Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року Справа№200/5526/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
03.10.2023 ОСОБА_1 , позивач, звернулась з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (з урахуванням уточнень):
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №914280165933 від 04.04.2023 про відмову ОСОБА_1 в переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з 30.03.2023, тобто з дня подання відповідної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.10.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
12.10.2023 позивач, з метою виконання вимог ухвали суду від 09.10.2023, надав до суду заяву щодо усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
31.10.2023 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє й по теперішній час.
02.03.2022 опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2022 №14/І-г «Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи» запроваджено особливий режим роботи для суддів Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26.02.2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що враховуючи той факт, що на момент смерті чоловіка позивач перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, спільно проживала та вела спільне господарство, 30.03.2023 позивач, за допомогою сервісу вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, звернулася із заявою №917 про перехід на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист населення, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та надала для цього всі необхідні документи. Для підтвердження факту проживання було надано відповідачу довідку ОСББ «Богдана Хмельницького 4, м. Українськ», з якої вбачається, що позивач разом із чоловіком спільно проживали та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, рішенням відповідача №914280165933 від 04.04.2023 позивачу відмовлено у переході на пенсію у зв'язку із втратою годувальника у зв'язку із тим, що до заяви долучено довідку, видану ОСББ «Богдана Хмельницького 4» №1 від 13.02.2023, яке не являється структурною одиницею органів місцевого самоврядування.
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує його конституційні права. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що 30.03.2023 позивач звернулася через особистий кабінет вебпорталу Пенсійного фонду України з заявою щодо переходу з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за принципом екстериторіальності відповідачем розглянуто зазначену заяву позивача та прийнято рішення від 04.04.2023 №914280165933 про відмову у перерахунку пенсії. Відповідач заначив, що до заяви від 30.03.2023 позивач додала довідку від 13.02.2023 № 1, видану об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Богдана Хмельницького 4», яке не являється структурною одиницею органів місцевого самоврядування. Тому, враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо переходу на пенсію у зв'язку з втратою годувальника здійснено структурним підрозділом відповідача 04.04.2023 винесено рішення про відмову у перерахунку пенсії, оскільки не підтверджено факт перебування на утриманні померлого годувальника.
Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачами.
30.03.2023 позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
До заяви були додані, зокрема, наступні копії документів: паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , довідка №1 від 13.02.2023.
04.04.2023 відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, прийняв рішення №914280165933 про відмову в переході на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що не заперечується відповідачем, зі змісту якого вбачається наступне.
«Розглянувши заяву №917 від 30.03.2023 ОСОБА_1 , щодо переходу на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні або одержували від нього допомогу, що була для них постійним та основним джерелом засобів для існування, за наявності в годувальника на день смерті необхідного страхового стажу.
Згідно з частиною другою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймається документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема, органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
До заяви долучено довідку, видану об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Богдана Хмельницького 4» №1 від 13.02.2023, яке не являється структурною одиницею органів місцевого самоврядування.
При всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх наданих документів виявлено, що провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 немає можливості у зв'язку з відсутністю права.
Виходячи з викладеного, вирішено відмовити ОСОБА_1 щодо переходу на пенсію у разі втрати годувальника згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».».
Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень надати позивачу додаткові документи.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 між громадянином ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_1 27.12.2012 зарестровано шлюб, про що 27.12.2012 складено актовий запис №144.
Крім того, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 60 років, про що 01.07.2015 складено відповідний актовий запис №110.
Відповідно до довідки №1 від 13.02.2023, виданої Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Богдана Хмельницького, 4, м. Українськ», ОСОБА_1 постійно проживала з чоловіком ОСОБА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , та вели спільне господарство. Пенсія померлого була основним джерелом для існування.
Спірним питанням даної адміністративної справи є виключно рішення відповідача №914280165933 від 04.04.2023 про відмову позивачу в переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є соціальною та правовою державою.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас пунктом 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зауважив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2014 № 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
За правилами пункту «б» частини третьої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» непрацездатними членами сім'ї вважаються батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
В той же час, відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), даний закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
За змістом частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Положення цього Закону, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.
Таким чином, стаття 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого чи безвісно відсутнього годувальника, які були на його утриманні.
Зазначена стаття визначає умови, за яких членам сім'ї, зазначеним в її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, в разі їх усиновлення.
Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять вимог, згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, як-то спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
У розумінні статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі.
Крім того, абзацами першим та другим частини другої, частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До заяви від 19.12.2022 позивачем були додані, зокрема, наступні копії документів: паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , довідка №1 від 13.02.2023.
Таким чином, в силу вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження родинних зав'язків (факту одруження та перебування у шлюбі) з померлим чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується наявними доказами в матеріалах справи.
Враховуючи зазначене, суд критично відноситься до покликань відповідача в оскаржуваному рішенні на пункт 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Так, відповідач заначив: «Відповідно до пункту 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймається документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема, органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
До заяви долучено довідку, видану об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Богдана Хмельницького 4» №1 від 13.02.2023, яке не являється структурною одиницею органів місцевого самоврядування.».
Разом із цим, суд зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин, пункт 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1), діяв в наступній редакції: «За документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.». Тобто, відповідачем при прийняття оскаржуваного рішення застосовано нечинні норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, що порушує законні права та інтереси позивача.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що зазначена норма не передбачає, що підтверджуючі документи повинні бути видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи виключно органом місцевого самоврядування. Тому, у даному випадку, зазначена норма була неправильно застосована відповідачем при прийнятті спірного рішення.
Відповідно до приписів пункту 4.7 №22-1 від 25.11.2005, в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Тобто, законодавець визначає право особи на пенсію після всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Отже, право позивача на призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, підтверджено належними та допустимими доказами.
Разом із цим, суд звертає увагу, що на підставі пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За результатом дослідження матеріалів справи та наданих сторонами доказів, суд констатує, що рішення відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, №914280165933 від 04.04.2023 про відмову ОСОБА_1 в переході на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відповідає принципам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Абзацом першим пункту третього частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Оскільки позивач подав заяву про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника саме 30.03.2023, яка була розглянута відповідачем, то органом пенсійного фонду мала б бути призначена така пенсія саме з цієї дати.
Відтак, позивач відповідає всім критеріям, необхідним для переведення його пенсії з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №914280165933 від 04.04.2023 щодо відмови ОСОБА_1 в переході на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 30.03.2023.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до платіжної інструкції №0.0.3230415524.1 від 03.10.2023 позивачем сплачено судовий збір в сумі 858,88 грн.
Згідно із частиною першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №914280165933 від 04.04.2023 щодо відмови ОСОБА_1 в переході на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 30.03.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 88 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 13.11.2023.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Арестова