Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року Справа№200/1478/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 )
до 1) Державної судової адміністрації України (адреса 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 26255795), 2) Служби судової охорони (адреса 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 42902258), 3) Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса Ф., 45, код ЄДРПОУ 43532003)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до 1) Державної судової адміністрації України, 2) Служби судової охорони, 3) Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не виділення коштів Службі судової охорони як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо не виділення коштів Територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023;
- зобов'язати Службу судової охорони виділити кошти Територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Ухвалою суду від 11 квітня 2023 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/1478/23 за правилами спрощеного позовного провадження. Зазначеною ухвалою були витребувані докази у справі.
Ухвалою суду від 10 травня 2023 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у зразковій справі № 260/3564/22 (Пз/990/4/22), що перебуває на розгляді у Верховному Суді.
Ухвалою від 12 жовтня 2023 року суд поновив провадження в адміністративній справі № 200/1478/23.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що починаючи з 2022 року і по теперішній час він проходить службу на посаді контролера ІІ категорії 1 відділення 3 взводу охорони 1 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода. Вказана норма діяла до 20.01.2023. Не зважаючи на вищевказані обставини додаткова винагорода, що передбачена Постановою №168, протягом проходження служби та станом на день подання позову, позивачу не виплачувалась. 01.02.2023 позивач звернувся з рапортом до тимчасового виконувача обов'язків начальника ТУ ССО у Донецькій області, в якому просив надати обґрунтоване пояснення з приводу виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168. Листом ТУ ССО у Донецькій області №вих.№36.06-59 від 08.02.2023 позивачу, серед іншого, фактично повідомлено, що Територіальним управлінням, з метою запобігання порушенням Бюджетного законодавства, накази про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, не видавались та додаткова винагорода позивачу не нараховувалась та не виплачувалась через те, що Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, не включила в кошторис Служби судової охорони, а в подальшому не виділила кошти Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволив здійснити таку виплату та в свою чергу перерахувати такі кошти до територіальних управлінь для виплати за призначенням. Також було повідомлено, що Службою ведеться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби зазначеної додаткової винагороди. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань. Також позивач 01.03.2023 звертався до Державної судової адміністрації України, до Центрального органу управління Служби судової охорони та до Міністерства фінансів України із запитами про надання публічної інформації стосовно виплат щомісячної додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022. Позивач вважає протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони, щодо не виділення коштів Територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області для виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень, а також бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, щодо не нарахування та не виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168, в розмірі 30 000 гривень.
Відповідач-1 (Державна судова адміністрація України) надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року № 1146 (чинній до 20 січня 2023 року) на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінальновиконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). При цьому, відповідно до п. 3 Постанови № 168 доручив Міністерству Фінансів України опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови. Відповідач звертає увагу, що на сьогоднішній день у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди співробітникам відповідно до постанови № 168. ДСА України в межах визначених законом повноважень, вжито всіх можливих заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати винагороди співробітникам ССО відповідно до Постанови № 168. Крім того, вказує, що ДСА України жодним своїм рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювало заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідач -2 (Служба судової охорони) надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) на період дії воєнного стану зокрема, співробітникам Служби судової охорони, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Згідно пункту 10 Порядку 384 грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення. Тобто, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Пунктом третім частини третьої статті 148 Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України. Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно статті 51 Бюджетного кодексу Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, в тому числі, і територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Тобто, накази територіальним управлінням Служби у Донецькій області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Відповідач зазначає, що керівництвом Служби ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168. Зокрема, з метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань, Служба неодноразово зверталася до Прем'єр-міністра України, Міністерства фінансів України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Голови Верховного суду, голів комітетів Верховної Ради України, Уповноваженого верховної Ради України з прав людини, Головнокомандувача Збройних сил України, Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України. Керівництвом Служби судової охорони проводиться необхідна робота щодо отримання з резервного фонду держбюджету асигнувань, необхідних для реалізації Постанови № 168. Після надходження цих асигнувань одразу необхідні накази будуть видані встановленим порядком та додаткова винагорода в найкоротший термін буде нарахована і виплачена співробітникам Служби. Враховуючи зазначене вище, Служба судової охорони жодним чином не порушила права та законні інтереси Позивача, та вжила всіх від неї залежних заходів для здійснення правового та соціального захисту Позивача. Крім того, відповідач зазначає, що Позивачем було пропущено строк звернення до суду. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Відповідач-3 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Артемівським МВ ГУМВС України в Донецькій області 21 вересня 2011 року, РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 з 2020 року проходить службу в Службі судової охорони, а саме в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Донецькій області, що підтверджується службовим посвідченням серії НОМЕР_3 , наявним в матеріалах справи.
01 лютого 2023 року позивач звернувся до ТУ ССО у Донецькій області з рапортом про виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.
Листом від 08.02.2023 року вих.№ 36.06-59 ТУ ССО у Донецькій області повідомило позивача про те, що виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Виплата грошового забезпечення співробітникам Служби виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби. Для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних бюджетних асигнувань на її виплату. У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022-2023 рік та відповідно, кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволив здійснити таку виплату. Службою ведеться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби зазначеної додаткової винагороди. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних асигнувань.
На звернення позивача Служба судової охорони листом № 30/01.30-02.2-508 від 07.03.2023 повідомила, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022-2023 рік та відповідно, кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого 2022 року до тепер не проводилась. З метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань Служба зверталася до Прем'єр-міністра України, Міністерства фінансів України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Голови Верховного Суду України, голів комітетів Верховної Ради України, Державної судової адміністрації України та Вищої ради правосуддя, проте, до цього часу це питання не вирішено.
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідачів щодо не виплати йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю та право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Служби судової охорони, статус працівників служби, а також порядок проходження служби в судовій охороні регламентовані Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до положень статті 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, служба судової охорони здійснює підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу.
Відповідно до положень статті 161 Закону №1402-VIII, служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.
Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби.
Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 року № 289 (далі Постанова №289) затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 року № 384 (далі - Порядок № 384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, указаною постановою № 168 Кабінет Міністрів України установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Постановою Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року до згаданої постанови № 168 від 28 лютого 2022 року були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
При цьому, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови № 168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 року № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 року № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Судом встановлено, що вказані правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику Служби судової охорони вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24 лютого 2022 року по 20.01.2023 року.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2023 року по зразковій справі №260/3564/22, у первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 року № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Разом з тим, на сьогоднішній день, керівництвом ССО жодних дій по виконанню акту Кабінету Міністрів України, а саме абзацу другого пункту 1 Постанови № 168, яка є обов'язковою до виконання на території України, не здійснено. Жодних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою № 168.
При цьому відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Суд враховує, що Службою судової охорони вживались заходи щодо збільшення видатків бюджету для забезпечення реалізації вимог Постанови №168, проте, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування додаткової щомісячної винагороди, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань.
Також, суд зазначає, що Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області в силу вимог пункту 10 Порядку № 384 є суб'єктом виплати позивачу грошового забезпечення за місцем проходження ним служби, а тому є належним відповідачем.
Водночас, Державна судова адміністрація України та Служба судової охорони не мають відповідати за цим позовом, адже між ними та позивачем безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би ці суб'єкти владних повноважень порушували права позивача. Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, до участі у цій судовій справі.
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.
Враховуючи викладене, в задоволенні заявлених позивачем вимог до Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони слід відмовити.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З приводу доводів відповідача-2 щодо порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року N 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Постановою КМУ «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Однак, приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення позивач з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку звернення до суду, оскільки запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на зазначені обставини, позивачем не порушено строк звернення до суду з даним позовом. Отже, суд відхиляє доводи відповідача - 2 щодо порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем не враховано приписи п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI та сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією від 04.04.2023 року.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, суд роз'яснює позивачу, що сплачена сума судового збору може бути повернута ухвалою суду за його клопотанням, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до 1) Державної судової адміністрації України (адреса 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 26255795), 2) Служби судової охорони (адреса 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 42902258), 3) Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса Ф., 45, код ЄДРПОУ 43532003) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (адреса: 84205, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Енгельса Ф., 43; код ЄДРПОУ 43532003), щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області (адреса: 84205, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Енгельса Ф., 43; код ЄДРПОУ 43532003) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень на місяць за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 13 листопада 2023 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вст. пну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар