Справа № 509/4857/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Приймачука С.І.
представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бессараба П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Овідіополі, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ВСТАНОВИВ :
22 листопада 2022 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, вимоги якого в подальшого збільшив її представник у заяві про збільшення позовних вимог та в остаточній редакції якого від 03.05.2023 р. просив суд, стягнути з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 250098,74 грн., моральної шкоди 60000 грн., витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП на платний майданчик 1900 грн., витрати на оплату вартості експертного дослідження для визначення розміру збитків внаслідок пошкодження автомобіля 3000 грн., а також судові витрати у виді сплати судового збору в сумі 3101,47 грн., мотивуючи тим, що 28.08.2021 р. приблизно о 18:00 год., на 5-му км + 133 м автодороги «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші» Одеської області, відповідач ОСОБА_2 , керуючи мотоциклом «Suzuki VZR 1800», р/н НОМЕР_1 , грубо порушивши вимоги п.п. 1.5, 2.3(б), 12.3, 12.6 (а), 13.1 ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з керованим нею автомобілем марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Постановою старшого слідчого СВ Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області від 31.05.2022 р., кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021162250000695 від 29.08.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрите у зв?язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення та відносно ОСОБА_2 направлені матеріали до ВП № 2 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області для притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 14.11.2022 р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження у справі закрито у зв?язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення в порядку ст. 38 КУпАП.
В результаті вказаної ДТП, транспортний засіб марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 , яким вона керувала, отримав механічні пошкодження та згідно висновку експерта № 15-22 від 11.02.2022 р., вартість матеріального збитку, завданого автомобілю марки «Nissan Note» становить 181546,20 грн. У заяві про збільшення позовних вимог, представник позивачки вказує на приписи ч. 3 ст. 623 ЦК України щодо збитків, які визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов?язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред?явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. У зв?язку з чим, у збільшеному позові вказується, що станом на 01.05.2023 р., відповідачем не відшкодовано позивачці завдані ним збитки внаслідок ДТП, яке сталося з вини відповідача, а тому, розрахунок збитків позивачки здійснено з урахуванням інфляційних витрат за період з 01.09.2021 р. по 30.04.2023 р. та становить 245198,74 грн. Крім того, нею понесені витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП на платний майданчик 1900 грн., витрати на оплату вартості експертного дослідження для визначення розміру збитків внаслідок пошкодження автомобіля 3000 грн. Також неправомірними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода у розмірі 60000 грн., які позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3101,47 грн., вказуючи при цьому, що цивільно-правова відповідальність власників обох транспортних засобів на час ДТП застрахована не була. Добровільно відшкодувати завдані пошкодженням автомобіля збитки та моральну шкоду відповідач не бажає.
В судовому засіданні, представник позивачки повністю підтримав збільшені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення безпідставного позову з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, вказуючи при цьому, що висновок експерта № 15-22 від 11.02.2022 р., який не попереджався про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, є неповним і необґрунтованим з приводу відсутності вказівки на ринкову вартість пошкодженого автомобілю марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 , моральна шкода у сумі 60000 грн., нібито спричинена позивачці не доведена документально і не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ст. 22 ЦК України - особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Стаття 23 ЦК України передбачає - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами статті 979 ЦК України передбачено - за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідних правових підставах володіє транспортним засобом або іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого складає підвищену небезпеку. Відповідно до ч.1 вказаної статті ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, яка пов'язана з використанням, зберіганням та утриманням транспортних засобів та ін., що складає підвищену небезпеку для осіб, які здійснюють цю діяльність та інших осіб.
Шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Статтею 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Стаття 1192 ЦК України встановлює, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Пунктом 2 частини 4 та частини 2 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов?язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв?язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов?язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п?ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов?язана відшкодувати шкоду.
Так, згідно з приписами ст. 1187 ЦК України - джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов?язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об?єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов?язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
За вибором потерпілого - вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.
