ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року справа № 380/16128/23
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просить :
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.05.2023 року та задовольнити, заявлені в ньому прохання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02.11.2020 року набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство». 12.04.2021 року позивачка документована тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_1 , терміном дії до 02.11.2022 року. При поданні документів на набуття громадянства України позивачкою, у відповідності до присів ст. 8 Закону України № 2235-ІІІ «Про громадянство України» та Порядку провадження заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 р № 215, окрім іншого було подано зобов'язання припинити іноземне громадянство. Позивач стверджує, що неодноразово зверталася і до органів ДМС України за роз'ясненнями питань щодо виходу з громадянства російської федерації, а також зверталася до консульства російської федерації в Україні, однак звершити процедуру виходу з громадянства та отримати відповідну довідку про вихід з громадянства не змогла з незалежних від неї причин. 24.02.2022 року росія здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, в Україні Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який діє по теперішній час. Всі дипломатичні відносини з рф розірвано, консульські та дипломатичні установи рф припинили свою роботу в Україні. Не маючи іншої можливості завершити процедуру виходу з громадянства російської федерації, позивач, в поряду визначеному в абз. 5 ст. 8 Закону України «Про громадянство», 04.05.2023 року подала декларацію про відмову від іноземного громадянства та просила надати їй паспорт громадянина України. Однак, відповідач подану декларацію не прийняв про, що повідомив позивача листом № К-361/6/4601-23/4601.3.7/5769-23 від 12.05.2023 року. Відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача, обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства і фактично не прийняв жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідачем неправомірно відмовлено їй у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації, а тому на переконання позивача такі дії відповідача є протиправними, просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що для оформлення набуття громадянства України разом з необхідними документами позивачкою подано зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф. Зазначає, що позивач 02 листопада 2020 року набувши громадянство України, отримавши довідку № 383 про реєстрацію особи громадянином України від 02.11.2020, згідно якої позивач стає громадянином України з 02 листопада 2020 та отримавши тимчасове посвідчення громадянина України строком дії до 02.11.2022, зобов'язана була до 02.11.2022 подати відповідачу документ про припинення громадянства російської федерації та/або декларацію про відмову від громадянства цієї держави у разі неотримання з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства російської федерації. Проте, позивачка, як сама зазначає у позовній заяві звернулася із зверненням (вказуючи, що це декларація) про відмову від іноземного громадянства до відповідача лише 04 травня 2023 року, тим самим пропустивши строк два роки з моменту набуття нею громадянства України обов'язок подати декларацію про відмову від громадянства російської федерації. Отже, позивач в період із 02.11.2020 по 02.11.2022 не подала відповідачу ні документ про припинення громадянства російської федерації, ні декларацію про відмову від громадянства російської федерації, чим порушила вимоги статей 1, 8, 9 Закону України «Про громадянство України» та взятий на себе обов'язок припинити іноземне громадянство даний нею 14 серпня 2020 року. Крім того, зазначає, що позивач долучає квитанцію про оплату консульських послуг вказуючи для можливості виписатися із росії і лист підтвердження запису до консульства для виходу із громадянства російської федерації. Проте, із наданої квитанції незрозуміло, за які саме консульські послуги пройшла оплата, із даної квитанції не вбачається можливість стверджувати про намір позивача виписатись із російської федерації. Позивач долучає також запис на прийом по питанню виходу з громадянства, однак невідомо за якою адресою консульства російської федерації вона була записана на прийом та чи була присутня на прийомі, тощо. Також, зазначає, що позивач не подала відповідачу встановленої законодавством форми Декларації про відмову від іноземного громадянства, а тому правові підстави приймати її у відповідача були відсутні. З урахуванням наведеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Представник позивачки подав до суду відповідь на відзив у якій наводить спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що невірним є твердження відповідача про те, що позивач не намагалася вийти з громадянства рф. Про це свідчить звернення до консульства. Також, окрім існуючись доказів того, що позивачка намагалася вийти з громадянства рф, вчинила всі необхідні для цього дії, правова колізія, яка полягає у законодавчій невизначеності щодо відсутності належного органу для звернення для виходу з іноземного громадянства та відсутності відповідної форми декларації не є провиною позивача.
Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив у яких вказав, що позивач не скеровувала та не надавала відповідачу будь-яких доказів того, що вона зверталася до дипломатичних (консульських) представництв російської федерації про намір вийти із громадянства російської федерації та не надала жодних доказів щодо неможливості вийти із громадянства цієї держави. Із долучених позивачкою у заяві доказів від 04.05.2023, неможливо стверджувати, що остання зверталася до консульства російської федерації саме з питань виходу із громадянства російської федерації. Більше того, із долученого листа Міністерства внутрішніх справ російської федерації № 3/237705802671, можна стверджувати, що позивачка зверталася щодо виходу із громадянства російської федерації тільки 27 березня 2023 року. Крім того, стверджує, що позивач не подала відповідачу встановленої законодавством форми декларації про відмову від іноземного громадянства, а тому правові підстави приймати та розглядати її у відповідача були відсутні. Форма декларації затверджена наказом МВС України № 715 вiд 16.08.2012 та містить 5 підстав для подання декларації.
Ухвалою суду від 18.07.2023 позовну заву залишено без руху.
Ухвалою суду від 26.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації.
Позивач, ОСОБА_1 , 12.04.2021 року документована тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_1 , терміном дії до 02.11.2022 року.
Позивач 04.05.2023 із відповідним супровідним листом подала до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації.
Листом від 08.05.2023 відповідач повідомив позивача, що саме на неї покладається обов'язок припинити іноземне громадянство про що подати відповідний документ. Зазначено, що паспорт громадянина України позивач зможе отримати лише в разі надання документа про припинення іноземного громадянства.
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III.
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України", громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону України "Про громадянство України" встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно частини 5 статті 8 Закону України "Про громадянство України" іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України").
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону №2235, зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно пунктів 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 зазначено наступне.
У разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Судом встановлено, що 12.04.2021 року ОСОБА_1 документована тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_1 , терміном дії до 02.11.2022 року.
Також, судом встановлено, що при поданні документів на набуття громадянства України позивачкою, у відповідності до присів ст. 8 Закону України № 2235-ІІІ «Про громадянство України» та Порядку провадження заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 р № 215, окрім іншого було подано зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Крім того, судом встановлено, що позивачка зверталася до органів ДМС України за роз'ясненнями з питань щодо виходу з громадянства російської федерації, про що свідчать листи відповідача надані на звернення від 13.09.2022 та від 21.11.2022, а також зверталася до консульства російської федерації в Україні, доказом чого є квитанція про оплату консульських послуг та лист підтвердження запису до консульства для виходу з громадянства російської федерації, однак завершити процедуру виходу з громадянства та отримати відповідну довідку про вихід з громадянства не змогла.
З матеріалів справи встановлено, що позивач зверталась до Міністерства внутрішніх справ російської федерації із заявою щодо виходу з громадянства, про що свідчить лист наданий у відповідь на звернення позивачки від 27.03.2023 №3/23705802671.
Також, позивачка в позові зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що розпочалася 24.02.2022 року, з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення всіх дипломатичних зв'язків з країною-агресором, закриттям та не функціонуванням консульських установ країни агресора, які розміщені на території України, позивачка була позбавлена можливості завершити процедуру виходу з російського громадянства та отримати документ, що підтвердив би її вихід з громадянства російської федерації.
Слід зазначити, що порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим 14 листопада 2002 р. № 1325.
Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.
Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід (припинення) з громадянства рф.
Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства російської федерації не допускається.
Суд враховує той факт, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час, крім того всі дипломатичні відносини з рф розірвано.
У зв'язку з наведеним, 04.05.2023 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДМС України у Львівській області з декларацією про відмову від іноземного громадянства російської федерації у зв'язку з існуванням незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про громадянство" іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Однак, листом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 08.05.2023 року № К-361/6/4601-23, позивачку повідомлено, що саме на особу покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Зазначено, що з долучених до звернення документів вбачається, що підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.
Суд враховує, що консульські установи країни агресора, що розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлюють отримання документа про припинення громадянства.
У той же час, зміни у зв'язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене, позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації, зокрема, не зазначив, з яких саме долучених до звернення позивачки документів вбачається, що підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства немає.
Разом з тим, у відзиві відповідачем зазначено, що подана позивачкою декларація не відповідає встановленій п.п. 1.1 п. 1 наказу МВС України № 715 від 16.08.2012 року формі 45, що поряд з іншими обставинами також унеможливлює її розгляд, однак жодного посилання на зазначену обставину лист Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 08.05.2023 року № К-361/6/4601-23 не містить.
Крім того, доводи відповідача про те, що позивачка звернулася із зверненням вказуючи, що це декларація про відмову від іноземного громадянства до відповідача лише 04 травня 2023 року, тим самим пропустивши строк два роки з моменту набуття нею громадянства України обов'язок подати декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд оцінює критично, позаяк матеріали справи свідчать про те, що позивачка в межах двох років з моменту набуття нею громадянства України зверталася до органів ДМС України за роз'ясненнями з питань щодо виходу з громадянства російської федерації, про що свідчать листи відповідача надані на звернення від 13.09.2022 та від 21.11.2022, у яких відповідач покликався на те, що саме на особу покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею саме декларації, а лише вказав, що саме на неї покладається обов'язок подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації.
Суд зазначає, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає наступне.
У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням висновків суду.
З урахуванням викладеного, суд висновує, що з метою захисту порушеного права позивачки є необхідним зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
вирішив:
позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (адреса: вул. С. Стрільців, 11, м. Львів, 79007; ЄДРПОУ 37831493) - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства управління Державної міграційної служби України у Львівській області, оформлену листом від 08.05.2023.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію про відмову від громадянства російської федерації ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В решті вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувать Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 к.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна