УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/12625/23 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 55 Доповідач Борисюк Р. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Трояновської Г.С., Коломієць О.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/12625/23 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності, стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 18 вересня 2023 року, постановлену під головуванням судді Зосименка О.М. у м. Житомирі,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати недійсним правочин стосовно подання виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 140 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради було незаконно розглянуто її клопотання від 27.11.2015, у зв'язку з чим їй заподіяна моральна шкода.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 18 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На думку апелянта, ухвала судді суду першої інстанції незаконна, постановлена з істотним порушенням норм процесуального права. Зокрема зазначає, що судом незаконно було відмовлено позивачу у доступі до правосуддя, чим порушено її право на судовий захист та норми ст. ст. 55, 56, 124 Конституції України, ст. 2, ч.1, 3 ст. 4 ЦПК України та ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.1 ст.15, ст.16, ч.1 ст.27 Цивільного Кодексу України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Враховуючи те, що в судове засідання не з'явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративних судів.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 ч.1 ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За правилами п. 1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 ч.1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Водночас, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Відповідно до ч.1ст.15 Цивільного Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст.16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , вимоги про відшкодування шкоди обґрунтовуються незаконним розглядом її клопотання від 27.11.2015.
Варто зазначити, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту як подання позовної заяви з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним розглядом клопотання.
Відповідно до ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення у відповіді на відзив.
Також статтею 182 Цивільного процесуального кодексу України врегульовано процесуальне право учасників справи подавати при розгляді справи судом заяви, клопотання і заперечення проти заяв і клопотань, в яких вони викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.
Розглядаючи позовну заяву, суд першої інстанції не звернув уваги, що незгода позивача з незаконним розглядом її клопотання від 27.11.2015не підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки відсутність спору між сторонами унеможливлює здійснення судового захисту будь-яких прав позивача .
Таким чином відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із прийнятим рішенням суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі за п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, але з інших підстав.
Тому, апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України слід задовольнити частково, а ухвалу суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 18 вересня 2023 року змінити виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді