Справа №175/6311/23
Провадження №2/175/1691/23
УХВАЛА
Про повернення позову
09 листопада 2023 року смт. Слобожанське
Суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойко О.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розторгнення шлюбу, -
ВСТАНОВИВ:
05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , про розторгнення шлюбу.
Того ж дня поточного року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказаний позов було розподілено до провадження судді Бойка О.М.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року позов було залишено без руху, оскільки позов не відповідає вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України.
Обґрунтуванням ухвали було те, що згідно ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них згідно ч.2 ст.28 ЦПК України.
Як вбачається з поданого позову, позивачем зазначено адресу місця проживання відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , проте адреса проживання позивача зазначена така сама. Разом із цим, позивач в позові зазначає, що знаходиться за межами України та не зазначає адресу свого проживання.
Згідно поштового конверту, яким було надіслано позовну заяву та додані до неї матеріали, адресою відправника зазначено АДРЕСА_1 .
Також, до позовної заяви подані копії фотографій паспорту відповідачки ОСОБА_2 , які завірені нібито особисто ОСОБА_1 .
Проте, в прохальній частині позовної заяви, зазначено клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі, оскільки він знаходиться за кордоном. Разом із цим конверт із позовною заявою відправлений із України на адресу суду з адреси АДРЕСА_1 .
В квитанції банку про сплату судового збору зазначено особу платника не позивача, а ОСОБА_3 .
Враховуючи викладені обставини, все зазначене дає суду підстави вважати, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання - не була подана особисто ОСОБА_1 та без його відому.
Також, згідно норм ст. 175 ЦПК України, позовну заяву може надавати до суду представник фізичної особи, проте ні в матеріалах позову, ні в самій позовній заяві не зазначено особи представника, та не додано документів, що підтверджують його повноваження.
Відповідно до положень ст.414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, проживає за кордоном, визначається законами України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»)
Відповідно до положень ст.414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Загальні правила підсудності судам України цивільних справ з іноземним елементом визначені у ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження по справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави такої підсудності відпали або змінились, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», в якій містяться підстави для визначення підсудності справ судам України, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.
Статтями 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що місце перебування фізичної особи - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців за рік.
Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в України, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
За наведених обставин, суддя прийшов до висновку про наявність підстав для залишення позову без руху та надання позивачу строку для усунення недоліків, оскільки позивачем не долучено належних та допустимих доказів, які мають підтвердити місце проживання позивача в Україні, що є обов'язковою обставиною для визначення підсудності даного спору місцевому загальному суду з урахуванням положень ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Недотримання обов'язкових вимог до змісту заяви було перешкодою до відкриття провадження у справі.
До суду не було надано належних посилань на докази проживання позивача за зазначеною в позові адресою.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Частиною 1 ст. 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копія ухвали суду від 10 жовтня 2023 року засобами електронної пошти було надіслано позивачу за електронною адресою, яку зазначив особисто засобами телефонного зв'язку.
Згідно довідки про доставку електронного листа копія ухвали суду від 10 жовтня 2023 року була доставлена до електронної скриньки позивача 18 жовтня 2023 року.
03 листопада 2023 року до суду надійшло клопотання від імені позивача ОСОБА_1 про необґрунтованість ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Автор клопотання зазначає, що місце для звернення до суду, достатньо лише останньої відомої адреси його проживання на території України, а саму позовну заяву до суду може надсилати будь-яка особа.
Щодо останнього відомого місця проживання іноземця на території України, судом було у повній мірі зазначенні та обґрунтовані вимоги національного законодавства та міжнародного у спірних правовідносинах.
Щодо відсутності, у національному законодавстві, здійснення права на суд через сторонню особу, суд зазначає, що таке право визначено законодавством України, як представництво.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають із справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Згідно ст. 61 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Стаття 64 ЦПК України зазначає, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
У статях 43 та 49 ЦПК України визначенні права та обов'язки сторін по справі, зокрема, учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Тобто для здійснення правосуддя у відповідності до національного законодавства України сторони зобов'язанні приймати участь у судовому розгляді або особисто, або через законного представника.
Позови про розірвання шлюбу - є малозначними справами, тому для підтвердження представництва особи, достатньо мати нотаріальну посвідчену довіреність, проте і цього позивачем не було здійснено.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач всіх недоліків позову у встановлений судом строк не усунув,
Клопотання від імені позивача на виконання ухвали суду, надіслане від імені позивача з адреси АДРЕСА_1 , проте в позові зазначається, що позивач знаходиться за межами України. Все зазначене дає суду підстави вважати, що позивач не самостійно звертається до суду із позовом, а згодом із клопотанням, або за нього це робить особа, яка не уповноважена на представництво його інтересів, тому суд вважає що позивач не усунув недоліків позовної заяви та позовну заяву слід вважати неподаною і разом з доданими до неї документами повернути позивачу.
Керуючись ст. 175, 186 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розторгнення шлюбу - вважати не поданою та повернути позивачу.
Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя О.М. Бойко