ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.2023 Справа № 917/612/23
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД", вул. Івана Федорова, 32, літ. А, 3 - й поверх, м. Київ, 03038, адреса для листування: а/с №555, м. Черкаси, 18002
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ХЛІБОДАР", с. Пироги, Глобинський район, Полтавська область, 39045
про стягнення заборгованості у розмірі 4 353 671,55 грн, -
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Михатило А. В.
Представники учасників справи:
від позивача - Накоп"юк Я.В.
від відповідача - Бонтлаб В.В.
Обставини справи: 18.04.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ХЛІБОДАР" про стягнення заборгованості за договором на транспортно - експедиційне обслуговування №140223-01 від 14.02.2023 року у розмірі 4 353 671,55 грн, з яких: 3 943 758,97 грн - основна заборгованість, 308 260,58 грн - пеня, 83 156,38 грн - інфляційні збитки, 18 495,62 грн - 3% річних (вх. № 653/23).
Також в позовній заяві позивач просив зазначити в резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення, відсотків до моменту виконання рішення згідно ч. 110 ст. 238 ГПК України за відповідною формулою.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором на транспортно - експедиційне обслуговування №140223-01 від 14.02.2023 року.
Ухвалою суду від 20.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.05.2023 року на 10:00 год.; встановлено відповідачеві строки для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.
20.04.2023 року на електронну адресу господарського суду Полтавської області від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" Накоп'юка Я. В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/612/23 (вх. № 5042).
Ухвалою суду від 24.04.2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" Накоп'юка Я. В. про участь у судовому засіданні 16.05.2023 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/612/23.
15.05.2023 року на електронну адресу суду від представника ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" Накоп'юка Я.В. надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вхід. №6066) в частині розміру штрафних санкцій, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ХЛІБОДАР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" 4 464 943,68 грн, з яких: 3 943 758,97 грн основної заборгованості, 406 925,30 грн - пені, 89 843, 90 грн - інфляційні збитки, 24 415, 51 грн - 3 % річних. Крім того, у заяві позивач повідомив про сплату позивачем основного боргу, у зв'язку з чим він просив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості (3 943 758,97 грн), підстава - відсутність предмету спору. До заяви додано докази сплати судового збору (копія платіжної інструкції №7131 від 12.05.2023р), копії платіжних інструкцій щодо погашення основної заборгованості, розрахунок штрафних санкцій, копію Акта звірки станом на 11.05.2023 та докази направлення заяви з додатками відповідачу.
16.05.2023 року представник позивача у підготовче засідання не з'явився, надіславши 15.05.2023 року на електронну адресу суду заяву (вхід. №6134) про проведення підготовчого засідання по справі №917/612/23, що призначене на 16.05.2023 року на 10:00 год. без участі сторони позивача, проти закриття підготовчого провадження не заперечував, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримував у повному обсязі.
Відповідач у підготовче засідання 16.05.2023 року явку свого представника не забезпечив, відзив на позовну заяву суду не надав. На момент проведення судового засідання 16.05.2023 року в матеріалах справи були відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали від 20.04.2023 року. При цьому, судом встановлено, що відповідно до інформації з вебсторінки офіційного вебпорталу АТ "Укрпошта" у мережі Інтернет (https://www.ukrposhta.ua/ua), поштове відправлення (3600116149883) (копія ухвали від 20.04.2023 року) вручено відповідачу особисто 11.05.2023 року (а. с. 115).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. № 4116 від 15.06.2023 року, а. с.149), відповідач копію ухвали від 20.04.2023 року отримав 11.05.2023 року.
Ухвалою суду від 16.05.2023 року суд прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" про збільшення розміру позовних вимог (вх. №6066 від 15.05.2023 року), відклав підготовче засідання на 20.06.2023 р. на 09:00 год., а також задовольнив клопотання представника позивача Накоп'юка Я.В. про його участь у судовому засіданні господарського суду Полтавської області по справі № 917/612/23 у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
01.06.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості закрити, визнав розмір інфляційних збитків (83 156,38 грн) та 3% річних (18 495,62 грн) без урахування клопотання про збільшення позовних вимог, а також просив зменшити розмір штрафних санкцій, а саме: пені на 90%, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та визначити співрозмірний розмір витрат на правничу допомогу (вх. № 6923).
Також 01.06.2023 року до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 3 943 758,97 грн (вх. № 6922).
Вирішуючи питання щодо клопотань сторін про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості (3 943 758,97 грн) суд враховує таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку, коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення позивача з позовом за умови подання доказів такого врегулювання. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
За вказаних обставин, враховуючи, що під час розгляду справи в суді відповідач сплатив позивачу суму основного боргу за надані послуги, що підтверджується наданими до суду доказами, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 3 943 758,97 грн підлягає закриттю за відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Таким чином, подальшим предметом розгляду є позовні вимоги про стягнення 406 925,30 грн пені, 89 843, 90 грн інфляційних збитків та 24 415, 51 грн -3 % річних.
У зв'язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 20.06.2023 року не відбулося.
Після виходу судді з відпустки, ухвалою суду від 08.08.2023 року було призначено підготовче засідання по справі № 917/612/23 на 14.09.2023 року на 09:00 год. та ухвалено забезпечити проведення судового засідання 14.09.2023 року на 09.00 год. для представника позивача - Накоп'юка Я. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.
05.09.2023 року від представника відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні 14.09.2023 року та в усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів по справі №917/612/23 (вх. № 10913).
Ухвалою суду від 06.09.2023 року задоволено клопотання представника відповідача Бонтлаб В. про участь в судовому засіданні 14.09.2023 року та в усіх наступних судових засіданнях в режимі Господарського суду Полтавської області по справі № 917/612/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів
В підготовчому судовому засіданні 14.09.2023 року, в якому взяли участь представники сторін в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, суд оголосив протокольну ухвалою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.10.2023 року 09:00 год.
В судовому засіданні 24.10.2023 року при розгляді справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви від 12.05.2023 року (вх. № 6066 від 15.05.2023 року), просив відмовити в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру пені та зазначив, що ним буде подана заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Представник відповідача просив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості закрити, не заперечував проти стягнення інфляційних збитків (83 156,38 грн) та 3% річних (18 495,62 грн) без урахування клопотання про збільшення позовних вимог, а також просив зменшити розмір штрафних санкцій, а саме: пені на 90%, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та визначити співрозмірний розмір витрат на правничу допомогу.
В судовому засіданні 24.10.2023 року за результатами розгляду справи по суті суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз'яснив порядок набрання рішенням законної сили та оскарження.
Суд звертає увагу, що в період з 30.10.2023 року по 08.11.2023 року суддя Тимощенко О. М. була тимчасово не працездатна, а тому повний текст рішення підготовлено та підписано в перший робочий день після виходу судді з лікарняного.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
14.02.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙСНВАРД" (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ХЛІБОДАР" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір №140223-01 на транспортно-експедиційне обслуговування (далі - договір, а. с. 11-14), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання зі здійснення транспортно- експедиційного обслуговування вантажів (надалі в договорі та документах "ТЕО" або "ТЕП") (п.1.1 договору).
Відповідно до п. п. 2.1-2.5, п. 2.10 договору виконавець зобов'язаний за заявками замовника розробити та реалізувати оптимальну транспортну схему з перевезення вантажу залізничним транспортом, в тому числі в експортному напрямку; забезпечувати своєчасне погодження планів форми ГУ-12, електронних заявок в системі АС Месплан, на дати , погоджені з замовником; організувати замовлення та подачу порожніх залізничних вагонів, функціонально та технічно придатних для перевезення вантажів замовника до заявленого місця відвантаження; за інструкціями замовника забезпечити оформлення всіх необхідних супровідних документів на вантаж, в тому числі сертифікацію та митне оформлення (при обслуговуванні експортно-імпортних вантажів); виконувати обов'язки вантажовідправника/платника тарифу по залізниці або долучати третіх осіб в якості вантажовідправника/платника тарифу; після закінчення надання послуг по окремих або згрупованих заявках (або ж по закінченню кожного місяця, якщо однорідні послуги надаються на регулярній основі) виконавець протягом семи робочих днів готує та передає на погодження замовнику Акт наданих послуг.
Згідно п. п. 3.3-3.5 договору до обов'язків замовника входить: своєчасно оплачувати вартість наданих виконавцем послуг у відповідності до даного договору; оплачувати виконавцю всі додаткові витрати виконавця, що виникли з вини замовника та були заздалегідь не включені в вартість послуг; протягом 5 робочих днів розглянути та підписати акт наданих послуг, надісланий виконавцем або надати мотивовані письмові заперечення/зауваження. Після підписання акту наданих послуг один екземпляр (в разі використання паперових документів) замовник повинен повернути виконавцю протягом п'яти робочих днів. У випадку якщо протягом зазначеного періоду виконавець не отримає підписаний замовником примірник акту наданих послуг або обґрунтованої відмови (заперечень), акт вважається підписаним, а послуги такими, що надані належним чином.
Вартість та склад послуг виконавця обумовлюється у додатках до даного договору відповідно до заявок. Додатки можуть бути згрупованими по декільком заявкам та містять інформацію щодо обсягів та назви вантажу, станцій відправлення та призначення, строків відвантаження та ціну у вигляді комплексної ставки в перерахунку на 1 тонну, вагон чи загальної суми кожної послуги. Загальна сума договору складається з суми вартості усіх наданих послуг, яка фіксується в актах виконаних робіт. Додатки є невід'ємною частиною договору (п. 4.1 договору).
Замовник оплачує послуги виконавця наступним чином:
- 50% - попередня оплата послуг, але не пізніше ніж за 3 робочих дні до початку перевезення вантажу на підставі рахунку, наданого виконавцем, в тому числі засобами електронної пошти та/або факсу;
- 50% - оплата за фактом відвантаження, але не пізніше 3 робочих днів від дати відвантаження та надання виконавцем документів (рахунок, акт виконаних робіт, реєстр відвантаження), в тому числі засобами електронної пошти та/або факсу.
Додатки можуть уточнювати порядок розрахунків (п. 4.2 договору).
У разі порушення термінів оплати послуг за даним договором, замовник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 5.5 договору).
Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2023 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.1 договору).
Як вказує позивач, протягом лютого - березня 2023 року ним надавалися транспортно-експедиторські послуги, що підтверджується відповідними додатками до договору (додаток №1 від 14.02.2023 року, додаток №2 від 17.02.2023 року, додаток № 3 від 20.02.2023 року, додаток № 4 від 23.02.2023 року, додаток № 5 від 27.02.2023 року, додаток № 6 від 01.03.2023 року), актами наданих послуг (№111 від 17.02.2023 року, №118 від 20.02.2023 року, № 126 23.02.2023 року, №143 від 24.02.2023 року, №159 від 28.02.2023 року та № 174 від 02.03.2023 року), рахунками на оплату (№111 від 17.02.2023 року, №118 від 20.02.2023 року, № 126 23.02.2023 року, №143 від 24.02.2023 року, №159 від 28.02.2023 року та № 174 від 02.03.2023 року) та електронними перевізними документами (ЕПД) - залізничними накладними (№№, 43206150, 43208404, 43219922, 43222363, 43234657, 43248723,43251743,43252956, 43258284, 43259217, 43259209, 43279249, 43279470, 43285477 (досильний 43287523), 43286770 (досильний 43287531), 43289230) (а. с. 15 -50).
Отже, як зазначено в позовній заяві, підтверджено наданими доказами та визнається відповідачем у відзиві, за період лютий - березень 2023 року позивачем надано послуг на загальну суму 5 543 758,97 грн.
Однак, відповідач, на момент звернення позивача з даним позовом до суду, всупереч умовам договору, здійснив лише часткову оплату за надані послуги у розмірі 1 600 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №491 від 06.04.2023 року на суму 1 000 000,00 грн та №502 від 10.04.2023 року на суму 600 000,00 грн (а. с. 51, 52).
Таким чином, несплата відповідачем за виконані роботи 3 943 758,97 грн зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
При цьому суд враховує, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем на рахунок позивача сплачено основний борг в повному обсязі в сумі 3 943 758,97 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 520 від 12.04.2023 року на суму 600 000,00 грн, №535 від 20.04.2023 року на суму 500 000,00 грн, №534 від 20.04.2023 року на суму 500 000,00 грн, №593 від 11.05.2023 року на суму 464 999,09 грн, № 592 від 11.05.2023 року на суму 358 968,07 грн, №591 від 11.05.2023 року на суму 366 072,08 грн, №596 від 11.05.2023 року на суму 202 317,60 грн, № 595 від 11.05.2023 року на суму 483 739,04 грн та № 594 від 11.05.2023 року на суму 467 663,09 грн (а. с. 91 - 99).
З огляду на викладене, предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача 406 925,30 грн пені, 89 843, 90 грн інфляційних збитків та 24 415, 51 грн -3 % річних, які обраховані у зв'язку із неналежним виконанням останнім зобов'язань в частині здійснення вчасних розрахунків за виконані роботи.
Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків за період: 14.02.2023 - 31.03.2023 між сторонами за договором №140223-01 від 14.02.2023 року, де вказано обороти за вказаний період у розмірі 5 543 758,97, що співпадає з вартість наданих послуг, зазначеної позивачем у позові. Акт підписано сторонами та скріплено печатками (а. с. 53).
Отже, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування щодо належної оплати вартості наданих послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» звернулось до Господарського суду Полтавської області з відповідним позовом за захист свого порушеного права.
Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі (копії): договір №140223-01 на транспортно-експедиційне обслуговування від 14.02.2023 року, додаток №1 від 14.02.2023 року, додаток №2 від 17.02.2023 року, додаток № 3 від 20.02.2023 року, додаток № 4 від 23.02.2023 року, додаток № 5 від 27.02.2023 року, додаток № 6 від 01.03.2023 року, електронні перевізні документи (ЕПД) - залізничні накладні: №№, 43206150, 43208404, 43219922, 43222363, 43234657, 43248723,43251743,43252956, 43258284, 43259217, 43259209, 43279249, 43279470, 43285477 (досильний 43287523), 43286770 (досильний 43287531), 43289230), акти наданих послуг: №111 від 17.02.2023 року, №118 від 20.02.2023 року, № 126 23.02.2023 року, №143 від 24.02.2023 року, №159 від 28.02.2023 року та № 174 від 02.03.2023 року, рахунки на оплату: №111 від 17.02.2023 року, №118 від 20.02.2023 року, № 126 23.02.2023 року, №143 від 24.02.2023 року, №159 від 28.02.2023 року та № 174 від 02.03.2023 року, платіжні інструкції №491 від 06.04.2023 року на суму 1 000 000,00 грн та №502 від 10.04.2023 року на суму 600 000,00 грн, акт звірки взаємних розрахунків за період: 14.02.2023 - 31.03.2023 між сторонами за договором №140223-01 від 14.02.2023 року, ордер серія СА №1048079 від 12.04.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК №001243 від 16.12.2019 року, договір про надання правової допомоги №17-01 від 04.01.2021 року, платіжні інструкції: № 520 від 12.04.2023 року на суму 600 000,00 грн, №535 від 20.04.2023 року на суму 500 000,00 грн, №534 від 20.04.2023 року на суму 500 000,00 грн, №593 від 11.05.2023 року на суму 464 999,09 грн, № 592 від 11.05.2023 року на суму 358 968,07 грн, №591 від 11.05.2023 року на суму 366 072,08 грн, №596 від 11.05.2023 року на суму 202 317,60 грн, № 595 від 11.05.2023 року на суму 483 739,04 грн та № 594 від 11.05.2023 року на суму 467 663,09 грн.
Перелік доказів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позовної заяви, (копії): виписка з ЄДРЮОФОПГО відносно відповідача, статут ТОВ "АГРОФІРМА ХЛІБОДАР", витяг із інтернетсайту АТ «Укрпошта» щодо отримання поштового направлення №3600116149883, платіжні інструкції №491 від 06.04.2023 року на суму 1 000 000,00 грн, №502 від 10.04.2023 року на суму 600 000,00 грн, № 520 від 12.04.2023 року на суму 600 000,00 грн, №535 від 20.04.2023 року на суму 500 000,00 грн, №534 від 20.04.2023 року на суму 500 000,00 грн, №593 від 11.05.2023 року на суму 464 999,09 грн, № 592 від 11.05.2023 року на суму 358 968,07 грн, №591 від 11.05.2023 року на суму 366 072,08 грн, №596 від 11.05.2023 року на суму 202 317,60 грн, № 595 від 11.05.2023 року на суму 483 739,04 грн та № 594 від 11.05.2023 року на суму 467 663,09 грн, протокол №7-10 зборів учасників ТОВ "АГРОФІРМА ХЛІБОДАР".
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, 14.02.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙСНВАРД» та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ХЛІБОДАР" було укладено договір №140223-01 на транспортно-експедиційне обслуговування.
Відповідно до частини першої ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Аналогічні положення містяться у ст. 316 ГК України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Згідно з нормами ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (частини друга та третя ст. 929 ЦК України).
Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
За приписами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати послуг за даним договором, замовник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язань, визначених умовами договір №140223-01 на транспортно-експедиційне обслуговування в частині оплати за фактично надані послуги, вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.
Позивачем відповідно до п. 5.5 договору та приписів ст. 625 ЦК України приведено розрахунок пені (406 925,30 грн), 3% річних (24 415,51 грн) та інфляційних втрат (89 843,90 грн) за прострочення здійснення оплати за надані послуги (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 100 - 106).
Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач не заперечував проти вимог про стягнення 83 156,38 грн інфляційних збитків та 18 495,62 грн 3 % річних, при цьому він просив зменшити розмір пені на 90 %.
Перевіривши за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "Ліга 360" надані позивачем розрахунки пені у розмірі 406 925,30 грн та 3% річних у розмірі 24 415,51 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.
Відносно стягнення інфляційних втрат суд зазначає, що за розрахунком суду було встановлено, що інфляційні нарахування становлять 89 916,39 грн, тоді як позивач просить за даний період стягнути 89 843,90 грн.
Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір (89 843,90 грн) підлягає стягненню з відповідача.
Отже, загальний розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача становить 89 843,90 грн.
Таким чином, всього підлягають до стягнення з відповідача 406 925,30 грн пені, 24 415,51 грн 3% річних та 89 843,90 грн інфляційних втрат.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 90% зазначається наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Слід враховувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань (пеня).
Суд враховує заперечення позивача, викладені в судовому засіданні 24.10.2023 року щодо відсутності підстав для зменшення суми пені та звертає увагу відповідача на наступне.
Судом враховується позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10.04.2019 № 390/34/17, відповідно до якої добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідач у відзиві посилається на те, що відсутнє було досудове врегулювання спору.
З приводу даного питання суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії або позову.
Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безопосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до ст. 150 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Варто зауважити, що висновки щодо не обов'язкового досудового врегулювання, викладені у рішенні Конституційного Суду України є актуальним й по сьогоднішній день, їх активно застосовує Верховний Суд у своїх рішеннях.
Так, в постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначає, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 222 ГК України).
Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову (ст. 19 ГПК України).
Отже, Господарський кодекс України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов'язком) учасника господарських відносин.
При цьому, в діях позивача не вбачається суперечливої поведінки, адже відповідно до позовної заяви та наданих розрахунків пені, він вказує початок прострочення заборгованості з посиланням на факт відвантаження, а не з обов'язком попередньої оплати (50%, не пізніше ніж за 3 робочих дні до початку перевезення вантажу).
Також суд звертає увагу, що першим платежем на погашення заборгованості за договором було здійснено відповідачем 06.04.2023 року (платіжна інструкція № 491), тоді як прострочення з оплати за надані послуги почало рахуватися ще з 23.02.2023 року. Тобто, відповідач лише через місяць почав здійснювати погашення заборгованості, коли мав це зробити не пізніше 3 робочих днів з від дати відвантаження та надання товариством документів.
З приводу посилання відповідача на те, що йому не було надано рахунків на 50% попередньої оплати послуг, суд вважає за необхідне зазначити, що, хоча в договорі й зазначено, що замовник оплачує послуги виконавця шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі 50% на підставі рахунку, однак обов'язок відповідача оплатити надані послуги виникає в силу закону та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату.
Крім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, надані послуги чи виконані роботи, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість наданих послуг
Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19.
Суд критично відноситься до посилання відповідача на те, що позивачем при подачі позову не було враховано деяких проплат. Суд зазначає, що ТОВ «ГРЕЙНСВАРД» вказав основну заборгованість у розмірі 3 943 758,97 грн станом на 12.04.2023 року з урахуванням сплачених сум 06.04.2023 року та 10.04.2023 року (1 600 000,00 грн). Доказ того, що на момент подачі позову сума коштів у розмірі 600 000,00 грн ( платіжна інструкція №520 від 12.04.2023 року) була зарахована на розрахунковий рахунок позивача в матеріалах справи відсутній.
Посилання відповідача на воєнний стан, війну та військові дії на території України не є підставою для несплати грошових коштів за зобов'язаннями, котрі виникли з даного договору (оскільки обидві сторони здійснюють свою діяльність під час воєнного стану та розуміють ризики такої діяльності в такий період). Зловживання правами під час воєнного стану не допускається. Отже, введення військового стану, на думку суду, не є обставиною, з якою закон пов'язує можливість зменшення неустойки.
Крім того, ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.
З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
При цьому, на позивача у справі не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.
Суд зазначає, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача в даній справі, становить 406 925,30 грн та складає 10,32 % від суми основного боргу. А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Підсумовуючи все наведене вище, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені на 90%.
Щодо вимог позивача в частині зазначення в рішенні суду про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду.
За змістом ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведених вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.
Разом з тим, зважаючи на те, що відповідачем було сплачено суму основної заборгованості в розмірі 3 943 758,97 грн, суд не вбачає підстав для застосування п. 10 ст. 238 ГПК України.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати за надані послуги і позовні вимоги про стягнення пені в сумі 406 925,30 грн, 3% річних в сумі 24 415,51 грн та інфляційних втрат у сумі 89 843,90 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Судові витрати в частині суми основного боргу 3 943 758,97 грн, по якій судом закрито провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України, підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом встановлено, що за подання позовної заяви до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 65 305,07 грн (а. с. 10), а також у зв'язку із збільшенням розміру позовних вимог позивачем доплачено судовий збір у розмірі 1 669,10 грн (а. с. 90). Всього позивачем було сплачено судовий збір на суму 66 974, 17 грн.
Оскільки провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 3 943 758,97 грн закрито за відсутністю предмету спору (відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України), та оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов в частині стягнення 101 652,00 грн, то позивачу підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у розмірі 59 918,77 грн. В іншій частині судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 237, 238 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ :
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. В частині стягнення 3 943 758,97 грн основного боргу - закрити провадження у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ХЛІБОДАР" (юридична адреса: с. Пироги, Глобинський район, Полтавська область, фактична адреса: с. Яроші, Глобинський район, Полтавська область, 39047,ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31389220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (вул. Івана Федорова, 32, літ. А, 3 - й поверх, м. Київ, 03038, адреса для листування: а/с №555, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41564379) 24 415,51 грн 3 % річних, 89 916,39 грн інфляційних втрат, 406 925,30 пені, 7 055,39 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (вул. Івана Федорова, 32, літ. А, 3 - й поверх, м. Київ, 03038, адреса для листування: а/с №555, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41564379) з державного бюджету України судовий збір у сумі 59 918,77 грн, який сплачено платіжною інструкцією №7096 від 12.04.2023 року (оригінал платіжної інструкції №7096 від 12.04.2023 року знаходиться в матеріалах справи № 917/612/23).
Повне рішення складено та підписано 09.11.2023 року (після виходу судді з лікарняного).
Суддя Тимощенко О.М.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).