465/6037/23
2/760/10593/23
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Жовноватюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2023 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь суму у розмірі 211200,00 дол США та судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що між сторонами укладено договір позики, на підтвердження якого надано розписку від 22.09.2017. Відповідно до розписки, відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 120000,00 дол США під 1% місячних. 05.01.2023 позивачем скеровано на адресу відповідача лист з вимогою повернути борг. Листом від 20.01.2023 відповідач повідомив, що заборгованість буде погашена впродовж декількох місяців. Станом на момент подання позову, відповідач свій обов'язок не виконав. Відтак сума основного боргу 120000,00 дол США, 91200,00 дол США сума відсотків за користування коштами.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 28 серпня 2023 року цивільну справу передано за підсудністю.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
У підготовче судове засідання сторони не з'явились. Від представника відповідача надійшла заява про визнання позову. Також просить розглядати справу за відсутності відповідача та його представника.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Також не заперечує проти прийняття рішення у підготовчому засіданні.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).
Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Судом встановлено, що 22.09.2017 ОСОБА_2 на підставі розписки отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 120000,00 дол США.
Відповідно до змісту розписки, суму боргу відповідач взяв під 1% місячних. Проценти нараховуються за кожен календарний місяць. Суму основного боргу та нарахованих процентів відповідач повинен повернути протягом 7 календарних днів з моменту отримання від позивача вимоги про повернення коштів, проте не раніше 31 грудня 2021 року. До 31 грудня 2021 року проценти за користування коштами нараховуються, але виплачуються після 31.12.2021. Проценти за користування коштами нараховуються за весь період позики, до моменту повернення суми боргу у повному обсязі. У випадку протермінування повернення позики, після отримання від позивача вимоги про повернення коштів, відсоткова ставка збільшується і становитиме 2% місячних.
05.01.2023 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу та сплату відсотків за користування коштами.
20.01.2023 ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 лист, у якому зазначив, що пам'ятає про наявність боргу та нарахування процентів за користування коштами. Заборгованість визнає у повному обсязі та підтверджує свій обов'язок щодо повернення коштів.
У зазначений строк відповідач не повернув позивачу суму боргу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно до вимог ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).
Докази повернення боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргових документів у позичальника підтверджує факт не виконання відповідачем зобов'язання та свідчить про існування заборгованості. Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС ВС від 19.04.2023 № 755/7216/21 (провадження № 61-1307св23).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.
Суд також звертає увагу, відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналіз перевірених і оцінених доказів, поданих на підтвердження позовних вимог, переконують суд, що відповідач взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору позики не виконав, не повернув позивачу грошовий борг, відповідно наявні підстави для поновлення порушеного права позивача.
При цьому відповідач визнав позовні вимоги, таке визнання позовну не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у зв'язку із чим суд приймає таке визнання та вважає за можливе постановити рішення у справі про задоволення позовних вимог.
Крім того, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч. 1 ст. 142 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 / ідентифікаційний номер НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_1 / ідентифікаційний номер НОМЕР_2 / борг у розмірі 211200 (двісті одинадцять тисяч двісті) доларів США.
Повернути ОСОБА_1 / ідентифікаційний номер НОМЕР_2 / з державного бюджету 50 % судового збору у розмірі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 / ідентифікаційний номер НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_1 / ідентифікаційний номер НОМЕР_2 / судовий збір у розмірі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Жовноватюк
Повний текст виготовлено 13.11.2023