ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року м. Львівсправа № 380/15662/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 24 січня 2020 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2014-2020 роки;
- зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2014-2020 роки;
- звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді старшого штурмана запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 . Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 грудня 2019 року № 711 позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 січня 2020 року № 18 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24 січня 2020 року.
Позивач зазначає, що у період з січня 2014 року до моменту звільнення з військової служби він залучався до несення бойового чергування, перебуваючи на посаді, яка віднесена до переліку посад, що дають право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 2011) та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702. Однак у зазначений період додаткові відпустки позивачу не надавались і при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки йому не виплачувалась.
Позивач стверджує, що факт перебування його на посаді, зазначеній в переліку посад, визначених в Додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, підтверджується відповідачем у наданій на адвокатський запит відповіді. Факт несення позивачем бойового чергування з січня 2014 року до моменту звільнення з військової служби не оспорюється та підтверджується виплатою винагороди за бойове чергування. На переконання позивача, вказані обставини підтверджують його право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702. При цьому аргумент відповідача про те, що право на додаткову відпустку виникає лише при умові, що військова частина повинна бути вказана в переліку місцевостей, визначених в Додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, є помилковим, адже вказана обставина є самостійною підставою для набуття права на додаткову відпустку, незалежно від займаної посади військовослужбовцем. Водночас припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Позивач підсумовує, що відповідач протиправно при звільненні з військової служби не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за 2014-2020 роки, з огляду на що він звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 липня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін та роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копію вказаної ухвали суд надіслав на адресу відповідача, яка вказана позивачем у позовній заяві та відповідає його офіційній адресі місцезнаходження (с. Липники, Львівський район, Львівська область, 81134).
01 серпня 2023 року від відповідача на адресу суду повернувся конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, на якому зазначено причини невручення відповідачу поштової кореспонденції, а саме «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 124 КАС України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Абзацом другим частини четвертої цієї ж статті передбачено, що у разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
Незважаючи на вжиті судом заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на наведене суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді старшого штурмана запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 .
Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 грудня 2019 року № 711 позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 січня 2020 року № 18 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24 січня 2020 року.
Представник позивача - адвокат Руслан Трофімов звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом про нарахування та виплату на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702.
Листом від 28 серпня 2021 року № 350/188/453 військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача у відповідь на його адвокатський запит про те, що додаткова відпустка військовослужбовцям, зазначеним у пунктах 1-157 Додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, надається, якщо вони проходять військову службу в умовах та на перелічених посадах. Посада позивача зазначена у переліку посад, але військова частина НОМЕР_1 не вказана у переліку місцевостей. Тому з цих підстав позивач не набув права на таку відпустку.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за 2014-2020 роки протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за 2014-2020 роки.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті першої Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011 у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом четвертим статті 10-1 Закону № 2011 визначено, що військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 (далі - Постанова № 702) затверджено:
перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, згідно з додатком 1;
переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5;
Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Додаток 2 до Постанови № 702 містить Перелік військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку.
Суд встановив, що упродовж 2014-2020 років позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах, які передбачені у пунктах 1-157 Додатку 2 до Постанови № 702, та дають право на щорічну додаткову відпустку.
Указана обставина підтверджується відповідачем у листі від 28 серпня 2021 року № 350/188/453.
Факт несення позивачем бойового чергування з січня 2014 року до моменту звільнення з військової служби відповідачем не оспорюється та підтверджується виплатою винагороди за бойове чергування за вказаний період.
Заперечуючи право позивача на щорічну додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, відповідач у листі від 28 серпня 2021 року № 350/188/453 покликається на те, що військова частина НОМЕР_1 не зазначена у переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, згідно з Додатком 1 до Постанови № 702.
Оцінюючи такий аргумент відповідача, суд звертається до положень абзацу першого пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011, згідно із яким щорічна додаткова відпустка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких: 1) пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням; або 2) здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я.
Також пунктом 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого Постановою № 702 передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку.
Аналіз наведеної норми вказує, що право на отримання згаданої щорічної додаткової відпустки мають військовослужбовці, виконання обов'язків військової служби яких або пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або ж наявні ці дві умови одночасно.
Тож, з огляду на те, що упродовж 2014-2020 років позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах, які передбачені у пунктах 1-157 Додатку 2 до Постанови № 702, незважаючи на те, що вказана військова частина не зазначена у переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (Додаток 1 до Постанови № 702), він має право на щорічну додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543 та № 1932 відповідно).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932 визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткових відпусток.
Однак Законом № 2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Тобто, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, отже особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права, не впливає на суть цього права, яке регламентоване пунктом 4 статті 10-1 та пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011.
Застосування вказаних правових норм відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 та постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20.
Суд встановив, що на час видання наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011 та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за 2014-2020 роки, що також підтверджується листом відповідача від 28 серпня 2021 року № 350/188/453.
За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу на день звільнення з військової служби 24 січня 2020 року грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за період з 2014 по 2020 рік не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому її належить визнати протиправною, задовольнивши першу позовну вимогу.
З метою належного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся з цим позовом до суду, другу позовну вимогу також належить задовольнити, зобов'язавши військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за період з 2014 по 2020 рік.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду судовий збір не сплачував, а відтак його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби 24 січня 2020 року грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за період з 2014 по 2020 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за період з 2014 по 2020 рік.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 09 листопада 2023 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна