ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3589/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Ярош А.І.,
Суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“: Кравцова Н.В.
від Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Вузівський”: Моісєєв Д.А.
від Товариства з обмеженою відповідальністю “Герц”: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський”
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 року, суддя І інстанції Шаратов Ю.А., повний текст якого складено 01.05.2023 в м. Одесі
у справі: №916/3589/22
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“
до відповідача: Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Вузівський”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Герц”
про стягнення 3 020 627,58 грн
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» про стягнення заборгованості за Договором про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів від 03.03.2021 №55 в розмірі 3 020 627,58 грн., з якої 2 305 252,57 грн сума основного боргу, 85 019,54 грн 3 % річних, 630 355,47 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги із посиланням на статті 509, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193, 199 Господарського кодексу України, обґрунтуванні неналежним виконанням Відповідачем умов Договору про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів від 03.03.2021 № 55 щодо оплати.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі №916/3589/22 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Вузівський” на користь Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“ 2 305 252,57 грн суми основного боргу, 41 142,01 грн 3 % річних, 310 733,01 грн інфляційних втрат, витрати на сплату судового збору в розмірі 39 854,68 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 796,00 грн; відмовлено в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“ до Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Герц в частині стягнення 43 877,53 грн 3 % річних та 319 622,46 грн інфляційних втрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставин повної чи часткової оплати вартості послуг за підписаними ним актами прийняття наданих послуг з повного технічного обслуговування ліфтів за Договором від 03.03.2021.
Також суд зазначив, що пунктами 5.1, 5.2 Договору від 03.03.2021 передбачено, що розрахунок здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт, а різниця між сумою, що визначена в акті надання послуг за поточний місяць та сумою сплати через систему ГЕРЦ в наступному місяці, визначається сторонами як заборгованість замовника (Відповідача) перед виконавцем (Позивачем).
Тобто, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вказаними умовами несплачена вартість послуг визначається як заборгованість саме Відповідача перед Позивачем. При цьому, суд зазначив, що сторонами Договору від 03.03.2021 є ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» та КП «ЖКС «Вузівський» а його умови про оплату населенням свідчать лише про спосіб оплати, а не наявний обов'язок у третіх осіб, адже договір є двостороннім (ч. 3 ст. 626 ЦК України).
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за Договором від 03.03.2021 № 55 за періоди з березня 2022р. по грудень 2022, то суд зазначив, що позбавлений можливості перевірити правильність нарахування, зокрема, суму основного боргу, як базу, оскільки позивачем не надано доказів оплати. Тобто Позивачем не доведено розмір 3% річних та інфляційний втрат у вказаному періоді.
23.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Вузівський”, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі №916/3589/22 скасувати в частині стягнення з Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський” на користь Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“ 2 305 252,57 грн суми основного боргу, 41 142,01 грн 3% річних, 310 733,01 грн інфляційних втрат, витрати на сплату судового збору в розмірі 39 854,68 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 796,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:
- вирішуючи питання про стягнення боргу, суд встановив факт наявності боргу у розмірі 2 305 252,57 грн за Договором від 03.03.2021 №55, однак у той же час, вирішуючи питання про стягнення санкцій, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначив, що неможливо розрахувати розмір санкцій у період з березня 2022 року по грудень 2022 року, оскільки відсутня база розрахунку. Але, якимось чином суд встановив цю базу та перевірив правильність розрахунку у період з 13.05.2021 року по 28.02.2022 року. Розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних збитків, які надав позивач, грунтувався виключно на відомостях вказаних у листі ТОВ "ФК "ГЕРЦ" від 31.10.2022 вих. №22/10-31/01, але суд прямо вказав, що цей лист не є належним доказом;
-судом неправильно застосовано ст. 1 та 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 916 ЦК України та ст. 626 ЦК України, що призвело до хибного висновку про те, що «умови про оплату населенням свідчать лише про спосіб оплати, а не наявний обов?язок у третіх осіб», оскільки КП «ЖКС «Вузівський» є колективним споживачем, а Договір від 03.03.2021 №55 - є колективним договором, а отже обов'язковим для виконання мешканцями багатоквартирних будинків, в інтересах яких він укладається;
-навіть у випадку доведення належними та допустимими доказами розміру заборгованості (різниці між сумою наданих послуг та сумою коштів, що сплачені населенням), вказана заборгованість мала б характер «строкового боргу», оскільки договором не передбачений момент з якого Відповідач мав приступити до її погашення, а Позивачем не було направлено відповідачу відповідну претензію, в якій як мінімум має бути інформація про розмір боргових зобов?язань.
Таким чином судом було неправильно застосовано ст. ст. 528, 530 та 619 ЦК України, що зумовило ухвалення незаконного рішення.
Як зазначає апелянт, на думку суду більш вірогідним є те, що населення взагалі нічого не сплатило за послуги обслуговування ліфтів, тому позивач має право стягнення усієї суми, що вказана в актах приймання передачі виконаних робіт, однак Позивач, з якихось власних спонукань, зменшив суму боргу до заявленої. Таке припущення суду, по-перше, є значно менш вірогідне, а по-друге, припущення про несплату населенням послуг не є стверджувальною обставиною. Фактично, суд визнав факт відсутності події - несплати населенням боргу за послуги обслуговування ліфтів, у зв?язку з неподанням відповідачем доказів протилежного;
-задля задоволення позову сторона позивача мала довести той факт, що треті особи (співвласники багатоквартирних будинків) в повній мірі не виконали своїх зобов?язань по оплаті комунальних послуг. Це те, про що він заявляв у своєму позові і це те, що він мав довести, у відповідності до ч. 1 ст. 74 ЦПК України;
-відповідач, у даних правовідносинах, є єдиним учасником процесу, який не має належних та допустимих доказів, що підтверджують розмір грошових надходжень від населення, однак суд встановив факт повної несплати населенням боргу у зв?язку з неподанням Відповідачем доказів яких він не маеє та які приховує сторона позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає таке:
-твердження відповідача є хибними та не відповідають умовам укладених між ним та ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» в особі Філії «Одесліфт» двосторонніх договорів №299 від 17.01.2020р. та №55 від 03.03.2021р, уклавши які відповідач на себе певні зобов'язання, які в силу статей 509, 526 ЦК України є обов'язковими для сторін. Зобов'язання щодо порядку розрахунків за надані позивачем послуги узгоджено сторонами пунктами 3.2.7 та п. 5.2. цих правочинів. У відповідності до п. 3.2.7. Договору Замовник зобов'язаний своєчасно сплачувати послуги у відповідності з цим Договором. Відтак, саме КП «ЖКС «Вузівський» - Замовник за договором - є боржником за зобов'язанням щодо оплати послуг позивача, а позивач, відповідно, є кредитором за вказаним обов'язком Відповідно, право вимоги щодо оплати послуг, наданих позивачем за договором належить йому саме по відношенню до відповідача;
-договір №55 від 03.03.2021р є двостороннім, укладеним між позивачем та відповідачем. Встановлений п. 5.2. Договору порядок оплати послуг позивача ніяким чином не встановлює для населення (третіх осіб) обов?язку щодо здійснення оплати за Договором, оскільки вони не є стороною договору;
-між ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» та мешканцями житлових будинків, управління якими здійснює відповідач, не укладалось жодних угод про надання послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів, що позбавляє позивача права звернутись із відповідними вимогами. Відповідач, як управитель багатоквартирних будинків, які обладнані ліфтами обслуговування яких здійснював позивач згідно Договору, є стороною за відповідними договорами про надання житлово-комунальних послуг з мешканцями будинків, і має право та можливість звертатися до них з вимогою про стягнення заборгованості. Позивач не наділений таким правом, оскільки він не пов?язаний з мешканцями таких будинків договірними відносинами, що свідчить про те, що обраний позивачем спосіб відновлення свого порушеного права, а саме пред?явлення вимоги про стягнення заборгованості за Договором саме до відповідача є єдиним можливим та правильним способом судового захисту;
-відсутність у відповідача інформації про здійснені оплати житлово-комунальних послуг щодо кожної квартири взагалі б унеможливила діяльність відповідача, так як неможливо вести бухгалтерський та податковий облік на підприємстві, виставляти населенню рахунки на оплату комунальних послуг без інформації про суми оплат, здійснених власниками квартир у попередньому місяці. Доказів здійснення співвласниками багатоквартирних будинків оплати житлово-комунальних послуг відповідач не надав. Але навіть якщо теоретично припустити, що відомості про оплату населенням житлово-комунальних послуг у відповідача відсутні, від не скористався наданим статтею 81 ГПК України правом звернутись до суду із клопотанням про витребування відомостей про оплату комунальних послуг співвласниками багатоквартирних будинків у позивача або третьої особи по справі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у справі №916/3589/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський” на рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі №916/3589/22 та призначено дану справу до розгляду 12.09.2023 о 12:30.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський” на рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 року у справі №916/3589/22 до 07.11.2023 об 11:00.
13.10.2023 до суду апеляційної інстанції від Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський” надійшли письмові пояснення, в яких скаржник зазначає, що дійсно КП «ЖКС «Вузівський» має частковий доступ до системи ГЕРЦ, але в обмеженому форматі.
Також в поясненнях зазначено, що КП «ЖКС «Вузівський» не має доступу до загальних розрахунків між ТОВ «ГЕРЦ» та ПАТ «ВО Стальканат Сілур», а тільки інформацію по окремим особовим рахункам, яких десятки тисяч. В період перерви оголошеної судом, бухгалтерія КП «ЖКС «Вузівський» провела кропітку роботу з розрахунку боргу перед Відповідачем у «ручному режимі» за наслідком чого отримали суму в 1 971 997,06 грн.. З метою мирного врегулювання спору КП «ЖКС «Вузівський» пропонує ПАТ «ВО Стальканат Сілур» укласти мирову угоду про розстрочення вищевказаної суми боргу на 18 місяців.
16.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ПАТ «ВО Стальканат Сілур» також надійшли пояснення, в яких позивач вказує, що загальна сума наданих за Договором послуг за період березень 2021р. - березень 2022р. складає 2 969 410,54 грн.. Позивач по справі довів належними доказами (актами прийняття виконаних робіт, підписаними відповідачем) факт виникнення у відповідача боргу на суму 2 969 410,54 грн. Звернення до Господарського суду із позовними вимогами на меншу суму є правом позивача.
При визначенні суму боргу, з яким погодився суд першої інстанції, ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» свідомо зменшило суму заборгованості відповідача через те, що припустило, що отримані від третьої особи (ТОВ «Фінансова компанія «ГЕРЦ») кошти частково мали стосуватись погашення боргу за спірним договором (та підписаними актами). Але, з огляду на те, що відповідач це не підтверджує, вважати, що сума заборгованості Відповідача має бути зменшена на зазначену суму немає. Тобто з відповідача має бути стягнута сума 2 969 410,54 грн. згідно підписаних сторонами актів прийняття виконаних робіт, а позивач, користуючись своїм правом заявив вимогу на меншу суму, що ніяким чином не може порушити прав відповідача та відповідає діючому законодавству України. З огляду на це суд першої інстанції і прийняв відповідне законне та обгрунтоване рішення.
В судовому засіданні прийняли участь представники позивача та відповідача, представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи, за наявними матеріалами справи яких достатньо для розгляду заяви по суті.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 03.03.2021 між Філією “Одесліфт” Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання “Стальканат-Сілур” та Комунальним підприємством “Житлово-комунальний сервіс “Вузівський” було укладено Договір про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів № 55 (далі - Договір від 03.03.2021).
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Договору від 03.03.2021 замовник (Відповідач) дає завдання, а виконавець (Позивач) приймає на себе обов'язки надавати останньому за плату послуги з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів (Показник національного класифікатора України ДК 021:2015 “Єдиний закупівельний словник” - 50750000-7 - Послуги з технічного обслуговування ліфтів). Плата за надання послуг за цим договором з моменту підписання договору по 31.12.2021 встановлюється в розмірі 2 313 060,00 грн. у тому числі ПДВ 20 %.
Згідно із підпунктом 3.2.7 пункту 3.2 Договору від 03.03.2021 замовник зобов'язався своєчасно сплачувати послуги у відповідності з цим договором.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору від 03.03.2021 розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця, після підписання сторонами акту виконаних робіт або наданих послуг протягом 30 банківських днів. Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця. Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом сплати населенням вартості послуг з технічного обслуговування ліфтів через систему ГЕРЦ, та перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця. Сумою сплати послуг за поточний місяць вважається сума отримана виконавцем в наступному місяці через систему ГЕРЦ. Різниця між сумою, що визначена в акті надання послуг за поточний місяць та сумою сплати через систему ГЕРЦ в наступному місяці, визначається сторонами як заборгованість замовника перед виконавцем, яка буде погашена по мірі надходження коштів від населення за послуги з технічного обслуговування ліфтів.
Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств.
07.03.2021 між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 03.03.2021 відповідно до якої сторони дійшли згоди, зокрема, викласти пункт 2.1 в новій редакції, а саме плата за надання послуг була встановлена в розмірі 2 303 099,72 грн. з урахуванням ІІДВ, щомісячна плата за технічне обслуговування ліфтів встановлена в розмірі 242 431,55 грн., а також був узгоджений в новій редакції перелік ліфтів, що підлягають обслуговуванню.
03.06.2021 між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору від 03.03.2021 відповідно до якої сторони дійшли годи, зокрема, викласти пункт 2.1 в новій редакції, а саме плата за надання послуг була встановлена в розмірі 2 266 079,80 грн. з урахуванням ПДВ, щомісячна плата за технічне обслуговування ліфтів встановлена в розмірі 237 142,99 грн., а також був узгоджений в новій редакції перелік ліфтів, що підлягають обслуговуванню.
21.12.2021 між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору від 03.03.2021, якою Сторонами була досягнута згода подовжити дію Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року в обсязі, достатньому для забезпечення потреби замовника на час проведення такої закупівлі, який не може перевищувати 20 відсотків суми, визначеної в Договорі, що складає 453 215, 96 грн.
27.01.2022 між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору від 03.03.2021 відповідно до якої п. 2.1. Договору був визначеній в новій редакції, зокрема, плата за надання послуг була встановлена в розмірі 401 459,17 грн. з урахуванням ПДВ, щомісячна плата за технічне обслуговування ліфтів встановлена в розмірі 234 815,74 грн., а також був узгоджений в новій редакції перелік ліфтів, що підлягають обслуговуванню.
На виконання умов Договору на користь відповідача були надані послуги з технічного обслуговування ліфтів, зокрема:
-в березні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 189 969,12 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.03.2021р. на суму 78941,77 грн., акт №2 від 31.03.2021р. на суму 70506,54 грн., акт б/н від 31.03.2021р. на суму 40 520,81 грн;
-в квітні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 252095,97 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 30.04.2021р. на суму 100828,65 грн., акт №2 від 30.04.2021р. на суму 92301,13 грн., акт б/н від 30.04.2021р. на суму 58966,19 грн;
-в травні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 234431,31 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.05.2021р. на суму 94508,02 грн., акт №2 від 31.05.2021р. на суму 86412,42 грн., акт б/н від 31.05.2021р. на суму 53510,87грн;
-в червні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 231621,70 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 30.06.2021р. на суму 94594,32 грн., акт №2 від 30.06.2021р. на суму 84296,17 грн., акт б/н від 30.06.2021р. на суму 52731,21 грн;
-в липні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 230337,48 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.07.2021р. на суму 94444,68 грн., акт №2 від 31.07.2021р. на суму 82733,90 грн., акт б/н від 31.07.2021р. на суму 53158,90 грн;
-в серпні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 230349,97 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.08.2021р. на суму 93836,66 грн., акт №2 від 31.08.2021р. на суму 82896,41 грн., акт б/н від 31.08.2021р. на суму 53616,90 грн;
-у вересні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 229327,68 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 30.09.2021р. на суму 94383,30 грн., акт №2 від 30.09.2021 р. на суму 81197,65 грн., акт б/н від 30.09.2021р. на суму 53746,73 грн;
-в жовтні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 229777,42 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.10.2021р. на суму 94528,06 грн., акт №2 від 31.10.2021р. на суму 81502,63 грн., акт б/н від 31.10.2021р. на суму 53746,73 грн;
-у листопаді 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 229992,95 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 30.11.2021р. на суму 94501,96 грн., акт №2 від 30.11.2021р. на суму 81993,95 грн., акт б/н від 30.11.2021р. на суму 53497,04 грн;
-в грудні 2021 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 227288,78 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.12.2021р. на суму 94338,47 грн., акт №2 від 31.12.2021р. на суму 80707,31 грн., акт б/н від 31.12.2021 р. на суму 52243,00 грн;
-в січні 2022 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 225627,01 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.01.2022р. на суму 93642,75 грн., акт №2 від 31.01.2022р. на суму 80907,63 грн., акт б/н від 31.01.2022р. на суму 51076,62 грн;
-у лютому 2022 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 228903,83 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актам 4894,18 грн, акт відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 28.02.2022р. на суму 94894,78 грн., акт №2 від 28.02.2022р. на суму 82795,97 грн., акт б/н від 28.025.2022р.. на суму 51213,08 грн;
- в березні 2022 року Виконавцем були надані послуги на загальну суму 229687,32 грн. Факт надання послуг підтверджується відповідними актами, складеними за відповідними дільницями, у тому числі: акт №1 від 31.03.2022р. на суму 94983,41 грн., акт №2 від 31.03.2022р. на суму 83123,29 грн., акт б/н від 31.03.2022р. на суму 51580,62 грн.
Судова колегія наголошує, що загальна сума наданих за Договором послуг за період березень 2021 - березень 2022 складає 2 969 410,54 грн., що підтверджується відповідними актами прийняття наданих послуг з повного технічного обслуговування ліфтів, підписаними обома сторонами.
Відповідач факт надання послуг на вищезазначену суму визнає, що сам підтверджує безпосередньо в апеляційній скарзі.
Окрім того, 20.06.2017 між Позивачем, Відповідачем та ТОВ “Фінансова компанія “ГЕРЦ” було укладено Договір № 170620-301/335/2 (далі - Договір від 20.06.2017).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.4 Договору від 20.06.2017 предметом цього договору є надання виконавцем (ТОВ “ФК “ГЕРЦ”) замовнику (Позивачу) фінансових послуг з приймання та переказу коштів, сплачених платниками через “АСОКП” на користь замовника, та надання ЖКС замовнику послуг з організації нарахувань. За цим договором замовник доручає, а виконавець забезпечує приймання грошових коштів платника, отриманих на рахунок виконавця, для подальшого переказу коштів отримувачу платежу (замовнику).
В матеріалах справи наявне рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 у справі №916/3292/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур» до Комунального підприємства «Житлово-комунальній сервіс «Вузівській» про стягнення 1 980 533,70 грн.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур» у справі №916/3292/20 обґрунтовані неналежним виконанням з боку Комунального підприємства „Житлово-комунальній сервіс „Вузівській прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів №299 від 17.01.2020р. та направлено на стягнення суми основного боргу в розмірі 1957857,26 грн., 3% річних у розмірі 17600,22 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5076,22 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 у справі №916/3292/20, яке вже набрало законної сили та не оскаржувалося сторонами, встановлені наступні обставини.
17.01.2020 між Філією „Одесліфт” Приватного акціонерного товариства ”Виробниче об'єднання „Стальканат-Сілур” від імені Приватного акціонерного товариства „Виробниче об'єднання „Стальканат-Сілур” (Виконавець) та Комунальним підприємством „Житлово-комунальний сервіс „Вузовський” (Замовник) був укладений Договір про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів № 299, за умовами якого, Замовник дає завдання, а Виконавець приймає на себе обов'язки надавати останньому за плату послуги з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів (надалі - послуги). Перелік послуг з технічного обслуговування ліфтів визначений сторонами у Додатку № 2 до Договору відповідно до примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004р. № 150.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021 у справі №916/3292/20 позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Виробниче об'єднання „Стальканат-Сілур” - задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства „Житлово-комунальній сервіс „Вузівській” на користь Приватного акціонерного товариства „Виробниче об'єднання „Стальканат-Сілур” суму основного боргу за Договором № 299 від 17.01.2020 в розмірі 1 970 963 (один мільйон дев'ятсот сімдесят тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн. 70 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 29 564 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн. 45 коп. В іншій частині позову - відмовлено.
Як вбачається з рішення від 22.03.2021 у справі №916/3292/20 стягнуто заборгованість за Договором про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів від 17.01.2020 № 299 за періоди з січня 2020р. - грудень 2020р.
Під час розгляду справи №916/3589/22, яка наразі оскаржується, вбачається, що відповідно до пункту 7.1 Договору від 03.03.2021 термін надання послуг з 03.03.2021 - 31.12.2021.
Договір про закупівлю набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє по 31.12.2021 в частині розрахунків до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.
Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Набранням чинності, даний договір припиняє дію попереднього договору по технічному обслуговуванню ліфтів, що укладались між сторонами.
Сума заборгованості в розмірі 1 970 963,70 грн. була визначена судом з врахуванням платежів, отриманих за період січень 2020 року- січень 2021 року.
Так як Договір №299 від 17.01.2020 продовжував виконуватися ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» в січні-лютому 2021 року, вартість послуг позивача за вказаний період складала 421 776,35 грн.
В січні 2021 року позивач надав послуги з технічного обслуговування ліфтів за Договором №299 на суму 210 668,18 грн., що підтверджується актами прийняття наданих послуг з повного технічного обслуговування ліфтів, підписаними без зауважень уповноваженими представниками сторін, а саме: 83 093,58 грн. - від 31.01.2021 № 1; 78 390,40 грн. - від 31.01.2021 № 2; 49 184,20 грн. - від 31.01.2021.
В лютому 2021 року позивач надав послуги з технічного обслуговування ліфтів за Договором №299 на суму 211 108,17 грн., що підтверджується актами прийняття наданих послуг з повного технічного обслуговування ліфтів, підписаними без зауважень уповноваженими представниками сторін, а саме: 85 353,69 грн. - від 28.02.2021 № 1; 76 570,50 грн. - від 28.02.2021 № 2; 49 183,98 грн. - від 28.02.2021.
Отже, на початок виконання спірного договору №55 від 03.03.2021 у відповідача перед позивачем існувала дебіторська заборгованість в розмірі 2 422 304.5 грн., яка склалася із суми, що підлягала стягненню за Рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/3292/20 в розмірі 2 000 528,15 грн, а також наданих позивачем в рамках виконання Договору №299 послуг в періоді, що не охоплювався рішенням суду в розмірі 421 776,35 грн.
Як зазначив позивач у позовній заяві, на розрахунковий рахунок ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» через платіжну систему, починаючи з лютого 2021 року (тобто періоду, який вже не охоплювався судом по справі №916/3292//20 при розрахунку заборгованості) по теперішній час в рамках виконання трьохстороннього договору, укладеного між позивачем, відповідачем та ТОВ «ГЕРЦ» відбувалося надходження грошових коштів в розмірі 2 731 897,56 грн, а також одноразове перерахування грошових коштів з рахунку відповідача в сумі 150 000 грн. в червні 2022р.
Як визнано позивачем у позовній заяві, частина отриманих грошових коштів в розмірі 2 422 304,50 грн була зарахована позивачем в рахунок погашення попередньої заборгованості за Договором №299, решта отриманих грошових коштів спрямувалася на погашення поточної заборгованості за спірним Договором.
За підрахунками позивача, сума грошових коштів, сплачених в рамках виконання спірного Договору №55 від 03.03.2021 складає 664 177,78 грн.
Виходячи з аналізу актів виконаних робіт за період березень 2021 - березень 2022 загальна вартість наданих позивачем та прийнятих позивачем послуг за Договором №55 від 03.03.2021 складає 2 969 410,54 грн.
Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачем самостійно зменшено сума заборгованості відповідача за вказаним договором на момент подання позовної заяви, яка за підрахунками позивача склала 2 305 252,57 грн.
Позивач зазначив, що Відповідачем не сплачено суму заборгованості за Договором від 03.03.2021 у вищезазначеному розмірі, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Отже, предметом позову у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлену позивачем суму заборгованості за надані послуги за договором про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів від 03.03.2021 №55.
Частинами першою, другою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, правовідносини між Приватним акціонерним товариством Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур», як виконавцем, та Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Вузовський», як замовником, виникли на підставі укладеного між ними Договору про закупівлю послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів від 03.03.2021 №55.
Відповідно до ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно до ч.1 ст. 902, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, за період з березень 2021 - березень 2022 року позивачем на користь відповідача були надані відповідні послуги, що підтверджується вищезазначеними актами виконання робіт, складеними за відповідними дільницями, які містяться в матеріалах справи.
Загальна сума наданих за Договором послуг за період березень 2021 - березень 2022 складає 2 969 410,54 грн.
Як вже зазначалося вище, відповідач факт укладення спірного договору та надання послуг на вищезазначену суму визнає, що сам підтверджує безпосередньо в апеляційній скарзі.
Позивачем самостійно зменшено суму боргу, що підлягає стягненню до 2 305 252,57 грн.
Положенням ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, тому суд визначив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, визначена самим позивачем, а саме 2 305 252,57 грн.
Втім, скаржник зазначає, що судом неправильно застосовано ст.1 та ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.916 та ст.626 Цивільного кодексу України, що призвело до хибного висновку про те, що умови про оплату населенням свідчать лише про спосіб оплати, а не про наявний обов'язок у третіх осіб.
На думку скаржника, відповідач є колективним споживачем, а договір №55 від 03.03.2021 є колективним договором, а отже обов'язковим для виконання мешканцями багатоквартирних будинків, в інтересах яких він укладався.
Судова колегія відхиляє наведені вище аргументи скаржника, з огляду на наступне.
Як вбачається із умов спірного договору, зобов'язання щодо порядку розрахунків за надані позивачем послуги узгоджено сторонами пунктами 3.2.7 та п. 5.2.
У відповідності до п. 3.2.7. Договору Замовник зобов'язаний своєчасно сплачувати послуги у відповідності з цим Договором.
Відповідно до п. 5.1. Договору №55 від 03.03.2021, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця, після підписання акту виконаних робіт або наданих послуг протягом 30 банківських днів. Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця.
Згідно з пунктом 5.2. Договору №55 від 03.03.2021 розрахунки за цим договором здійснюються шляхом сплати населенням вартості послуг з технічного обслуговування ліфтів через систему ГЕРЦ та перерахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця. Сумою сплати послуг за поточний місяць вважається сума, отримана Виконавцем в наступному місяці через систему ГЕРЦ.
Різниця між сумою, що визначена в акті надання послуг за поточний місяць та сумою сплати через систему ГЕРЦ в наступному місяці визначається сторонами як заборгованість Замовника перед Виконавцем, яка буде погашена по мірі находження коштів від населення.
Тобто, вказаними умовами несплачена вартість послуг визначається як заборгованість саме Відповідача перед Позивачем, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
У відповідності до ч.3 ст. 626 Цивільного кодексу України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Колегія суддів звертає увагу, що договір №55 від 03.03.2021р є двостороннім, укладеним між позивачем та відповідачем, а встановлений п. 5.2. Договору порядок оплати послуг позивача ніяким чином не встановлює для населення (третіх осіб) обов'язку щодо здійснення оплати за Договором, оскільки воно не є стороною договору.
Згідно з ч.1 ст. 528 Цивільного кодексу України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.
Частиною 2 ст. 528 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Тобто, нормами ЦК України прямо передбачено наслідки неналежного виконання обов'язку відповідача співвласниками багатоквартирного будинку, тому цей обов'язок повинен виконати саме КП ЖКС «Вузівський», як сторона за відповідним договором про надання житлово-комунальних послуг з мешканцями будинків, оскільки Між ПрАТ «ВО «Стальканат-Сілур» (позивачем) та мешканцями житлових будинків, управління якими здійснює відповідач, не укладалось жодних угод про надання послуг з ремонту, експлуатації та технічного обслуговування ліфтів, що позбавляє позивача права звернутись із відповідними вимогами до населення.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що саме КП «ЖКС «Вузівський» є Замовником за договором, а тому і є боржником за зобов'язанням щодо оплати послуг позивача, а позивач, відповідно, є кредитором за вказаним обов'язком. Відповідно, право вимоги щодо оплати послуг, наданих позивачем за договором належить йому саме по відношенню до відповідача, а встановлений п. 5.2. Договору порядок оплати послуг позивача ніяким чином не встановлює для населення (третіх осіб) обов'язку щодо здійснення оплати за Договором, оскільки воно не є стороною договору.
Доводи апелянта, що Позивачем не було направлено відповідачу відповідну претензію, судова колегія відхиляє, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії або позову.
Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Аналогічна правова позиція з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі 1-2/2002 викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/7476/18.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже, законодавством не встановлено обов'язковості досудового врегулювання цього спору і позивач мав право звертатися до господарського суду з позовом до відповідача без досудового врегулювання спору.
Щодо доводів скаржника про порушення судом норм процесуального права, а саме засади змагальності сторін, колегія суддів вказує таке.
У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Згідно до ч.4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування (зміни до ГПК України внесені 17.10.2019) необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, апелянт зазначає, що позивач та третя особа на стороні позивача мають належні та допустимі докази, що підтверджують розмір грошових надходжень від населення, але приховали їх, натомість Відповідач у даних правовідносинах є єдиним учасником процесу, який не має належних та допустимих доказів, що підтверджують розмір грошових надходжень від населення, однак суд встановив факт повної несплати населенням боргу у зв'язку з неподанням Відповідачем доказів, яких він не має, та які приховує сторона позивача, який звернувся з вимогами про стягнення заборгованості.
Однак, судова колегія зазначає, що останній не був обмежений скористатися наданим статтею 81 ГПК України правом звернутись до суду із клопотанням про витребування відомостей про оплату комунальних послуг співвласниками багатоквартирних будинків у позивача або третьої особи по справі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач в порушення вимог ст.74 ГПК України не довів обставин щодо відсутності у нього заборгованості. Відповідач не довів належним чином факт здійснення сплат на часткове погашення заборгованості перед позивачем, не скористався правом на надання альтернативного розрахунку заборгованості, не заявляв клопотань про витребування доказів з позивача або третьої особи, не заявляв клопотання про призначення економічних експертиз, тощо.
При цьому, суд апеляційної інстанції ухвалою від 12.09.2023 запропонував Приватному акціонерному товариству “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“ надати до Південно-західного апеляційного господарського суду належним чином оформлене правове обгрунтування детального розрахунку позовних вимог з зазначенням суми основного боргу за Договором від 03.03.2021 №55 та періоду виникнення заборгованості, здійснення оплати. Запропонував Комунальному підприємству “Житлово-комунальний сервіс “Вузівський” надати до Південно-західного апеляційного господарського суду заперечення щодо суми основного боргу за Договором від 03.03.2021 №55 та періоду виникнення заборгованості, здійснення оплати. А також запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю “Герц” надати до Південно-західного апеляційного господарського суду належним чином оформлені відомості щодо платежів населення за послуги технічного обслуговування ліфтів, які були отримані від населення та перераховувалися на розрахунковий рахунок Приватного акціонерного товариства “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“ за спірний період в межах договору від 03.03.2021 №55.
Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю “Герц” не було надано до суду відомості щодо платежів населення за послуги технічного обслуговування ліфтів, а Приватним акціонерним товариством “Виробниче об'єднання Стальканат-Сілур“ надано письмові пояснення, до яких позивач надав правове обгрунтування нарахування останнім 3% річних та інфляційних втрат.
Між тим, скаржником у наданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях, зазначено, що дійсно КП «ЖКС «Вузівський» має частковий доступ до системи ГЕРЦ, але в обмеженому форматі. Вказав, що КП «ЖКС «Вузівський» не має доступу до загальних розрахунків між ТОВ «ГЕРЦ» та ПАТ «ВО Стальканат Сілур», а тільки інформацію по окремим особовим рахункам, яких десятки тисяч. Бухгалтерія КП «ЖКС «Вузівський» провела кропітку роботу з розрахунку боргу перед Відповідачем у «ручному режимі» за наслідком чого отримали суму в 1 971 997,06 грн.
Вказаними пояснення відповідачем фактично визнано, по-перше, наявність у останнього доступу до інформації про здійснення оплат населенням житлово-комунальних послуг КП «ЖКС «Вузівський», по-друге, фактично визнано заборгованість за спірним договором на суму в 1 971 997,06 грн, натомість, вказана сума жодним належним чином не обгрунтована у зв'язку з неподанням до суду апеляційної інстанції доказів оплати вищезазначеної заборгованості.
З огляду на викладене, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 2 305 252,57 грн. в межах заявлених позовних вимог.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
При цьому, судова колегія зазначає, що враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Така правова позиція викладена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/600/18.
Судова колегія погоджується із здійсненим судом першої інстанції перерахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат за договором від 03.03.2021 №55 та вважає її вірним, при цьому відповідачем власного контррозрахунку не надано.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача з Відповідача 2 305 252,57 грн. - суми основного боргу, 41 142,01 грн. - 3 % річних, 310 733,01 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Скаржником в апеляційній скарзі не вказано жодної з підстав, з якими останній не погоджується в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, тому судом апеляційної інстанції не надається оцінка вказаним обставинам, встановленим судом першої інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі №916/3589/22.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства ”Житлово-комунальний сервіс ”Вузівський” на рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі №916/3589/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі №916/3589/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.11.2023.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська