ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
іменем України
13 листопада 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 577/2556/23
Головуючий у першій інстанції - Луговець О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1256/23
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонова О.Є., Шитченко Н.В.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»
Відповідач: ОСОБА_1
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на
рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, (суддя Луговець О.А. ) ухвалене в м. Борзна,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2748133 від 20.08.2020 року в розмірі 67125,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 20.08.2020р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №№2748133, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору про відступлення прав вимоги між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» від 02.12.2020р. №54-МЛ перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконує, а тому утворилась заборгованість у розмірі 67125,00 грн, з яких: 15000,00 грн - борг за сумою кредиту, 50625,00 грн - борг за відсотками, 1500,00 грн - борг за комісією. Відовідач в позасудовому порядку відмовляється від виконання взятих на себе зобов'язань, а тому позивач змушений звернутись з даним позовом до суду.
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2748133 від 20.08.2020р в розмірі 67125,00 грн, з яких: 15000,00 грн - борг за тілом кредиту, 50625,00 грн - борг за процентами, 1500,00 грн - борг за комісією, судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 всупереч положенням ст.12, 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх кредитних зобов'язань та спростування позовних вимог, а відсутність у нього коштів не може бути підставою для звільнення його від погашення кредитної заборгованості. ОСОБА_1 після відступлення ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги за кредитним договором ніяких платежів первісному чи новому кредитору не сплачував. Посилання відповідача на подвійне притягнення його до юридичної відповідальності не є слушними, оскільки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з даним позовом вже після того, як рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2021 року було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса від 18.03.2021р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором. При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів того, що на підставі даного виконавчого напису з нього на користь стягувача вже були утримані якісь грошові суми в рахунок погашення кредитної заборгованості. Визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, не позбавляє стягувача права на стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку. Суд першої інстанції врахував вищевказані обставини справи та прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» суд задовольнив повністю, то у відповідності до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2684,00 грн сплаченого судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що у відзиві на позовну заяву ним було зазначено, що право нарахування відсотків після закінчення строку дії договору, тобто після 19.09.2020 року, у кредитодавця припиняєть. Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12. Також, відповідач зазначає, що оскільки кредитор скористався правом на захист свого порушеного права шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, то у позивача відсутнє право на звернення з даним позовом до суду. Крім того заявник заперечує правильність стягнення з нього комісії, оскільки положення кредитного договору, якими передбачено право кредитодавця стягувати комісію є нікчемним в силу положень Закону України « Про Захист прав споживачів». ОСОБА_1 вказує на те, що матеріали справи не містять доказів укладення електронного договору між ним та ТОВ «Мілоан» шляхом використання електронного цифрового підпису.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
По справі встановлено, що на підставі анкет-заяви на кредит №2748133 від 20.08.2020р. та згідно умов кредитного договору №2748133, укладеного 20 серпня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , Графіку розрахунків, ТОВ «Мілоан» зобов'язувалося надати відповідачу на картковий рахунок кредит в сумі 15000,00 грн строком на 30 днів, а позичальник повинен був до 19.09.2020р. повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом й виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки, що визначені в договорі; комісія за надання кредиту складає 10% від суми кредиту одноразово (1500 грн); проценти за користування кредитом - 5625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (фіксована ставка); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом згідно п.2.2.3 договору (включає строк, що настає за терміном повернення кредиту, якщо позичальник всупереч умовам договору продовжує користуватися кредитом).;
Пунктом 1.5 вище зазначеного договору та графіку розрахунків позика за кредитом складає 22125 грн. ( а.с.9-12)
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано платіжне доручення № 26195457 від 20.08.2020 року, за яким відповідачу було перераховано 15000 грн з поміткою - призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору № 2748133. ( а.с.16)
На підтвердження укладення договору в електронному вигляді позивачем надано довідку ТОВ «Мілоан» про послідовність дій вчинених в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства відповідачем з зазначенням дати та часу вчинення таких дій, а також процес розгляду заяви на укладення кредитного договору який відбувався при підписанні анкети заяви через сайт :miloan.ua. ( а.с. 13)
На спростування зазначених доказів щодо підписання договору в електронному вигляді та отримання коштів на його виконання, відповідачем не надано жодного належного, допустимого чи беззаперечного доказу, а тому довди апеляційної скарги щодо не підписання договору кредит №2748133 від 20.08.2020 року ОСОБА_2 не заслуговують на увагу суду. Водночас, висновок суду про те, що ОСОБА_1 всупереч положенням ст.12, 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх кредитних зобов'язань та на спростування позовних вимог є вірним.
Звертаючись з апеляційною скаргою відповідач посилається як на підставу для скасування рішення суду в тому числі і на правомірність нарахування позивачем комісії.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року N 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Аналізуючи умови кредитного договору року № 26195457 від 20.08.2020 року, якими передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 1500 грн, яка розраховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово та комісію за продовження кредиту, колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій товариства щодо нарахування заборгованості за комісією, оскільки укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку розрахунків, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.2022 року у справі N 496/3134/19.
З позовними вимогами про визнання окремих пунктів договору якими передбачено сплату комісії, відповідач до суду не звертався, отже вони є дійсними.
Колегія суддів апеляційного суду також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків поза межами строку дії договору, оскільки таке право було погоджено сторонами та відповідає приписам ч.2 ст.625 ЦК України.
Так, частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду яка полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012).
Пункті 2.2.3 вище зазначеного кредитного договору сторони домовились також, що якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватися кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 договору, в період прострочення позичальника нараховуються за вибором позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів, передбачених ст.625 ЦК України; у випадку нарахування процентів, передбачених ст.625 ЦК України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
Таким чином, проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.
Виходячи з умов договору від № 26195457 від 20.08.2020 року сторони передбачили розмір відсотків нарахування яких можливе після закінчення строку дії договору та визначили їх розмір.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості нарахування відсотків відбувалось за період з 20.08.2020 року по 18.11.2020 року.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки за укладеним договором № 54-МЛ від 02.12.2020 року про відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором № 26195457 від 20.08.2020 року на тих умовах на яких було укладено цей договір з позичальником, то позивач має право на стягнення з ОСОБА_2 свою користь за кредитним договором заборгованість у розмірі 67125 грн.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з даним позовом вже після того, як рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2021 року було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса від 18.03.2021р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором. Відповідач не надав суду жодних доказів того, що на підставі даного виконавчого напису з нього на користь стягувача вже були утримані якісь грошові суми в рахунок погашення кредитної заборгованості. Визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, не позбавляє стягувача права на стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: