ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" листопада 2023 р. м. Київ Справа№ 911/12/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко О.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство»
на рішення Господарського суду Київської області
від 05.06.2023
у справі № 911/12/23 (суддя Р.М. Колесник)
за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної в інтересах держави в особі:
1. Державної екологічної інспекції Столичного округу
2. Ірпінської міської ради
до Державного підприємства «Київське лісове господарство»
про стягнення 80546,05 грн.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Київської області 02.01.2023 надійшла позовна заява Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної (надалі - прокуратура/прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (надалі - Інспекція/позивач 1) та Ірпінської міської ради (надалі - Міськрада/позивач 2) до Державного підприємства «Київське лісове господарство» (надалі - Підприємство/відповідач) про стягнення 80546,05 гривень шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.
В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачем законодавства України про охорону навколишнього середовища, що стало підставою заявлених вимог про стягнення шкоди.
Короткий зміст заперечень проти позову
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що Інспекція не є належним позивачем у справі, позовні вимоги прокурора недоведені належним чином, адже складений працівниками підприємства Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 13.09.2019 не може бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача. Стягнення завданих збитків на користь Ірпінської міської ради є безпідставними, оскільки такі збитки сплачуються на користь зведеного бюджету, а тому на користь спеціального фонду Ірпінської міської ради може бути перераховано тільки 50% грошових стягнень.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23 позов Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради задоволено повністю, а саме:
- стягнуто з Державного підприємства «Київське лісове господарство» (08114, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул. Лісна, будинок 15, код: 00991373) до спеціального фонду місцевого бюджету (рахунок отримувача UA748999980333109331000010814, код класифікації доходів бюджету 24062100, отримувач коштів ГУК у Київській обл./Ірпінська міс.24062100, банк отримувача казначейство України (ЕАП) Ірпінської міської ради (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 2-А, код: 33800777) 80546,05 гривень шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу;
- стягнуто з Державного підприємства «Київське лісове господарство» (08114, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул. Лісна, будинок 15, код: 00991373) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 27/2; код: 02909996) 2481,00 гривень судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.
Отже, суд першої інстанції дійшов до висновків, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 80546,05 гривень є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Державне підприємство «Київське лісове господарство» (23.06.2023 згідно штемпеля канцелярії суду на апеляційній скарзі) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23 і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводять до того, що рішення суду першої інстанції було прийняте за неповного з'ясування обставин справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального законодавства.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- Державна екологічна інспекція Столичного округу у справі № 911/12/23 не є належним позивачем, оскільки інспекція у даних правовідносинах не має повноважень щодо звернення до суду з позовом, а прокурор своїм представництвом не може замінити відсутність повноважень Інспекції для звернення до суду, оскільки прокурор не є самостійним позивачем у цій справі;
- акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 13.10.2019 не може бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача, а тому позовні вимоги прокурора не доведені належними доказами на підтвердження покладених в їх обґрунтування обставин, а відтак задоволенню не підлягають;
- вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь Ірпінської міської ради є безпідставною, оскільки до спеціального фонду Ірпінської міської ради може бути перераховано тільки 50 відсотків грошових стягнень, інша частина розподіляється між спеціальним фондом Державного бюджету України та спеціальним фондом обласного бюджету.
Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги
24.08.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні Господарського суду Київської області від 05.06.2023, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Стосовно позиція скаржника, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у даній справі, прокурор зазначив, що норми законодавчих актів підтверджують, що саме Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі.
Прокурор не погоджується з доводами скаржника стосовно того, що позовні вимоги не доведені належними доказами, оскільки розрахунок завданих збитків проведений держлісоохороною у відповідності вимог чинного законодавства, є належним та допустимим доказом у даній справі.
Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі, що вимога про стягнення з відповідача 80 546,05 грн. на користь Ірпінської міської ради є безпідставною, прокуратурою відхиляються, оскільки відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду завдану внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення ( 30% - Державний бюджет України, 50% - до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, 20% - обласний бюджет).
Всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на міську раду, згідно коду бюджетної класифікації. Відтак, оскільки місце заподіяння екологічної шкоди - заподіяної незаконною рубкою дерев знаходяться в адміністративних межах м. Ірпінь, Київської області, то відповідно до ст.. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» саме на спеціальний рахунок Ірпінської міської ради Київської області у разу задоволення позову повинні надійти грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023, апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/12/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23.
13.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи № 911/12/23.
В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 27.07.2023 по 28.07.2023 включно перебував у відпустці, суддя Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею доповідачем, з 08.07.2023 по 16.07.2023 перебувала у відрядженні, з 17.07.2023 по 30.07.2023 включно, з 31.07.2023 по 02.08.2023 включно перебувала у відпустці, суддя Шаптала Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 17.07.2023 по 30.07.2023 включно перебував у відпустці і вирішення питання стосовно поданої апеляційної скарги здійснюється після виходу суддів з відпусток.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло. Підстав для повернення апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги - не встановлено.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 гривень.
Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. (2684,00 грн * 100 = 268 400,00 грн). - станом на момент звернення з відповідним позовом та апеляційною скаргою.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 80 546,05 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/12/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі № 911/12/23 надіслана учасникам справи засобами поштового зв'язку, в електронні кабінету учасників справи та на електронні адреси, які вказані в матеріалах справи.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 573 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 01 травня 2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України, в умовах діючого воєнного стану.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, працівниками лісової охорони Державне підпиємство «Київське лісове господарство» 13.09.2019 в кварталі 52 виділ 24 Ірпінського (Приміського) лісництва виявлено факт незаконної рубки 29 дерев на землях, які перебувають в постійному користуванні відповідача, та розташовані в адміністративних межах м. Ірпеня, що відносяться до Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області, про що працівниками лісової охорони Державного підприємства «Київське лісове господарство» 13.09.2019 складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Відповідно до Розрахунку збитків спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 52 виділу 24 Ірпінського лісництва Державного підприємства «Київське лісове господарство», проведеного провідним інженером ОЗЛ, згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» - збитки спричиненні незаконною рубкою дерев становлять 80 546,05 гривень.
Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів 2014 року відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Оскільки відповідач, як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки, прокурор звернувся до суду із позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Бучанською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вивчено інформацію та матеріали Підприємства за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Прокурором, в якості органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зазначено Інспекцію та Міськраду.
Судом першої інстанції встановлено, що зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Ірпінською міською радою, з якого вбачається, що компетентні органи були обізнані з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист цих інтересів в суді, що свідчить про їх бездіяльність та зумовлює висновки суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення ним представництва інтересів держави, як виправданого.
Суд, оцінивши доводи скаржника щодо відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, у тому числі пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України (далі - Держекоінспекція) та їй підпорядковується, діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (далі - Положення), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 18 (нова редакція).
Відповідно до п. 1 розділу I Положення повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Згідно із пунктом 2 розділу II Положення, Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів (підпункт 5).
Відповідно до пункту 9 цього ж Положення, Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди завданої державі.
Аналогічні положення містилися у зазначеному Положенні і у попередній редакції.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведене спростовує доводи відповідача про відсутність підстав визначення Державної екологічної інспекції Столичного округу позивачем у справі, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (відшкодування шкоди), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.
Статтями 5, 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню використання на території України. Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 86 Лісового кодексу України).
Статтею 90 Лісового кодексу України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Частиною 1 ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач не заперечував того факту, що саме він є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій ним самим виявлено факт незаконної вирубки дерев.
Відповідно до пункту 3.1 Статуту ДП «Київське лісове господарство» (із наступними змінами), затвердженого наказом № 697 від 16.11.2007 Державного комітету лісового господарства, ДП «Київське лісове господарство» створено, зокрема, з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Одним із основних напрямків діяльності Державного підприємства «Київське лісове господарство» є забезпечення охорони лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів (п.п. 3.2.6. п. 3.2. Статуту).
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є матеріали лісовпорядкування.
На підтвердження приналежності права постійного користування земельною ділянкою, на якій виявлено факт вчинення правопорушення - незаконну вирубку дерев, відповідачем на запит прокурора було надано викопіювання із планшету лісовпорядкування 2014 року, яке наявне в матеріалах справи.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, Державне підприємство «Київське лісове господарство» у кварталі 52 виділу 24 Ірпінського (Приміського) лісництва, що знаходиться в адміністративних межах м. Ірпеня, Ірпінської територіальної громади Бучанського району було виявлено порушення лісового законодавства, про що посадовими особами органу лісового господарства складено Акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 13.09.2019.
Отже, факт порушення лісового законодавства - незаконної порубки дерев підтверджується зазначеним актом, складеним старшим майстром Приміського лісництва Тихим Р.В.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками сууд першої інстанції про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, чим допустив самовільну вирубку лісу, у зв"язку з чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.
Посилання скаржника на те, що Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства - не є належним доказом завдання шкоди та може братися до уваги лише в комплексі із актом перевірки, яка мала б бути проведена Державною екологічною інспекцією, в особі її територіального органу (Державною екологічною інспекцією Столичного округу), яка не проводилася, - є необгрунтованими з огляду на наступне.
Розділом II Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 № 262 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.09.2010 за № 863/18158) (надалі - Інструкція) передбачено, що у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства (далі - акт). Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті (п. 2.5. Інструкції).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства - є достатнім та належним підтвердженням такого порушення невстановленими особами, які саме безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів та, водночас, є достатнім для покладення на постійного лісокористувача відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу в аспекті положень ст.ст. 105, 107 Лісового кодексу України.
Як вбачається з Акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 13.09.2019, відповідач самостійно обчислив розмір заподіяної шкоди в сумі 80546,05 гривень, згідно розрахунку, що є додатком до зазначеного Акту.
Такий розрахунок, проведено згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». Розмір визначених збитків (80546,05 гривень) відповідач під час розгляду справи не заперечував.
За таких обставин, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків, як постійного лісокористувача, зокрема, щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев, що призвело до порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме вчинення незаконної рубки дерев у кварталі 52 виділу 24 Ірпінського (Приміського) лісництва, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що було заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України у розмірі 80546,05 гривень. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев на користь Ірпінської міської ради - є безпідставною, суд апеляційної існтанції зазначає наступне.
Прокурор у позові просить стягнути всю суму завданої шкоди на користь Ірпінської міської ради.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач, із посиланням на положення ст.ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України вказує на те, що шкода заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, державного бюджету України. На користь спеціального фонду Ірпінської ради може бути стягнуто лише 50% заподіяної шкоди.
Прокурор, в цій частині, посилався на те, що вся сума завданої шкоди має бути стягнута на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на міську раду та після зарахування коштів на цей рахунок буде проведено їх розподіл по бюджетах відповідного рівня в автоматичному порядку.
Надаючи належну юридичну оцінку доводам сторін в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, у тому числі 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що шкода, заподіяна відповідачем внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 80546,05 гривень, підлягає розподілу між бюджетами всіх рівнів наступним чином: 30% від суми, що становить 24163,82 гривень має бути спрямована до спеціального фонду Державного бюджету України; 20% від суми, що становить 16109,21 гривень до обласного бюджету Київської області; 50% від суми, що становить 40273,03 гривень до місцевого бюджету Ірпінської міської ради.
За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки рахунок, який зазначений прокурором у позові прямо передбачає розподіл коштів, що надходять до нього між бюджетами всіх рівнів, суд першої інстанції дійшов висновку, що за можливе стягнути всю суму завданої шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев на рахунок Ірпінської міської ради, що не суперечить вимогам ст.ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 13.09.2019, відповідач самостійно обчислив розмір заподіяної шкоди в сумі 80546,05 гривень, згідно розрахунку, що є додатком до зазначеного Акту.
Такий розрахунок, проведено згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». Розмір визначених збитків (80546,05 гривень) відповідач в перебігу розгляду не заперечував.
За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків, як постійного лісокористувача, зокрема, щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев, що призвело до порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме вчинення незаконної рубки дерев у кварталі 52 виділу 24 Ірпінського (Приміського) лісництва, було заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України у розмірі 80546,05 гривень, а тому вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 80546,05 гривень - є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким позовні вимоги Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев у розмірі 80 546,05 грн. задоволено в повному обсязі, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.06.2023 у справі № 911/12/23 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним підприємством «Київське лісове господарство»
4. Матеріали справи № 911/12/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.В. Тищенко
Є.Ю. Шаптала