ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 240/34875/22 пров. № А/857/16468/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року (судді Дорошенко Н.О., ухвалене у письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне повний текст рішення складено 28.08.2023) у справі №240/34875/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 30.12.2022 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми, стягнути з відповідача щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми, у розмірі 10147,00 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум допомоги. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на мою користь щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, у розмірі 10147,00 грн.», в решті залишити рішення суду без змін, апеляційна скарга мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення частково допущено порушення норм процесуального та матеріального права щодо ефективності обраного судом способу захисту його порушеного права.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Довідками Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.12.2022 №555/02-03 та від 13.03.2023 №77/03 підтверджено, що позивач перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію по інвалідності, за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виплата щорічної разової грошової допомоги до 05.05.2022 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №540 від 07.05.2022 перерахована позивачу в сумі 3391,00 грн на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» 04.06.2022.
В жовтні 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Листом від 05.12.2022 відповідач повідомив про правомірність виплати позивачу у 2022 році разової грошової допомога до 5 травня в сумі 3391,00 грн., оскільки Порядком використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», для осіб, визнаних особами з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, сума виплати в 2022 році складає 3391,00 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік в належному розмірі протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково дійшовши висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, що становить протиправність поведінки відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, на соціальний захист, визначене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ), а тому таке порушене право підлягає судовому захисту та відновленню, а в решті позовних вимог відмовлено в позові, оскільки в матеріалах судової справи відсутні докази нарахування позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у належному розмірі, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік (як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи) в розмірі 10147,00 грн.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Оскільки, позивачем оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині, отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог частини 1 статті 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення лише у цій частині.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів таких правовідносин і мають обов'язковий характер.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №560/8064/22 в касаційному порядку, у постанові від 13 червня 2023 року дійшов висновку про необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22 щодо застосування положень статті 13 Закону №3551-XII, частини другої статті 20 Закону №389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку №540 у подібних правовідносинах щодо нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному вказаним Порядком, з огляду на те, що Судом не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, а мають бути застосовані саме положення статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону України №367-ХІV, згідно із якою щорічна разова грошова допомога до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни виплачується у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Так, у постанові від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував наступний висновок:
«(1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
(2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ;
(3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
(4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 гривня, II групи -3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
(5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV, у таких розмірах: I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, Судова палата виходить із того, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону №3551-XII і Порядку №540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок №540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Судової палати Верховного Суду до правовідносин, які виникли у справі, що розглядається, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача зобов'язав відповідача нарахувати та виплати позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи за 2022 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо позовних вимог позивача-апелянта у частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на мою користь щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, у розмірі 10147,00 грн., суд першої інстанції правомірно на думку колегії суддів відмовив, адже нарахування недоплаченої допомоги наразі не виконано. При цьому, колегія суддів виходить з того, що судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права; відповідне порушення має мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 23.06.2023 у справі №440/6077/22, від 18.07.2023 у справі № 620/5058/22, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №240/34875/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 10.11.2023