РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2023 року справа № 580/6717/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Тимошенко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
31 липня 2023 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:
1) визнати протиправними дії Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка оголошена 24.02.2022 Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, у відповідності до абзацу третього частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;
2) зобов'язати Звенигородський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повторно розглянути питання надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка оголошена 24.02.2022 Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, у відповідності до абзацу третього частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.07.2023 позивач звернувся з заявою до Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та на підставі абзацу 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» просив звільнити його від призову на військову службу, так як він є інвалідом другої 2 групи загального захворювання безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 347569 від 23.02.2021 року. Звенигородським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надано витяг з протоколу № 22 від 06.07.2023, в якому зазначено «Відмовити в наданні відстрочки в зв'язку з тим, що у заявника не визначено ступінь придатності до військової служби». Позивач не погоджується з такими діями відповідача, а тому звернувся до суду із цією позовною заявою за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
03.07.2023 позивач звернувся із заявою до Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та на підставі абзацу 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в якій просив звільнити його від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із тим, що він є інвалідом другої 2 групи загального захворювання безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 347569 від 23.02.2021.
Звенигородським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надано витяг з протоколу № 22 від 06.07.2023, в якому зазначено «Відмовити в наданні відстрочки в зв'язку з тим, що у заявника не визначено ступінь придатності до військової служби». Вважаючи, що відповідачем протиправно не звільнено позивача з військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вважаючи такі відмови відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 8 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Як передбачено ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У свою чергу, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Статтею 22 Закону № 3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, за правилами ч. 3 та ч. 5 якої під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Поряд з цим, статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно із абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Водночас, особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах 4 - 12 частини 1 цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Отже, із аналізу наведених вище положень Закону № 2232-XII та Закону № 3543-XII слідує, що під час мобілізації в період введення воєнного стану громадянин, маючи військовий обов'язок, зобов'язаний з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки для взяття на військовий облік для визначення кількісного складу та якісного стану призовників і військовозобов'язаних, зокрема, з метою подальшого призову громадян на військову службу під час мобілізації.
У зв'язку з введенням Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" здійснюється призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації.
У свою чергу, призову на призову на військову службу під час мобілізації підлягають всі військовозобов'язані, за виключенням осіб, перелік яких визначений у ст. 23 Закону № 3543-XII.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 23.02.2021 визнаний інвалідом 2 групи безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААВ №347569, яка видана 23.02.2021 МСЕК №4 м. Черкаси.
Беручи до уваги досліджені судом докази, та враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що ОСОБА_1 є особою, що згідно із абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, тобто має право на відстрочку від призову під час мобілізації.
Відтак, оцінюючи доводи позивача про порушення його прав шляхом не надання відповідачем відстрочки від призову, суд вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача надати ОСОБА_2 відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 4950,00 грн суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем, додано: договір про представництво в адміністративному процесі від 22.07.2023, додаткову угоду до договору від 22.07.2023, розрахунок та квитанцію до платіжної інструкції від 24.07.2023 №66490457 про сплату 4950,00 грн з призначенням платежу «Оплата правової допомоги Зозулею Ярославом Борисовичем».
Суддя звертає увагу, що квитанція до платіжної інструкції від 24.07.2023 №66490457 про сплату 4950,00 грн з призначенням платежу «Оплата правової допомоги ОСОБА_2 » є не належним доказом щодо підтверджень понесення витрат на оплату правової допомоги.
Водночас при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмету доказування позивачем надано незначну кількість письмових доказів.
З урахуванням викладеного та підтверджених доказами понесених витрат, суд дійшов висновку, що 3000 грн, є справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.
Отже, судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн 00 коп. підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не надання ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати Звенигородський районний територіальний центр комплектування і соціальної підтримки повторно розглянути питання надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка оголошена 24.02.2022 Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, у відповідності до абзацу третього частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородський районний територіальний центр комплектування і соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 099044768) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ТИМОШЕНКО