ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/2948/23 пров. № А/857/13532/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Довгополова О. М., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі № 380/2948/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мартинюком В.Я. в м. Львів Львівської області 21 квітня 2023 року у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі також - ГУ НП у Львівській області), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції за період з 12.02.2021 по 14.01.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції за період з 12.02.2021 по 14.01.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції за період з 12.02.2021 по 12.07.2021.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції за період з 12.02.2021 по 12.07.2021 у розмірі 14541 грн. 03 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте за наслідком неправильного застосування норм матеріального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі також - Порядок № 100) врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої зарплати, тоді як Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі також - Порядок № 260) встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських.
У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу ГУ НП у Львівській області від 11.02.2021 № 72 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також - Закон № 580-VIII).
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції відповідачем проведена з фінансування за травень 2021 року у розмірі 204826,12 грн.
23 червня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, серед іншого, просив нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції (щодо виплати одноразової грошової допомоги) в період з 11.02.2021 по 13.05.2021.
Листом від 19.07.2022 № Д-39/оп/17/01-2022 відповідач повідомив позивача, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ГУ НП у Львівській області, в якому просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з включенням індексації грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 року у справі № 380/12608/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправними дії ГУ НП у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення, установленої Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, установленої Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», з урахуванням раніше виплачених сум; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Як вбачається із виписки із банківського рахунку ОСОБА_1 , який наявний в матеріалах справи, 14.01.2023 відповідачем виплачено 14719 грн. 31 коп. (одноразова грошова допомога при звільненні відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі № 380/12608/22).
Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із не проведенням станом на день виключення зі списків особового складу частини розрахунку у повному обсязі позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі 11.02.2021 (день звільнення позивача), проте виконав свій обов'язок у повній мірі лише 14.01.2023, тому позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за період з 12.02.2021 по 14.01.2023 є обґрунтованими.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону № 580-VIII).
На виконання приписів, зокрема, статті 94 Закону № 580-VIII Міністерство внутрішніх справ України наказом від 06 квітня 2016 року № 260 затвердило Порядок № 260. У пункті 3 цього наказу (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 17 липня 2020 року № 539 «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260» (далі також - Наказ № 539) зазначено, що видатки, пов'язані з набранням чинності цим наказом, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції (крім поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Згідно з Наказом № 539 (який набрав чинності з 21 серпня 2020 року) Порядок № 260 доповнено також новим розділом VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби».
Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 260 поліцейським, які звільняються із служби через хворобу (за станом здоров'я), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За пунктом 7 розділу VI Порядку № 260 у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.
Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку № 260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі також - Закон № 2262-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частини четверта статті 9 Закону № 2262-ХІІ).
Норми, аналогічні тим, які зазначені у частині першій статті 9 Закону № 2262-ХІІ, містяться також і в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі також - Порядок № 393), за текстом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Порядку № 393).
Військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали (абзац другий пункту 14 Порядку № 393).
Зважаючи на встановлені обставини спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у повному розмірі не в день його звільнення (відповідно до наказу ГУ НП у Львівській області № 72 о/с від 11.02.2021 останнім робочим днем позивача було 11 лютого 2021 року), а 14 січня 2023 року, тобто через 702 дні. Позивач вважає, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідач повинен понести відповідальність і виплатити йому середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні.
Колегія суддів наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовані статтями 116, 117 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд погоджується з доводами скаржника про можливість застосування норм статей 116-117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Оскільки відповідач при звільнення позивача з поліції не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, то суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України та задовольнив вимогу щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 7 травня 2020 року у справі № 360/412719, від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц вбачається наступне.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, дійшов слушного висновку про необхідність застосування принципу співмірності та пропорційності та застосував правильний підхід до обчислення такої суми, а також врахував вимоги частини першої статті 117 КЗпП України щодо періоду, за який можливе стягнення середнього заробітку (не більше шести місяців).
Доводи відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції в розмірі 14541 грн. 03 коп.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції, відповідно до положень статті 308 КАС України, не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі № 380/2948/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді О. М. Довгополов
В. Я. Качмар