ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
іменем України
02 листопада 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/4649/22
Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В., Овсієнко Ю.К.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1046/23, 22-ц/4823/1035/23
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Поклад Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами: ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Овсієнка Ю.К. від 24 травня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Маслюк Н.В. від 19 червня 2023 року, місце ухвалення додаткового рішення м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розлідування, покуратури та суду,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розлідування, покуратури та суду. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що згідно з рішенням Чернігівської обласної ради №46-5/V11 від 20.07.2016 року його, депутата Чернігівської обласної ради сьомого скликання, було призначено виконуючим обов'язки директора Комунального навчального закладу ”Чернігівській обласний навчально-виробничий центр” з 21.07.2016 року, терміном на один рік, на умовах контракту. Таким чином, він виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а тому був службовою особою. 06.03.2017 року за заявою ФОП ОСОБА_2 було внесено відомості до ЄРДР за №12017270000000285 за ознаками скоєння позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 статті 368 КК України. 06.03.2017 року було розпочато досудове розслідування кримінального провадження за №12017270000000285 від 06.03.2017 року за фактом вимагання позивачем, як службовою особою, неправомірної вигоди. 26.04.2017 року дії позивача були перекваліфіковані органом досудового розслідування з ч.3 статті 368 КК України на ч.1 статті 368 КК України, як одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою дій в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, з використанням наданого їй службового становища. 16.05. 2017 року за рапортом слідчого О.В. Ященко були внесені до ЄРДР за №12017270000000353 за ознаками кримінального правопорушення за ч. 1 статті 366 КК України. 16.05.2017 року постановою прокурора відділу процесуального керівництва Домашенка Ю.М. матеріали досудових розслідувань за №№12017270000000285, 12017270000000353 було об'єднано в одне провадження за №12017270000000285, про що внесені відомості до ЄРДР. 16.05.2017 року позивачу було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 статті 366, ч.1 статті 368 КК України, а 27.07.2017 року обвинувальний акт відносно позивача було направлено до Деснянського районного суду м.Чернігова. Позивач зазначав, що згідно обвинувального акту від 27.07.2017 року, його дії були кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 статті 366 КК України, як видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, та за ч.1 статті 368 КК України, як одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дії з використанням наданого їй службового становища. Позивач стверджував, що кримінальне провадження за №12017270000000285 від 06.03.2017 року в суді розглядалося з 27.07.2017 року по 25.06.2018 року, та вироком Деснянського районного суду м.Чернігова від 25.06.2018 року у справі № 750/7236/17 позивача було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 368 КК України, та виправдано. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30.10.2018 року в даній справі, вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 25.06.2018 року щодо позивача було скасовано, і призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Таким чином, з 09.11.2018 року по 16.12.2019 року повторно розглядалось кримінальне провадження за №12017270000000285 від 06.03.2017 року відносно позивача. 25.11.2019 року обвинувачення було змінено, згідно нового обвинувального акту, дії ОСОБА_1 було кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 статті 366 КК України, як видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, та за ч.1 статті 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство). Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.12.2019 року у справі №750/7236/17 позивача визнано невинуватим, та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 190 КК України, за недоведеністю в його діянні даних складів злочинів. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18.12.2020 року, вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року, залишено без змін. Вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувались. Позивач вважає, що виходячи із результатів розгляду кримінального провадження, він отримав право вимагати від держави відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Позивач зазначав, що він, будучи публічною особою, займався активною благодійною, волонтерською, громадською та політичною діяльністю, був волонтером Чернігівської обласної громадської організації інвалідів ”Повір у себе”, очолював громадську організацію Чернігівське обласне об'єднання ”Милосердя і Доброта”, за що отримав подяку від міністра Міністерства Соціальної політики України. Як публічна особа, позивач мав дуже велике коло спілкування, користувався повагою серед депутатів Чернігівської обласної ради, займав принципову негативну позицію відносно корупціонерів, як заступник комісії Чернігівської обласної ради по боротьбі з корупцією, користувався довірою в своєму виборчому окрузі, його поважали виборці та люди, з якими він спілкувався. На той час позивач був публічною особою, депутатом Чернігівської обласної ради, заступником голови комісії з питань регламенту, депутатської етики, законності та запобігання корупції, дана новина спричинила неабиякий ”інтерес” у засобах масової інформації. В інтернеті, друкованих ЗМІ, на всіх Чернігівських регіональних та центральних телевізійних каналах почали з'являтися публікації про те, що позивач корупціонер, хабарник і головне, на посаді заступника голови комісії з питань регламенту, депутатської етики, законності та запобігання корупції. Позивач звертає увагу, що ЗМІ посилались на дані Національної поліції в Чернігівській області, Генерального прокурора, його речниці та прокуратури Чернігівської області. Позивач стверджував, що через незаконні дії співробітників Національної поліції в Чернігівській області та через службову недбалість працівників Чернігівської обласної прокуратури, його було оголошено винним до проголошення судового рішення, названо злочинцем, хабарником, непорядною людиною, корупціонером, на нього обрушився цілий потік брудної перекрученої, недостовірної інформації, яка розповсюджувалась не тільки в мережі Інтернет, обласних ЗМІ, а і на всіх центральних телевізійних каналах України. За доводами позивача, під час досудового розслідування та судового розгляду, він зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію, відбулись негативні зміни у особистому житті, оскільки він був публічною особою, займався громадською та політичною діяльністю, мав велике коло спілкування, і незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та опублікування низки статей негативного змісту (із джерел правоохоронних органів), суттєво вплинули на ставлення до нього друзів, знайомих та партнерів, підірвали авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію. Позивач вказує, що він змушений був докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації, чим безумовно йому завдано додаткових душевних страждань. Позивач стверджує, що навіть зараз, коли пройшло півтора року з час вступу в законну силу виправдувального вироку, існування в його біографії кримінального провадження згадується у розмовах із сусідами та знайомими, що в свою чергу, негативним чином впливає на побудову нормальної комунікації з ними. Що стосується інших негативних наслідків, то найбільш непоправним серед них, позивач вважає страх, обуреність та нервову роздратованість, які призвели до погіршення стану здоров'я та залишаться у нього назавжди. Обгрунтовуючи розмір відшкодування за спричинені йому моральні страждання, позивач вказував, що на сьогоднішній день розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн. Під слідством та судом він знаходився 3 роки 9 місяців - 45 місяців. Отже, гарантований мінімум моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати, на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом становить: 45 х 6 700 = 301 500 грн. Однак, з урахуванням всіх обставин, викладених вище, у своїй сукупності позивач вважає, що йому було спричинено значну моральну шкоду, розмір якої випливає із тривалості, обсягу, характеру та ступеню завданої моральної шкоди, яку позивач оцінює в 3 000 000 грн., та просить стягнути на свою користь вказану суму з Державного бюджету України. Крім того, позивач ставив питання про відшкодування на його користь понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Судові витрати зі сплати судового збору судом віднесено на рахунок держави. В решті позовних вимог, судом відмовлено.
Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній цивільній справі. Судом стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 666 грн. 67 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частині заяви, судом відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3 000 000 грн., та змінити додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року у даній цивільній справі, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 40 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В доводах апеляційної скарги апелянт не погоджується із оскаржуваними рішенням суду першої інстанції від 24.05.2023 року, та із додатковим рішенням суду першої інстанції від 19.06.2023 року, в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, і вважає, що оскаржувані ним судові рішення є незаконними та необґрунтованими, через порушення судом норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір морального відшкодування, не дотримався принципу розумності та справедливості, не в повній мірі визначив страждання позивача, та не врахував значні моральні страждання, перенесені позивачем, втрату позивачем ділової репутації, настання негативних змін у особистому житті, погіршення ставлення до позивача друзів, знайомих та партнерів. За доводами апелянта, він відчуває страх, обуреність, нервову роздратованість, які призвели до погіршення стану здоров'я, що також було не враховано при визначенні розміру морального відшкодування на користь позивача. За наведених обставин, позивач вважає, що йому було завдано моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн., та зазначає, що у разі зміни рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року, в силу положень статті 141 ЦПК України, має бути змінено і додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року.
В апеляційних скаргах на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року Державна казначейська служба України просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року у даній цивільній справі, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, а також Державна казначейська служба України просить скасувати оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України на рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року вказують, що дане рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, його судом ухвалено із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, дане рішення є незаконним та необґрунтованим. В доводах апеляційної скарги Державне казначейська служба України зазначає, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним, і жодної шкоди позивачу не завдавало, і тому Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, спричинену позивачу діями інших суб'єктів. Апелянт зазначає, що сам факт порушення кримінального провадження не є доказом незаконних дій державного органу, і вирішення питання щодо відсутності вини позивача могло бути встановлено лише у рамках проведення розслідування кримінальної справи. За доводами апелянта, розмір морального відшкодування, стягнутого судом першої інстанції на користь позивача, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, не випливає із обставин справи та не підтверджується доказами. Апелянт звертає увагу, що ні доводи позивача, ні висновки суду першої інстанції не підтверджують причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою, на яку посилається позивач, не надано належних обґрунтувань, в чому проявилось порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, не надано жодних доказів того, що моральні страждання у вигляді погіршення стану здоров'я, виникли внаслідок дій відповідачів, а не внаслідок хворобливого стану його здоров'я.
В доводах апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року Державна казначейська служба України вважає, що дане додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції, із порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що договір про надання правової допомоги було укладено між позивачем та адвокатом Завгороднім М.М., а клопотання про стягнення витрат на правову допомогу подано адвокатом Вольфовським С.О., повноваження якого не підтверджені належним чином. Апелянт стверджує, що матеріали даної справи не містять в собі належних та допустимих доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, обсяг виконаних адвокатом робіт по справі не підтверджено, про мінімальні зусилля для підготовки позовної заяви свідчить шаблонність позову та мінімальна кількість додатків, долучених до позову, і у зв'язку із наведеним, відсутні підстави для відшкодування даних витрат позивача з Державного бюджету України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.06.2023 року, відповідач ГУНП України в Чернігівській області просить дану апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, у зв'язку із її безпідставністю.
У відзиві на апеляційну скаргу ДКС України на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року позивач ОСОБА_1 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ДКС України на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, у зв'язку із її безпідставністю, залишивши без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду представники позивача ОСОБА_1 - адвокат Вольфовський С.О., адвокат Завгородній М.М. підтримали вимоги та доводи поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, та просили залишити без задоволення апеляційні скарги ДКС України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, у зв'язку із їх безпідставністю.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ДКС України - Мулач Я.В. підтримала вимоги та доводи поданих апеляційних скарг ДКС України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, та просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, у зв'язку із її безпідставністю.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Чернігівської обласної прокуратури - прокурор Косова О.А. просила задовольнити вимоги поданих апеляційних скарг ДКС України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, та просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, у зв'язку із її безпідставністю.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ГУНП України в Чернігівській області, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом першої встановлено, і вказані обставини підтверджуються матеріалами кримінальної справи №750/7236/17, що 06.03.2017 року були внесені відомості до ЄРДР за №12017270000000285 за ознаками скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 статті 368 КК України, за фактом вимагання отримання службовою особою неправомірної вигоди.
26.04.2017 року дії ОСОБА_1 постановою слідчого було перекваліфіковано з ч.3 статті 368 КК України на ч.1 статті 368 КК України.
16.05.2017 року за рапортом слідчого внесені відомості до ЄРДР за №12017270000000353 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 366 КК України.
16.05.2017 року постановою прокурора матеріали досудових розслідувань за №№ 12017270000000285, 12017270000000353 було об'єднано в одне провадження за №12017270000000285, про що внесено відомості до ЄРДР.
16.05.2017 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 статті 366, ч.1 статті 368 КК України.
27.07.2017 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.1 статті 366 та ч.1 статті 368 КК України, було направлено до Деснянського районного суду м.Чернігова для розгляду.
Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.06.2018 року у справі №750/7236/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 368 КК України, та виправдано.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30.10.2018 року вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.06.2018 року щодо ОСОБА_1 було скасовано, і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
25.11.2019 року обвинувачення було змінено, і згідно нового обвинувального акту, дії ОСОБА_1 були кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 статті 366 КК України, як видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, та за ч.1 статті 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Вироком Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року у справі №750/7236/17, ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 190 КК України, за недоведеністю в його діянні даних складів злочинів.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18.12.2020 року вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року, яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 190 КК України, за недоведеністю в його діянні даних складів злочинів, залишено без змін.
Вказані обставини сторонами даного спору не заперечуються.
Як вбачається із рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16.05.2017 року (з моменту вручення повідомлення про підозру) по 18.12.2020 року (дата постановлення Чернігівським апеляційним судом ухвали, якою залишено без змін вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року), тобто, 43 місяці та 2 дні. За наведених обставин, враховуючи тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, його можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 500 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. При цьому, судом першої інстанції, на підставі приписів норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, та статті 8 Закону України ”Про Державний бюджет України на 2022 рік”, якою встановлено з 01.10.2020 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700 грн., виходячи із загального часу перебування позивача під слідством і судом ( з 16.05.2017 року по 18.12.2020 року - 43 місяці та 2 дні та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць ((6 700 х 43) + (6 700/30 х 2)), було враховано гарантований Законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який за розрахунком суду першої інстанції, становить 288 546 грн. 67 коп. Враховуючи, що відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, проводиться за рахунок Державного бюджету України, судом першої інстанції було стягнуто вказану суму морального відшкодування на користь позивача з Державного бюджету України.
Як вбачається із оскаржуваного додаткового рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, частково задовольняючи вимоги заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачами не спростовано належними доказами неспівмірність розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. Разом з тим, враховуючи, що вимоги позову ОСОБА_1 судом задоволено частково, судом першої інстанції, відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, було стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно задоволеним вимогам (16,66%), в розмірі 6 666 грн. 67 коп., виходячи із розрахунку: (40 000 х 500 000/3 000 000).
В апеляційній скарзі на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3 000 000 грн., та змінити додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року у даній цивільній справі, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 40 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В доводах апеляційної скарги апелянт не погоджується із оскаржуваними рішенням суду першої інстанції від 24.05.2023 року, та із додатковим рішенням суду першої інстанції від 19.06.2023 року, в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, і вважає, що оскаржувані ним судові рішення є незаконними та необґрунтованими, через порушення судом норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір морального відшкодування, не дотримався принципу розумності та справедливості, не в повній мірі визначив страждання позивача, та не врахував значні моральні страждання, перенесені позивачем, втрату позивачем ділової репутації, настання негативних змін у особистому житті, погіршення ставлення до позивача друзів, знайомих та партнерів. За доводами апелянта, він відчуває страх, обуреність, нервову роздратованість, які призвели до погіршення стану здоров'я, що також було не враховано при визначенні розміру морального відшкодування на користь позивача. За наведених обставин, позивач вважає, що йому було завдано моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн., та зазначає, що у разі зміни рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року, в силу положень статті 141 ЦПК України, має бути змінено і додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року у даній цивільній справі, задоволенню не підлягають, оскільки дані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, виходячи із наступного.
Статтею 56 Конституції України регламентовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 1176 ЦК України визначено відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч.1 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно ч.7 статті 1176 ЦК України, порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3)незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 вказаного Закону).
Приписами п.5 статті 3 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” регламентовано, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, в тому числі, і моральна шкода.
Згідно ч.1 статті 4 вказаного Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Статтею 13 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №686/23731/15-ц, провадження №14-298цс18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №686/23731/15-ц, провадження №14-298цс18, зазначено: ''… Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
… законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…''.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №686/23731/15-ц, провадження №14-298цс18: ''…Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.''
В ході судового розгляду даної справи судом першої встановлено, і вказані обставини підтверджуються матеріалами кримінальної справи №750/7236/17, що 06.03.2017 року були внесені відомості до ЄРДР за №12017270000000285 за ознаками скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 статті 368 КК України, за фактом вимагання отримання службовою особою неправомірної вигоди.
26.04.2017 року дії ОСОБА_1 постановою слідчого було перекваліфіковано з ч.3 статті 368 КК України на ч.1 статті 368 КК України.
16.05.2017 року за рапортом слідчого внесені відомості до ЄРДР за №12017270000000353 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 366 КК України.
16.05.2017 року постановою прокурора матеріали досудових розслідувань за №№ 12017270000000285, 12017270000000353 було об'єднано в одне провадження за №12017270000000285, про що внесено відомості до ЄРДР.
16.05.2017 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 статті 366, ч.1 статті 368 КК України.
27.07.2017 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.1 статті 366 та ч.1 статті 368 КК України, було направлено до Деснянського районного суду м.Чернігова для розгляду.
Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.06.2018 року у справі №750/7236/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 368 КК України, та виправдано.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30.10.2018 року вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 25.06.2018 року щодо ОСОБА_1 було скасовано, і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
25.11.2019 року обвинувачення було змінено, і згідно нового обвинувального акту, дії ОСОБА_1 були кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 статті 366 КК України, як видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, та за ч.1 статті 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Вироком Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року у справі №750/7236/17, ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 190 КК України, за недоведеністю в його діянні даних складів злочинів.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18.12.2020 року вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року, яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 статті 366, ч.1 статті 190 КК України, за недоведеністю в його діянні даних складів злочинів, залишено без змін.
Як вбачається із рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 16.05.2017 року (з моменту вручення повідомлення про підозру) по 18.12.2020 року (дата постановлення Чернігівським апеляційним судом ухвали, якою залишено без змін вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 16.12.2019 року), тобто, 43 місяці та 2 дні. За наведених обставин, враховуючи тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, його можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 500 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. При цьому, судом першої інстанції, на підставі приписів норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, та статті 8 Закону України ”Про Державний бюджет України на 2022 рік”, якою встановлено з 01.10.2020 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700 грн., виходячи із загального часу перебування позивача під слідством і судом ( з 16.05.2017 року по 18.12.2020 року - 43 місяці та 2 дні та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць ((6 700 х 43) + (6 700/30 х 2)), було враховано гарантований Законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який за розрахунком суду першої інстанції, становить 288 546 грн. 67 коп. Враховуючи, що відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, проводиться за рахунок Державного бюджету України, судом першої інстанції було стягнуто вказану суму морального відшкодування на користь позивача з Державного бюджету України.
Необхідно зазначити, що встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на обґрунтованість визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, проте, суд може його збільшити, із врахуванням конкретних обставин справи. Таким чином, законодавством встановлено лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, який не є граничним.
Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 , позивач вказував, що він, будучи публічною особою, займався активною благодійною, волонтерською, громадською та політичною діяльністю, був волонтером Чернігівської обласної громадської організації інвалідів ”Повір у себе”, очолював громадську організацію Чернігівське обласне об'єднання ”Милосердя і Доброта”, за що отримав подяку від міністра Міністерства Соціальної політики України. Як публічна особа, позивач мав дуже велике коло спілкування, користувався повагою серед депутатів Чернігівської обласної ради, займав принципову негативну позицію відносно корупціонерів, як заступник комісії Чернігівської обласної ради по боротьбі з корупцією, користувався довірою в своєму виборчому окрузі, його поважали виборці та люди, з якими він спілкувався. На той час позивач був публічною особою, депутатом Чернігівської обласної ради, заступником голови комісії з питань регламенту, депутатської етики, законності та запобігання корупції, дана новина спричинила неабиякий ”інтерес” у засобах масової інформації. В інтернеті, друкованих ЗМІ, на всіх Чернігівських регіональних та центральних телевізійних каналах почали з'являтися публікації про те, що позивач корупціонер, хабарник і головне, на посаді заступника голови комісії з питань регламенту, депутатської етики, законності та запобігання корупції. Позивач звертає увагу, що ЗМІ посилались на дані Національної поліції в Чернігівській області, Генерального прокурора, його речниці та прокуратури Чернігівської області. Позивач стверджував, що через незаконні дії співробітників Національної поліції в Чернігівській області та через службову недбалість працівників Чернігівської обласної прокуратури, його було оголошено винним до проголошення судового рішення, названо злочинцем, хабарником, непорядною людиною, корупціонером, на нього обрушився цілий потік брудної перекрученої, недостовірної інформації, яка розповсюджувалась не тільки в мережі Інтернет, обласних ЗМІ, а і на всіх центральних телевізійних каналах України. За доводами позивача, під час досудового розслідування та судового розгляду, він зазнав значних душевних страждань, втратив свою ділову репутацію, відбулись негативні зміни у особистому житті, оскільки він був публічною особою, займався громадською та політичною діяльністю, мав велике коло спілкування, і незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та опублікування низки статей негативного змісту (із джерел правоохоронних органів), суттєво вплинули на ставлення до нього друзів, знайомих та партнерів, підірвали авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію. Позивач вказує, що він змушений був докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації, чим безумовно йому завдано додаткових душевних страждань. Позивач стверджує, що навіть зараз, коли пройшло півтора року з час вступу в законну силу виправдувального вироку, існування в його біографії кримінального провадження згадується у розмовах із сусідами та знайомими, що в свою чергу, негативним чином впливає на побудову нормальної комунікації з ними. Що стосується інших негативних наслідків, то найбільш непоправним серед них, позивач вважає страх, обуреність та нервову роздратованість, які призвели до погіршення стану здоров'я та залишаться у нього назавжди. Обгрунтовуючи розмір відшкодування за спричинені йому моральні страждання, позивач вказував, що на сьогоднішній день розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн. Під слідством та судом він знаходився 3 роки 9 місяців - 45 місяців. Отже, позивач стверджує, що гарантований мінімум моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати, на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом становить: 45 х 6 700 = 301 500 грн. Однак, з урахуванням всіх обставин, викладених вище, у своїй сукупності позивач вважає, що йому було спричинено значну моральну шкоду, розмір якої випливає із тривалості, обсягу, характеру та ступеню завданої моральної шкоди, яку позивач оцінює в 3 000 000 грн., та просить стягнути на свою користь вказану суму з Державного бюджету України. Крім того, позивач ставив питання про відшкодування на його користь понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.
Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року, частково задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції врахував тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, його можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України, в порядку відшкодування моральної шкоди, має становити 500 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. При цьому, судом першої інстанції, при розгляді даної справи по суті вимог заявленого позову, не встановлено підстав для стягнення на користь позивача морального відшкодування у заявленому ним розмірі, який становить 3 000 000 грн.
Апеляційний суд, виходячи із норм права, які регламентують спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, а також враховуючи засади виваженості, розумності, співмірності та справедливості, вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновку суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення вимог заявленого позову, та відповідно, стягнення на користь позивача з Державного бюджету України 500 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди. При цьому, необхідно зазначити, що виходячи із приписів норм права, які регулюють спірні правовідносини, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатній для розумного задоволення потреб потерпілої особи.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять в собі підстав для зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року, оскільки висновки даного рішення суду узгоджуються із нормами права та фактичними обставинами справи.
Приймаючи до уваги вищезазначене, відсутні також підстави для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, яким було стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 6 666 грн. 67 коп., судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно задоволеним позовним вимогам (16,66%). При цьому, суд першої інстанції виходив із наступного розрахунку: (40 000 грн. х 500 000 грн. / 3 000 000 грн.), що узгоджується із приписами п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами. Також судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги положення статті 137 ЦПК України, та висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
В апеляційних скаргах на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року Державна казначейська служба України просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року у даній цивільній справі, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, а також Державна казначейська служба України просить скасувати оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України на рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року вказують, що дане рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, його судом ухвалено із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, дане рішення є незаконним та необґрунтованим. В доводах апеляційної скарги Державне казначейська служба України зазначає, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним, і жодної шкоди позивачу не завдавало, і тому Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, спричинену позивачу діями інших суб'єктів. Апелянт зазначає, що сам факт порушення кримінального провадження не є доказом незаконних дій державного органу, і вирішення питання щодо відсутності вини позивача могло бути встановлено лише у рамках проведення розслідування кримінальної справи. За доводами апелянта, розмір морального відшкодування, стягнутого судом першої інстанції на користь позивача, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, не випливає із обставин справи та не підтверджується доказами. Апелянт звертає увагу, що ні доводи позивача, ні висновки суду першої інстанції не підтверджують причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою, на яку посилається позивач, не надано належних обґрунтувань, в чому проявилось порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, не надано жодних доказів того, що моральні страждання у вигляді погіршення стану здоров'я, виникли внаслідок дій відповідачів, а не внаслідок хворобливого стану його здоров'я.
В доводах апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року Державна казначейська служба України вважає, що дане додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції, із порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що договір про надання правової допомоги було укладено між позивачем та адвокатом Завгороднім М.М., а клопотання про стягнення витрат на правову допомогу подано адвокатом Вольфовським С.О., повноваження якого не підтверджені належним чином. Апелянт стверджує, що матеріали даної справи не містять в собі належних та допустимих доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, обсяг виконаних адвокатом робіт по справі не підтверджено, про мінімальні зусилля для підготовки позовної заяви свідчить шаблонність позову та мінімальна кількість додатків, долучених до позову, і у зв'язку із наведеним, відсутні підстави для відшкодування даних витрат позивача з Державного бюджету України.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України на рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року у даній цивільній справі, не можуть бути підставами для його скасування, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписами п.5 статті 3 Закону України ”Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” регламентовано, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, в тому числі, і моральна шкода.
Згідно ч.1 статті 4 вказаного Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Необхідно зазначити, що позивачем у даних справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - Держава в особі відповідного органу.
Відповідно до п.1; п.п.1 п.3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Основними завданнями Казначейства є, в тому числі, реалізація держаної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 24.05.2023 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди. Як зазначив суд першої інстанції у даному рішенні від 24.05.2023 року, враховуючи, що відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, то вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Державного бюджету України. При цьому, висновків відносно того, що моральну шкоду було завдано позивачу Державною казначейською службою України, рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року в собі не містить.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України відносно того, що розмір морального відшкодування, стягнутого судом першої інстанції на користь позивача, не відповідає обставинам справи та не підтверджується доказами, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 року. Оскільки, як зазначено вище у даній постанові апеляційного суду, апеляційний суд, виходячи із норм права, які регламентують спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, а також враховуючи засади виваженості, розумності, співмірності та справедливості, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення вимог заявленого позову, та відповідно, стягнення на користь позивача з Державного бюджету України 500 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, не можуть бути підставами для його скасування, виходячи із наступного.
Відповідно до приписів ч.1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до пунктів: 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.
Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі ”Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
Як вбачається із матеріалів справи, 19.12.2022 року між ОСОБА_1 та АО ”Міжнародний правовий захист”, в особі адвоката Завгороднього М.М., було укладено договір про надання правової допомоги (а.с.111-113,том 1).
Правнича допомога позивачу надавалась на підставі даного договору про надання правової допомоги та ордеру на надання правової допомоги, серії СВ №148632 від 19.12.2022 року, адвокатом Завгороднім М.М. (а.с.109, том 1), а також ордеру на надання правничої (правової) допомоги, серії СВ №1046252, адвокатом Вольфовським С.О. (а.с.32, том 2)
Відповідно п.2.2. вказаного договору про надання правової допомоги (а.с.111-113, том 1), адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: представництво інтересів клієнта в будь-яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, міліції, судових органах усіх рівнів, тощо; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані, як докази у зв'язку з виконанням доручення; використання засобів захисту, передбачених КПК України, ЦПК України та іншими законами України; виконання інших дій, передбачених законодавством.
Згідно п.4.3. даного договору, клієнт та адвокат узгодили суму гонорару, відповідно до рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області (а.с.121,122,том 2), в розмірі 40 000 грн. Вказана сума гонорару сплачена ОСОБА_1 , що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №93 від 19.12.2022 року (а.с.70).
Як вбачається із матеріалів справи, 09.01.2023 року до суду першої інстанції було подано відповідь позивача на відзив (а.с.132-135, том 1), адвокат Завгородній М.М. 17.02.2023 року, 09.05.2023 року ознайомився із матеріалами даної цивільної справи (а.с.6,42, том 2), адвокати Завгородній М.М. та Вольфовський С.О. приймали участь у судових засіданнях суду першої інстанції, зокрема: 20.02.2023 року - 28 хв. (а.с.26-27, том 2), 20.03.2023 року - 1 год. 08 хв. (а.с.34-36, том 2), 10.05.2023 року - 21 хв. (а.с.48, том 2), 23.05.2023 року - 21 хв. (а.с.53-54, том 2), що загалом становить: 2 год. 18 хв.
Приймаючи до уваги вищезазначене, відсутні також підстави для задоволення вимог апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, яким було стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 6 666 грн. 67 коп., судових витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно задоволеним позовним вимогам (16,66%). При цьому, суд першої інстанції виходив із наступного розрахунку: (40 000 грн. х 500 000 грн. / 3 000 000 грн.), що узгоджується із приписами п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами. Також судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги положення статті 137 ЦПК України, та висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року відносно того, що повноваження представника позивача - адвоката Вольфовського С.О. не підтверджені належним чином, а також що матеріали даної справи не містять в собі належних та допустимих доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, та обсяг виконаних адвокатом робіт по справі не підтверджено, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. При цьому, визначаючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, суд першої інстанції виходив із критерію їх реальності, розумності їх розміру, враховуючи конкретні обставини справи, а також приймаючи до уваги положення п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, щодо їх пропорційності розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, необхідно залишити без задоволення. Апеляційні скарги Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, необхідно залишити без задоволення. При цьому, рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24.05.2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року, необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24 травня 2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19 червня 2023 року - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24 травня 2023 року та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19 червня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 24 травня 2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: