ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"30" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1871/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/1871/23 за позовом: акціонерного товариства "ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ УКРАЇНИ" (ел.пошта mail@rou.org.ua, м.Київ, вул.Антоновича, будинок 51, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 31899285)
до відповідача -1: приватного підприємства "Прем"єра Південь" (електронна пошта premierapivden46@gmail.com,73020,м.Херсон вул.М.Куліша, буд.11, кв.32, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 34785446) та до відповідача-2 :Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Скадовський райавтодор", (730365, м. Херсон, вул. Поповича, 23, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ 31918234
про визнання договору недійсним
Представники сторін:
Від позивача: Фрейдун О. М., за довіреністю;
Від відповідача 1: Машкіна В.М., за ордером;
Від відповідача 2: не з'явився;
ВСТАНОВИВ:
АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулась з позовом до Приватного підприємства "Прем"єра Південь"- Відповідач-1 та Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"в особі філії "Скадовський райавтодор", - Відповідач-2 та просить суд визнати недійсним договір № 26/10-2020 від 26.10.2020р., укладений між ПП "Прем"єра Південь" та філією "Скадовський райавтодор" Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2023р. провадження по справі № 916/1871/23 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 19.06.2023р. суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, до 22.08.2023р.
Ухвалою суду від 15.08.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи по суті призначено в засіданні суду.
02.06.2023р. за вх. № 18151/23 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити.
Відповідач зазначає, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Такий правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20. Позивач не є стороною оспорюваного договору. Єдиний факт, що АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" є засновником ДП "Херсонський облавтодор" не дає йому реальних підстав для звернення з позовною заявою про визнання договору недійсним..
Також відповідач-1 зазначає, що якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
05.07.2023 до канцелярії суду за вх. № 22260/23 надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву, згідно з яким останній, фактично погодившись із позовними вимогами у даній справі, з тих же підстав, що і позивач, просив визнати спірний договір недійсним.
06.07.2023 до суду надійшли заперечення відповідача-1 на позицію відповідача- 2 щодо визнання позовних вимог позивача.
25.07.2023 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача щодо заперечень представника відповідача-1 на відзив відповідача-2. У вказаних поясненнях представник позивача наголосив про відсутність погодження та подальшого схвалення спірного договору позивачем.
26.07.2023 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій представник з посиланням на особливий правовий статус відповідача-2, із зазначенням статутних вимог та внутрішніх (локальних) документів позивача, вказував на порушення спірним договором прав останнього. Заперечував проти доводів щодо затягування шляхом подачі даного позову розгляду іншої господарської справи, так як позивач не є відповідачем у справі про стягнення боргу за спірним договором. Звернув увагу, що даний спір ініціюється з метою захисту майнових інтересів АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", яке подає консолідовану звітність і результатом діяльності позивача є виключно консолідований результат.
01.08.2023 від представника відповідача-1 до суду надійшли письмові пояснення, згідно яких заперечує факт обізнаності про обмеження наявні у відповідача 2. Посилаючись на вказані обставини: відповідач 1 не був обізнаний з іншими локальними документами засновника, обізнаний лише з положенням та статутом підприємства; відповідач 2 та його філія самостійно не надавали документи, які призначення визначають коло повноважень його керівника, окрім положення та наказу про призначення; відповідач 1 не мав доступу до інших документів, окрім статуту та положення про філію, та не мало право їх витребовувати, і не мало інформації чи такі існують взагалі, не знало їх реквізитів та назви; відповідач 2 не повідомляв про обмеження повноважень керівника філії локальними актами; в самому договорі не зазначалося чітко перелік документів, на підставі яких діє - керівник філії, а вказані лише положення та наказ; відповідач 1 не мав доступу до Положення «Про порядок ведення договірної роботи дочірніми підприємствами АТ «ДАК Автомобільні дороги України» від 07.11.2017 року № 243, а тому обмеження встановлені ними не були відомі.
