ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/3778/23 пров. № А/857/15645/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року, ухвалене суддею Клименко О.М. у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників у справі № 380/3778/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
27 лютого 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Управління Служби безпеки України у Львівській області, у якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо незабезпечення її разом з родиною у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 належним службовим або орендованим житловим приміщенням в період з 01 січня 2020 року по теперішній час; зобов'язати негайно забезпечити її разом з родиною у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 службовим або орендованим житлом згідно з нормами, встановленими чинним житловим законодавством України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у АДРЕСА_1 , згідно Витягу з Реєстру територіальної громади, отриманої за запитом від 28.12.2022.
Відповідно до довідки УСБУ у Львівській області №1019 від 06 грудня 2022 року ОСОБА_1 з 30.03.2018 по теперішній час є військовослужбовцем в УСБУ у Львівській області. Склад сім'ї: чоловік ОСОБА_2 , 1988 р.н., дочка ОСОБА_4 , 2015 р.н., дочка ОСОБА_5 , 2020 р.н.
Відповідно до довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 02.12.2020 №78/5/4159 ОСОБА_2 службовим (постійним) житлом за рахунок фондів СБУ та місцевих органів влади не забезпечувалась.
На квартирному обліку УСБУ у Львівській області у складі сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 позивач перебуває з 17 грудня 2021 року відповідно до Витягу з Протоколу №8 від 17.12.2021 засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області.
Як слідує зі змісту листа УСБУ у Львівській області від 09.08.2021 №62/19-К-507/14, на засіданні житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області 30.06.2021 за рапортом ОСОБА_1 розглянуто питання щодо забезпечення житлом. Враховуючи ненадання необхідних документів для вирішення питання по суті, позитивне рішення не прийнято. 13.07.2021 УСБУ у Львівській області вих. №62/19-298 скеровано лист ОСОБА_1 про результати розгляду порушеного нею питання та вказано на необхідність подання документальних матеріалів для вирішення питання забезпечення житлом. Дана обставина сторонами не заперечується.
Відповідно до витягу з Протоколу №7 від 18 жовтня 2021 року засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області за наслідками повторно поданого ОСОБА_1 рапорту розглянуто питання надання службового житла ОСОБА_1 та членам її сім'ї та постановлено відмовити у забезпеченні позивача та членів її сім'ї службовим житлом у зв'язку з відсутністю реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в даному населеному пункті (м. Львів)/перебування на квартирному обліку в Управлінні. Крім того, зазначено, що на даний час в УСБУ у Львівській відсутнє житло, яким можна було б забезпечити сім'ю ОСОБА_1 та членів її сім'ї відповідно до норми забезпечення встановленої законодавством. Про дане рішення ОСОБА_1 повідомлено листом №62/19-514 від 28.10.2021.
04 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із рапортом на ім'я начальника УСБУ у Львівській області, в якому у разі відсутності в УСБУ у Львівській області можливості забезпечити її та її родину службовим житлом, просить надати вказівки підрозділам, відповідальним за виконання заходів, передбачених розділами VII та VIIІ Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців СБ України та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженої наказом СБ України №792 від 06.11.2007, УСБУ у Львівській області орендувати квартиру для проживання ОСОБА_1 та її родини у складі: чоловік ОСОБА_2 , діти ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , у відповідності до норм, встановлених житловим законодавством.
ОСОБА_1 у даному рапорті зазначила, що у разі неможливості покладених на підрозділ господарського забезпечення функцій, також просить надати на її адресу проект договору оренди житла, передбаченого п. 7.3. Інструкції, який попередньо погоджений підрозділами фінансового та правового забезпечення для самостійного пошуку орендодавця квартири.
УСБУ у Львівській області розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 04.01.2023, про що письмово повідомлено листом від 08.02.2023 №62/19-198п. У змісті даного листа, серед іншого, зазначено, що за результатами вивчення ринку нерухомості встановлено, що середня вартість оренди однокімнатної квартири у м. Львові (з умовами проживання для сім'ї з малолітніми дітьми) у січні 2023 року становила 12000 грн, а двокімнатної 15000 грн, що значно перевищує розмір коштів, які Управлінням можуть бути виділені для оренди житла для родини ОСОБА_1 .. Проведеним маркетинговим дослідженням та аналізом ринку нерухомості м. Львова встановлено, що квартири, вартість оренди яких відповідала встановленому максимальному розміру орендної плати (а саме 6039,00 грн), на даний час відсутні.
Разом із даним листом УСБУ у Львівській області на адресу ОСОБА_1 скеровано проект договору найму нежитлового приміщення на 4 аркушах.
Відповідно до витягу з Протоколу №1 від 27 січня 2023 року засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області розглянуто питання надання службового житла ОСОБА_1 та членам її сім'ї та постановлено відмовити у забезпеченні позивача та членів її сім'ї службовим житлом, у зв'язку з відсутністю в житловому фонді Управління житла відповідно до норми забезпечення встановленої законодавством. Про дане рішення ОСОБА_1 повідомлено листом №62/19-230п від 07.02.2023.
ОСОБА_1 , вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо незабезпечення її разом із родиною службовим або орендованим житлом протиправною, звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до абзаців 1, 3-5 та 11 частини першої статті 12 вказаного Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов'язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 26.06.2013 року затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень (далі - Порядок № 450), яким визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби, як, зокрема, особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв'язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку, підрозділ урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв'язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло.
У разі відсутності жилих приміщень для проживання військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення.
Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Відповідно до статті 27 цього ж Закону Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років. Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.
Порядок організації забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського (у тому числі тим, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Служби безпеки України (далі - СБ України), а також особам, звільненим з військової служби в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у СБ України після звільнення (далі - співробітники) та членам їх сімей, уключаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб та потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей) визначає Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби Безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затверджена наказом Служби Безпеки України від 06.11.2007 №792 (далі - інструкція №792).
Усі питання, пов'язані із забезпеченням житлом співробітників, вирішуються за місцем перебування їх на обліку як осіб, що потребують поліпшення житлових умов, відповідною житлово-побутовою комісією Центрального управління, органу закладу чи установи СБ України ( абз. 1 п. 3.1. Інструкції №792).
Рапорти та заяви співробітників, осіб, звільнених із військової служби, членів їх сімей підлягають розгляду на засіданні житлово-побутової комісії у строк не більше одного місяця від дня їх надходження. При цьому загальний строк вирішення відповідною житлово-побутовою комісією питань, порушених у таких рапортах та заявах, не може перевищувати сорока п'яти днів (крім випадків розгляду питань зарахування на квартирний облік, рішення за якими приймаються у місячний строк з дня подання співробітником усіх необхідних документів) (абз. 3 п. 3.1 Інструкції №792).
Згідно з п. 5.1 Інструкції №792, співробітники та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності за місцем проходження служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби житла для постійного проживання, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (відповідно до переліку таких населених пунктів, що визначається згідно із законодавством), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Відповідно до п. 5.5 Інструкції №792, разом з мотивованим рапортом службовій особі, уповноваженій приймати рішення про надання службового житла, надаються документи, визначені у пункті 3.5 розділу ІІІ цієї Інструкції.
Рішення про надання службового житла у Центральному управлінні СБ України оформлюється наказом Центрального управління СБ України, а в органах, закладах та установах СБ України - наказом відповідного начальника або особи, яка його заміщує (п. 5.6. Інструкції №792).
За приписами п. 5.11 Інструкції №792 при наданні службових житлових приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами сім'ї.
Службові житлові приміщення надаються у межах не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею в даному населеному пункті, визначеному в установленому порядку, але не більше 13,65 квадратного метра житлової площі на одну особу.
Службове житлове приміщення може бути надано з перевищенням вищевказаного максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).
У разі відсутності за місцем служби службового житла, що може бути надано співробітнику та членам його сім'ї відповідно до рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею у відповідному населеному пункті, за згодою цих осіб їм може бути надано службове житлове приміщення меншої площі. При вивільненні чи надходженні іншого службового житлового приміщення належної таким особам площі воно надається їм після вивільнення раніше займаного приміщення.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії (бездіяльність) протиправними.
Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, приписами пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України, передбачено обов'язок саме позивача зазначити позовні вимоги і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Так, правову категорію «зміст позовних вимог» слід розуміти як дію суду, про вчинення якої позивач вимагає постановити судове рішення, що спрямоване на задоволення певної матеріально-правової вимоги позивача. Рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб'єктивного права.
Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені.
Згідно доводів позивача, бездіяльність відповідача полягає у незабезпеченні ОСОБА_1 разом з родиною у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 належним службовим житловим приміщенням в період з 01 січня 2020 року по теперішній час. З огляду на наведене позивач звернулась до суду з вимогами про визначення Управлінню Служби безпеки України у Львівській області зобов'язання негайно забезпечити її разом з родиною службовим житлом згідно з нормами, встановленими чинним житловим законодавством України.
З цього приводу слід зазначити, що бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Однак забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України та членів їх сімей службовим або орендованим житлом у визначеному законом порядку здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій.
Суд апеляційної інстанції резюмує, що змістовний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що усі питання, пов'язані із забезпеченням житлом співробітників СБ України вирішуються відповідною житлово-побутовою комісією за відповідним вмотивованим рапортом та долученими до такого рапорту документами, що визначені у пункті 3.5 розділу ІІІ цієї Інструкції. Водночас законодавцем визначено умови, які мають бути враховані при наданні службових житлових приміщень, зокрема дотримання рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею у відповідному населеному пункті, а також передбачено алгоритм дій суб'єкта владних повноважень у разі відсутності можливості розміщення військовослужбовців у спеціально пристосованих житлових приміщеннях чи гуртожитку.
Із зверненнями (заявами, скаргами, пропозиціями) усі військовослужбовці мають право звертатися надсилаючи їх або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності. Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
Відповідний порядок звернення військовослужбовця встановлено ст. ст. 110-111 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», дія котрого поширюється на військовослужбовців СБУ.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Тото, законодавцем визначено алгоритм дій суб'єкта владних повноважень під час вирішення питання про забезпечення житлом військовослужбовців, який включає насамперед подання військовослужбовцем відповідного рапорту із необхідними документами, розгляд такого рапорту житлово-побутовою комісією та прийняття відповідного рішення за наслідками його розгляду.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваних бездіяльності, дій та рішення щодо їх відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Так, зі змісту листа УСБУ у Львівській області від 09.08.2021 №62/19-К-507/14 слідує, що на засіданні житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області 30.06.2021 за рапортом Кузюри А.М., поданого у червні 2021 року, розглянуто питання щодо забезпечення житлом. Враховуючи ненадання необхідних документів для вирішення питання по суті, позитивне рішення не прийнято. 13.07.2021 УСБУ у Львівській області вих. №62/19-298 скеровано лист ОСОБА_1 про результати розгляду порушеного нею питання та необхідність подання документальних матеріалів для вирішення питання забезпечення житлом.
Відповідно до витягу з Протоколу №7 від 18 жовтня 2021 року засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області за наслідками повторно поданого ОСОБА_1 рапорту розглянуто питання надання службового житла ОСОБА_1 та членам її сім'ї та постановлено відмовити у забезпеченні позивачки та членів її сім'ї службовим житлом, у зв'язку з відсутністю реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в даному населеному пункті (м. Львів)/перебування на квартирному обліку в Управлінні. Крім того, зазначено, що на даний час в УСБУ у Львівській відсутнє житло, яким можна було б забезпечити сім'ю ОСОБА_1 та членів її сім'ї відповідно до норми забезпечення встановленої законодавством. Про дане рішення ОСОБА_1 повідомлено листом №62/19-514 від 28.10.2021.
04 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із рапортом на ім'я Начальника УСБУ у Львівській області, в якому просила у разі відсутності в УСБУ у Львівській області можливості забезпечити її та її родину службовим житлом, просить надати вказівки підрозділам відповідальним за виконання заходів, передбачених розділами VII та VIIІ Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців СБ України та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженої наказом СБ України №792 від 06.11.2007, УСБУ у Львівській області орендувати квартиру для проживання ОСОБА_1 та її родини у складі: чоловік ОСОБА_2 , діти ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , у відповідності до норм, встановлених житловим законодавством.
Відповідно до витягу з Протоколу №1 від 27 січня 2023 року засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області розглянуто питання надання службового житла ОСОБА_1 та членам її сім'ї та постановлено відмовити у забезпеченні позивача та членів її сім'ї службовим житлом, у зв'язку з відсутністю в житловому фонді Управління житла відповідно до норми забезпечення встановленої законодавством. Про дане рішення ОСОБА_1 повідомлено листом №62/19-230п від 07.02.2023.
Отже в даному випадку відповідачем не вчинено будь-яких перешкод у реалізації права позивача на забезпечення житловим приміщенням, оскільки відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, так як подані на адресу УСБУ у Львівській області рапорти щодо надання службового житла ОСОБА_1 у червні 2021 року, серпні 2021 року, січні 2023 року відповідачем розглянуто у встановленому порядку та прийнято відповідні рішення, які оформлені протоколами засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області, відтак відповідачем вчинялися дії щодо вирішення даного питання та в таких діях відповідача суд не вбачає наявності ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.
Слід зазначити, що самі рішення, оформлені протоколами засідання житлово-побутової комісії УСБУ у Львівській області породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивачки у сфері публічно-правових відносин. Однак, позивачем не надано доказів оскарження цих рішень в частині, що стосуються ОСОБА_1 , що вказує насамперед про те, що позивач погодилася із такими рішеннями відповідача.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Відповідно до ч.3 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема із необгрунтованості покликань позивача на те, що численні звернення до відповідача про забезпечення житлом не були розглянуті та проігноровані відповідачем, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, будь-які належні та допустимі докази в обґрунтування таких тверджень відсутні до матеріалів справи не долучено. Більш того, жодних доказів звернення позивача із рапортами про надання житла у період з 01 січня 2020 року до червня 2021 року матеріали справи також не містять. Водночас судом вживались заходи щодо витребування у позивача належним чином засвідчених копій доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема, звернення до Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо забезпечення позивача та її родини службовим чи орендованим житлом (рапорт від червня 2021 року, надання необхідних документів для прийняття рішення серпень 2021 року, рапорт від вересня 2021 року тощо) та відмови у такому забезпеченні.
Крім того, у поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідачем надано вичерпну інформацію щодо наявного житлового фонду. Так, відповідно до даних відділу господарського забезпечення УСБУ у Львівській області, станом на 01.08.2023 року на квартирному обліку в Управлінні перебуває 301 військовослужбовець, з них 114 - перебувають у загальній черзі на отримання житла, 164 - у списках осіб, що користуються правом першочергового забезпечення житлом та 23 військовослужбовця, що користуються правом позачергового забезпечення житлом. Житловий фонд регіонального органу безпеки станом на 01.01.2023 року становив 115 квартир, які у встановлений законодавством порядку визначені службовими квартирами Управління СБ України у Львівській області. Водночас 100 службових квартир заселено діючими військовослужбовцями Управління, 11 квартир - заселені пенсіонерами із числа колишніх військовослужбовців органів СБУ. Із загальної чисельності квартир нерозподілені залишилися:
1. Службова 2-х кімнатна квартира житловою площею 27.9 кв.м. ( АДРЕСА_2 );
2. Службова 2- х кімнатна квартира житловою площею 45.4 кв. м. ( АДРЕСА_3 )
3. Службова 1 кімнатна квартира житловою площею 12,7 кв. м. ( АДРЕСА_4 )
4. Службова 1 кімнатна квартира житловою площею 21,4 кв. м. ( АДРЕСА_4 )
У свою чергу, відповідно до Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №360 від 02.04.2004 року будинок АДРЕСА_5 визнано аварійним, таким, що загрожує обвалом (додається до відзиву). При цьому, відповідно до вказаного рішення мешканців аварійного будинку підлягають відселенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо незабезпечення ОСОБА_1 разом з родиною належним орендованим житловим приміщенням в період з 01 січня 2020 року по теперішній час суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 7.1 Інструкції №792 у разі відсутності можливості розміщення військовослужбовців у спеціально пристосованих житлових приміщеннях чи гуртожитку СБ України, її органи, заклади, установи, штаб Антитерористичного центру при СБ України зобов'язані орендувати за місцем проходження служби житло (ліжко-місця чи кімнати в гуртожитках, квартири тощо) для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), офіцерського складу СБ України, у тому числі тих, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу СБ України (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей.
Згідно із п. 7.2 Інструкції №792, для укладення договору оренди житлового приміщення військовослужбовець подає рапорт начальнику відповідального підрозділу, та визначено перелік документів, які додаються до рапорту.
Передбачено, що проект договору оренди розробляється та оформлюється відповідальним підрозділом. Проект має бути попередньо погоджений підрозділами фінансового та правового забезпечення (п. 7.3 Інструкції №792).
Відповідно до п. 9.1. Інструкції №792 видатки на оренду житлових приміщень та компенсацію за піднайом (найом) житлових приміщень здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань, які передбачені СБ України на відповідні цілі.
Конкретний розмір орендної плати, в межах якого можуть здійснюватися видатки за договорами оренди, що укладаються підрозділами, органами, закладами, установами СБ України, штабом Антитерористичного центру при СБ України з орендодавцями, та грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення визначаються щороку відповідним наказом Центрального управління СБ України про бюджетну політику (п. 9.4. Інструкції №792).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі відсутності можливості розміщення військовослужбовців у спеціально пристосованих житлових приміщеннях чи гуртожитку СБ України, органи СБ України зобов'язані орендувати житло для військовослужбовців та членів їх сімей виключно в межах видатків, що визначаються щороку відповідним наказом Центрального управління СБ України про бюджетну політику, а підставою для розгляду даного питання є відповідний рапорт військовослужбовця.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 04 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із рапортом, адресованим начальнику УСБУ у Львівській області, в якому просила у разі відсутності в УСБУ у Львівській області можливості забезпечити її та її родину службовим житлом, просить надати вказівки підрозділам відповідальним за виконання заходів, передбачених розділами VII та VIIІ Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців СБ України та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженої наказом СБ України №792 від 06.11.2007, УСБУ у Львівській області орендувати квартиру для проживання ОСОБА_1 та її родини у складі: чоловік ОСОБА_2 , діти ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , у відповідності до норм, встановлених житловим законодавством.
Також зі змісту рапорту слідує, що у разі неможливості покладених на підрозділ господарського забезпечення функцій, позивач також просить надати на її адресу проект договору оренди житла, передбаченого п. 7.3. Інструкції, який попередньо погоджений підрозділами фінансового та правового забезпечення для самостійного пошуку орендодавця квартири.
УСБУ у Львівській області розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 04.01.2023, про що письмово повідомлено листом від 08.02.2023 №62/19-198п, у якому серед іншого, вказано на те, що відповідно до наказних вимог ЦУ СБУ розмір орендної плати за житло або відшкодування грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення у 2023 році для військовослужбовця та членів сім'ї у кількості 4-ох осіб складатиме 6039,00 грн за місяць.
За результатами вивчення ринку нерухомості встановлено, що середня вартість оренди однокімнатної квартири у м. Львові (з умовами проживання для сім'ї з малолітніми дітьми) у січні 2023 року становила 12000 грн, а двокімнатної 15000 грн, що значно перевищує розмір коштів, які Управлінням можуть бути виділені для оренди житла для родини ОСОБА_1 ..
Проведеним маркетинговим дослідженням та аналізом ринку нерухомості м. Львова встановлено, що квартири, вартість оренди яких відповідала встановленому максимальному розміру орендної плати (а саме 6039,00 грн), на даний час відсутні. Разом з цим, Управлінням здійснюються і в подальшому здійснюватимуться заходи, спрямовані на пошук такої квартири. Водночас позивачу роз'яснено, що при зміні кон'юнктури ринку, яка б дозволила орендувати для її сім'ї квартиру, її буде негайно проінформовано.
Разом із даним листом УСБУ у Львівській області позивачу скеровано запитуваний нею проект договору найму нежитлового приміщення на 4 аркушах.
Наведене свідчить про те, що відповідачем вчинялись та вчиняються активні дії, спрямовані на вирішення питання про забезпечення ОСОБА_1 та її сім'ї орендованим житлом, а саме пошуку відповідної квартири. Відповідно, УСБУ у Львівській області не допущено жодної бездіяльності щодо не вирішення даного питання.
На підтвердження вказаної обставини свідчить і рапорт заст. начальника ВГЗ УСБУ у Львівській області від 27 січня 2023 року, яким проведено вивчення ринку нерухомості, до якого долучено скріншоти відповідної інформації про вартість оренди квартир у м. Львові.
Ба більше, саме на вимогу позивача листом від 08.02.2023 №62/19-198п було скеровано проект договору найму нежитлового приміщення для самостійного пошуку квартири.
В свою чергу позивачем не надано доказів звернення із рапортами про надання житла в оренду до відповідача у період з 01 січня 2020 року по 03 січня 2023 року, відтак у УСБУ у Львівській області були відсутні підстави для розгляду питання про оренду житла для ОСОБА_1 у цей період.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про безпідставність та необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , звернених до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо незабезпечення її разом з родиною у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 належним службовим або орендованим житловим приміщенням в період з 01 січня 2020 року по теперішній час, що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи, що вимоги позивача щодо визначення Управлінню Служби безпеки України у Львівській області зобов'язання негайно забезпечити її разом з родиною у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 службовим або орендованим житлом згідно з нормами, встановленими чинним житловим законодавством України є похідними від визнання бездіяльності відповідача щодо незабезпечення її разом з родиною належним службовим або орендованим житловим приміщенням протиправною, вказані вимоги задоволенню також не підлягають.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що всі ключові питання були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Щодо інших доводів скаржника суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 380/3778/23, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законних рішень, які скасуванню не підлягають.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі №380/3778/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний