ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" листопада 2023 р. Справа№ 910/11520/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Коробенка Г.П.
Мальченко А.О.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Костишена В.Л. за довіреністю;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 (повний текст складено 27.03.2023)
у справі №910/11520/22 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО"
про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 1 000 000,00 грн,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 1 000 000,00 грн. Також просив нараховувати 3 % річних на суму основного боргу до моменту фактичного виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами велись переговори щодо укладення договору купівлі-продажу автомобіля, позивач, розраховуючи на підписання договору, перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн, однак договір не був укладений і відповідач грошові кошти не повернув.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року позов задоволено.
З Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС" безпідставно набуті кошти в сумі 1 000 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 000,00 грн.
Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/11520/22, здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1 000 000,00 грн, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС", з 28.09.2022 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С- сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вказана сума є завдатком, відповідач зацікавлений в укладенні договору та реалізації автомобіля позивачу, однак позивач відмовився від його укладання, тому завдаток має залишатись у відповідача, як кредитора.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що завдаток є видом забезпечення виконання зобов'язань, тобто поширюється на існуюче зобов'язання, натомість у даному випадку зобов'язання між позивачем та відповідачем не виникло, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини.
Сторони належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (позивач) та рекомендованими поштовими відправленнями (відповідач), що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
За клопотанням представника позивача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, за твердженням позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю "РТС ПЛЮС" в особі директора Трохимчука Романа Вікторовича, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНКО", в особі Бебіх Юлії Сергіївни, велися переговори щодо укладення договору купівлі-продажу автомобіля Мерседес-Бенц Актрос.
ТОВ "РТС ПЛЮС" перерахувало на користь ТОВ "ДАНКО" грошові кошти, а саме:
- 06.09.2021 у розмірі 400 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2477 від 06.09.2021;
- 13.09.2021 у розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2531 від 13.09.2021;
- 14.09.2021 у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2545 від 14.09.2021 року.
У призначенні платежу зазначено "передоплата за автомобіль Мерседес-Бенц по дог.№06/09/21-1 від 06.09.21 р. зг.рах.№315 від 06.09.21р."
Позивач вказує, що за результатами переговорів між сторонами не був укладений договір, у зв'язку із чим позивач 22.09.2022 направив відповідачу претензію за вих. №21-09/22-2 про повернення помилково сплачених коштів в сумі 1 000 000,00 грн. Претензія була направлена на адресу відповідача, проте згідно інформації із сайту відстеження поштових відправлень повернута поштою за закінченням встановленого терміну зберігання.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 1 000 000,00 грн та нараховувати 3 % річних на суму основного боргу до моменту фактичного виконання рішення суду.
Відповідач був належно повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, його представник знайомився із матеріалами справи, проте він не скористався правом подати відзив на позовну заяву та не надав доказів укладення договору №06/09/21-1 від 06.09.21 та існування рахунку №315 від 06.09.21, на які були посилання в призначенні платежу наданих позивачем платіжних доручень.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. №1388 (зі змінами) документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між покупцем та суб'єктом господарювання, який є власником зареєстрованого за ним транспортного засобу і здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, підписаний уповноваженою особою такого суб'єкта господарювання та скріплений печаткою (у разі наявності); нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб'єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб'єктів уповноваженою особою.
З пояснень сторін вбачається, що між сторонами велися переговори щодо укладення договору купівлі-продажу автомобіля Мерседес-Бенц Актрос, однак за результатами цих переговорів відповідний договір у письмовій формі не був укладений, але позивач трьома платіжними дорученнями сплатив відповідачу 1 000 000,00 грн.
Сама по собі наявність посилань у графі призначення платежу на договір чи рахунок не доводять існування договірних зобов'язань. Схожу правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у справі №920/169/18 від 20.12.2018.
Доводи відповідача про те, що вказана сума є завдатком, відхиляються апеляційним господарським судом з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Однак, відповідачем не надано доказів того, що між сторонами у письмовій формі укладався правочин щодо забезпечення завдатком виконання зобов'язань, тому його твердження про те, що сплачена позивачем сума є завдатком, визнаються судом необґрунтованими.
У той же час, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини, апеляційний господарський суд погоджується їх висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку між позивачем і відповідачем були відсутні договірні правовідносини, отже, відповідач безпідставно набув за рахунок позивача грошові кошти у розмірі 1 000 000 грн, які в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Позивач також просив нараховувати 3% річних на суму основного боргу до моменту фактичного виконання рішення суду.
Так, відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Таким чином, чинним процесуальним законодавством передбачено право суду зазначити про нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року - без змін.
2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09.11.2023.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.П. Коробенко
А.О. Мальченко