Справа № 755/17277/23
УХВАЛА
іменем України
про відмову у відкритті провадження
"09" листопада 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Арапіна Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
Заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, згідно якої просить встановити факт провадження нею підприємницької діяльності у період з листопада 1996 року по жовтень 1999 року згідно свідоцтва про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснювала роздрібну торгівлю шоколадними, борошняними та цукровими кондитерськими виробами на підставі торгового патенту у спеціалізованому кіоску на продуктовому ринку у місті Брянка Луганської області. Встановлення зазначеного факту необхідне заявниці з метою зарахування цього періоду до її страхового стажу та призначення пенсії за віком.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Вирішуючи наявність підстав для вирішення вимог заявниці в порядку окремого провадження, суд враховує правову позицію, наведену у постанові від 23 січня 2023 по справі №214/1309/21, у якій Верховний Суд виснував наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до ч. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків., коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
До вказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Правовий висновок щодо належності Пенсійного фонду України до суб'єктів владних повноважень викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №757/63985/16.
Отже, Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб'єктним складом спір у справі за вимогою до відповідного управління Пенсійного фонду України, метою якого є визнання права на пенсійні виплати, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Подібний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25.04.2018 у справі №360/1438/16 (провадження №11-350апп18), від 28.11.2018 у справі №405/5366/17 (провадження №11-876апп18).
Вимога заявниці у цій справі пов'язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення пенсії за віком і не пов'язана з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Суд звертає увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
Недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства (Постанова КЦС ВС від 17.05.2023 №343/1548/22).
Отже, аналізуючи зазначені по справі фактичні обставини, беручи до уваги викладені вище позиції Верховного Суду, суд доходить висковку, що вказана справа за своїм суб'єктним складом та метою звернення заявниці до суду із вказаною заявою, має розглядатися за правилами та в порядку КАС України, а не за приписами ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 19, 175, 186, 260, 261, 315, 353 ЦПК України,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити ОСОБА_1 про право звернення із відповідним позовом до адміністративного суду у визначеному законом порядку.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Н.Є. Арапіна