ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"30" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2447/23
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Хмельницькому О.В.,
розглянувши справу № 916/2447/23
за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, б. 30; код ЄДРПОУ 09806443)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Царулькової Лілії Павлівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 367 644,69 грн;
представники сторін:
від позивача - Боднар М.О.,
від відповідача - не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Царулькової Лілії Павлівни про стягнення 367 644,69 грн, з яких: 288 335,43 грн заборгованості по тілу кредиту, 79 309,26 грн заборгованості по відсоткам.
В обґрунтування вимог посилається на порушення відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, до якого останній приєднався шляхом підписання Заяви-договору № ID13454267 від 29.12.2021.
Вказує, що на виконання кредитного договору надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 300 000,00 грн із терміном погашення 36 місяців, в той час як відповідач, неналежним чином виконуючи свої зобов'язання, станом на 15.05.2023 має заборгованість на загальну суму 367 644,69 грн.
11.07.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
11.07.2023 від Фізичної особи-підприємця Царулькової Лілії Павлівни до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивачем не надано до суду укладеного між сторонами кредитного договору, не вказано про наявність аналогічного позову (справа № 916/784/23), який було залишено без розгляду за заявою позивача. Вважає, що позивачем не доведено укладення кредитного договору між сторонами. Зазначає, що позивач посилається на власні умови банківського обслуговування, які не можуть бути доказом по справі, адвокат позивача не надав належних доказів на представництво Банку та позивач повторно звернувся з даним позовом до суду, що, на переконання відповідача, є зловживанням процесуальними правами.
Протокольною ухвалою від 12.07.2023 відкладено підготовче судове засідання на 07.08.2023.
14.07.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що позивач не посилається на Правила обслуговування корпоративних клієнтів АТ «ТАСКОМБАНК» в своїй позовній заяві та не додає їх до неї. В будь-якому випадку основними умовами кредитного договору є сума кредиту, строк кредиту, плата за користування та порядок повернення грошових коштів. Всі ці основні умови містяться в самому кредитному договорі та додатку до нього, відтак визнання чи не визнання відповідачем зазначених правил немає жодного значення для правильності вирішення поточної справи. кредитні кошти були відповідачем отримані, кредитний договір частково ним виконувався, що підтверджується матеріалами справи, отже кредитний договір є укладеним.
17.07.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення та огляд електронного доказу.
В обґрунтування клопотання позивач зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує факт укладення кредитного договору №ID13454267 від 29.12.2021 р. за допомогою накладання ЕЦП. Позивачем до позовної заяви додано паперову копію електронного доказу, а саме укладеного кредитного договору №ID13454267 від 29.12.2021 р. Враховуючи те, що Відповідач ФОП Царулькова Л.П. ставить під сумнів відповідність поданої паперової копії електронного доказу, а саме кредитного договору з додатком (Графік погашення кредиту) Позивач просить суд здійснити огляд та залучити до матеріалів справи електронний файл 270742-221870.pdf, який є кредитним договором з додатком та підписаний з накладанням ЕЦП сторонами.
19.07.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, а також заперечення на клопотання позивача про долучення та огляд електронного доказу.
Так, відповідач зауважує, що відповідь на відзив подано особою, яка не має процесуального права на подання такого клопотання, позивач подає документи, з яким не виходить підтвердження того, що сторони уклали саме той договір, на який посилається позивач. Відповідач просить суд звернути увагу на те, що зазначений спір вже був предметом розгляду по справі № 916/784/23 та був завершений тим, що між сторонами відсутній предмет спору, отже немає правових підстав розглядати зазначений позов у поточній справі.
Щодо клопотання про долучення доказів відповідач зауважив, що зазначений файл не містить підтвердження того, що він був підписаний сторонами. Крім цього, відповідач просить суд звернути увагу на те, що у справі № 916/784/23, де між сторонами був той самий спір з тих самих підстав, відповідач вказувала на те, що позивач не може довести факт укладання договору між сторонами, а саме підписання його з використанням електронного підпису. Позивач відкликав позов, подав новий позов, який розглядається у поточній справі, проте все одно це не дає можливість позивачу довести укладення договору між сторонами, на який він посилається.
Зауважує, що представник позивача разом із клопотанням додає лише pdf файл, який не має жодних ознак накладення на нього електронного цифрового підпису, лише відображає бажану інформацію для позивача. Тобто, на слушне зауваження відповідача про те, що договір, на який посилається позивач не було укладено між сторонами та позивач немає підтвердження того, що він був укладений - направляє pdf файл з договором, змінивши його назву на зручну для позивача, без наявності електронного підпису.
27.07.2023 до суду надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.
Протокольною ухвалою від 07.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.09.2023.
04.09.2023 до суду надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.
Судове засідання, яке було призначено на 06.09.2023, не відбулося через оголошення сигналу повітряної тривоги в м. Одеса.
