Справа № 369/627/21
Провадження №2/367/1836/2023
РІШЕННЯ
Іменем України
20 червня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Шемігон В.А.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про виселення,
ВСТАНОВИВ:
АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення, зазначивши, що 08.08.2007 року АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №K3BLGK15006513. Відповідно до п. 7.1. кредитного договору, банк зобов'язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 454 227,00 Євро строком до 08.08.2037 р., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» і відповідач 08.08.2007 р. уклали договір іпотеки. Згідно з п.35.03 договору іпотеки, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 347,10 кв.м., житловою площею 100,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
Свої зобов'язання за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав.
АТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріуса за захистом своїх порушених прав і 03.10.2019 року було винесено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 347,10 кв.м., житловою площею 100,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».
На думку сторони позивача, на підставі ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України відповідач підлягає виселенню із квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, банк не надавав згоди на реєстрацію у квартирі осіб, що є порушенням умов договору. Таким чином, оскільки позивач вважає своє право порушеними, він вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2011 року народження, ОСОБА_4 , 2007 року народження та судові витрати покласти на відповідачів.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву в якій позов підтримує, просив його задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення та розглядати справу в його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явилась. Заяву про слухання справи за її відсутності не надала, причини неявки суду не повідомила. Про час і місце слухання справи повідомлена належним чином.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Заяву про слухання справи за його відсутності не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.
Судом встановлено, що 08.08.2007 року АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №K3BLGK15006513. Відповідно до п. 7.1. кредитного договору, банк зобов'язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 454 227,00 Євро строком до 08.08.2037 р., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» і відповідач 08.08.2007 р. уклали договір іпотеки. Згідно з п.35.03 договору іпотеки, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 347,10 кв.м., житловою площею 100,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
Свої зобов'язання за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав.
АТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріуса за захистом своїх порушених прав і 03.10.2019 року було винесено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 347,10 кв.м., житловою площею 100,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України)
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеки житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно листа відділу реєстрації місця проживання Управління Центр адміністративних послуг Бучанської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 згідно наданої до відділу будинкової книги зареєстровано місце проживання осіб: ОСОБА_1 , 1975 р.н., ОСОБА_2 , 2018 р.н., ОСОБА_3 , 2011 р.н., ОСОБА_4 , 2007 р.н.
При цьому, банк вказував, що він не надавав згоди на реєстрацію осіб за вказаною адресою.
У той же час, суд не може дійти до висновку, що реєстрацію відповідачів у квартирі, яка є предметом іпотеки, проведено без згоди іпотекодержателя, оскільки підтверджуючі це документи матеріали справи не містять. Так, протягом розгляду справи не було заявлено клопотань про витребування документів, які стали підставою для реєстрації відповідачів у спірній квартирі.
Із системного аналізу положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку» випливає, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зважаючи на те, що звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх її мешканців, а відповідач заборгованість по кредиту не погасив, тому він та інші члени його родини на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» підлягають виселенню в судовому порядку.
У той же час, відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Згідно ч.ч. 2-4 ст. 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.
Отже, ч.2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Висловлена Верховним Судом України, у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 6-1892цс15, правова позиція свідчить, що відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при звернені стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
У постанові від 11.11.2015 р. по справі № 6-1630цс15 ця правова позиція повністю повторюється. Зокрема, Верховний Суд України наголошує на необхідності надання особам, яких виселяють, іншого постійного жилого приміщення, яке має бути зазначено в рішенні суду. При цьому, Верховний Суд України посилається на інші свої постанови, зокрема від 18.03.2015 р., від 10.06.2015 р. та від 01.07.2015 р., в яких викладено аналогічну правову позицію.
У постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39 цс15) Верховний Суд України виклав наступну правову позицію: за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Верховний Суд в справі 599/1579/18-ц дійшов висновку про неможливість виселення неповнолітніх дітей вказавши, зокрема, що позбавлення їх права користування житловим приміщенням не матиме законної мети та буде втручанням у право на житло в розумінні положень ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.
Суди касаційної інстанції, при вирішенні аналогічних справ, звертали увагу судів на правовий аспект, який виражений в тезі: «чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві».
Тобто, рішення в справах про виселення людей з житла має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
У випадку, що досліджується судом, вимоги позивача є логічними, оскільки банк надавши в користування відповідачу грошові кошти, не отримав виплат відсотків за користування кредитом, відповідно до умов кредитного договору. Кредит не погашений, та позивач бажає отримати свої кошти за рахунок продажу іпотечного майна.
Однак, згідно з чч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
За змістом ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відтак, вирішуючи питання про задоволення позову про виселення відповідачів, суд, зобов'язаний врахувати, що неповнолітній ОСОБА_4 , 2007 р.н., малолітній ОСОБА_3 , 2011 р.н. та малолітня ОСОБА_2 , 2018 р.н., в силу віку не можуть самостійно визначати своє місце проживання.
У принц. 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Даний принцип, який охороняє інтереси дітей є пріоритетним для суду, який від імені Держави забезпечує їх інтереси та в даному випадку, враховуючи, що переданий ОСОБА_1 у іпотеку житловий будинок загальною площею 347,10 кв.м., житловою площею 100,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є єдиним місцем проживання дітей, втручання в право особи на житло шляхом виселення відповідачів не буде співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Така практика є сталою при вирішенні спорів Європейським судом рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає при вирішення даного спору особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Тобто, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), пункти 60-63; рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45).
В даному випадку, суд застосовуючи рекомендації Верховного Суду, практику та принципи Європейського суду з прав людини, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59 приходить до переконання про неможливість задоволення позовних вимог банку.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 29, 247, 316, 317, 321, 509, 525, 526, 530, 546, 610, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 9, 109 ЖК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про охорону дитинства», суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про виселення - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: Н.Ф. Карабаза