07.08.2023 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі, де було вказано, що відповідач-1 повинен був знати про обмеження, передбачені Статутом, оскільки є системним постачальником, в той час як інші договори по відповідача 2 та по інших ДП погоджувалися у Компанії. Позивач зазначає, що після ретельного ознайомлення із Статутом відповідач-1 мав і відомості, і можливості для отримання від контрагента погоджень та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. В судовому засіданні 30.10.2023р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - встановив наступне.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між ПП "Прем"єра Південь" та філією "Скадовський райавтодор" Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було укладено договір № 26/10-2020 від 26.10.2020р., відповідно до п.1.1. якого Виконавець ПП "Прем"єра Південь" зобов"язується за завданням Замовника - філії "Скадовський райавтодор" ДП "Херсонський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", в порядку та на умовах зазначеного договору надавати за плату послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Договір підписано керівниками підприємств без протоколу розбіжностей та прийнято до виконання обома сторонами з 26.10.2020р.
Будь-яких прав чи обов'язків позивача - ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"- укладеним спірним договором № 26/10-2020 від 26.10.2020р. - не передбачено.
У ст.15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З вказаних правових норм вбачається, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та/або законного інтересу.
Відсутність або наявність порушеного права має встановлюватись судом при розгляді справи по суті, при цьому відсутність порушеного права позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Аналогічні за своєю суттю правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6642/18 від 14.10.2019 року зазначено, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес, якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем, якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
При цьому відсутність порушеного права у позивача тягне а собою відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Позивач не є стороною за оспорюваним правочином, проте ч.3 ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачає можливість звернення з позовом не лише сторони, а й будь-якої іншої заінтересованої особи, яка заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Разом з цим, позивач повинен довести порушення його майнових прав та інтересів оспорюваним договором.
Позивач вказує на порушення прав Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" як засновника та власника майна і корпоративних прав ДП "Херсонський облавтодор", посилаючись з цього приводу на численну судову практику Верховного Суду. Дослідивши вказану судову практику та правові позиції Верховного Суду, суд вважає за необхідне зазначити, що в жодній з наведених позивачем Постанов Верховного Суду не зазначено про наявність права засновника звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору, який укладено його дочірнім підприємством, а тому вказана судова практика не може бути застосована в якості обґрунтування цієї тези позивача.
Поняття суб'єкта господарювання визначено у ст.55 Господарського Кодексу України.
Згідно з ч.1 вказаної правової норми, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
П.1 ч.2 вказаної статті визначає, що одним з суб'єктів господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Ч.5 вказаної статті встановлює, що суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах, а ч.5 вказує, що суб'єкти господарювання - це господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Ч.1 ст.62 Господарського Кодексу України визначає, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.3 вказаної статті, підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.
Статус підприємства як юридичної особи закріплений у ч.4 ст.62 Господарського Кодексу України.
Види та організаційні форми підприємств перелічені у ст.63 Господарського Кодексу України, при цьому відповідно до ч.8 вказаної статті, у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
Згідно з пунктом 1.4 статуту ДП "Херсонський облавтодор", його засновником є позивач , 100% акцій якого належать державі.
Ст.2 Цивільного Кодексу України в якості учасників цивільних відносин вказує як фізичних осіб, так і юридичних осіб.
При цьому поняття юридичної особи надається у ст.80 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначені у ст.ст.90, 91 Цивільного Кодексу України.
Під час розгляду справи позивачем не спростовано, що Дочірнє підприємство "Херсонський облавтодор" є окремою юридичною особою з власною цивільною дієздатністю та правоздатністю, яка повинна самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями та реалізувати свої права.
Більш того, Статут ДП "Херсонський облавтодор" містить положення стосовно того, що Підприємство не відповідає за зобов'язаннями Засновника, як і Засновник не відповідає за зобов'язання Підприємства, окрім випадків встановлених законом (п.3.5 Статуту), зазначено про наявність статусу юридичної особи (п.3.1 Статуту). Пункт 3.6 Статут чітко визначає, що підприємство має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових праві нести обов'язки, виступати заявником, позивачем, відповідачем, третьою особою, іншим учасником у судах загальної юрисдикції, Конституційному Суді України, міжнародних, комерційних та інших судах, у тому числі у судах іноземних держав, міжнародних організаціях і арбітражах, уповноважених розглядати спори, зокрема проти інших держав, а також мати інші права та обов'язки, що надаються законодавством юридичній особі.
У Статуті позивача у абз.2 п.3.11 зазначено, що Компанія не відповідає за зобов'язаннями юридичних осіб, засновником, співзасновником або акціонером яких вона є, а такі юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями Компанії, крім випадків передбачених законодавством.
Таким чином вочевидь позивач не відповідає по будь-яким зобов'язанням по оскаржуваному договору, а тому його (позивача) не можна вважати "заінтересованою особою" в контексті застосування ч.3 ст.215 ЦК України.
Відтак, укладання оспорюваного договору стосується прав та інтересів дочірнього підприємства, а не корпоративних прав його засновника, яким є позивач.
АТ ДАК Автомобільні дороги України» не довів як саме порушені його права даним договором враховуючи, що він є виключно засновником та не відповідає за зобов'язаннями дочірного підтриємства.
Аналіз ст. 16 ЦК України свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
В якості способу захисту своїх інтересів позивачем обрано визнання недійсним договору, внаслідок укладання якого, на думка останнього, порушено права Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" як засновника, власника корпоративних прав та майна ДП "Херсонський облавтодор".
Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit апd Іпdustrial Вапк V. the Czech Republik), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» ( Terem LTD, Сhechetkin апd Оlius V. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30).
При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05).
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).
Слід зазначити, що за умовами наданого позивачем п. 1.2. Положення про порядок ведення договірної роботи Компанія та її посадові особи не несуть і не можуть нести жодної відповідальності за здійснення договірної роботи дочірніми підприємствами, а погодження договорів дочірніх підприємств у Компанії є лише моніторингом договірної роботи підприємств із вибірковою перевіркою наявної інформації.
Згідно п. 5.7. Положення про порядок ведення договірної роботи Компанія вправі здійснювати перевірки ведення договірної роботи дочірніми підприємствами, за результатами яких приймати відповідні рішення, застосовувати заходи дисциплінарного стягнення до керівних осіб дочірніх підприємств, а також достроково розривати контракт із керівником у випадку виявлення порушень цього Порядку.
Пунктом 3.1. статуту визначено, що метою діяльності компанії є задоволення потреб держави, територіальних громад, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних автомобільних дорогах загального користування, роботах та послугах, що виконує Компанія.
Одержання прибутку від здійснення господарської діяльності, сприяння у розвитку дорожньої галузі, виробничому та соціальному розвитку підприємств дорожнього господарства, підвищення ефективності використання ними матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Для досягнення цієї мети Компанія, зокрема, здійснює управління дочірніми підприємствами.
Згідно п. 4.10. статуту встановлено, що компанія в установленому законодавством порядку має право бути засновником, співзасновником та учасником інших юридичних осіб. Утворення, реорганізація та ліквідація юридичних осіб, засновником, співзасновником, учасником або акціонером яких є компанія, здійснюється відповідно до законодавства та цього статуту.
Компанія не відповідає за зобов'язаннями юридичних осіб, засновником, співзасновником, учасником або акціонером яких вона є, а такі юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями Компанії, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно п. 4.14. статуту Компанія відповідає за зобов'язаннями дочірніх підприємств, якщо банкрутство останніх викликане неправомірними діями Компанії. Звернення стягнення за обов'язками Компанії на майно, передане дочірнім підприємствам на праві господарського відання, допускається лише у випадках ліквідації дочірнього підприємства після задоволення
претензій працівників та кредиторів останнього. В інших випадках дочірні підприємства не відповідають за зобов'язаннями Компанії.
Згідно п. 3.1., 3.2. статуту Підприємство є юридичною особою приватного права за законодавством України і вважається утвореним та таким, що набуло прав юридичної особи, з дати його державної реєстрації. Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі.
Відповідно до п. 3.4. статуту Підприємство має самостійний баланс, поточні та інші рахунки у банках, фінансових установах, комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку (знак для товарів і послуг), печатку та штампи зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, фірмові бланки тощо.
За умовами п. 3.5. статуту Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно з законодавством. Підприємство не відповідає за зобов'язаннями Засновника. Засновник не відповідає за зобов?язаннями Підприємства, окрім випадків, встановлених законом.
Пунктом 3.6. статуту встановлено, що Підприємство має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав і нести обов'язки, виступати заявником, позивачем, відповідачем, третьою особою, іншим учасником у судах загальної юрисдикції, Конституційному Суді України, міжнародних, комерційних, третейських та інших судах, у тому числі в судах іноземних держав, міжнародних організаціях і арбітражах, уповноважених розглядати спори, зокрема проти інших держав, а також мати інші права та обов'язки, що надаються законодавством юридичній особі.
Пунктом 4.4. статуту визначено, що підприємство має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном в порядку та з обмеженнями, установленими законодавством, Статутом Засновника, цим Статутом та внутрішніми (локальними) документами, затвердженими Засновником.
Як встановлено судом, філія «Скадовський автодор» Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" створена як відокремлений структурний підрозділ Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" відповідно до наказу ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 09.04.2002 №156.
Відповідно до п.3.1. статуту філія є відокремленим підрозділом Підприємства, не є юридичною особою, діє відповідно до чинного законодавства і цього положення. Підприємство несе відповідальність за зобов'язаннями філії.
Згідно п. 3.3. статуту філія може від імені і за дорученням директора Підприємства: укладати договори відповідно до предмета діяльності Підприємства; представляти інтереси Філії і Підприємства у всіх установах, організаціях, підприємствах, об'єднаннях, асоціаціях у межах наданих їй повноважень.
Отже з аналізу статуту Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор", встановлено, що АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" є засновником та власником корпоративних прав ДП "Херсонський облавтодор", натомість жодні із осіб не відповідає за зобов'язаннями іншої, виключенням є обставина банкрутства дочірнього підприємства внаслідок неправомірних дій компанії.
Таким чином, спірним договором взагалі не порушені права АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", воно не несе відповідальність за виконання договору, на даний час жодної процедури про банкрутство відповідача-2 не відкрито, тому його корпоративні права не зачіпаються.
Як вже зазначалось, недоведення позивачем порушення його прав оспорюваним правочином є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Такі висновки суду позбавляють суд можливості в цьому рішенні надавати правову оцінку доводам позивача стосовно того, що спірний договір суперечить вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, Статутним положенням та внутрішнім документам позивача та відповідача-1 щодо порядку узгодження договорів та т.і.
При цьому суд звертає увагу сторін, що відмова у задоволенні позову через відсутність у позивача порушеного оспорюваним договором права жодним чином не може розглядатись в якості доказу наявності або відсутності порушень діючого законодавства під час укладання оспорюваного договору, оскільки судом вказані обставин не досліджувались внаслідок вищевикладеного. Насамперед це стосується доводів про відсутність повноважень підписанта з боку Відповіача-2 та порушення порядку узгодження договорів.
Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що спірний договір не може бути визнаний недійсним в силу ч. 3 ст. 92 ЦК України, де вказано, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Отже, оскільки ПП «Прем'єра Південь» під час укладення договору знала лише про положення філії, а договір мав посилання лише на нього, то будь-які обмеження повноважень керівника філії не були йому відомі, та і не могли бути відомі.
Верховний Суд у справі 904/6735/20 (постанова від 07.12.2022) відзначає, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17.
Суд погоджується з доводами ПП «Прем'єра Південь» про те, що спірний договір не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК України).
Зі змісту норми ч.1 ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17.
В той же час, за спірним договором відповідач-2 прийняв послуги, надані відповідачем-1
Приватним підприємством «Прем'єра Південь» було надано транспортні послуги, а відповідачем прийняті по перевезенню вантажів згідно наступними актами надання послуг:
1. №338 від 28.10.2020 року на суму 5 500,00 грн.
2. №339 від 31.10.2020 року на суму 5 500,00 грн.
3. №341 від 31.10.2020 року на суму 5 500,00 грн.
4. №344 від 03.11.2020 року на суму 5 500,00 грн.
5. №345 від 04.11.2020 року на суму 5 500,00 грн.
6. №364 від 10.11.2020 року на суму 5 500,00 грн.
7. № 367 від 11.11.2020 року на суму 5 500,00 грн.
Вказані акти надані до матеріалів справи разом з відзивом на позовну заяву від 31.05.2023.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
При цьому суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51; код ЄДРПОУ 31899285) до Приватного підприємства "Прем'єра Південь" (73020, м. Херсон, вул. М. Куліша, буд. 11; кв. 32; код ЄДРПОУ 34785446) та філії "Скадовський райавтодор" Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (73036, м. Херсон, вул. Поповича, буд. 23; код ЄДРПОУ 31918234) про визнання договору № 26/10-2020 від 26.10.2020р., недійсним - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09.11.2023 року
Суддя Т.Г. Пінтеліна