Номер провадження: 11-кп/813/2432/23
Справа № 495/8730/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.10.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162240001505, внесеному до ЄРДР 03.10.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 345 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 задоволено.
Продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 строком на 60 днів до з 03.12.2023 року включно з утриманням його в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були підставою для обрання такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою. Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом також враховано особу обвинуваченого, який раніше не судимий, але вчинив кримінальні правопорушення один з яких - особливо тяжкий, який міг потягти невідворотні наслідки для потерпілого та оточуючих його осіб, тим паче обвинувачений не працевлаштований та міцних соціальних зв'язків не має. Крім того, при прийнятті рішення суд вказав, що судом не встановлено обставин, які б давали підстави змінити та застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжних заходів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що прокурором не доведено та жодних чином не підтверджено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Апелянт звертає увагу, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, постійне місце реєстрації та проживання на території Одеської області. Також обвинувачений зазначає, що має незадовільний стан здоров'я та потребує лікування.
Крім того, апелянт посилається на порушення розумних строків розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний розгляд проведено без учасників судового провадження, які будучи повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явились та клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
В умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це становить загрозу для вказаних осіб.
Враховуючи те, що обвинуваченим в апеляційній скарзі питання щодо участі в судовому засіданні апеляційного суду не порушувалось, тому відповідно до положень ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження, та згідно з положеннями ч.4 ст.107 КПК України технічна фіксація судового розгляду не здійснювалась.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених за ч.3 ст.15, ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 187, ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 345 КК України, один з яких у відповідності до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, та за яке передбачено покарання більше 10 років.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на учасників кримінального провадження, або вчинити будь-які інші дії, які перешкоджатимуть розгляду кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування останнього від суду, здійснення незаконного впливу на учасників процесу у кримінальному провадженні, які на даний час не допитані, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки ОСОБА_6 не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, за інкриміновані йому кримінальні правопорушення та, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 , що в нього на утриманні є дружина, яка має тяжку хворобу та потребує стороннього догляду, а тому є підстави для зміни йому запобіжного заходу, на думку апеляційного суду не виключає ризиків, на які посилалась сторона обвинувачення у своєму клопотанні та суд в оскарженій ухвалі, а зміна запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків. При цьому, стороною захисту не надано суду доказів відсутності інших утриманців, які мають можливість надавати допомогу дружині обвинуваченого.
Таким чином, наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, характер вчинення кримінальних правопорушень, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, тим паче в умовах воєнного стану.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на учасників процесу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є зокрема свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Апеляційний суд визнає неспроможними обвинуваченого щодо відсутності ризику незаконного впливу на учасників процесу у кримінальному провадженні, оскільки покази тих свідків, а також потерпілих, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на учасників процесу, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Обвинуваченим апеляційному суду також не надано будь-яких документів, які б могли стати підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, зокрема документів підтверджуючих існування постійного місця реєстрації та проживання, а також складу сім'ї. Стороною захисту також документально не підтверджено наявність на утриманні обвинуваченого дружини.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК України, а обвинувачений або його захисник не позбавлені можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання його під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, незважаючи на обсяг доказів, які мають бути дослідженні, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Як зазначає в апеляційній скарзі обвинувачений, кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції більше одного року, але судовий розгляд ще не звершений.
Апеляційний суд вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Водночас, апеляційний суд приймає до уваги повідомлення обвинуваченого ОСОБА_6 щодо незадовільного його стану здоров'я та наявності певних захворювань.
Відповідно до ч 1. ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя/суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Зазначені обставини на думку апеляційного суду є такими, що застосовуються і під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, оскільки ОСОБА_6 є особою, яка тримається під вартою та потребує забезпечення права на надання належної медичної допомоги.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Таким закладом охорони здоров'я є Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області, який зобов'язаний надати допомогу в умовах, в тому числі стаціонарного лікування, у разі виявлення для цього підстав.
Водночас, зазначені стан здоров'я не може бути беззаперечною умовою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 може отримати кваліфіковану медичну допомогу в межах установи попереднього ув'язнення.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зобов'язати уповноважених на те службових осіб забезпечити надання невідкладної належної медичної допомоги обвинуваченому.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, а також скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.10.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162240001505, внесеному до ЄРДР 03.10.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 345 КК України - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання приписів ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК про здійснення судового розгляду вказаного кримінального провадження протягом розумного строку .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4