печерський районний суд міста києва
Справа № 757/47669/16-а
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Підпалого В.В.,
при секретарі судового засідання - Маленівській К.М.,
розглянувши у засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) в особі свого представника Меламед В. звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Пенсійного фонду України (надалі по тексту - Відповідач), в якому просить зобов'язати відповідача передати заяву ОСОБА_1 про призначення виплати пенсії позивача до уповноваженого територіального органу для розгляду по суті.
В обґрунтування адміністративного позову зазначив, що він є пенсіонером за віком, згідно із записів у трудовій книжці, трудовий стаж позивача складає більше 28 років, з 1997 року він постійно проживає у Державі Ізраїль. До виїзду за кордон, позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Пенсія позивачу ні до виїзду за кордон, ні після виїзду не призначалась.
У зв'язку з чим, представник позивача Меламед В. 27.07.2016 року звернувся до Пенсійного фонду України щодо передачі заяви про призначення пенсії уповноваженому управлінню для розгляду по суті, на що отримав відмову.
Вважає відмову відповідача незаконною та необґрунтованою. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, просить задовольнити вищевказаний адміністративний позов у заявлений ним спосіб.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.09.2016 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із виявленням недоліків (а.с. 66).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі (а.с. 88).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2016 року позовну заяву залишено без руху, у зв'язку із виявленням недоліків (а.с. 95).
06.09.2017 року на адресу суду надійшли заперечення представника Пенсійного фонду України Новицької А.О., в яких представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними, посилаючись на те, що особи, які мають право на призначення пенсії, самостійно реалізують своє право на пенсійне забезпечення, шляхом подання заяви про призначення пенсії. Повноваження Пенсійного фонду України щодо визначення уповноваженого органу, якому необхідно передати на розгляд заяву про призначення пенсії позивачу, законодавством у сфері пенсійного забезпечення не встановлено (а.с. 132-135).
В засідання учасники провадження не зявилися, повідомлялися належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримував, просив задовольнити в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Так,відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідачі зобов'язані призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.
Ч. 3 статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( Закон № 1058-IV) під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Згідно з ч. 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009 року відсутні норми, які б унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.
Разом з тим, до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про призначення пенсії, адже, у відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з ч. 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву про призначення пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов'язання Пенсійного Фонду України передати уповноваженому територіальному органу для розгляду заяву про призначення пенсії підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог ч.2 ст.72 КАС України, не надав до суду належні докази правомірності своїх дій та рішень.
Проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 71, 94, 99, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Зобов'язати Пенсійний Фонд України передати заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії уповноваженому територіальному органу Пенсійного фонду України для розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи Шостим апеляційним адміністративним судом.
Суддя В.В. Підпалий