Ухвалою від 06.09.2023 повідомлено Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» та Фізичну особу-підприємця Царулькову Лілію Павлівну про те, що розгляд справи № 916/2447/23 по суті призначено на 18.10.2023.
10.10.2023 до суду надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.
18.10.2023 до суду повторно надійшло клопотання представника позивача про долучення та огляд електронного доказу.
Протокольною ухвалою від 18.10.2023 судом залучено до матеріалів справи поданий позивачем електронний доказ та відкладено судове засідання на 30.10.2023.
У судовому засіданні, яке відбулось 30.10.2023, представник позивача просив задовольнити позовну вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
30.10.2023, після повернення з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Як встановлено господарським судом під час дослідження доказів, 29.12.2021 між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та Фізичною особою-підприємцем Царульковою Лілією Павлівною як позивальником шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису кожної зі сторін було підписано Заяву-договір № ID13454267 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого за умови наявності вільних коштів Банк зобов'язується надати Позичальникові Кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим Договором, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит і сплатити проценти за користування Кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього Договору.
Кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі Кредиту на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у АТ "ТАСКОМБАНК" з цільовим використанням на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування Кредиту іншого банку (пункт 1.2 Договору).
Розмір Кредиту: 300 000,00 грн (пункт 2.1 Договору).
Валюта Кредиту: гривня (пункт 2.2 Договору).
Розмір процентної ставки за користування Кредитом (далі - проценти): 29% річних (п/п 2.3.1. п. 2.3. Договору).
Терміни і порядок погашення Кредиту: погашення основного боргу за Кредитом, сплата процентів - щомісяця, починаючи з місяця наступного за місяцем укладення Договору, числа в яке було укладено Договір. Погашення ануїтентного платежу здійснюється в день згідно графіку погашення кредиту (календарного числа дати укладання договору). У разі внесення платежу в розмірі, що перевищує плановий платіж, сума грошових коштів сплачених позичальником, зараховується банком в рахунок погашення наступного платежу та погашається в день згідно графіку, сума яка лишилася після сплати планового платежу перераховується на погашення заборгованості (тіла кредиту) позичальника за кредитом шляхом коригування останнього ануїтентного платежу (п/п 2.4.1.п. 2.4. Договору).
Сторони узгодили, що графік погашення Кредиту надається у Додатку 1 до цього Договору та доступний Клієнту у системі «ТАС24 Бізнес» (п/п 2.4.3 п. 2.4. Договору).
Строк Кредиту: 36 місяців з дати укладення Договору (пункт 2.7 Договору).
Позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно графіку погашення Кредиту (пункт 3.1 Договору).
Остаточне погашення за Кредитом Позичальник повинен здійснити не пізніше терміну згідно п.2.7. цього Договору (пункт 3.2 Договору).
Цей Договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАСКОМБАНК» та Цінові параметри продукту є Кредитним договором (пункт 4.1 Договору).
Цей Договір є договором приєднання у визначенні статті 634 Цивільного кодексу України, в зв'язку із чим: умови цього Договору визначаються Банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті Банку http://www.tаscombank.ua та укладається лише шляхом приєднання до Договору в цілому (пункт 4.2.1 Договору).
Дата підписання Заяви-договору шляхом накладення електронних підписів обох Сторін вважається датою укладання Договору (пункт 4.5 Договору).
В Додатку № 1 до Договору визначено графік погашення Кредиту, відповідно до якого Позичальник здійснює оплату починаючи з 1 по 35 місяць у сумі 12 645,00 грн, а на 36 місяць має сплатити 12 639,33 грн.
Договір да Додаток № 1 підписано 29.12.2021 відповідачем та представником позивача шляхом накладення електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 23.05.2023 (а.с. 9).
Водночас, факт підписання сторонами Договору встановлено та перевірено судом у судовому засіданні під час дослідження поданого позивачем електронного доказу « 1-5017-2559BCD0-6DAA-11EE-759F-9DC93CA4BCA1» за допомогою веб-ресурсу Центрального засвідчувального органу (за посиланням https://czo.gov.ua/verify), який відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» надає кваліфіковану електронну довірчу послугу формування, перевірки та підтвердження чинності кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки кваліфікованим надавачам електронних довірчих послуг з використанням самопідписаного сертифіката відкритого ключа центрального засвідчувального органу.
Вказані обставини спростовують доводи відповідача щодо недоведеності укладення кредитного договору між сторонами.
Відповідно до представленої АТ "ТАСКОМБАНК" виписки по банківському рахунку ФОП Царулькової Лілії Павлівни останній 29.12.2021 перераховано 300 000,00 грн із призначенням платежу «Перерахування коштів зг. кредитної угоди № ID13454267 від 29.12.2021 ФОП Царулькова Лілія Павлівна» (а.с. 16).
Згідно із запропонованим позивачем розрахунком заборгованості по кредитному договору, за відповідачем рахується 367 644,69 грн кредитної заборгованості, а саме: 288 335,43 грн заборгованості по тілу кредиту, 79 309,26 грн заборгованості по відсоткам. Окрім того, з розрахунку вбачається, що починаючи з 29.03.2022 Позичальником допущено прострочення внесення щомісячних платежів.
17.01.2023 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу № б/н від 17.01.2023 про дострокове повернення кредиту протягом 10 календарних днів з дати одержання повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 15 календарних днів з дня направлення банком повідомлення позичальнику.
За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності з ч. 2 ст. 11 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Господарські зобов'язання також можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За приписами ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У відповідності зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з положеннями ст.ст. 530, 612 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Відтак, укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Як встановлено судом, відповідач прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів в обумовлені графіком строки за вказаним договором не виконував, що підтверджується наданою позивачем випискою по рахунку та розрахунком заборгованості.
Як вже було зазначено, 17.01.2023 позивач направив відповідачу повідомлення вимогу про дострокове повернення кредиту, яка станом на 13.01.2023 становила: 222 132,28 грн боргу за кредитом, 61 203,15 грн простроченого боргу за кредитом, 55 972,20 грн заборгованості за відсотками (в т.ч. прострочена). Вказана заборгованість мала бути сплачена відповідачем в будь-якому випадку не пізніше 15 календарних днів з дня направлення банком вимоги.
Таким чином, позивач скористався своїм правом достроково вимагати повернення кредиту, що передбачено ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Отже, судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим, станом на 15.05.2023 ФОП Царулькова Лілія Павлівна має непогашену заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 288 335,43 грн.
Жодних доказів, які б підтверджували повне погашення відповідачем заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) за кредитним договором до суду не надано, у зв'язку з чим суд доходить висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 288 335,43 грн заборгованості по тілу кредиту.
Щодо заборгованості по нарахованим відсоткам суд зазначає, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, враховуючи, що строк кредитування, який було змінено шляхом надсилання відповідачу повідомлення-вимоги, закінчився 01.02.2023 року (15 календарних днів з дня направлення вимоги), банк після цієї дати фактично втратив можливість нарахування процентів, що передбачені п/п 2.3.1. п. 2.3. Договору.
Враховуючи наведене, судом здійснено власний розрахунок заборгованості за процентами за період з 29.12.2021 по 01.02.2023, з урахуванням здійснених відповідачем проплат у відповідності з випискою по рахунку відповідача, відповідно до якого сума процентів становить 55 385,33 грн.
З огляду на наведене вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню в сумі 55 385,33 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд задовольняє позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» частково та приймає рішення про стягнення з Фізичної особи-підприємця Царулькової Лілії Павлівни 288 335,43 грн заборгованості по тілу кредиту, 55 385,33 грн заборгованості по відсоткам.
Щодо доводів відповідача про перебування у провадженні господарського суду іншої справи з тим самим предметом позову та з тих самих підстав (№ 916/784/23), суд звертає увагу ФОП Царулькової Лілії Павлівни, що за приписами ч. 4 ст. 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Крім того, щодо поданих позивачем доказів суд вважає за доцільне звернути увагу, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" (далі - Закон про електронні послуги).
Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Згідно з нормами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.
Статтями 9-12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п. 23 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
В частині другій та третій статті 96 ГПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону про електронні послуги. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Проте паперова копія електронного доказу, хоч і не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу лише у тому випадку, коли оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу (частина п'ята статті 96 ГПК України).
Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст. 79 ГПК України.
У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні висновки містяться в Постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, від 13.10.2021 по справі № 923/1379/20, від 03.08.2022 по справі № 910/5408/21. До того ж, у відповідності до пункту 66 Постанови Верховного Суду від 03.08.2022 по справі № 910/5408/21 суди при розгляді справ мають дотримуватись презумпції цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.
Водночас, як вже було зазначено, судом безпосередньо було досліджено поданий позивачем електронний доказ « 1-5017-2559BCD0-6DAA-11EE-759F-9DC93CA4BCA1» (клопотання вх. № 23899/23 від 17.07.2023) за допомогою веб-ресурсу Центрального засвідчувального органу (за посиланням https://czo.gov.ua/verify), та встановлено факт підписання Договору обома сторонами.
Будь-яких доказів на спростування укладення Договору матеріали справи не містять. У відповідності до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним (тобто і укладеним), якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, в даному випадку має місце презумпція правомірності правочину, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, створені обов'язки підлягають виконанню.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
При розподілі судових витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, б. 30; код ЄДРПОУ 09806443) до Фізичної особи-підприємця Царулькової Лілії Павлівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 367 644,69 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Царулькової Лілії Павлівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, б. 30; код ЄДРПОУ 09806443) 288 335,43 грн заборгованості по тілу кредиту, 55 385,33 грн заборгованості по відсоткам, 5 155,81 грн витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 30 жовтня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 09 листопада 2023 р.
Суддя Р.В. Волков