КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року Київ № 320/2832/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Петрівської сільської ради про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Петрівської сільської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області сімнадцятої сесії восьмого скликання від 24.12.2021 № 924 про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах села Старі Петрівці, Урочище Букаєвиця Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 3221887801:03:208:0151, орієнтовною площею 1512,42 м.кв., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах села Старі Петрівці, Урочище Букаєвиця Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 3221887801:03:208:0151, орієнтовною площею 1512,42 м.кв., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
У якості підстави позову позивач зазначив, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства безпідставно прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах села Старі Петрівці, Урочище Букаєвиця Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 3221887801:03:208:0151, орієнтовною площею 1512,42 м.кв., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).
Частинами п'ятою та шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до Петрівської сільської ради з клопотанням (вх. №C-1738 від 05.11.2021), в якому просив надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 1512,42 м.кв., яка знаходиться в межах с. Старі Петрівці Урочище Букаєвиця, Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої: 3221887801:03:208:0151.
До вказаного клопотання додані наступні документи: копія паспорту громадянина України; копія РНОКПП; копія Витягу з порталу Публічна кадастрова карта України з орієнтовним розташуванням земельної ділянки.
Надалі, рішенням Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області №924 від 24.12.2021 відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1512 га, гр. ОСОБА_1 в с. Старі Петрівці, Вишгородського району Київської області, з тих підстав, що бажане місце розташування земельної ділянки заявника співпадає (накладається) на земельну ділянку приватної власності, відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру.
Не погоджуючись із рішенням, яке прийняте відповідачем, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - ЗК України).
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття і реалізації права на землю визначений Розділом IV Земельного кодексу України.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною третьою статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України).
Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог чачтин першої та другої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною першою статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Частиною п'ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).
Відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- відображення на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).
Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1512 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) зазначено те, що бажане місце розташування земельної ділянки заявника співпадає (накладається) на земельну ділянку приватної власності, відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру.
Однак відповідачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування тих обставин, які були покладені ним в якості підстави для прийняття спірного рішення, у зв'язку з чим, враховуючи вищевикладені факти, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення.
Суд також констатує, що саме під час розробки суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки можуть бути встановлені певні накладення земельних ділянок одна на одну і вчинені відповідні дії щодо врегулювання такої ситуації.
Відповідно до частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача у частині визнання протиправним та скасування рішення № 924 від 24.12.2021 Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах села Старі Петрівці, Урочище Букаєвиця Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 3221887801:03:208:0151, орієнтовною площею 1512,42 м.кв., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти
При цьому захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вирішити по суті це клопотання, яке було предметом поданої позивачем заяви, та у задоволенні якої, як було вказано вище, безпідставно відмовлено. При цьому задоволення цієї позовної вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування з огляду на таке.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.
Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
У цій справі відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.
Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні та їх наявність відповідачем суду не доведена, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивачки потребує зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача та прийняти за результатом такого розгляду рішення про надання відповідного дозволу.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Оскільки матеріали справи свідчать про протиправність прийняття відповідачем спірного рішення та враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивачки потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу, що є гарантією того, що спір між сторонами буде вирішений остаточно.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.
Враховуючи задоволення позову, вказаний розмір судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позовом ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Петрівської сільської ради Вишгородського району № 924 від 24.12.2021 «Про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах села Старі Петрівці, Урочище Букаєвиця Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 3221887801:03:208:0151, орієнтовною площею 1512,42 м.кв., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Зобов'язати Петрівську сільську раду Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04359620, місцезнаходження: 07354, Київська обл., Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Свято-Покровська, буд. 171) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах села Старі Петрівці, Урочище Букаєвиця Вишгородського району Київської області, поряд із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 3221887801:03:208:0151, орієнтовною площею 1512,42 м.кв., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, згідно з клопотання ОСОБА_1 (вх. № С-1738 від 05.11.2021).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04359620, місцезнаходження: 07354, Київська обл., Вишгородський район, с. Нові Петрівці, вул. Свято-Покровська, буд. 171).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.