Справа № 172/581/21
Провадження № 1-кп/191/161/21
УХВАЛА
іменем України
23 жовтня 2023 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисник - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове Дніпропетровської області кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05.05.2022 року обвинуваченому ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який в подальшому неодноразово було продовжено.
Так, ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 року обвинуваченому ОСОБА_5 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, а саме до 08.07.2023 року.
Ухвалою суду від 06.07.2023 року обвинуваченому ОСОБА_5 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, а саме до 03.09.2023 року.
Ухвалою суду від 01.09.2023 року обвинуваченому ОСОБА_5 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, а саме до 30.10.2023 року.
Прокурор в судовому засіданні заявила клопотання про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 та ч.4 ст.185 КК України караються позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, стійких соціальних зв'язків не має, не працює, постійного джерела доходу не має, характеризується негативно, часто змінює місце проживання, отримавши повістку про виклик на 02.05.2022 року до слідчого не з'явився без поважних на те причин, про місце свого перебування не повідомив, неодноразово без поважних причин не з'являвся до суду. Крім того, на даний час не відпали ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений
може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні з метою зміни змісту їх показів, вчинити інше умисне, корисливе кримінальне правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження йому строку тримання під вартою, просив застосувати до нього цілодобовий домашній арешт, через поганий стан його здоров'я, в умовах СІЗО йому не надається лікування.
Захисник в судовому засіданні просила застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'який запобіжний захід.
Суд, заслухавши думку прокурора, захисника, дослідивши матеріали клопотання, що характеризують особу обвинуваченого, приходить до наступного висновку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Частинами 1,2,3 ст.331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Згідно із ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У рішенні ЄСПЛ по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 30.08.1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальні правопорушення. Рішення ЄСПЛ "Харченко проти України" визначає, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи. Крім того, згідно рішення ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях; коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, суд вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які враховувалися при застосуванні до обвинуваченого даного виду запобіжного заходу і його продовженні, на час розгляду зазначеного кримінального провадження у суді не відпали і не зменшились, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, при цьому судовий розгляд кримінального провадження триває, обвинувачений раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, судимості не зняті та непогашені. Крім того, ОСОБА_5 схильний переховуватися від суду, не має соціальних зв'язків, не працює, постійного джерела доходу не має, характеризується негативно, часто змінює місце проживання. З урахуванням наявності зазначених ризиків, а також з огляду на тяжкість вчиненого злочину, характеру інкримінованого обвинуваченому діяння, строку покарання, яке може бути йому призначено, беручи до уваги обставини, визначені у ст. 178 КПК України, суд приходить до висновку про неможливість застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу, який зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти зазначеним вище ризикам, а отже, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою.
Суд вважає, що застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його застосування, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги свободи особистості. Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, визначених в ч. 1 п.1.3,5 ст. 177 КПК України, що у взаємозв'язку з обвинуваченням у вчиненні тяжких злочинів є підставою для продовження дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ризики, що існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу - тримання під вартою, на даний час не змінилися та продовжують існувати.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131-132, 176-178, 369-372 КПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, а саме, до 21 грудня 2023 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 27.10.2023 року.
Суддя ОСОБА_1