ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року м. Житомир справа № 240/27028/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії щодо обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року включно, відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX та Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX на відповідний тарифний коефіцієнт, та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату усього належного грошового забезпечення, а також зобов'язати виплатити недоплачені протягом 2022 - 2023 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач установив та виплачував грошове забезпечення в період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення у значно меншому розмірі.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2023 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
07 листопада 2023 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що керувався пунктом 4 Постанови №704, який передбачає використання такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі нормативних актів. Указує, що наявні підстави для винесення окремої ухвали на Міністерство юстиції України, оскільки ним не оприлюднено чинну редакцію Постанови №704 до Єдиного державного реєстру нормативних актів.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач проходив службу у В/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 18 червня 2023 року №98-рс ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 30 червня 2023 року ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 30 червня 2023 року.
У зв'язку з тим, що розрахунок грошового забезпечення проведено відповідачем не у повному розмірі, позивач подав заяву про його перерахунок.
Листом від 30 серпня 2023 року №2819 відповідач відмовив у проведенні перерахунку грошового забезпечення.
Позивач уважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу у період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, тому звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Матеріалами справи підтверджується, а саме грошовим атестатом від 12 липня 2023 року №811, що відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року в розмірі 1762 грн.
Таким чином за період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зауважує на таке.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов наступного висновку:
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тим часом, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі № 21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, № 523/1124/17, №521/940/17.
Ураховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, що грошове забезпечення нараховане не вірно, в судовому порядку позивачем такі обставини доведені, а тому в тому числі позивачу підлягає виплаті компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо вимог позивача про постановлення окремої ухвали відносно Міністерства юстиції України, суд уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (частина друга статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 249 Кодексу адміністративного судочинства України дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.
Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає.
Суд зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними.
Судом не встановлено підстав для постановлення окремої ухвали відносно Міністерства юстиції України.
Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зауважує, що Постанова №704, яка розміщена в Єдиному реєстрі нормативних актів, містить застереження про необхідність додатково ознайомитися з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 та постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у зазначеній справі. Отже, користувач реєстру, яким є і відповідач у справі, обізнаний про прийняття зазначених судових рішень, а тому не позбавлений можливості застосовувати нормативно-правовий акт з урахуванням висновків, зроблених судами у зазначеній справі.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити недоплачені протягом 2022 - 2023 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку, суд уважає, що така є передчасною, з огляду на те, що такий перерахунок ще не проведено та не має підстав уважати, що військова частина не виплатить перераховане грошове забезпечення.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року є протиправними.
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року перерахунок грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 12 вересня 2022 року у справі №240/3833/22, від 14 вересня 2022 року у справі №240/799/22, від 06 жовтня 2022 року у справі №240/1857/22, від 20 жовтня 2022 року у справі №240/5983/22, від 09 грудня 2022 року у справі №240/3829/22 та позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.
Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 02 березня 2022 року по день фактичної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис