Постанова від 09.11.2023 по справі 640/600/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

справа №640/600/20

адміністративне провадження № К/9901/5654/21; К/9901/11216/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року (головуючий суддя - Катющенко В.П.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.)

та касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.)

у справі № 640/600/20

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії, Генерального прокурора України

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Четвертої кадрової комісії (далі - відповідач - 2), Генерального прокурора України (далі - відповідач - 3), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року щодо неуспішного проходження атестації прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1;

- визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора № 2105ц від 21 грудня 2019 року про звільнення з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення в Генеральній прокуратурі України, у діючому органі прокуратури;

- стягнути з Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій, виплачених працюючим прокурорам у органі прокуратури вищого рівня, починаючи з 24 грудня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проходження першого етапу атестації на знання законодавства ним набрано 80 балів з 100 можливих. За результатами проходження другого етапу атестації набрано понад 100 балів із 145 можливих.

Перед третім етапом атестації, на виконання запиту Четвертої атестаційної комісії, позивачем були направлені пояснення та документи щодо походження майна його матері ОСОБА_2 та колишньої дружини ОСОБА_3 .

Інших письмових запитань від членів Четвертої кадрової комісії не надходило.

Позивач вказує також на те, що Четверта кадрова комісія, виходячи за межі наданих повноважень, прийняла немотивоване рішення в порушення Закону №1697-VII та Порядку роботи кадрових комісій, на яке він не зміг подати скаргу та був незаконно звільнений Генеральним прокурором.

Також позивач зазначає, що члени комісії при його прийнятті керувались не фактами та наявними матеріалами, а припущеннями, чим грубо порушили конституційний принцип презумпції невинуватості, а обставини, на які посилається комісія, носять характер припущень.

Оцінку доброчесності прокурора відповідно до пункту 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» може зробити лише Національне агентство з питань запобігання корупції і в такому випадку члени кадрової комісії повинні враховувати отриману інформацію від цього органу , а не підміняти його.

Крім того, зазначає, що його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", яким передбачено звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Водночас, ліквідація чи реорганізація Генеральної прокуратури України не відбувалась, а фактично було змінено назву Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора без зміни її завдань та функцій.

Ураховуючи викладене, уважає, що звільнення є незаконним та безпідставним та просить суд позовні вимоги задовольнити.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 4 від 19 грудня 2019 року №24 щодо неуспішного проходження атестації прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1;

- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 2105ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року;

- поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності з 25 грудня 2019 року;

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 15 вересня 2020 року в сумі 1114030,23 грн.

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ознаки ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, відсутні, а тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі закон № 1697-VIІ) є безпідставним. До того ж, посилання відповідача в оскаржуваному наказі на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII здійснено без зазначення конкретної підстави для звільнення, що породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

З аналізу наведених положень Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року №221 (далі Порядок № 221), вбачається, що під час співбесіди Комісією повинні бути враховані у сукупності всі матеріали атестації, у тому числі і результати попередніх етапів.

Поряд з цим, оскаржуване рішення взагалі не містить посилання на результати попередніх етапів атестації. Суд звернув увагу, що сумніви у відповідності прокурора професійній компетентності Комісія обґрунтувала виключно неповним розкриттям питань у виконаному практичному завданні.

Крім того, порівняльний аналіз відповідей осіб, які проходили третій етап атестації та успішно його пройшли за висновками рішень Четвертої кадрової комісії, на думку суду першої інстанції, свідчить про те, що відповідь ОСОБА_1 відповідає на поставлене питання, а оцінка відповідачем цієї відповіді вказує на упередженість стосовно позивача.

З приводу сумнівів відповідача щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності, суд зазначив таке.

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про порушення позивачем норм Кодексу професійної етики прокурорів. Натомість, висновок відповідача ґрунтується на власній оцінці обставин, які не мали жодних правових наслідків для позивача.

Рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 24 взагалі не містить жодних ідентифікуючих даних щодо випадку погодження ОСОБА_1 вилучення під час обшуку майна без достатніх для цього підстав.

На підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року у справі №757/45436/17-к, від 07 серпня 2017 року у справі №757/45431/17-к та від 09 серпня 2017 року у справі №757/46179/17-к, якими, задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 та надано дозвіл на проведення обшуків в приміщеннях, у яких проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , прокурорами Прокуратури Запорізької та Харківської області й були проведені обшук та вилучення майна у вказаних осіб.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 вересня 2018 року №11/2/4-1490дс-18 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 за скаргою ОСОБА_4 .

Указані обставини спростовують твердження Четвертої кадрової комісії про погодження позивачем вилучення під час обшуку майна без достатніх для цього підстав.

Не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і сумніви Четвертої кадрової комісії щодо відповідності майна (об'єкта нерухомості), що знаходиться у користуванні позивача, його законним доходам відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

З огляду на протиправність рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 24, яке не відповідає критеріям правомірного, оскільки ґрунтується виключно на припущеннях, прийнятий на підставі цього рішення, наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц «Про звільнення ОСОБА_1 » також є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Обчислюючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Окрім того, з 16 січня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», відповідно до якої коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, з 16 січня 2020 року складає 4,04.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року розраховується урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (1617,63 грн (середньоденна заробітна плата) х 14 днів), а за період з 16 січня 2020 року по 15 вересня 2020 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 (6535,23 (середньоденна заробітна плата з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу) грн х 156 днів), що становить загальну суму 1114030, 23 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково:

- рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року змінено, у мотивувальній частині з урахуванням висновків цієї постанови та викладено абзац 5 резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 15 вересня 2020 року в сумі 291173,40 грн (двісті дев'яносто одна тисяча сто сімдесят три грн 40 коп)»;

- в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року залишено без змін.

Так, суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних рішення кадрової комісії та наказу про звільнення позивача та наявності підстав для їх скасування.

Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції під час обчислення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу дійшов помилкового висновку, що кількість робочих днів в період з 25 грудня 2019 року по 15 вересня 2020 року становить 170 днів, оскільки кількість робочих днів у вказаний період становить 180.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 15 вересня 2020 року становить: 1617,63 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 180 (робочих днів вимушеного прогулу) = 291173,40 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Однак, чинне законодавство, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення.

Посилання позивача на п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначила про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулось після звільнення позивача із займаної посади.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора, а також, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами.

Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі Офіс Генерального прокурора зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, Офіс Генерального прокурора зазначив, що на час звернення з касаційною скаргою був відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно застосування положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі Закону №113-ІХ).

На переконання скаржника, у спірному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації відповідно до підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону № 113-ІХ.

Крім того, на обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник також зазначає, зокрема, що законодавцем надано повноваження членам кадрових комісій, які утворено на підставі норм Закону № 113-ІХ, надавати оцінку всім зібраним матеріалам атестації, в тому числі і повноти відображення статків (доходів та витрат) у щорічних деклараціях прокурорів, в межах і у спосіб, визначених Законом № 113-ІХ та Порядком № 221.

На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з неповним розкриттям питань у виконаному практичному завданні, а саме: не аргументовано з посиланням на умови практичного завдання висновку щодо відсутності необхідності проведення освідування у нічний час; щодо відповідності вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з погодженням вилучення під час обшуку майна без достатніх для цього правових підстав та можливим тиском на обвинуваченого у провадженні стосовно ТДВ «Житомирські ласощі» з метою укладення процесуальної угоди; щодо відповідності майна (об'єкт нерухомості), що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , його законним доходам відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено. Таким чином, висновки суду про недостатню вмотивованість цього рішення не відповідають вимогам законодавства.

Суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії.

Рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 24 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

Таким чином, воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Разом з тим не ґрунтуються на нормах чинного законодавства рішення судів про поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності.

Офіс Генерального прокурора просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому останній вказує на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить у її задоволенні відмовити, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року залишити без змін. У цілому доводи відзиву позивача є аналогічними аргументам адміністративного позову та касаційній скарзі ОСОБА_1 , у зв'язку з чим повторного зазначення не потребують.

Нормативними підставами для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, позивач указує, що судом апеляційної інстанції не було враховано постанову Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, в якій викладено висновок щодо застосування абзацу 7, 8 пункту 2 у взаємодії з абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, зокрема, у разі якщо збільшення заробітної плати відбулося після незаконного звільнення працівника, без зміни структури заробітної плати, то під час розрахунку середньої заробітної плати, яка стягується на його користь за час вимушеного прогулу, застосовується коефіцієнт її підвищення.

Так, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Водночас середньоденна заробітна плата (для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (розрахунковий період) і кількості робочих днів у такому періоді.

Аналіз абзаців 7, 8 пункту 2 у взаємозв'язку з абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється. виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.

Однак, підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.

Отже, у разі якщо збільшення заробітної плати відбулося після незаконного звільнення працівника, без зміни структури заробітної плати, що відбулося у випадку позивача, то під час розрахунку середньої заробітної плати, яка стягується на його користь за час вимушеного прогулу, застосовується коефіцієнт її підвищення.

Саме таким чином судом першої інстанції було обраховано розмір середньо заробітку позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора.

Також позивач вказує, якщо не зважати на інформацію, викладену кадровою комісію у своєму рішенні, оскільки її висновки визнані судами попередніх інстанцій необґрунтованими та протиправними, врахувати успішне проходження позивачем відповідних етапів тестування, існування стосовно позивача лише позитивної інформації, тоді зазначені обставини дають підстави вважати, що позивач успішно закінчив проходження кваліфікаційної оцінки, не повинен проходити її повторно та підлягає поновленню саме в Офісі Генерального прокурора.

У разі погодження касаційним судом з висновками суду апеляційної інстанції, що безпосередньо ним процедура атестації не завершена, то це, з одного боку, ускладнить виконання судового рішення, а з іншого - виникне питання: коли саме вона буде завершена, які ще обставини для цього повинні бути досліджені кадровою комісією та чи передбачена така повторна процедура чинним законодавством.

Крім того, в такому випадку зазначені висновки суду апеляційної інстанції не поновлюють порушених трудових прав позивача, а створюють умови, при яких останній повинен знову проходити атестацію, хоча повторне її проходження заборонено законом, що може призвести до чергового свавілля з боку кадрових комісій, яке вже відбувалося під час вищезазначеної співбесіди і прийняття необґрунтованого та протиправного рішення.

ОСОБА_1 просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, у частині зміни рішення суду першої інстанції, з урахуванням висновків її мотивувальної частини у цьому питанні, скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у відповідній частині залишити в силі; а також виключити з мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції абзац 13 на аркуші 7 (висновок суду щодо незавершення позивачем процедури атестації).

На адресу Верховного Суду надійшов відзив від відповідача, у якому останній, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги позивача є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить у її задоволенні відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, відповідач вказує на те, що наведені ОСОБА_1 доводи стосовно необхідності застосування коефіцієнту підвищення заробітної плати за час вимушеного прогулу не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки застосування п. 10 Порядку 100 можливо лише у разі призначення на посаду Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації, а розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25 грудня 2019 року по 15 вересня 2020 року становить 287 938,17 грн (1 617,63 грн х 178 робочих днів).

Оскільки позивачем не завершено процедуру атестації, а відповідно до вимог Закону № 113-ІХ переведення ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора можливе лише у разі успішного проходження ним атестації, то і підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі №640/600/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії, Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі №640/600/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії, Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку з підстав, визначених пунктом1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції на 09 листопада 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 1996 року працював в органах прокуратури.

Зокрема, з 13 липня 2016 року призначений на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

Законом № 113-IX, який набрав чинності з 25 вересня 2019 року, запроваджено процедуру атестації прокурорів, як передумову переведення на посаду прокурорів в Офіс Генерального прокурора.

Порядок проходження прокурорами атестації затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221.

10 жовтня 2019 року позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію за формою, встановленою у додатку 2 до Порядку № 221.

Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 затверджений Порядок роботи кадрових комісій.

За результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивач набрав 80 балів із 100, при достатньому прохідному балу 70, та був допущений до другого етапу атестації іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки на загальні здібності та навички.

За результатами проведення другого етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, позивач набрав понад 100 балів зі 145 можливих, при прохідному - 93, та був допущений до наступного етапу атестації - проведення співбесіди, з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Згідно з пунктами 1, 2, 11 розділу IV Порядку № 221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Як убачається з матеріалів справи, 04 грудня 2019 року Четвертою кадровою комісією було скеровано позивачеві повідомлення з пропозицією надати інформацію щодо вартості квартири у м. Києві та джерел походження коштів, щодо витрат на будівництво будинку у м. Суми та джерел походження коштів.

07 грудня 2019 року позивачем на адресу Четвертої кадрової комісії було направлено відповідні пояснення та підтвердні документи.

12 грудня 2019 року позивачем було виконано практичне завдання.

З протоколу засідання Четвертої кадрової комісії від 12 грудня 2019 року вбачається, що комісією ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 відповідно до пункту 16 Порядку № 221.

Згідно з рішенням від 19 грудня 2019 року № 24 під час проведення співбесіди Комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності у зв'язку з неповним розкриттям питань у практичному завданні, а саме: не аргументовано з посиланням на умови практичного завдання висновок щодо відсутності необхідності проведення освідування у нічний час;

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з погодженням вилучення під час обшуку майна без достатніх для цього підстав;

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з можливим тиском на обвинуваченого у провадженні стосовно ТДВ "Житомирські ласощі" з метою укладення процесуальної угоди;

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності майна (об'єкта нерухомості), що знаходиться у користуванні прокурора, його законним доходам відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

На підставі зазначеного рішення, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, з 24 грудня 2019 року.

Уважаючи наказ про звільнення та рішення, що стало підставою прийняття цього наказу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про їх скасування, поновлення на роботі на посаді, з якої він був звільнений, або на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII «ПРОКУРАТУРА» та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

Зокрема, у тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-IX передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-IX.

Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Пункти 4 - 6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.

З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Відповідно до абзацу першого пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктами 11 та 12 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Відповідно до пункту 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

У пункті 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX встановлено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно- територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї з таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2-5 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Згідно з пунктом 6 розділу I Порядку № 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Пунктом 8 розділу I Порядку № 221 передбачено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 1, 2, 4 розділу IV Порядку № 221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

Для виконання практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп'ютерної техніки.

Пунктами 8, 9 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Згідно з пунктами 14, 16 розділу IV Порядку № 221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100)

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абз. 4 п. 2 Порядку № 100).

Пунктом 8 розділу IV вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Абзацами 1, 2, 3 п. 10 розд. IV Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі склалися з приводу (не)правомірності звільнення позивача з посади прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зазначає, що питання застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 лютого 2023 року у справі №640/36/20 і від 02 червня 2022 року у справі № 420/2569/21.

У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що з огляду на зміст включеної до Конституції України Законом №1401-VIII статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їхньої діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

Дослідження змісту Закону №1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроєкту вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноваженоuj виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон №1697-VII. Водночас стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону № 113-ІХ.

Цим Законом внесено зміни до кодексів і законів України не лише щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а й щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону вказано, що він спрямований на запровадження тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів відповідно до вимог статті 14 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ, шляхом атестації прокурорів.

Отож проведення атестації прокурорів є обов'язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Верховний Суд також зазначив, що така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій.

Так, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає три етапи, у тому числі, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Водночас зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Системний аналіз положень абзацу 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою. Таким чином, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, а нормативною - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Суд уважає наведені висновки Верховного Суду застосовними у цій справі, а тому твердження судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, за умови відсутності ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Суд також уважає неприйнятними висновки судів попередніх інстанцій, що вказівка в оскаржуваному наказі про звільнення на пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену вище процедуру реформування органів прокуратури, указав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури і окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації, що виключає негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення.

Безпідставним також є посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, оскільки вказана постанова була прийнята в часі раніше, до запровадження Законом №113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, а отже у вказаній справі Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов'язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у їх взаємозв'язку з положеннями Закону № 113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції, не є застосовними до спірних правовідносин.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач пройшов перші два етапи атестації та був допущений до співбесіди.

Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктом 9 розділу IV Порядку № 221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Вказана інформація необхідна для цілей атестації прокурора може бути покладена в основу матеріалів атестаційної справи відповідно до Порядку № 233.

Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку №221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку № 221).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку № 221).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, за наслідками проведення співбесіди Комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що причинами для його прийняття стали висновки комісії про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за критерієм, зокрема, невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності, Кадрова комісія виходила з неповного розкриття питання у практичному завданні, а саме: не аргументовано з посиланням на умови практичного завдання висновок щодо відсутності необхідності проведення освідування у нічний час.

Суд звертає увагу, що сумніви у відповідності прокурора вимогам професійної компетентності Комісія обґрунтувала виключно неповним розкриттям питань у виконаному практичному завданні.

У постановах від 06 жовтня 2022 року у справі №640/1160/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/948/20 та 14 липня 2022 року у справі № 420/8235/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 580/4018/20 та інших Верховний Суд наголосив, що сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Адже саме на Кадрову комісію покладається обов'язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури. Незгода окремих членів комісії з розв'язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства.

Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що висновки комісії ґрунтуються саме на неповному розкритті питань у виконаному практичному завданні. Оцінка професійної компетентності позивача здійснена Кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

Отже, на переконання Суду, надання позивачем можливо неточних/неповних, але в цілому правильних відповідей на деякі питання членів Кадрової комісії під час співбесіди не може беззаперечно свідчити про його неспроможність до аргументування і переконання у прокурорській діяльності, ураховуючи виконане письмово практичне завдання та успішне проходження позивачем попередніх етапів атестації, на яких він підтвердив свою професійну компетентність.

За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення Кадрової комісії в частині невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, з мотивів неналежного рівня знань у застосуванні законодавства України, не відповідає критерію обґрунтованості.

Щодо висновків Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, Верховний Суд зауважує таке.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19).

Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві» прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб'єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов'язків.

Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.

Чинне законодавство не містить визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів.

Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 600/1450/20-а.

Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221) є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

У оскаржуваному рішенні зазначено, що у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності майна (об'єкта нерухомості), що знаходиться у користуванні прокурора, його законним доходам, відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вищенаведені факти, як стверджує комісія, свідчать про те, що спосіб і рівень життя позивача та його родини не відповідають офіційно задекларованим доходам. Таким чином, кадрова комісія дійшла висновку, що рівень етики та доброчесності ОСОБА_1 не відповідає рівню загальноприйнятних етичних норм поведінки працівника органів прокуратури.

Так, відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, а також отримані пояснення від ОСОБА_1 , є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.

Водночас завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).

У процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати такі сумніви або довести їх необґрунтованість. У протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи.

Водночас, виходячи зі змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року від відповідача витребувано, серед іншого, належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, у тому числі отриману інформацію від сторонніх осіб, від прокурора на електронну адресу та практичне завдання прокурора ОСОБА_1, які були предметом розгляду Четвертої кадрової комісії під час його атестації.

Так, оцінюючи спірне рішення Комісії, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що таке не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.

Зокрема, квартира, якою користується позивач, площею 34,5 кв.м у м. Києві перебуває у власності матері позивача, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, позивач у поясненнях, наданих за пропозицією комісії та доданих до них документах, підтвердив вартість придбаної матір'ю у 2016 році квартири та детально обґрунтував джерела доходів родичів, які робили внесок у придбання вказаної нерухомості. Поряд з цим, Четвертою кадровою комісією взагалі не надано оцінки доводам позивача та наданим останнім підтвердним документам, не співставлено достатність доходів позивача та його близьких родичів для придбання однокімнатної квартири в м. Києві.

Стосовно погодження ОСОБА_1 вилучення під час обшуку майна без достатніх для цього підстав, у зв'язку з чим у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, суди попередніх інстанцій зауважили, що рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 24 взагалі не містить жодних ідентифікуючих даних щодо випадку погодження ОСОБА_1 вилучення під час обшуку майна без достатніх для цього підстав.

Позивач стверджує, що під час співбесіди мова йшла про вилучення майна під час розслідування кримінального провадження № 12013080140002334 у гр-н ОСОБА_4 (м. Запоріжжя) та ОСОБА_5 (м. Харків та Харківська область).

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року у справі № 757/45436/17-к, від 07 серпня 2017 року у справі № 757/45431/17-к та від 09 серпня 2017 року № 757/46179/17-к задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 та надано дозвіл на проведення обшуків в приміщеннях, у яких проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

На підставі вказаних ухвал прокурорами прокуратур Запорізької та Харківської областей були проведені обшук та вилучення майна у вказаних осіб.

Наведене рішення обґрунтовано тим, що скарга не містить відомостей про допущення прокурором дій, які можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності.

Разом з цим, відповідно до положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності було предметом дослідження повноважного органу.

Також матеріали справи не містять жодного доказу здійснення позивачем можливого тиску на обвинуваченого у провадженні стосовно ТДВ "Житомирські ласощі" з метою укладення процесуальної угоди, у зв'язку з яким у кадрової комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Натомість, у матеріалах справи міститься вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2017 року № 296/7459/17, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 19 вересня 2017 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_1, якому на підставі статті 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12017000000000410, та підозрюваним за частиною п'ятою статті 191 КК України у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 ; ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України. Призначено узгоджене сторонами покарання за частиною п'ятою статті 191 КК України із застосуванням статті 69 КК України, як в частині призначення основного, так і додаткового покарання, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю без конфіскації майна. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 3 (три) роки.

Указаний вирок, згідно з інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень, не був оскаржений до суду апеляційної інстанції, відповідно, набрав законної сили 24 грудня 2017 року.

За наведених обставин, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновок про можливий тиск на обвинуваченого ґрунтується виключно на припущеннях членів Четвертої кадрової комісії.

В оскаржуваному рішенні Комісії наведено лише підстави прийняття, а не обставини, що вплинули на прийняття цього рішення. Таким чином, у зв'язку з тим, що рішення містить лише узагальнені формулювання, позивач фактично позбавлений можливості ефективно захищати свої права та законні інтереси, які він уважає порушеними, оскільки в ньому не наведено жодних конкретних обставин, на яких ґрунтуються «обґрунтовані сумніви» членів комісії, що його ухвалили.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).

Ураховуючи викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірне рішення Четвертої кадрової комісії прийнято без належного обґрунтування, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо, без дотримання вимог щодо ясності, чіткості, доступності та зрозумілості прийнятого рішення.

Оскільки спірний наказ Генерального прокурора № 2105ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України є похідним від рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, відповідно, він також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, та без успішного її проходження, на посаді в Офісі Генерального прокурора, суперечить вимогам чинного законодавства, Суд зазначає таке.

Законом № 113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.

При цьому, визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації.

Верховний Суд зауважує, що рішення кадрової комісії, ухвалене стосовно проходження позивачем атестації, є протиправним та скасовано з підстав необґрунтованості, невмотивованості, за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, водночас це не надає суду повноважень замість Комісії визнати позивача таким, що успішно пройшов атестацію.

Тож відсутність рішення про успішне або неуспішне проходження атестації не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача.

Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 1697-VII та Закону № 113-ІХ не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.

Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення, існує необхідність субсидіарного застосовування до спірних правовідносин окремих норм КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виключенням із цього правила є норма статті 240-1 КЗпП України, яка передбачає, що в разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, то орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Таким чином, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі №824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі №826/751/16, від 07 липня 2020 року у справі №811/952/15.

Водночас поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту її порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення «рівнозначної» посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена.

Ураховуючи, що Верховним Судом вищезазначена правова позиція щодо застосування статті 235 КЗпП України застосовується також у спорах за позовами прокурорів, які звільненні внаслідок неуспішного проходження атестації (наприклад постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 12 жовтня 2022 року, у справі №580/4018/20), судова практика в цьому аспекті є сталою та незмінною, яка, у силу частини третьої статті 341 КАС України, має бути урахована, а тому рішення суду першої інстанції, яке в цій частині залишено без змін судом апеляційної інстанції, підлягає зміні.

Стосовно доводів касаційної скарги позивача щодо неправильного обрахунку судами середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, колегія суддів зазначає таке.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд (першої інстанції), відповідно до статті 235 КЗпП України, вирішує одночасно із поновленням особи на посаді.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловив правову позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів, згідно з актами законодавства.

Отже, поновивши позивача на посаді, суд першої інстанції повинен враховувати ці норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів).

Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року у справі №814/197/15 та багатьох інших.

У зазначених постановах Верховний Суд, в частині правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно до статті 235 КЗпП) дійшов висновку, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100. Таким чином, суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

За твердженням ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції неправильно застосував абзаци 7, 8 пункту 2 у взаємозв'язку з абзацами 1, 2 пункту 10 Порядку №100 без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, відповідно до якого після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються.

Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін. Водночас підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.

На переконання ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ураховуючи приписи пункту 10 Порядку №100, повинен був застосувати коефіцієнт підвищення посадового окладу прокурора, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155, яка набрала чинності 16 січня 2020 року.

Отже, у межах заявлених підстав касаційного оскарження і вимог заявника колегія суддів має передусім з'ясувати: чи застосовними є до спірних правовідносин в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення пункту 10 Порядку № 100.

Верховним Судом сформовано правову позицію щодо питання обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, зокрема, у постановах від 21жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 01 грудня 2021 року у справі №640/26041/19, від 16 вересня 2022 року у справі №640/1053/20 і багатьох інших, де зазначено таке:

Внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до ст. 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора). У вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.

Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України одночасно збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів, встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.

Колегія суддів уважає вищезазначені висновки Верховного Суду застосовними і до правовідносин, що розглядаються.

Оскільки позивач не був переведений на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора за результатами успішного проходження атестації, його заробітна плата не може обчислюватись з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора.

Водночас постанова Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, не може бути прикладом правозастосування, яке повинно враховуватись судом, оскільки спірні правовідносини у вказаній постанові не врегульовувався Законом №113-ІХ.

У зв'язку з цим, не зважаючи на неправильне застосування норм матеріального права, суд апеляційної інстанції в підсумку дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується без урахування посадових окладів прокурорів, відповідно до Постанови №1155, що указує на необґрунтованість доводів позивача у цій частині.

Ураховуючи наведене, мотиви задоволення позовних вимог, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині мотивів задоволення позовних вимог належить змінити з урахуванням висновків, наведених Судом у цій постанові, а також належить змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції в частині поновлення позивача на посаді; в іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 351 КАС України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 КАС України).

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, і викласти абзац четвертий резолютивної частини в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, що не змінене постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська

Попередній документ

114805100

Наступний документ

114805102

Інформація про рішення:

№ рішення:	114805101
№ справи:	640/600/20
Дата рішення:	09.11.2023
Дата публікації:	10.11.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (16.10.2025)
Дата надходження:	10.12.2024
Предмет позову:	про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

25.02.2020 10:30	Окружний адміністративний суд міста Києва
07.04.2020 10:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
26.05.2020 10:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
07.07.2020 10:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
15.09.2020 10:00	Окружний адміністративний суд міста Києва
15.12.2020 00:00	Шостий апеляційний адміністративний суд
21.01.2021 14:00	Шостий апеляційний адміністративний суд
14.04.2021 00:00	Шостий апеляційний адміністративний суд
12.11.2024 11:00	Київський окружний адміністративний суд
26.05.2025 14:30	Київський окружний адміністративний суд
27.05.2025 15:00	Київський окружний адміністративний суд