Постанова від 01.11.2023 по справі 910/10986/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2023 р. Справа№ 910/10986/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021

у справі №910/10986/18 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Міністерства оборони України,

Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Київської міської ради,

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг",

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, - Кабінет Міністрів України,

та за участю Офісу Генерального прокурора,

про визнання незаконними та скасування рішень Київської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України (далі - позивач-1, Міністерство) і Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - позивач-2, Київське КЕУ) звернулися до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1, Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" (далі - відповідач-2, ТОВ "ЛВ-Холдинг"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (далі - відповідач-3, ТОВ "ЖК "Імперіал") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс" (далі - відповідач-4, ТОВ "Вігоріс"), в якому просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ІІІ сесії V скликання від 28.09.2006 №81/138 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва";

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ХІ сесії ІV скликання від 08.12.2005 №585/3046 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва";

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ІІІ сесії V скликання від 31.10.2006 №212/269 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва";

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ХІІ сесії ІV скликання від 16.03.2006 №327/3418 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.11.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за №4497;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.03.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І., зареєстрований в реєстрі за №1113;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.04.2011, укладений між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., зареєстрований в реєстрі за №1103.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення і договори купівлі-продажу порушують цивільні права та інтереси позивачів, оскільки частина земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:036:0091) площею 2,1832 га, яка була передана Радою в оренду, а згодом відчужена на підставі договорів купівлі-продажу, за формою власності відноситься до земель державної власності, а за цільовим призначенням - до земель оборони, знаходиться в управлінні і користуванні Міністерства та перебуває на обліку у Київському КЕУ, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається нею. Позивачі звертають увагу суду на те, що Міністерство не надавало згоди на вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони, а оскаржувані рішення Ради суперечать актам цивільного законодавства та порушують права та інтереси позивачів, а отже підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а договори купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2006, 28.03.2006, 29.04.2011 - недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення вмотивовані тим, що позивачами не було доведено факту перебування земельної ділянки у користуванні Міністерства, а також знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна позивачів, а тому позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Зокрема, суди дійшли висновку, що рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 №5 не може слугувати підтвердженням наявності у Київського КЕУ прав на спірну земельну ділянку, оскільки право користування земельними ділянками останнім не набувалося та не було оформлене у встановленому законом порядку (остаточне затвердження проекту землеустрою землевпорядною установою, отримання правовстановлюючого документа на користування спірною земельною ділянкою).

Суди зазначили, що Київським міським управлінням земельних ресурсів складено технічний звіт з інвентаризації земель Міністерства в Печерському районі міста Києва за матеріалами проведення інвентаризації земель у 1995 році на підставі спільного наказу від 03.12.1992 №34/203 голови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства "Про інвентаризацію земель, які знаходяться у користуванні Міністерства оборони України". Відповідно до цього звіту на території Печерського району розміщено вісімнадцять військових частин, в тому числі військове містечко № НОМЕР_1 . У межах вказаного містечка по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва на площі 3,3086 га розташовано: - військова база НОМЕР_2) по АДРЕСА_2 на площі 2,7516 га. Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київміськради від 15.01.1951 №5С, не використовується для потреб оборони і пропонується для передачі в народне господарство; - комбінат по ремонту речового майна (11-2) по вулиці Рибальській, 24 на площі 0,5570 га. Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київміськради від 15.01.1951 № 5С і використовується за цільовим призначенням.

Оскільки інвентаризацію було проведено Київським міським управлінням земельних ресурсів, результати якої затверджено розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 №406, суди дійшли висновку, що це є додатковим підтвердженням того, що зазначені земельні ділянки належать територіальній громаді міста Києва.

Також, суди виходили з того, що земельна ділянка за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, 22 станом на 27.02.2006 (тобто на дату початку відведення земельної ділянки відповідачу-2) була проінвентаризована за Печерською районною державною адміністрацією міста Києва, яка і надала згоду на передачу такої ділянки відповідачу-2. Згідно висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24.11.2006 №19-10033, відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, ділянка за функціональним призначенням належала до території багатоповерхової житлової забудови. Тобто, земельна ділянка не обліковувалась за цільовим призначенням як землі оборони.

Таким чином, суди дійшли висновку, що оскаржувані позивачами рішення Ради прийняті останньою, як власником земельної ділянки, за наявності розробленого проекту землеустрою, необхідних погоджень та з дотриманням вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень Ради, суди виходили з того, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, є ненормативним актом, що застосовується одноразово і вичерпує свою дію шляхом виконання, водночас, його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Водночас, судами не застосовано наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин, виходячи з того, що позивачі не довели наявності порушення своїх прав.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 касаційну скаргу Київського КЕУ задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 у справі №910/10986/18 скасовано, а дану справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 вказав на неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України щодо законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, що призвело до неповного встановлення та з'ясування обставин справи щодо належності земельних ділянок до земель оборони на час укладення договору купівлі-продажу військового майна; суди дійшли передчасних висновків про недоведеність порушених прав позивачів і, відповідно, не дослідили наявність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин; посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 та від 30.05.2018 у справі №923/466/17, суд касаційної інстанції не погодився з доводами судів попередніх інстанцій про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування.

За наслідком нового розгляду цієї справи рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, в позові відмовлено з огляду на недоведеність позивачами наявності у них права на спірну земельну ділянку.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2021 касаційну скаргу Київського КЕУ задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/10986/18 скасовано, а дану справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції аргументована тим, що під час нового розгляду справи господарські суди не врахували вказівок, викладених Верховним Судом у постанові від 10.10.2019, повторно вдалися до оцінки доказів наявності порушеного права позивачів, дійшли безпідставного висновку щодо неналежності форми та порядку закріплення цієї ділянки за позивачами за часів Радянського Союзу, жодним чином не дослідили питання щодо наявності у Ради повноважень для розпорядження землями оборони на момент прийняття спірних рішень, а також щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених у цій справі позовних вимог. При цьому суд касаційної інстанції зауважив на безпідставності врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/23064/16, правовідносини в якій не є подібними до спірних та ухвалена раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/18560/16, на необхідність врахування висновків якої посилався Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд.

Також суд касаційної інстанції вказав на необхідність належного дослідження всіх обставин справи, надання оцінки оскаржуваним рішенням та договорам з урахуванням обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони на час відчуження майнового комплексу в силу вимог законодавства, а за результатом розгляду - зробити вичерпні висновки щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов висновку, що разом із переходом 09.12.2004 від Державного підприємства Міністерства "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (за дозволом Міністерства оборони України від 24.09.2004 №227/4319) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський контракт" (далі - ТОВ "Дніпровський контракт") права власності на майновий комплекс, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м до ТОВ "Дніпровський контракт", а надалі до ТОВ "ЛВ-ХОЛДИНГ", в силу статті 377 ЦК України автоматично перейшло і право на земельні ділянки за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, 24/16, що розташовані під об'єктами нерухомого майна та для їх обслуговування;

- право Міністерства на спірні земельні ділянки, які мали правовий режим земель оборони у зв'язку з розташуванням на них військового містечка, припинилось 09.12.2004 з огляду на зміну власника об'єкта нерухомого майна, що зумовило зміну суб'єктного складу власників майна, і відповідно власників спірних земельних ділянок;

- перехід відбувся до прийняття Радою оскаржуваних рішень та укладення спірних договорів;

- Оскільки Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, регулюється порядок передачі земель місцевим органам влади, тому саме Міністерству або ж Київському КЕУ, за дорученням Міністра оборони України, належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин у зв'язку з переходом права власності на реалізовані будівлі та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини, у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями;

- хоча стаття 92 ЗК України (як в редакції, чинній станом на час прийняття спірних рішень, так і в редакції, чинній час розгляду справи) обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, і ТОВ "ЛВ-ХОЛДИНГ" не відноситься до тих осіб, які згідно з вищенаведеною нормою можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою, однак судом враховано, що за умови придбання такою особою нерухомості на земельній ділянці, остання може вимагати оформлення за собою відповідного права на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об'єкта нерухомості;

- рішення Ради від 08.12.2005 №585/3046 та від 28.09.2006 № 81/138 прийняті відповідно до статей 93, 120, 123, 124 ЗК України;

- враховуючи, що суб'єкт власності майнового комплексу, що знаходився за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16 був змінений та майно, розташоване на спірних земельних ділянках, перейшло в приватну власність, а тому на момент прийняття Радою спірних рішень, розпорядником земельних ділянок була Рада;

- фактичне перевищення площі переданих земельних ділянок під займаним нерухомим майном та площею для його обслуговування не може бути самостійною підставою для визнання рішення про передачу земельної ділянки неправомірним;

- суд не застосовував наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин, виходячи з того, що права позивачів не є порушеними, однак вказав, що пред'явлений позов не є негаторним, оскільки вимоги щодо витребування майна не пред'явлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київське КЕУ звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви від 12.09.2022 про уточнення відомостей у прохальній частині апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що господарським судом не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині недоведеності наявності порушеного права на спірну земельну ділянку на дату виникнення спірних правовідносин.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Київське КЕУ вказало, що:

- в порушення вимог частини 5 статті 310 ГПК України судом першої інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, які необхідно було оцінити та дослідити під час нового розгляду справи, адже такі висновки є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій;

- зважаючи на те, що земельне законодавство, і зокрема, частина 1 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу майнового комплексу від 09.12.2004, не встановлювало автоматичного переходу прав на земельну ділянку або її частину при переході права власності на будівлю, суд неправильно застосував статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, та безпідставно визнав позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними;

- набуття ТОВ "ЛВ-Холдинг" права власності на об'єкти нерухомого майна, не зумовило набуття останнім жодного речового права на земельну ділянку, на якій розміщені відповідні об'єкти та яка необхідна для їх обслуговування, оскільки попередні власники такого майна (ТОВ "Дніпровський контракт" та ОСОБА_1 ) не оформляли будь-якого речового права на земельну ділянку;

- наявність договорів купівлі-продажу будівель і споруд, що розташовані на землях оборони, не є підставою для припинення права постійного користування та не свідчить про перехід до нового власника права на таку земельну ділянку та не означає про дотримання порядку вилучення земельних ділянок із земель оборони;

- відповідачами не було надано належних доказів, на підставі яких спірну земельну ділянку було віднесено до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва;

- Рада не мала повноважень щодо передачі оспорюваної земельної ділянки в оренду, не будучи суб'єктом, уповноваженими на передачу земельної ділянки у власність або надання у користування;

- за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку статті 20 ЗК України, така земельна ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у зв'язку з чим укладені договори, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними;

- у період з 2001 по 2009 роки положення частини 1 статті 141 ЗК України не містили пункту е), за яким набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці є підставою припинення права користування земельною ділянкою;

- у разі набуття у власність частини нерухомості необхідно враховувати, що вилучення (припинення права) земельної ділянки у попереднього користувача - Міністерства, та її подальше надання в користування на підставі статті 120 ЗК України, частини 1 статті 377 ЦК України частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" новому власнику об'єктів нерухомості мало вирішуватись компетентними органами державної влади у відповідності до норм чинного законодавства з дотриманням чіткої процедури;

- при відчуженні будівель і споруд, ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством, ні Київським КЕУ, земельна ділянка не відчужувалась, будь-яких рішень щодо надання згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою не приймалось, заява про припинення права користування земельною ділянкою не направлялась до органу виконавчої влади як до власника, відповідні рішення уповноважених органів про припинення права користування не приймалось, права на земельну ділянку при продажу будівель відповідачам з боку Міністерства не надавались у встановленому законом порядку;

- висновок суду першої інстанції про те, що право Міністерства припинилось 09.12.2004 у зв'язку зі зміною власника об'єкта нерухомого майна, а тому змінився суб'єктний склад власників майна, а відповідно і спірних земельних ділянок, не узгоджується з положеннями законів України, чинними на момент прийняття Радою рішень та укладення договорів про відчуження військового майна;

- відповідачами отримано правовстановлюючі документи на землі оборони, яка майже у 5 разів перевищує площу відчужених об'єктів нерухомості;

- негаторний позов може бути подано власником майна протягом всього часу, коли триває порушення, відтак положення статті 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності не застосовуються до спірних правовідносин;

- оскільки законним власником спірної земельної ділянки є держава в особі Міністерства і останнє не вчиняло жодних дій по її відчуженню жодному з відповідачів, при цьому земельна ділянка була віддана в оренду та в подальшому продана неуповноваженим на це суб'єктом, таке порушення права має триваючий характер, а тому уповноважений орган наділений правом пред'явити позов упродовж всього часу існування відповідного правопорушення;

- водночас апелянт зазначив, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки на момент прийняття спірних рішень Ради та укладення договору купівлі-продажу від 09.12.2004 ЗК України не містив пункту е) частини 1 статті 141 ЗК України, а тому позивачі не знали та не могли знати про порушення своїх прав діями відповідачів, спрямованих на відчуження спірної земельної ділянки земель оборони.

Крім того, апелянт просив витребувати від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 4-В) належним чином завірені копії інвентаризаційної справи, у тому числі матеріалів технічної інвентаризації, технічні паспорти та інші наявні документи щодо об'єктів, які входили в майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 24/16. Перелік об'єктів нерухомого майна: Будівля 2-о поверхова (Літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; Караульна споруда (Літера Б) загальною площею 31,20 кв.м; Споруда для відходів (Літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; Споруда для автомобілів (Літера В), загальною площею 111,00 кв.м; Склад КЕС (Літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; Гараж-4 бокси (Літера Е), загальною площею 87,00 кв.м; Споруда для сміття (Літера Д), загальною площею 22,40 кв.м.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2022 апеляційну скаргу Київського КЕУ у справі №910/10986/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів ОСОБА_2., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10986/18. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Київського КЕУ на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

21.02.2022 матеріали справи №910/10986/18 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02. 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського КЕУ на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18, розгляд якої призначено на 15.06.2022, а також часникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

14.06.2022 через електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване отриманням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 лише 13.06.2022, у зв'язку з чим за останнім зберігається право подати до суду відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі, строк на подачу якого спливає 20.06.2022.