Судом встановлено, що 28.08.2021 р. приблизно о 18:00 год., на 5-му км + 133 м автодороги «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші» Одеської області, відповідач ОСОБА_2 , керуючи мотоциклом «Suzuki VZR 1800», р/н НОМЕР_1 , грубо порушивши вимоги п.п. 1.5, 2.3(б), 12.3, 12.6 (а), 13.1 ПДР України, внаслідок чого здійснив зіткнення з керованим нею автомобілем марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Постановою старшого слідчого СВ Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області від 31.05.2022 р., кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021162250000695 від 29.08.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрите у зв?язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення та відносно ОСОБА_2 направлені матеріали до ВП № 2 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області для притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 13-18).
Постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 14.11.2022 р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження у справі закрито у зв?язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення в порядку ст. 38 КУпАП (а.с. 63).
В результаті вказаної ДТП, транспортний засіб марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 , яким керувала позивачка, отримав механічні пошкодження та згідно висновку експерта № 15-22 від 11.02.2022 р., вартість матеріального збитку, завданого автомобілю марки «Nissan Note» становить 181546,20 грн. Суд звертає увагу, що заперечуючи проти вказаного висновку експерта як належного доказу, представник відповідача не заявляв жодного клопотання про призначення додаткової, повторної та комплексної експертизи механічних пошкоджень автомобілю марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 зі встановленням ринкової вартості пошкодженого транспортного засобу, обмежившись лише неприйняттям вказаного висновку з підстав, викладених у відзиві на позов та поясненнями в судовому засіданні (а.с. 22-45).
Також в матеріалах справи міститься висновок експерта №101-23 від 12.06.2023 року судової транспортно-товарознавчої експертизи колісного транспортного засобу Nissan Note, р.н. НОМЕР_2 , виготовлений на замовлення представника позивачки адвоката Приймайчука С.І., в якому експерт був попереджений відповідно до ст. 106 ЦПК України про кримінальну відповідальність за дачу свідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України, та згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Nissan Note», д.н.з. НОМЕР_2 також складає - 181546,20 грн., з яким повністю погоджується суд (а.с. 109-132).
Крім того, слід зазначити, що з даного експертного висновку вбачається, що зазначений розмір збитків є ринковою вартістю автомобілю NISSAN NOTE, яким керувала ОСОБА_1 момент ДТП, тобто станом на 28.08.2021, яка визначена з урахуванням курсу встановленого НБУ на 28.08.2021 (26,929 грн/ 1 долар США).
Тобто висновком експерта визначено розмір матеріального збитку станом на 28.08.2021 р.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 13.03.2018 р. у справі №910/9396/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять із фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Суд бере до уваги висновок експерта №101-23 від 12 червня 2023 року судової транспортно-товарознавчої експертизи колісного транспортного засобу Nissan Note, р/н НОМЕР_2 , щодо визначення суми матеріального збитку завданого позивачу, оскільки такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам ст. 102 ЦПК України, є науково обґрунтований, висновок експерта містить відомості про його обізнаність про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно із ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Поряд з цим, ч. 3 ст. 623 ЦК України, встановлено, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Станом на 01.05.2023 року, відповідачем не відшкодовано позивачу завдані внаслідок ДТП збитки і більше того, представник відповідача взагалі заперечує проти будь-якої суми матеріальної шкоди, завданої позивачці внаслідок пошкодження автомобілю, яким вона керувала марки «Nissan Note», р/н НОМЕР_2 .
З урахуванням цього позивачем було збільшено позовні вимоги та розраховано розмір матеріальних збитків станом на 01.05.2023 р., що склало 245198,74 грн. Розрахунок даного розміру збитків позивачем здійснено з урахуванням інфляційних втрат за період з 01.09.2021р. по 30.04.2023р. включно (а.с. 76).
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування витрат на послуги евакуатора по транспортуванню пошкодженого транспортного засобу, суд керується вимогами ст. 29 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
З огляду на викладене, позовні вимоги про відшкодування витрат на послуги евакуатора по транспортуванню пошкодженого автомобіля від місця ДТП до спеціального майданчику є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.
Окрім того, як встановлено вище, позивачкою були понесені такі додаткові витрати внаслідок пошкодження належного їй майна: за проведення судової транспортно- товарознавчої експертизи у розмірі 3000 грн, що підтверджено наданим до суду самим висновком експертизи та меморіальним ордером №МВ96661448 від 25 січня 2022 року про оплату послуг за проведення експертизи.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП у загальному розмірі 250098,74 гривень ( 245198,74 грн - матеріальна шкода, 1900 грн- витрати на евакуатор, 3000 грн - витрати за проведення експертизи).
Витрати позивачки на оплату вартості евакуації автомобіля з місця ДТП на спецмайданчик документально підтверджуються у розмірі 1900 грн., а також на оплату вартості експертного дослідження для визначення розміру збитків внаслідок пошкодження автомобіля 3000 грн., підтверджені рахунком, платіжною квитанцією та ордером (а.с. 19-21).
Неправомірними діями ОСОБА_2 позивачці були заподіяні моральні страждання, які виразилась у самому факті ДТП, пошкодженні автомобіля, необхідністю його ремонту, позбавленням можливості тривалий час використовувати автомобіль за призначенням, вимушило її вживати додаткових заходів для організації звичного життєвого устрою внести зміни у її життєві та виробничі стосунки.
Згідно із п. 3 роз?яснень Верховного Суду України, сформульованих у постанові пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд зазначає, що встановлений судом факт порушення відповідачем прав позивачки свідчить про наявність моральної шкоди.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ протии Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 01 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред?явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.
Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, суд бере до уваги ту обставину, що позивач зазнала душевних страждань, що обґрунтовано постійним почуттям тривоги, порушенням режиму сну та порушенням нервового стану позивача, також моральні страждання позивача пов'язані з неможливістю користуватися пошкодженим майном, що негативно вплинуло на її звичайний уклад життя, а також вплив на позивача таких негативних явищ, як необхідність звертатися до суду за стягненням суми матеріальної шкоди, та яка об'єктивно могла бути відшкодована позивачу відповідачем у безспірному порядку
Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнала позивачка, їх тривалість, можливість відновлення, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 60000 грн., яку просила позивачка, і суму якої суд ввжає виваженою та спрведливою в даному випадку.
Цивільно-правова відповідальність власників обох транспортних засобів на час ДТП застрахована не була, а тому суд вважає, що майнову відповідальність у повному обсязі за завдану позивачці шкоду має нести особисто відповідач ОСОБА_2 .
Позивачка не є власником автомобіля марки «Nissan Note» р/н НОМЕР_2 , а управляла цим автомобілем на час ДТП на підставі посвідчення водія та свідоцтва про право власності на автомобіль. Однак суд вважає, що вона є належною позивачкою у справі з наступних підстав.
За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах - можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (такий висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).
З огляду на вказане, а також висновки Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховного Суду України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, суд вважає, що позивачці, яка правомірно керувала автомобілем, належить законне право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок винної особи.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову - заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 29 Закону № 1961- IV - у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно зі ст. 30 Закону № 1961- IV, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
На підстав викладеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивачки на відшкодування майнової шкоди 250098,74 грн., з яких матеріальні збитки 181546,20 грн., інфляційні збитки 63652,54 грн., витрати на евакуацію автомобілю з місця ДТП на платний майданчик 1900 грн., витрати на оплату вартості експертного дослідження для визначення розміру збитків внаслідок пошкодження автомобілю 3000 грн., на відшкодування моральної шкоди 60000 грн. та в порядку ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 3101,47 грн. (а.с. 48,57,77).
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 22,23,623,1166,1167,1177,1187,1192,1195 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», практикою ВС, практикою ЄСПЛ, ЄКПЛ, суд, -
ВИРІШИВ :
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити ;
2.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ) на відшкодування майнової шкоди 250098,74 грн., з яких матеріальні збитки 181546,20 грн., інфляційні збитки 63652,54 грн., витрати на евакуацію автомобілю з місця ДТП на платний майданчик 1900 грн., витрати на оплату вартості експертного дослідження для визначення розміру збитків внаслідок пошкодження автомобілю 3000 грн., на відшкодування моральної шкоди 60000 грн., судові витрати у виді сплати судового збору 3101,47 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10.11.2023 р.
Суддя Гандзій Д.М.