ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2023 рокусправа № 380/5030/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Желік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із вимогами:
- визнати протиправними рішення і дії суб'єкта владних повноважень - Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вчинити певні дії, а саме: відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визнати позивача таким, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
З метою обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом з дитинства II групи за ознаками психічного розладу, що підтверджується довідкою МСЕК від 21.05.1993 року.
Як зазначає позивач, він з 2017 року здійснює постійний догляд за сестрою, водночас від Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на його адресу надійшла повістка про виклик для подальшої мобілізації. Позивач звертався до відповідача із заявами про надання йому відстрочки від призову на військову службу, однак відповідач відмовив позивачу у наданні відповідної відстрочки з огляду на відсутність достатніх правових підстав.
Позивач наголошує на тому, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а відтак вважає дії відповідача щодо відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протиправними.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, у якому представник щодо задоволення позову заперечив та вказав, що статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено категорії осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період і не підлягають такому призову, де серед інших категорій таке право мають особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Частиною 2 статті 267 Сімейного Кодексу України зобов'язано повнолітніх братів і сестер утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Як зазначає представник відповідача у ОСОБА_1 є ще дві рідні сестри - одна з яких ОСОБА_3 проживає в Італії, а інша - ОСОБА_4 на непідконтрольній території України у м.Макіївка.
Представник відповідача звертає увагу на те, що факт проживання осіб - громадян України, зобов'язаних виконувати покладені на них обов'язки тимчасово чи постійно за її межами не звільняють їх від обов'язку щодо утримання своїх непрацездатних повнолітніх братів чи сестер, які потребують такої допомоги та догляду, що визначені Сімейним Кодексом України. Тому позивач не являється єдиною особою яка може здійснювати постійний догляд за своєю рідною сестрою - ОСОБА_2 і підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за наявними документами немає.
Ухвалою судді від 21.03.2023 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства II групи за ознаками психічного розладу, що підтверджується довідкою МСЕК від 21.05.1993 року за №075886.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб №679 від 10.03.2023, виданої Східницькою ТГ Львівської області, ОСОБА_1 проживає, зокрема, з ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 .
06.03.2023 позивач звернувся до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання йому відстрочки від проходження військової служби у зв'язку з тим, що він одноосібно здійснює догляд за хворою сестрою (інвалідом з дитинства II групи), яка потребує постійного стороннього догляду.
Листом Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №1687 від 08.03.2023 позивача повідомлено про необхідність додаткового подання документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
10.03.2023 позивач вдруге звернувся із письмовою заявою до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якій додатково зазначив про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Листом Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №1742 від 10.03.2023 позивача повідомлено, що достатніх правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, наразі, не вбачається.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, звернувся до суду.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно із положеннями абзацу 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В силу абзацу 17 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Суд встановив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства II групи за ознаками психічного розладу, що підтверджується довідкою МСЕК від 21.05.1993 року №075886.
Згідно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №143 від 29.05.2023, виданої КНП «Дрогобицька районна поліклініка» Дрогобицької міської ради, ОСОБА_2 , 1961 року народження, є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, встановленої 21.05.1993, та проживає з ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . За рівнем обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування, обмеження здатності до самостійного пересування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.
Згідно цього ж висновку, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Судом також встановлено, що підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було ненадання позивачем додаткових документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач двічі (06.03.2023 та 10.03.2023) звертався до відповідача із заявами про надання йому відповідної відстрочки.
Згідно довідки №482 від 10.03.2023, виданої ОСОБА_1 Управлінням праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації, він числиться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації і одержує щомісячну грошову допомогу по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка висновком лікарської комісії потребує постійного стороннього догляду за нею, своєю сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Актом №440 від 28.02.2023 фактичного догляду за хворою особою, ОСОБА_2 , 1961 р.н. жителькою АДРЕСА_1 , виданого Східницькою селищною радою, підтверджується те, що ОСОБА_2 , 1961 року народження проживає в АДРЕСА_1 - інвалід (група інвалідності «Друга з дитинства») та потребує стороннього догляду. На даний час за гр. ОСОБА_1 , 1961 р.н. здійснює догляд гр. ОСОБА_1 , 1975 р.н., який проживає разом з нею в
АДРЕСА_2 від 09.03.2023 фактичного догляду за хворою особою, ОСОБА_2 , 1961 р.н. жителькою АДРЕСА_1 , виданого Східницькою селищною радою, підтверджується те, що гр. ОСОБА_2 , 1961 року народження зареєстрована в АДРЕСА_3 - особа з інвалідністю (група інвалідності «Друга з дитинства» відповідно до довідки МСЕК серія МСЕ №075886) потребує постійного стороннього догляд; В даний час за гр. ОСОБА_2 здійснює догляд гр. ОСОБА_1 , який фактично проживає разом з нею за адресою АДРЕСА_1 . Немає інших осіб, які можуть здійснювати догляд за нею.
Довідкою №47 від 03.03.2023, виданої ОСОБА_5 (дружичні позивача) Управлінням праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації, підтверджується те, що вона числиться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації і одержує допомогу за пристарілою особою, що досягла 80-річного віку, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім цього, позивачем надано й докази того, що одна з його сестер - ОСОБА_7 постійно проживає в Республіці Італія (що підтверджується дозволом на постійне місце проживання), а інша сестра - ОСОБА_4 проживає на тимчасово непідконтрольній Україні території в м. Макіївка Донецької області (що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ).
Ба більше, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11.04.2023 у справі №442/1919/23, долученим до матеріалів справи, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНП НОМЕР_2 є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом з дитинства ІІ групи за ознаками психічного розгляду, у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
З урахуванням наведеного суд висновує, що позивачем надано достатню кількість документів, які підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Відтак, оскільки суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд заразом робить висновок, що відповідач протиправно відмовив у наданні відстрочки від призову за мобілізацією.
При цьому суд зауважує, що надання відповідачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не відноситься до його дискреційних повноважень.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зауважує, що під час розгляду заяв позивача від 06.03.2023 та 10.03.2023, Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, які суд визнав протиправними, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визнати позивача таким, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації належать до задоволення як похідні шляхом зобов'язання Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які полягають у відмові наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Зобов'язати Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевченка,25; ЄДРПОУ: 09925550) прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевченка, 25; ЄДРПОУ: 09925550) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.