ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1489/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Таран С.В.
секретар судового засідання: Кратковський Р.О.
за участю представників сторін:
від позивача - Андебура А.І., ордер серія ВН №1287128 віл 26.09.2023;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Держваної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
на рішення Господарського суду Одеської області від „31” липня 2023р., повний текст якого складено та підписано „07” серпня 2023р.
та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від „09” серпня 2023р., повний текст якого складено та підписано „10” серпня 2023р.
у справі №916/1489/23
за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний»
до відповідача Головного управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про зобов'язання вчинити певні дії,-
головуючий суддя - Д'яченко Т.Г.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні 09.11.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління Держаної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про припинення податкової застави нерухомого майна, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі Акту №134/15-32-13-04-09 від 29.07.2021р. належного позивачу, перелік якого наведено у поданому позову.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно Акціонерному банку «Південний» стало відомо про існування податкової застави, що була накладена на підставі Акту опису майна №134/15- 32-13-04-09 від 29.07.2021 року на нерухомі об'єкти, що перебувають у власності Банку, а саме на: будівлю нежитлову, загальною площею 2579,9 кв.м, що розташована за адресою м. Одеса, вул. Мечникова, 104, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3150684511011 номер об'єкта в РПВН І3932969; будівлю, літ. «А», загальною площею 610,3 кв.м, що розташована за адресою м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 44, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 314983451101, номер об'єкта в РПВН 7721179.
Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний» вважає, що податкова застава на нерухомому майні Банку порушує право власності останнього та є такою, шо підлягає припиненню.
Позивачем зазначалось, що 17 квітня 2006 року між Акціонерним банком " Південний " та ТОВ-КОМПАН1Я "АЛЬФА" укладено кредитний договір №103/1. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань Позичальника, 27.04.2006 року між Банком та ТОВ "РОДІНА" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Трофімець В.В., та зареєстрований за р.№ 974; того ж дня накладено заборону відчуження р.№152, запис про обтяження №4997528.
Відповідно до п. 6 Договору іпотеки №974, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - будівля літера «А», що знаходиться: Одеська область, м. Одеса, вулиця Старопортофранківська, 44, загальною площею 610,3 кв.м, яке належить йому на підставі договору купівлі-продажу № 129 від 28.12.2005, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за р. № 6021, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в книзі: 49неж-124, номер запису: 3125.
22 січня 2010 року між Акціонерним банком " Південний " та ТОВ-КОМПАН1Я "АЛЬФА" укладено кредитний договір № АС2010-00003. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань Позичальника, 06.04.2016 року між Банком та ТОВ "РОДІНА" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А., та зареєстрований за р.№ 1620. Того ж дня накладено заборону відчуження р.№1621, запис про обтяження №14048361.
Відповідно до п. 1.5. Договору іпотеки 1620, в забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, шо є власністю Іпотекодавця, а саме нежитлова будівля, що знаходиться: Одеська область, м.Одеса, вулиця Мечнікова, І04, загальною площею 2579.9 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 315068451101; яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2002 за р.№ 6388, та угоди від 21.03.2003 за р.№2036, що посвідчені приватним нотаріусом ОМНО Запольською О.В. Право власності Іпотекодавця зареєстровано належним чином в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 4998714.
Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, загальною площею 2564 кв.м, з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування кінотеатру, кадастровий номер 5110137500:30:025:0003, адреса: м, Одеса, вулиця Мечникова, 104.
Позивачем було пояснено суду, що у зв'язку із постійними порушеннями Позичальником своїх зобов'язань за кредитними договорами, Банк ініціював процедуру звернення стягнення на предмети договорів іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмети забезпечувальних договорів, а саме на: нежитлову будівлю, шо знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вулиця Мечнікова, 104, загальною площею 2579.9 кв.м, та будівлю літера «А», що знаходиться: Одеська область, м. Одеса, вулиця Старопортофранківська, 44, загальною площею 610,3 кв.м.
В обґрунтування позову, позивач посилався на п. 14.1.155 статті 14, п. 87.2. ст. 87, п. 88.1 ст. 88, п. 89.1 ст. 89 та 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України та зазначав, що аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що предметом податкової застави є майно виключно боржника-платника податків.
Позивачем було звернуто увагу суду та зазначено, що на час звернення із цим позовом право власності на майно вже перейшло від ТОВ «Родіна» до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Тобто Акціонерний банк «Південний» є власником зазначеного майна.
Позивачем було проведено державну реєстрацію іпотек та їх обтяжень за Договором іпотеки від 27.04.2006, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Трофімець В.В., та зареєстрованим за р.№ 974; того ж дня накладено заборону відчуження р.№152, запис про обтяження №4997528 та за Договором іпотеки від 06.04.2016, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А., та зареєстрованим за р.№ 1620, накладено заборону відчуження р.№1621, запис про обтяження №14048361.
Таким чином, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. враховуючи, що Банк є власником майна, яке знаходиться у податковій заставі з відміткою заборони його відчуження і такі обставини мають триваючий характер, вони перешкоджають позивачу на свій розсуд розпоряджатися власним майном.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 по справі №916/1489/23 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» задоволено повністю. Припинено податкову заставу нерухомого майна, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі Акту №134/15-32-13-04-09 від 29.07.2021р., відносно належного Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк «Південний» майна, а саме:
- будівля нежитлова, загальною площею 2579,9 кв.м, що розташована за адресою м.Одеса, вул. Мечникова, 104, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 315068451101, номер об'єкта в РПВН 13932969;
- будівля, літ. «А», загальною площею 610,3 кв.м, що розташована за адресою м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 44, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 314983451101, номер об'єкта в РПВН 7721179.
Стягнуто з Головного управління Держаної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач набув право власності на майно, відповідно, позивач, як власник та особа, яка не відповідає за зобов'язаннями перед бюджетом у правовідносинах зі сплати податків, має право на вільне розпорядження своїм майном та право вимагати від інших осіб не порушувати його повноважень власника та не створювати йому перешкод щодо здійснення цих правомочностей, які в спірних правовідносинах носять триваючий характер і наявні на момент подання позову.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 по справі №916/1489/23 (суддя Д'яченко Т.Г.) клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» від 03.08.2023р. по справі №916/408/23 задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Держаної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Південний витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24500 грн.
Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 по справі №916/1489/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ Акціонерний банк «Південний».
Заявник апеляційної інстанції вважає оскаржуване рішення таким, що винесено без належного і всебічного дослідження обставин справи.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не надано належеної оцінки тому факту, що ГУ Державної податкової служби в Одеській області на виконання функції покладених на контролюючий орган Податковим кодексом України, у зв'язку з наявністю у ТОВ «Родіна» податкового боргу, майно, яке належало останньому внесено у податкову заставу, про що складено акт опису майна у податкову заставу №134/15-32- 13-04-09 від 29.07.2021 року.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, зокрема порядок стягнення податкового боргу (заборгованостей) платників податків регулюються гл. 9 розд. 2 Податкового кодексу України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України.
З урахуванням вищевикладеного, на думку скаржника, у контролюючого органу відсутні правові підстави для припинення податкової застави нерухомого майна, яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке наразі належить позивачу.
У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2017 Закону України від 01.12.2016 №1797 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» та на підставі п. 8 розд. 1 даного закону, яким доповнено Кодекс статтею 19-3 та викладено в новій редакції п. 19-1.1. ст. 19-1, що визначає перелік функцій державних податкових інспекцій, зокрема функцію адміністрування податків, зборів, платежів, контроль за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів. Подальші дії відносно об'єктів нерухомого майна, які перебувають у податковій заставі, здійснюються Головним управлінням ДПС в Одеській області.
У зв'язку з вищевикладеним апелянт вказує, що Головним управлінням ДПС в Одеській області було дотримано вимоги Податкового кодексу України щодо опису майна платника податків у податкову заставу та складання акту опису майна, а тому вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, апелянт вважає, що предметом даної справи є звільнення майна з податкової застави, розгляд такої категорії справ належить до компетенції адміністративних судів.
Також, не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 по справі №916/1489/23 та прийняти нову постанову, якою відмовити ПАТ Акціонерний банк «Південний» в задоволенні клопотання представника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Заявник апеляційної інстанції вважає, що додаткове рішення було винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку ГУ ДПС обставини справи не з'ясовані повно, об'єктивно і всебічно, а поверхнево, без вивчення конкретних фактів та документальних доказів.
Скаржник вважає необґрунтованою позицію позивача щодо оцінювання послуг, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, апелянт зазначає, що відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 24 500 грн.
Оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів, як кваліфікований фахівець, враховуючи, що на розгляді в судах перших і других інстанцій розглядаються безліч судових справ з аналогічним предметом спору - про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення податкової застави, апелянт доходить до висновку, що ця справа не потребувала затрат значного часу, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, тому вважає справедливим призначити позивачеві компенсації витрат на правову допомогу адвоката, що становить розмір прожиткового мінімуму 2023 року станом на час звернення з позовом до суду.
Однак суд першої інстанції надав перевагу доводам позивача, не прийнявши до уваги доказів відповідача, що призвело до порушення принципів, закріплених у ст..2 ГПК України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Зокрема, судом першої інстанції, на думку скаржника, не дотримана така основна засада судочинства, як законність, що передбачає вирішення спору при правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2023 клопотання Головного управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Головному управлінню Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 року у справі №916/1489/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Головного управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 по справі №916/1489/23; об'єднано розгляд апеляційних скарг Головного управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 по справі №916/1489/23 в одне апеляційне провадження; призначено розгляд апеляційних скарг Головного управління Держаної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України до розгляду на 09 листопада 2023 року о 15:00 год.
У відзивах на апеляційну скаргу, які надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду 27.09.2023, ПАТ Акціонерний банк «Південний» просило суд апеляційній скарги Головного управління Державної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 по справі №916/1489/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 по справі №916/1489/23 залишити без змін.
В судовому засіданні 09.11.2023р. представник позивача заперечував проти задоволення апеляційних скарг з підстав, викладених відзивах на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, а тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу за його відсутністю.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи, що явка сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційні скарги, відзиви на неї, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції
Відповідно до відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наразі є існування податкової застави, що була накладена на підставі Акту опису майна №134/15- 32-13-04-09 від 29.07.2021 року на нерухомі об'єкти, що перебувають у власності позивача, а саме на: будівлю нежитлову, загальною площею 2579,9 кв.м, що розташована за адресою м. Одеса, вул. Мечникова, 104, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3150684511011 номер об'єкта в РПВН І3932969; будівлю, літ. «А», загальною площею 610,3 кв.м, що розташована за адресою м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 44, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 314983451101, номер об'єкта в РПВН 7721179.
За час розгляду справи з'ясовано, що 17 квітня 2006 року між Акціонерним банком "Південний" та ТОВ-КОМПАНІЯ "АЛЬФА" укладено кредитний договір №103/1. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань Позичальника, 27.04.2006 року між Банком та ТОВ "РОДІНА" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Трофімець В.В., та зареєстрований за р.№ 974; того ж дня накладено заборону відчуження р.№152, запис про обтяження №4997528.
Відповідно до п. 6 Договору іпотеки №974, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - будівля літера «А», що знаходиться: Одеська область, м. Одеса, вулиця Старопортофранківська, 44, загальною площею 610,3 кв.м, яке належить йому на підставі договору купівлі-продажу № 129 від 28.12.2005, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за р. № 6021, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в книзі: 49неж-124, номер запису: 3125.
22 січня 2010 року між Акціонерним банком "Південний" та ТОВ-КОМПАН1Я "АЛЬФА" укладено кредитний договір № АС2010-00003 та в забезпечення виконання кредитних зобов'язань Позичальника, 06.04.2016 року між Банком та ТОВ "РОДІНА" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А., та зареєстрований за р.№ 1620. Того ж дня накладено заборону відчуження р.№1621, запис про обтяження №14048361.
Відповідно до п. 1.5. Договору іпотеки 1620, в забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, шо є власністю Іпотекодавця, а саме нежитлова будівля, що знаходиться: Одеська область, м.Одеса, вулиця Мечнікова, І04, загальною площею 2579.9 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 315068451101; яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2002 за р.№ 6388, та угоди від 21.03.2003 за р, № 2036, що посвідчені приватним нотаріусом ОМНО Запольською О.В. Право власності Іпотекодавця зареєстровано належним чином в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 4998714.
Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, загальною площею 2564 кв.м, з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування кінотеатру, кадастровий номер 5110137500:30:025:0003, адреса: м, Одеса, вулиця Мечникова, 104.
Судом з'ясовано, що позивачем було здійснено звернення стягнення на предмети договорів іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмети забезпечувальних договорів, а саме на: нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вулиця Мечнікова, 104, загальною площею 2579.9 кв.м та будівлю літера «А», що знаходиться: Одеська область, м. Одеса, вулиця Старопортофранківська, 44, загальною площею 610,3 кв.м.
Позивачем було звернуто увагу суду та зазначено, що на час звернення із цим позовом право власності на майно вже перейшло від ТОВ «Родіна» до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Тобто Акціонерний банк «Південний» є власником зазначеного майна.
Позивачем було проведено державну реєстрацію іпотек та їх обтяжень за Договором іпотеки від 27.04.2006, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Трофімець В.В., та зареєстрованим за р.№ 974; того ж дня накладено заборону відчуження р.№152, запис про обтяження №4997528 та за Договором іпотеки від 06.04.2016, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А., та зареєстрованим за р.№ 1620, накладено заборону відчуження р.№1621, запис про обтяження №14048361.
16.03.2023 позивач звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області із заявою про звільнення спірного майна з-під податкової застави, на що отримав відмову листом №11790/6/15-32-13-06-05 від 07.04.2024, з посиланням на відсутність підстав для звільнення майна з податкової застави.
Джерела права та позиція Південно західного апеляційного господарського суду.
Предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення податкової застави, зокрема на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 14.1.155 статті 14 Податкового кодексу України, податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
За умовами п/п 87.3.1., 87.3.2. п.87.3. ст.87 Податкового кодексу України, не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків: майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави; майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління.
Відповідно до п.89.2. ст.89 Податкового кодексу України, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Відповідно до п.89.3. ст.89 Податкового кодексу України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.
Відповідно до п.93.1. ст.93 Податкового кодексу України, майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: 93.1.1. отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку; 93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним; 93.1.3. набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; 93.1.4. отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених статтею 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання; 93.1.5. виключено; 93.1.6. отримання платником податків згоди контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до статті 92 цього Кодексу.
Згідно з п.93.2. ст.93 Податкового кодексу України, підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пунктом 93.1 цієї статті.
За умовами п.93.3. ст.93 Податкового кодексу України, порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як встановлено судовою колегією та вбачається з матеріалів справи позивач є добросовісним набувачем спірного майна, право на яке набуто ним за шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Отже, підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.
Таким чином, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Ураховуючи, що позивач є власником майна, яке знаходиться у податковій заставі з відміткою заборони його відчуження і такі обставини мають триваючий характер, вони перешкоджають позивачу на свій розсуд розпоряджатися власним майном.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Судова колегія, урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини та зібрані у справі докази дійшло висновку, що обраний ПАТ Акціонерний Банк «Південний» спосіб захисту є належним та власник майна має право вимагати усунення перешкод права розпорядження своїм майном.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем обрано єдиний належний спосіб захисту порушеного права, а саме шляхом припинення податкової застави, а тому у відповідності до вказаних положень законодавства, позовні вимоги підлягають до задоволення.
При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, позивач, як власник та особа, яка не відповідає за зобов'язаннями перед бюджетом у правовідносинах зі сплати податків, має право на вільне розпорядження своїм майном та право вимагати від інших осіб не порушувати його повноважень власника та не створювати йому перешкод щодо здійснення цих правомочностей, які в спірних правовідносинах носять триваючий характер і наявні на момент подання позову.
За цих обставин, враховуючи, що нежитлові приміщення, належні на даний час на праві власності позивачу, не можуть бути використані для погашення податкового боргу інших осіб, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду, що податкова застава на ці приміщення має бути припинена відповідно до вищевказаних норм закону за даним позовом позивача.
Щодо посилань скаржника на те, що при складені опису спірного майна у податкову заставу, контролюючим органом в повному обсязі були дотримані положення Податкового кодексу України, колегія суддів відхиляє їх та зазначає, що у спірних правовідносинах судом не досліджувалось питання дотримання податковим органом положень ПК України при складанні акту опису, а визначалась наявність підстав на даний час для обтяження майна податковою заставою, за умов набуття позивачем права власності на це майно за вимогою, яка має пріоритет відносно податкової застави.
Доводи скаржника, що вказана справа за позовними вимогами позивача має бути розглянута в межах адміністративного судочинства, колегія суддів також відхиляє та зазначає, що спір про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо включення до акта опису майна нежитлового приміщення та зобов'язання виключити його з акта опису не має публічно-правового характеру та має вирішуватись в порядку господарського судочинства.
Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Разом із тим, згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Верховний Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Як вбачається з поданого позивачем 03.08.2023 клопотання, останній, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, зазначає, що такі витрати склали 24 500 грн.
Як з'ясовано судом, 18.06.2018р. між Адвокатським об'єднанням «Юрпрайм» та позивачем було укладено Договір №1/6-18 про надання правової допомоги, 18.12.2018р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №1/6-18 про надання правової допомоги від 18.06.2018р., 18.12.2019р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору №1/6-18 про надання правової допомоги від 18.06.2018р., 16.12.2020р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №3 до Договору №1/6-18 про надання правової допомоги від 18.06.2018р., 31.12.2021р. між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №1/6-18 про надання правової допомоги від 18.06.2018р., 21.12.2022р. між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №1/6-18 про надання правової допомоги від 18.06.2018р.
В підтвердження розміру понесених судових витрат позивачем до суду надано Акт №120 від 31.07.2023р. прийому-передачі виконаних послуг, за яким визначено, що складання позову становить 4000,00 грн., складання відповіді на відзив 3500,00 грн., участь у судових засіданнях 14000,00 грн. та гонорар успіху 3000,00 грн.
Також матеріали справи містять рахунок №120 від 31.07.2023р. на суму 24500,00 грн. та меморіальний ордер №2248 від 01.08.2023р. на суму 24500,00 грн.
Як зазначалось вище, додатковим рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» від 03.08.2023р. по справі №916/408/23 задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Держаної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Південний витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24500 грн.
Керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд, з урахуванням положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі підлягає задоволенню.
Крім того, судом зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу, в силу приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на відповідача, однак останнім будь-якої незгоди щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, не надано.
Оцінивши надані Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Південний» докази на підтвердження понесених витрат щодо надання правової допомоги, в контексті положення пункту 4 частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500 грн.
Скаржником не наведено в апеляційній скарзі жодного доводу стосовно незаконності додаткового рішення суду від 09.08.2023.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду від 31.07.2023 та додаткове рішення від 09.08.2023 у даній справі обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається. Апеляційні скарги відповідача на рішення суду від 31.07.2023 та на додаткове рішення від 09.08.2023 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскаржених рішень суду першої інстанції у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 у справі №916/1489/23 винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
З огляду на те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційних скарг покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційні скарги Головного управління Держваної податкової служби в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 31.07.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 09.08.2023 у справі №916/1489/23 залишити без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови
складено та підписано 14.11.2023
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя С.В. Таран