
Станом на 06.11.2023 року матеріали справи №905/1190/23 з господарського суду Запорізької області до Східного апеляційного господарського суду на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 року не надходили.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 року повторно витребувано з господарського суду Запорізької області матеріали справи №905/1190/23; копію ухвали надіслано господарському суду Запорізької області (inbox@zp.arbitr.gov.ua) на виконання.
13.11.2023 року на адресу суду з господарського суду Запорізької області надійшли матеріали справи №905/1190/23 (вх.№13923).
Колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивачів - адвоката Погрібної С.О. про застосування заходів процесуального примусу (вх.№11816 ел. 13466), дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.
Так, в обґрунтування вказаного клопотання заявник, зокрема вказує на те, що у справі №905/692/22 ПрАТ “МК “Азовсталь” остаточно вирішено правомірність передачі справи за місцезнаходженням ПрАТ “МК “Азовсталь” (за підсудністю) до господарського суду Запорізької області, однак таким чином представникам ПрАТ “МК “Азовсталь” вдалося затягнути розгляд справи більше ніж на 8 місяців; на підтвердження того, що ПрАТ “МК “Азовсталь” має на меті лише затягувати розгляд справи є відсутність квитанцій про сплату судового збору, фіскальних чеків про направлення апеляційної скарги учасникам процесу (лише сформовані накладні); така поведінка, на думку заявника є системною та за всіма ознаками у відповідності до ст.43 ГПК України ідентифікується як зловживання процесуальними правами.
Разом з тим, право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення Європейського суду з прав людини від 12.07.2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 30.09.2022 року у справі №914/208/17, де, зокрема вказано на те, що у дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, важливе значення має добросовісна поведінка учасників справи. Також, правова позиція щодо дотримання стандартів доступу до суду, передбачених згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі №901/11/19. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі.
Завданням та основними засадами господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст.2 ГПК України).
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ними.
Згідно із ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У правових висновках Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №910/1873/17 зазначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Під зловживанням процесуальними правами, слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин справи, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Отже, наведений у статті 43 ГПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, тобто зазначеною нормою закріплено дискреційні повноваження суду в межах процесуального закону зі свободою розсуду вирішити питання про визнання дій учасника судового процесу зловживанням процесуальними правами.
За змістом ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 43 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 43 ГПК України процесуальний закон зобов'язує суд вживати заходів для запобігання зловживанню учасниками судового процесу процесуальними правами.
Згідно ст. 131 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Заходами процесуального примусу згідно ст. 132 ГПК України є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 ГПК , суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.
Разом з тим, жодної з умов, встановлених приписами ч. 1 ст. 135 ГПК України, судом апеляційної інстанції в діях представника позивачів - адвоката Погрібної С.О. не встановлено, а підстави, на які посилається заявник, для застосування заходів процесуального примусу, не є достатніми.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 , м.Дніпро та Товариство з обмеженою відповідальністю “Меридіан А”, м.Київ звернулись до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , м.Київ та Компанії “Метінвест Б.В.” (Metinvest B.V.), м.Амстердам, Королівство Нідерланди про: визнання за ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю “Меридіан А” права на отримання з 12.04.2018 року справедливої вартості за примусово вилучені акції в процедурі обов'язкового продажу акцій Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” та встановлення її розміру на рівні 9,1065 грн. із розрахунку за 1 акцію; солідарне стягнення з Компанії “Метінвест Б.В.” (Metinvest B.V.) та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми компенсації за примусово вилучені акції Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” в розмірі 286529,12 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 67525,54 грн.
05.09.2023 року господарським судом Донецької області постановлено оскаржувану ухвалу, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно зі ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в ч.1 ст.17 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.
Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
За приписами ч.1 ст.27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частиною 8 ст.30 ГПК України визначено виключну підсудність деяких справ. Зокрема, спори, пов'язані з емісією, обігом, викупом або погашенням емісійних цінних паперів, у тому числі деривативних цінних паперів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.
За змістом ст. 8 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. Цінні папери за порядком їх розміщення або видачі поділяються на емісійні або неемісійні. Емісійні цінні папери - це цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску цінних паперів стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітента). До емісійних цінних паперів належать, зокрема, акції.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 905/1566/17, де, зокрема, вказано на те, що виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.
Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховним Судом було розглянуто справу №905/671/19 за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” про визнання недійсним рішення Наглядової Ради Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” від 04.05.2018 року, оформленого протоколом засідання Наглядової Ради Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” №211 про затвердження ринкової вартості 1 (однієї) простої іменної акції Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” у розмірі 13,13 грн.; про визнання права ОСОБА_3 на отримання компенсації за примусово вилучені на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод” акції у розмірі з розрахунку 71,83 грн. за одну акцію, та винесено постанову від 15.06.2022 року.
При розгляді вказаної справи Верховним Судом було встановлено наступне: “Відповідач стверджував, що належним відповідачем за такою вимогою є не емітент, а покупець акцій, оскільки саме він визначав ціну у безвідкличній пропозиції про викуп акцій, акції перейшли до нього у власність, на ньому лежить обов'язок з оплати акцій. Суд першої інстанції вказав, що відповідач позбавлений права визначати ціну придбання (це право оферента), його повноваження обмежені тільки затвердженням ринкової вартості акцій, визначеної суб'єктом оціночної діяльності. В умовах відсутності вимог до акціонера, який володіє домінуючим пакетом акцій, про визнання недійсним правочину з примусового викупу акцій (безвідкличної вимоги) або будь-яких інших вимог, вимога про визнання за позивачем права на отримання компенсації за примусово вилучені акції на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій у всіх акціонерів виходить за межі компетенції позивача та суду в межах цієї справи та складу її сторін. Суд апеляційної інстанції мотивувальну частину рішення суду першої інстанції не змінив. Верховний Суд вважає такий висновок помилковим, оскільки в процедурі сквіз-аут покупець (заявник публічної пропозиції) не визначає ціну, за якою викупляються акції. Ця ціна формується з об'єктивних показників (ціни, за якою вчинялися правочини з акціями емітента протягом останніх 12 місяців) та оцінки ринкової вартості акцій, яка затверджується наглядовою радою. Відтак саме емітент та його наглядова рада відіграють ключову роль у визначенні ціни, за якою примусово викупляються акції у міноритарних акціонерів. Верховний Суд вважає, що оскільки ознакою домінуючого контрольного пакету акцій є наявність повного контролю над товариством з боку мажоритарного акціонера (його афілійованих осіб чи осіб, що діють з ним спільно на підставі угоди), то позивач (колишній міноритарний акціонер) має право вибору щодо відповідача, адже вигоду від викупу акцій у міноритарних акціонерів отримує насамперед товариство, у якого суттєво знижуються витрати, а також мажоритарний акціонер, який отримує повний контроль над товариством”.
Отже, у спорі, що стосується викупу цінних паперів (акцій), належним відповідачем, в тому числі, може бути бенефіціарний власник, а не тільки емітент.
Тому, позивачем при зверненні з позовом було визначено відповідачем саме бенефіціара.
Однак, суть спору від цього не змінюється, тобто спір стосується викупу цінних паперів та порушень, що з ним пов'язані, а отже, для визначення підсудності спору слід керуватись положеннями ст.30 ГПК України, що визначає виключну територіальну підсудність справ, зокрема ч.8 ст.30 ГПК України.
Тобто, не зважаючи на те, що відповідачем у справі, є кінцевий бенефіціарний власник ПрАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”, а не саме товариство, як емітент, справа має розглядатись за місцезнаходженням саме емітента - Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (69008, м.Запоріжжя, Південне шосе 89, каб.12).
Отже, спір у справі пов'язаний з викупом цінних паперів, емітентом яких є товариство з місцезнаходженням у м.Запоріжжя.
Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спори щодо стягнення суми компенсації за примусово вилучені акції, то спір у цій справі підсудний господарському суду Запорізької області.
У відповідності до п.1 ч.1, ч.3 ст.31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Таким чином, виходячи з імперативних приписів п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, враховуючи, що предметом позовних вимог є, зокрема, стягнення суми компенсації за примусово вилучені акції, приймаючи до уваги місцезнаходження емітента, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що спір за позовом ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “Меридіан А” до ОСОБА_2 та Компанії “Метінвест Б.В.” не підсудний господарському суду Донецької області, а повинен розглядатись за правилами виключної підсудності господарським судом Запорізької області.
Аргументи апелянта на те, що на стадії відкриття провадження у справі суд перевіряє наявність підстав для повернення позовної заяви визначених ч.5 ст. 174 ГПК України, а тому вирішення судом передання справи до іншого суду до з'ясування зазначених питань є передчасним; суд першої інстанції спочатку повинен перевірити позовну заяву на відповідність вимогам ГПК України, а потім передати справу до іншого суду; суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали порушив принцип “стадійності господарського процесу” та норми процесуального права, внаслідок чого прийняв помилкову ухвалу, не приймаються, з огляду на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року у справі №911/1998/19, де, зокрема, вказано на те, що на стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/ відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, не приймаються, з огляду на те, що предметом касаційного оскарження у справі №911/1998/19 є ухвала місцевого господарського суду про повернення зустрічної позовної заяви.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.
“Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.”
Таким чином, правовідносини у справі, на яку посилається апелянт та обставини вказаної справи №911/1998/19, не є подібними до правовідносин у справі №905/1190/23, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Отже, висновок місцевого господарського суду про передачу справи за підсудністю до господарського суду Запорізької області відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”- адвоката Чайкіної К.О. залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 05.09.2023 року у справі №905/1190/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя Н.В. Гребенюк