15.06.2022 через електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача-3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неотриманням апеляційної скарги та ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі №910/10986/18, у зв'язку з чим відповідач-3 не має можливості подати відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2022 розгляд апеляційної скарги Київського КЕУ на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 відкладено на 20.07.2022.

ТОВ "ЛВ-Холдинг" скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та 22.06.2022 надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-2 навів аналогічні аргументи, що й суд першої інстанції.

ТОВ "ЖК "Імперіал" скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та 24.06.2022 надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-3 зауважив, що автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала статті 377 ЦК України, а не стаття 120 ЗК України (у редакції від 25.10.2001);

- спірні земельні ділянки не перебували у Міністерства на праві постійного користування, оскільки відповідне право не було оформлено згідно чинного на той час законодавства;

- на підставі інвентаризації 1994-1995 років земельна ділянка обліковувалась за Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією;

- помилковим є посилання апелянта також на положення статті 141 ЗК України, оскільки ця стаття не містить обов'язку щодо отримання згоди на припинення права користування земельною ділянкою у зв'язку з відчуженням майна на ній;

- перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об'єкт нерухомості та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування;

- особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває права вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній;

- матеріали справи не містять доказів віднесення земельної ділянки по АДРЕСА_3 у місті Києві до земель оборони;

- необґрунтованими є посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15, оскільки правовідносини, яким давалася оцінка у межах зазначеної справи, не є тотожними до спірних правовідносин, що склалися в межах справи №910/10986/18;

- розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до повноважень Ради;

- обраний позивачами спосіб захисту шляхом визнання договорів недійсними є неефективним способом захисту та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, адже за загальним правилом наслідком встановлення недійсності правочину є реституція, відповідно, визнання недійсними договорів щодо відчуження спірної земельної ділянки не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею;

- сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову;

- позивачами не було подано доказів, які свідчили б про набуття в установленому порядку Міністерством права власності та/або користування на спірну земельну ділянку.

19.07.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення, в яких прокурор просить апеляційну скаргу Київського КЕУ задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 скасувати.

Підтримуючи доводи апеляційної скарги, Офіс Генерального прокурора навів аналогічні аргументи, що й апелянт, текст письмових пояснень відповідає апеляційній скарзі.

12.08.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського КЕУ надійшла заява про уточнення прохальної частини апеляційної скарги та письмові пояснення.

30.08.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЖК "Імперіал" надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у розгляді справи №910/10986/18 оголошено перерву до 09.11.2022, а також витребувано у Комунального підприємства Київської міської ради "Київського міського бюро технічної інвентаризації" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 4-В) належним чином завірені копії інвентаризаційної справи, у тому числі матеріали технічної інвентаризації, технічні паспорти та інші наявні документи щодо об'єктів, які входили в майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, буд. 26/16. Перелік об'єктів нерухомого майна: Будівля 2-о поверхова (Літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; Караульна споруда (Літера Б) загальною площею 31,20 кв.м; Споруда для відходів (Літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; Споруда для автомобілів (Літера В), загальною площею 111,00 кв.м; Склад КЕС (Літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; Гараж-4 бокси (Літера Е), загальною площею 87,00 кв.м; Споруда для сміття (Літера Д), загальною площею 22,40 кв.м.

26.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства Київської міської ради "Київського міського бюро технічної інвентаризації" надійшов лист від 22.09.2022 №062/14-8335 (И-2022), в якому зазначено, що за адресою: вулиця Рибальська, 26/16, інвентаризаційна справа в сховищі бюро відсутня, оскільки інвентаризація за вказаною адресою не замовлялась і не проводилась.

09.11.2022 розгляд справи не відбувся у зв'язку зі знеструмленням електромережі суду згідно графіку ДТЕК Київські електромережі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Київського КЕУ на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 на 07.12.2022 та витребувано у Комунального підприємства Київської міської ради "Київського міського бюро технічної інвентаризації" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 4-В) належним чином завірені копії інвентаризаційної справи, у тому числі матеріали технічної інвентаризації, технічні паспорти та інші наявні документи щодо об'єктів, які входили в майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, буд. 24/16. Перелік об'єктів нерухомого майна: Будівля 2-о поверхова (Літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; Караульна споруда (Літера Б) загальною площею 31,20 кв.м; Споруда для відходів (Літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; Споруда для автомобілів (Літера В), загальною площею 111,00 кв.м; Склад КЕС (Літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; Гараж-4 бокси (Літера Е), загальною площею 87,00 кв.м; Споруда для сміття (Літера Д), загальною площею 22,40 кв.м.

28.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства Київської міської ради "Київського міського бюро технічної інвентаризації" надійшов лист від 23.11.2022 №062/14-10857 (И-2022), в якому зазначено, що згідно з даними реєстрових книг бюро по нежитловому фонду за адресою вулиця Рибальська, 24/16 в місті Києві за ТОВ "ЛВ-Холдинг" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21.09.2005, було зареєстровано вищезазначений майновий комплекс загальною площею 4 403,20 кв.м, а також надано копії поверхових планів будівель літер "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж" з інвентаризаційної справи за адресою вулиця Рибальська, 24/16, виконані станом на 02.09.2007.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у розгляді справи №910/10986/18 оголошено перерву до 18.01.2023.

06.01.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського КЕУ надійшло клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, обґрунтоване тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, чим позбавив позивачів об'єктивної можливості заявити клопотання про проведення такої експертизи та не врахував вказівок та висновків Верховного Суду у даній справі з приводу цього. Так, повертаючи справу №910/10986/18 на новий розгляд, суд касаційної інстанції зауважив, що вирішення спору за відсутності витребуваних документів та проведення в подальшому експертизи буде не можливе.

Крім того, Київське КЕУ зазначило, що на переконання позивачів, надані Комунальним підприємством Київської міської ради "Київського міського бюро технічної інвентаризації" та позивачами документи, дадуть можливість Київському науково-дослідному інституту судових експертиз дослідити та визначити площу земельної ділянки, яка перебувала під об'єктами нерухомості та площу земельної ділянки, яка була необхідною для обслуговування вказаного майнового комплексу.

16.01.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення щодо клопотання Київського КЕУ про призначення експертизи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 у справі №910/10986/18 призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення судової земельно-технічної експертизи перед експертом поставлено наступні питання:

1) яка площа земельної ділянки перебувала під об'єктами нерухомості, які входили до майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 24/16, а саме: двоповерхової будівлі (літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; караульної споруди (літера Б), загальною площею 31,20 кв.м; споруди для відходів (літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; споруди для автомобілів (літера В), загальною площею 111,00 кв.м; склад КЕС (літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; гараж - 4 бокси (літера Е), загальною площею 181,00 кв.м; споруди для сміття (літера Д), загальною площею 22,40 кв.м, право власності на які набуло ТОВ "Дніпровський контракт" на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2004 та ТОВ "ЛВ-ХОЛДИНГ" за договором купівлі-продажу від 21.09.2005?

2) яка площа земельної ділянки була необхідною для обслуговування майнового комплексу загальною площею 4403,20 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 24/16, який складався з об'єктів нерухомого майна, а саме: двоповерхової будівлі (літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; караульної споруди (літера Б) загальною площею 31,20 кв.м; споруди для відходів (літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; споруда для автомобілів (літера В), загальною площею 111,00 кв.м; склад КЕС (літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; гараж - 4 бокси (літера Е), загальною площею 181,00 кв.м; споруди для сміття (літера Д), загальною площею 22,40 кв.м?

02.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулася справа №910/10986/18 разом з висновком експертів від 17.07.2023 №3758/23-41, яку було передано головуючому судді після виходу з відпустки 25.08.2023.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/10986/18.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/10986/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 28.08.2023 апеляційну скаргу Київського КЕУ на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.; поновлено апеляційне провадження у справі №910/10986/18 та призначено її розгляд на 27.09.2023.

15.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЖК "Імперіал" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.07.2023 №11696/23-41, виконаного у справі №910/10986/18 на його замовлення.

20.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Ради надійшли письмові пояснення у справі з урахуванням висновку судової земельно-технічної експертизи.

26.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Офісу Генерального прокурора надійшли заперечення на клопотання ТОВ "ЖК "Імперіал" про долучення висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.07.2023 №11696/23-41, виконаного на замовлення ТОВ "ЖК "Імперіал".

27.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського КЕУ надійшла заява про розподіл у встановленому законом порядку розміру судових витрат, пов'язаних з розглядом справи №910/10986/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у розгляді справи №910/10986/18 оголошено перерву до 25.10.2023.

25.10.2023 через систему "Електронний суд" та через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЖК "Імперіал" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у розгляді справи №910/10986/18 оголошено перерву до 01.11.2023.

31.10.2023 через електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЛВ-Холдинг" надійшли додаткові письмові пояснення, обґрунтовані обранням позивачами неефективного способу захисту, що є підставою для відмови у задоволення позову.

ТОВ "Вігоріс", Кабінет Міністрів України та Рада не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 01.11.2023 ТОВ "Вігоріс" та Кабінет Міністрів України явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез'явлення в судове засідання суд не повідомляли.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З метою повідомлення відповідача-4 та третьої особи про розгляд апеляційної скарги та про їх право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, копії ухвал суду були доставлені до їх електронних скриньок та були направлені рекомендованими повідомленнями.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов'язок щодо повідомлення позивача про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача-4 та третьої особи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 01.11.2023 представники позивачів 1, 2 та прокурор Офісу Генерального прокурора підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представники відповідачів 1, 2, 3 проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

01.11.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора Офісу Генерального прокурора, представників позивачів 1, 2, відповідачів 1, 2, 3, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 09.12.2004 між Державним підприємством Міністерства "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (продавець) і ТОВ "Дніпровський контракт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за №9315 (далі - договір №9315), за яким продавець продав, а покупець придбав майновий комплекс, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м (надалі - нерухоме майно) (пункт 1 договору).

Пунктом 2 договору №9315 визначено, що загальна площа відчужуваного нерухомого майна становить 4403,20 кв.м. До складу нерухомого майна входять наступні об'єкти нерухомого майна, що переходять у власність покупця: 1) Будівля 2-о поверхова (Літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; 2) Караульна споруда (Літера Б), загальною площею 31,20 кв.м; 3) Споруда для відходів (Літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; 4) Споруда для автомобілів (Літера В), загальною площею 111,00 кв.м; 5) Склад КЕС (Літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; 6) Гараж - 4 бокси (Літера Е), загальною площею 87,00 кв.м; 7) Споруда для сміття (Літера Д), загальною площею 22,40 кв.м.

Положеннями пункту 3 договору №9315 визначено, що нерухоме майно належить державі та перебуває на балансі продавця на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії МК № 010006968, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 11.03.2004 на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 22.12.2003 №1468-В, зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 06.10.2004 в реєстровій книзі №21з-280 за реєстровим №1067-з.

Продаж нерухомого майна здійснено продавцем на підставі дозволу Міністерства від 24.09.2004 №227/4319, виданого відповідно до наказу Міністерства від 20.03.2004 №100 "Про організацію представництва Міністерства оборони України".

18.08.2005 ТОВ "Дніпровський контракт" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №2134, реалізувало нерухоме майно загальною площею 4403,20 кв.м фізичній особі ОСОБА_1.

21.09.2005 між ОСОБА_1 (продавець) і ТОВ "ЛВ-Холдинг" (покупець, відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., зареєстрований в реєстрі за №5154 (надалі - договір №5154), відповідно до предмету якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно.

Інформація щодо земельної ділянки, на якій розміщено відчужувані об'єкти нерухомого майна, та питання переходу до покупця права власності чи користування на земельну ділянку у вказаних вище договорах відсутня.

08.12.2005 Радою прийнято рішення №585/3046 "Про передачу ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних і господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва", за яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вулиці Рибальській, будинок 24/16 у Печерському районі міста Києва;

- передано ТОВ "ЛВ-Холдинг", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,59 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вулиці Рибальській, будинок 24/16 у Печерському районі міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв'язку з переходом права власності на майновий комплекс (договір купівлі-продажу від 21.09.2005 №5154 та акт прийому-передачі від 26.09.2005).

На підставі вказаного рішення між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг" укладено договір оренди земельної ділянки від 19.12.2005 (зареєстровано в Департаменті земельних ресурсів 19.12.2005 за №82-6-00334), за яким Рада передала, а ТОВ "ЛВ-Холдинг" прийняло в оренду земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:036:0013 площею 0,5917 га.

16.03.2006 Радою прийнято рішення №327/3418 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальська, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Рибальська, 24/16 у Печерському районі м. Києва (звіт додається);

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 7 228 118,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про ринкову вартість земельної ділянки від 16.12.2005);

- продати ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельну ділянку площею 0,5917 га за 7228118,00 грн. (сім мільйонів двісті двадцять вісім тисяч сто вісімнадцять гривень 00 копійок) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на Рибальська, 24/16 у Печерському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" згідно з договором оренди земельної ділянки від 19.12.2005 №82-6-00334;

- затвердити умови продажу ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельної ділянки на вул. Рибальська, 24/16 у Печерському районі м. Києва (згідно з додатком).

28.03.2006 на підставі вказаного рішення між Радою та ТОВ "ЛВ-Холдинг" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрований в реєстрі за №1113 (далі - договір №1113), відповідно до пункту 1.1 якого продавець на підставі рішення від 16.03.2006 №327/3418 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва, площею 0,5917 га у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Пунктом 1.2. договору №1113 визначено, що земельна ділянка, зазначена у пункті 1.1, продається для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

Згідно з рішенням від 16.03.2006 №327/3418 та договору №1113 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 31.03.2006 №02-8-00109 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 0,5917 га з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

28.09.2006 Радою прийнято рішення №81/138 "Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальська, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва;

- передати ТОВ "ЛВ-Холдинг", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,60 га для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв'язку з переходом права власності на майновий комплекс (договір купівлі-продажу від 21.09.2005 №5154 та акт приймання-передачі від 26.09.2005).

11.10.2006 на підставі вказаного рішення між Радою та ТОВ "ЛВ-Холдинг" укладено договір оренди земельної ділянки від (зареєстрований в департаменті земельних ресурсів від 12.10.2006 за №82-6-00384), за яким відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:036:0041 площею 1,5915 га.

31.10.2006 Радою прийнято рішення №212/269 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва ", яким, зокрема, вирішено:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва (звіт додається);

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 23 939 123,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про ринкову вартість земельної ділянки від 23.10.2006);

- продати ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельну ділянку площею 1,5915 га за 23 939 123,00 грн для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у ТОВ "ЛВ-Холдинг" згідно з договором оренди земельної ділянки від 12.10.2006 №82-6-00384;

- затвердити умови продажу ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельної ділянки на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва (згідно з додатком).

08.11.2006 між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №4497 (далі - договір №4497), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого продавець на підставі рішення Ради від 31.10.2006 №212/269 передав, а покупець купив земельну ділянку для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд, місце розташування якої на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:82:036:0041, площею 1,5915 га, у межах, які перенесені на місцевість і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 31.10.2006 № 212/269 та договору №4497 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 17.11.2006 №02-8-00118 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 1,5915 га з цільовим призначенням (використанням): для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

21.12.2006 Радою прийнято рішення №384/441 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Рибальській, 24 /16 у Печерському районі м. Києва;

- змінити цільове призначення земельної ділянки площею 2,1832 га на АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва, право власності на яку посвідчено державними актами на право власності на земельну ділянку від 31.03.2006 №02-8-00109, від 17.11.2006 №02-8-00118, та дозволити її використання для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

На підставі рішення №384/441 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 22.01.2007 № 02-8-00123 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 2,1832 га з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

Надалі, ТОВ "ЛВ-Холдинг" реалізовано земельну ділянку площею 2,1832 га Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельна лінія", яке, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.07.2010 відчужило вказану земельну ділянку ТОВ "Вігоріс" (відповідачу-4).

30.03.2011 начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління подано на затвердження Міністру оборони України Акт списання будівлі (споруди) НОМЕР_3 (сховище для техніки) військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києві (далі - Акт списання №1). Акт списання майна підписаний Начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління 28.09.2010, затверджений Міністром оборони України 14.04.2011.

В Акті списання №1 зазначено, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26.12.2006 №1829 "Про будівництво житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_3 у Печерському районі" ТОВ "ЛВ-Холдинг" здійснило знесення нежитлової будівлі НОМЕР_3, що знаходилося на балансовому обліку Київського Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства та була повністю компенсована на рахунки Міністерства згідно оціночної вартості.

30.03.2011 Начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління подано на затвердження Міністру оборони України Акт списання будівлі (споруди) НОМЕР_4/7 (склад) військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києві (далі - Акт списання №2). Акт списання майна підписаний Начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління 28.09.2010 та затверджений Міністром оборони України 14.04.2011.

В Акті списання №2 зазначено, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26.12.2006 № 1829 "Про будівництво житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_3 у Печерському районі" ТОВ "ЛВ-Холдинг" здійснило знесення нежитлової будівлі НОМЕР_4/7, що знаходилося на балансовому обліку Київського КЕУ та була повністю компенсована на рахунки Міністерства згідно оціночної вартості.

У вказаних актах також зафіксовано відсутність фундаменту, стін, покриття та покрівель списаного нерухомого майна.

29.04.2011 між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 1103 (далі - договір № 1103), відповідно до умов пункту 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти і оплатити відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 2,1832 га, кадастровий номер 8:000000000:82:036:0091, що розташована на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва, цільове призначення: будівництво, експлуатація та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначали, що Міністерство є користувачем земельної ділянки загальною площею 3,3086 га, яка знаходиться в межах військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва, відноситься за формою власності до земель державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони, перебуває на обліку у Київського КЕУ, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Також, позивачі зазначили, що вказана земельна ділянка була виділена Міністерству на підставі рішення звуженого засідання Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 № 5 "Про відновлення відводу та встановлення меж земельних ділянок у Печерському та Ленінському районах м. Києва" (далі - Рішення №5), яким постановлено:

- відновити відвід із встановленням меж земельних ділянок, об'єктів адміністративного, жилого та господарського призначення квартирно-експлуатаційного управління Київського військового округу у Печерському та Ленінському районах м. Києва, в межах, відповідно проекту управління у справах архітектури м. Києва від 06.11.1950, у відповідності з генеральним планом реконструкції міста Києва та на умовах, доданих до дійсного рішення, зокрема, об'єкту за адресою: місто Київ, АДРЕСА_4; найменування об'єкту - склади; площа - 2,1; характеристика об'єкту - двоповерхова цегляна споруда; військове містечко НОМЕР_4;

- враховуючи те, що за генеральним планом реконструкції міста Києва наведені території підлягають капітальній забудові жилими, громадськими та культурно-освітніми спорудами, передати Квартирно-експлуатаційному управлінню Київського військового округу такі ділянки у тимчасове користування; подальшу забудову та освоєння їх у відповідності із призначенням здійснювати капітальними багатоповерховими будинками за отриманими умовами забудови від управління у справах архітектури міста Києва.

Позивачі стверджують, що станом на 2004 рік (час укладення договору №9315 від 09.12.2004) виникнення права власності на об'єкти нерухомості не зумовлювало автоматичного переходу права власності чи права користування на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а потребувало окремого договірного регулювання шляхом укладення цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди у встановленому порядку, а не внаслідок самого лише факту набуття права власності на нерухомість.

Також позивач-1 вказував, що на підставі оспорюваних рішень Ради відповідачу-2 передано земельну ділянку площею 2,1832 га, що значно перевищує площу набутого об'єкта нерухомого майна та земельної ділянки, зайнятої ним.

Відповідно до витягів з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна станом на час звернення до суду на земельній ділянці військового містечка НОМЕР_4 продовжують перебувати 3 військові будівлі та споруди державної власності, стосовно яких Міністерство оборони України продовжувало бути суб'єктом, що здійснює управління майном, а Київське квартирно-експлуатаційне управління - балансоутримувач державного майна, а саме: - інв. № 2 - склад загальною площею 1888,9 кв.м; - інв. №30 - КПП загальною площею 25 кв.м; - інв. № 34 - прибудова до КПП загальна площа 16,6 кв.м.

Зазначені обставини справи, за твердженнями позивачів, свідчать про факт незаконної передачі в оренду, а в подальшому і продаж відповідачу-2 земельної ділянки за рахунок земель Міністерства, яка була відведена оборонному відомству на підставі Рішення №5 і на якій розміщено нерухоме майно державної форми власності.

Отже, прийнявши спірні рішення та уклавши спірний правочин, Рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельної ділянки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно із частиною 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 2 вказаної норми ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами 1 та 2 якої (станом на час прийняття оскаржуваних рішень) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 наведеного Закону).

За статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 вказаного Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Разом з тим за статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті; рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Повноваження органів виконавчої влади у галузі земельних відносин визначено нормами глави 3 ЗК України. Статус та повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) визначаються розділом VІ Конституції України, а також Законом України Про Кабінет Міністрів України. Відповідно до частини другої статті 44 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів загального складу Кабінету Міністрів України.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин стаття 13 ЗК України відносить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України може розпоряджатися землями лише у випадках та в порядку, прямо передбачених законом: 1) у разі вилучення та надання у власність чи користування земельних ділянок державної власності (частина сьома статті 122, статті 149, 150 ЗК України); 2) у разі продажу земельних ділянок державної власності іноземним державам та юридичним особам (стаття 129 ЗК України).

Законами України "Про оборону України" (стаття 9) та "Про Збройні Сили України" (стаття 9) передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів тощо. Перелік повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин, закріплений статтею 13 ЗК України, не є вичерпним. До них належать повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, визначених законом; прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин; загальна виконавчо-розпорядча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (в тому числі й розпорядження землями державної власності).

Міністерство забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (стаття 2) передбачає, що Міністерство оборони України, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном. Цим законом також встановлено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації.

Відповідно до цих приписів, наведених у Законі України "Про оборону України" та Законі України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Міністерство є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Військове майно - це державне майно, закріплене на праві оперативного управління за військовими частинами, до якого належать будинки, споруди (цілісні майнові комплекси, об'єкти соціальної інфраструктури, нежитлові приміщення, об'єкти незавершеного будівництва та інше нерухоме майно), передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо (абзац 2 пункту 2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.07.2002 (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 09.12.2004 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський контракт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за №9315 відповідно до якого продавець продав, а покупець купив майновий комплекс, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м. Загальна площа відчужуваного нерухомого майна становить 4403,20 кв.м. До складу нерухомого майна входять наступні об'єкти нерухомого майна, що переходять у власність покупця: 1) Будівля 2-о поверхова (Літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; 2) Караульна споруда (Літера Б), загальною площею 31,20 кв.м; 3) Споруда для відходів (Літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; 4) Споруда для автомобілів (Літера В), загальною площею 111,00 кв. м; 5. Склад КЕС (Літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; 6) Гараж - 4 бокси (Літера Е), загальною площею 87,00 кв.м; 7) Споруда для сміття (Літера Д), загальною площею 22,40 кв. м. (пункти 1, 2 договору №9315).

Водночас, умовами договору було визначено, що нерухоме майно належить державі та перебуває на балансі продавця на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії МК №010006968, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 11.03.2004 на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 22.12.2003 №1468-В, зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 06.10.2004 в реєстровій книзі № 21з-280 за реєстровим № 1067-з.

Продаж нерухомого майна здійснено продавцем на підставі дозволу Міністерства від 24.09.2004 №227/4319, виданого відповідно до наказу Міністерства від 20.03.2004 №100 "Про організацію представництва Міністерства оборони України" (пункт 3 договору №9315).

Надалі, на підставі договору купівлі-продажу від 18.08.2005, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за №2134, ТОВ "Дніпровський контракт" реалізувало вказані будівлі і споруди загальною площею 4403,20 кв. м. ОСОБА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.09.2005, ОСОБА_1 відчужив ці будівлі і споруди загальною площею 4403,20 кв.м ТОВ "ЛВ-Холдинг".

За таких обставин, ТОВ "ЛВ-Холдинг" набуло право власності на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м.

Отже, як підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, станом на час укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за №9315 від 09.12.2004, нерухоме військове майно в межах військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_3 у Печерському районі міста Києва належало державі, уповноваженим органом управління якої є Міністерство, зокрема 7 будівель і споруд, що перебували на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" та в подальшому було відчужене відповідачу 2 - ТОВ "ЛВ-Холдинг".

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 № 563-ХІІ "Про земельну реформу" та на виконання спільного наказу Голови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністра оборони України № 34/203 від 03.12.1992 проведено інвентаризацію земель Міністерства оборони України у Печерському районі м. Києва.

Як вбачається зі змісту Технічного звіту по інвентаризації земель Міністра оборони України в Печерському районі м. Києва, проведеної Київським міським управлінням земельних ресурсів на підставі спільного наказу голови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністра оборони України від 03.12.1992 № 34/902 "Про інвентаризацію земель, що знаходяться в користуванні Міністерства оборони України", результати якої затверджені розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 №406, - в межах військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва у користуванні Міністерства оборони України перебувала земельна ділянка площею 3,3086 га. В межах військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва на площі 3,3086 га розташовано:

- військова база НОМЕР_2) по АДРЕСА_2, на площі 2,7516 га. Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київміськради від 15.01.1951 №5, не використовується для потреб оборони і пропонується для передачі в народне господарство;

- комбінат по ремонту речового майна (11-2) по вул. Рибальська, 24, на площі 0,5570 га. Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київської міської ради від 15.01.1951 №5 і використовується за цільовим призначенням.

Судом першої інстанції цілком вірно відхилено доводи як відповідачів щодо відсутності доказів віднесення земельної ділянки по вул. Рибальська, 24/16 у Печерському районі м. Києва до земель оборони, так і позивачів щодо перебування земельних ділянок у позивача на праві постійного користування саме на підставі рішення звуженого засідання виконаного комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 №5, оскільки земельні ділянки під об'єктами військового майна відносяться до земель оборони в силу вимог законодавства.

Отже, спірні земельні ділянки перебували в управлінні Міністерства на законних підставах, що підтверджується матеріалами справи, а тому за висновками суду, враховуючи розміщення військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва, спірні земельні ділянки належали до земель оборони.

Аналогічну правову позицію щодо правового режиму використання земель оборони Верховний Суд неодноразово висловлював, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №5017/2972/2012 та від 24.04.2019 у справі № 5017/3706/2012.

У своєму рішенні суд першої інстанції, пославшись на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, а також правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, дійшов висновку про те, що разом з переходом 09.12.2004 від Державного підприємства Міністерства оборони України "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (за дозволом Міністерства оборони України від 24.09.2004 №227/4319) до ТОВ "Дніпровський контракт" права власності на майновий комплекс, що знаходився за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м., до ТОВ "Дніпровський контракт", а в подальшому до ТОВ "ЛВ-Холдинг", в силу статті 377 ЦК України автоматично перейшло і право на земельні ділянки, які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, що розташовані під об'єктами нерухомого майна та для їх обслуговування.

Однак суд апеляційної інстанції вважає помилковим такий висновок місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 (в період з 01.01.2002 до 20.06.2007) при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Разом із цим, судом першої інстанції не враховано, що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до норм ЦК України, які, в свою чергу, є загальними.

Крім цього, вищезазначений висновок Великої Палати Верховного Суду стосувався договору від 22.07.2013, тобто коли до статей 20, 120, 140 та 141 ЗК України було внесено зміни згідно із Закону №1702-VI(1702-17) від 05.11.2009), відповідно до яких законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на нерухоме майно та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Однак, за частиною 1 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Таким чином, спеціальні положення ЗК України не передбачали автоматичного переходу до нового власника нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій знаходиться придбане нерухоме майно.

Крім цього, колегія суддів також зосереджує увагу на тому, що категорії земель за їх основним цільовим призначенням визначені статтею 19 ЗК України, до яких також віднесено землі оборони.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб'єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, стосувався договору, який було укладено після внесення у 2009 році до статті 20 ЗК України змін згідно Закону №1702-VI від 05.11.2009, шляхом доповнення її частиною п'ятою.

Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК України (у редакції Закону №1702-VI від 05.11.2009) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Отже, як зазначила сама ж Велика Палата Верховного Суду, такі зміни не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням.

Таким чином, у даній справі висновок суду першої інстанції, в основу якого покладено правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що право Міністерства на спірні земельні ділянки, які мали правовий режим земель оборони у зв'язку з розташуванням на них військового містечка, припинилось 09.12.2004, у зв'язку зі зміною власника об'єкта нерухомого майна, а тому змінився суб'єктний склад власників майна, а відповідно і спірних земельних ділянок, є помилковим.

Відповідно до частини 1 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина 2 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі).

На момент укладення спірних договорів стаття 20 ЗК України не була доповнена п'ятою частиною.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо порядку зміни цільового призначення земельної ділянки внаслідок зміни власника (землекористувача) земельної ділянки не відповідала приписам земельного законодавства, чинним на момент укладення спірних договорів.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/10986/18 відсутні докази зміни цільового призначення спірних земель оборони.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, спірні земельні ділянки перебували в управлінні Міністерства на законних підставах, що підтверджується матеріалами справи, а тому, враховуючи розміщення військового містечка НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва, спірні земельні ділянки за цільовим призначенням віднесені до земель оборони, а за формою власності є державною власністю.

За положеннями частини 1 статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (частина 2 статті 92 ЗК України).

Таким чином, вищезазначена стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а отже ТОВ "ЛВ-Холдинг" не відноситься до кола осіб, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на положеннями пункту б) частини 3 та пункту в) частини 4 статті 84 ЗК України, якими встановлено заборону передачі у комунальну та приватну власність земель оборони, які є державною власністю (крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення щодо передачі у комунальну власність.)

Аналогічні положення закріплені також у статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містила підстави припинення права користування земельною ділянкою як набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Також у матеріалах справи №910/10986/18 відсутні докази, які б свідчили про припинення у Міністерства права користування спірною земельною ділянкою з підстав, визначених статтею 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, помилковим також є висновок суду першої інстанції щодо наявності у Міністерства та Київського КЕУ обов'язку по вчиненню дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства у зв'язку з переходом права власності на реалізовані будівлі до іншого та приведення даних у відповідність щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини.

За змістом частин 1 та частин 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності на землю.

Характерною особливістю права державної власності на землю є те, що держава реалізує своє право власності на землю через відповідні органи державної влади, які фактично і здійснюють комплекс правомочностей власника (держави), визначених у частині першій статті 78 ЗК України, у тому числі й розпоряджаються землею державної власності.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

За загальним правилом статті 122 ЗК України питання передачі ділянок із земель державної власності в приватну перебуває в компетенції органу виконавчої влади, а не органу місцевого самоврядування.

У вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено про те, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об'єкт нерухомості, та тієї частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Таким чином, як зазначено в постанові, особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, розташованого на ній.

Однак землекористувачем та попереднім власником об'єкта нерухомості була і залишається держава в особі Міністерства.

Висновок суду першої інстанції про те, що Рада, як орган місцевого самоврядування, була розпорядником спірної земельної ділянки, є неправильним, оскільки земельна ділянка відносилась до земель оборони, власником якої є держава в особі Міністерства і право постійного користування останнього не було припинено.

У частинах 1 та 4 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин.

Пункт 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Також відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 та від 19.06.2018 у справі №916/1979/13.

На необхідність врахування зазначених правових позицій вказував Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Доводи відповідача-3 про обрання позивачами неефективного способу захисту є необґрунтованими, оскільки реституція, як спосіб захисту цивільного права у відповідності до положень статті 216 ЦК України, застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, тобто може застосовувати лише стороною недійсного договору, однак ні Київське КЕУ, ні Міністерство такими не виступали.

Оскільки Рада, як орган місцевого самоврядування, не мала повноваження щодо передачі оспорюваної земельної ділянки в оренду, а потім у власність, рішення останньої від 28.09.2006 №81/138 "Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва", від 08.12.2005 №585/3046 "Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва", від 31.10.2006 №212/269 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва" та від 16.03.2006 №327/3418 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва", є незаконними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У зв'язку з відсутністю у Ради повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками, договір купівлі-продажу від 08.11.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за №4497, та договір купівлі-продажу від 28.03.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І., зареєстрований в реєстрі за №1113, є недійсними.

Враховуючи визнання недійсними вищезазначених договорів, договір купівлі-продажу від 29.04.2011, укладений між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., зареєстрований в реєстрі за №1103, за яким всупереч вимогам законодавства було набуто у приватну власність землі оборони, які відносяться до державної форми власності, також підлягає визнанню недійсним.

Колегією суддів встановлено, що відповідачами заявлялось про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тлумачення статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.

Частинами 4, 5 статті 264 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Враховуючи зміст позовних вимог та вищезазначені приписи законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що до спірних правовідносин поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності у три роки, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб'єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (статті 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів не погоджується з доводами відповідачів щодо пропуску позивачами строку для звернення з даним позовом, оскільки позивачі не були сторонами оспорюваних договорів купівлі-продажу та не приймали спірних рішень про передачу земельних ділянок в оренду.

Крім цього, на момент прийняття спірних договорів та рішень, нормами земельного законодавства не передбачалося автоматичного переходу права на землю до нових власників нерухомого майна, що розташоване на такій земельній ділянці, а також не передбачалося автоматичної зміни цільового призначення земельних ділянок.

У випадку, якщо особа (набувач) не може за жодних обставин реалізовувати правомочності власника щодо певного майна через те, що вона не може у зв'язку із прямою законодавчою забороною виступати навіть потенційним власником майна, однак фактично володіє, користується або розпоряджається майном, питання про позовну давність не може виникати, оскільки не можуть захищатися права особи, яка не може бути власником такого майна. Те саме стосується випадків, коли право на певне майно може бути набуто лише у порядку спеціальної законодавчо визначеної процедури.

Навіть із внесенням відповідних змін до ЗК України у 2009 році, у силу конституційного принципу, закріпленого у статті 58 Конституції України (закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі), спірні земельні ділянки відносилися до державної власності.

У цій справі право оренди, власності чи будь яке інше право на земельну ділянку у декілька разів більшу, ніж площа придбаної нерухомості, не може виникнути у жодної юридичної особи на підставі рішення органу місцевого самоврядування, оскільки щодо земель оборони встановлено спеціальний порядок їх відчуження. Без дотримання цього спеціального порядку, тобто без рішення відповідного уповноваженого органу, який є розпорядником відповідних земель, не може змінюватися цільове призначення земель оборони, проводитися передання їх у власність, оренду тощо. Такі землі не змінюють свого цільового призначення автоматично і залишаються землями оборони, тобто залишаються у державній власності.

Оскільки власником спірної земельної ділянки є держава в особі Міністерства і цей власник не вчиняв жодних дій по її відчуженню та/або передання у користування відповідачам, а земельна ділянка була відведена в оренду неуповноваженим на це суб'єктом, тому доводи відповідачів про сплив строку позовної давності не знайшли свого підтвердження, при цьому докази, які б свідчили про протилежне, відсутні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог Міністерства та Київського КЕУ.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі, відзивах на неї та письмових поясненнях не беруться судом до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, зважаючи на встановлене вище, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права, нез'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Київського КЕУ підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява була подана до суду першої інстанції у 2018 році.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 1 762,00 грн.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що у ній об'єднано 7 вимог немайнового характеру, а тому за звернення до місцевого господарського суду позивач мав сплатити 12 334,00 грн (1 762,00 грн х 7).

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Тому за подання трьох апеляційних скарг Київське КЕУ сплатило 55503,00 грн (12334,00 х150%х3грн).

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Тому за подання двох касаційних скарг Київське КЕУ сплатило 49336,00 грн (12334,00 грн х200%х2).

Таким чином, апелянтом сплачено судовий збір у загальному розмірі 117173,00 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що шість позовних вимог пред'явлені до Ради та ТОВ "ЛВ-Холдинг", а одна - до ТОВ "ЖК "Імперіал" та ТОВ "Вігоріс".

Отже, на Раду та ТОВ "ЛВ-Холдинг" покладається судовий збір у розмірі по 50217,00 грн (117 173,00 грн/7х6/2), а на ТОВ "ЖК "Імперіал" та ТОВ "Вігоріс" - по 8369,50 грн (117173,00 грн/7х1/2).

Крім цього, 27.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського КЕУ у порядку частини 8 статті 129 ГПК України надійшла заява, в якій останнє просить здійснити розподіл судових витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи.

Відповідно до приписів частини 3 статті 123 та частини 4 статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані із проведенням експертизи покладаються на відповідачів.

Колегією суддів встановлено, що на підтвердження вимоги про стягнення з відповідачів витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, Київським КЕУ надано копію договору на проведення експертизи від 01.03.2023 №97/02-23/34-1020036, а також оригінал платіжної інструкції від 03.07.2023 №566 на суму 28 677,60 грн.

Відповідно до пункту 3.2. вказаного договору вартість послуг становить 28 677,60 грн.

Ціна даних послуг була повністю сплачена Київським КЕУ, що підтверджується оригіналом платіжної інструкції від 03.07.2023 №566 на суму 28 677,60 грн.

Отже, судові витрати пов'язані із проведенням експертизи документально підтверджені та підлягають відшкодуванню на користь Київського КЕУ з кожного відповідачів у розмірі 7 169,40 грн (28 677,60 грн/4).

Враховуючи вищезазначене, на підставі статті 129 ГПК України на Раду та ТОВ "ЛВ-Холдинг" покладаються судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на проведення судової експертизи, у розмірі 57 386,40 грн на кожного, а на ТОВ "ЖК "Імперіал" та ТОВ "Вігоріс" - по 15 538,90 грн.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі №910/10986/18 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, - Кабінет Міністрів України, та за участю Офісу Генерального прокурора, про визнання незаконними та скасування рішень Київської міської ради та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, задовольнити повністю.

4. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради ІІІ сесії V скликання від 28.09.2006 №81/138 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва".

5. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради ХІ сесії ІV скликання від 08.12.2005 №585/3046 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва".

6. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради ІІІ сесії V скликання від 31.10.2006 №212/269 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва".

7. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради ХІІ сесії ІV скликання від 16.03.2006 №327/3418 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 у Печерському районі м. Києва".

8. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.11.2006, укладений між Київською міською радою (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" (01021, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення №43; ідентифікаційний код 33058246), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за №4497;

9. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.03.2006, укладений між Київською міською радою (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" (01021, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення №43; ідентифікаційний код 33058246), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І., зареєстрований в реєстрі за №1113;

10. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.04.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вігоріс" (01133, місто Київ, бульвар Марії Приймаченко, будинок 1/27, кімната 204; ідентифікаційний код 36926920) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 9/2; ідентифікаційний код 37101478), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., зареєстрований в реєстрі за №1103.

11. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30; ідентифікаційний код 22991617) 57386 (п'ятдесят сім тисяч триста вісімдесят шість) грн 40 коп. судових витрат.

12. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" (01021, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення №43; ідентифікаційний код 33058246) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30; ідентифікаційний код 22991617) 57386 (п'ятдесят сім тисяч триста вісімдесят шість) грн 40 коп. судових витрат.

13. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс" (01133, місто Київ, бульвар Марії Приймаченко, будинок 1/27, кімната 204; ідентифікаційний код 36926920) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30; ідентифікаційний код 22991617) 15538 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн 90 коп. судових витрат.

14. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 9/2; ідентифікаційний код 37101478) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30; ідентифікаційний код 22991617) 15 538 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн 90 коп. судових витрат.

15. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

16. Матеріали справи №910/10986/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.11.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир