УХВАЛА
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа №160/4296/21
провадження №К/990/33216/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Державного бюро розслідувань про скасування наказу та поновлення на посаді, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року,
УСТАНОВИВ:
23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 травня 2021 року (т.2, а.с.91 99), прийнятої судом до розгляду ухвалою від 07 червня 2021 року (т.2, а.с.213 214), просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 15 жовтня 2020 року №583;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 20 жовтня 2020 року №197 ДСК;
- визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві) від 24 лютого 2021 року №24 о про звільнення начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби;
- поновити ОСОБА_1 на новоствореній посаді начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаді начальника слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві, з аналогічними функціональними обов'язками;
- стягнути з ТУ ДБР у м. Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
28 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року у справі №160/4296/21.
У касаційній скарзі позивач ставить питання про скасування зазначених судових рішень та ухвалення нового - про задоволення його позову.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, визнано причини його пропуску поважними, поновлено цей строк та відкрито провадження за поданою ним касаційною скаргою.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме з огляду на наведені у касаційній скарзі мотиви щодо застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
До Верховного Суду надійшло клопотання позивача, у якому він просить зупинити провадження у справі №160/4296/21 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440 ІХ.
Обґрунтовуючи свої доводи, позивач, посилаючись на пункт 3 частини першої статті 236 КАС України, зазначив, що відповідно до ухвали третьої колегії суддів першого сенату Конституційного суду України від 05 жовтня 2022 року у справі №3-65/2022(165/22), зі змінами, внесеними 16 жовтня 2022 року відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ.
На його переконання, розгляд справи за цією конституційною скаргою може суттєво вплинути на законність та обґрунтованість рішення суду по справі №160/4296/21, оскільки предметом розгляду цієї справи є, у тому числі, неправомірність звільнення позивача без запропонування йому вакантних посад, які існували на момент звільнення позивача.
За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Доводи позивача про необхідність зупинити провадження в справі, обґрунтовані тим, що конституційність положення другого речення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ в редакції Закону №440-ІХ має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а її розгляд до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією положення другого речення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ в редакції Закону №440-ІХ, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності цих положень може бути визнано необхідним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Щодо розгляду справи судами упродовж розумного строку, то необхідно зазначити про те, що конституційне провадження у справі, про яку зазначає позивач, було відкрито 05 жовтня 2022 року і станом на момент касаційного розгляду ця справа залишається нерозглянутою.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.
Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається, Верховний Суд ураховує висновки цього суду про те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №826/25204/15 та постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №200/5251/20 а, від 19 травня 2021 року у справі №200/5360/20 а, від 19 травня 2021 року у справі №360/2163/20.
Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах цієї категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження в адміністративній справі.
Керуючись статтями 236, 243, 248 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Державного бюро розслідувань про скасування наказу та поновлення на посаді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду