ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 140/6868/21
адміністративне провадження № К/990/19637/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 (колегія суддів у складі: Хобор Р. Б., Бруновської Н. В., Матковської З. М.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування жовтня 2014 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.07.2017;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 по 12.07.2017 в сумі 41 949,37 грн із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюються обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.09.2017 із застосуванням базового місяця - жовтня 2014 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.09.2017 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року (з урахуванням виплачених сум).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Водночас суд указав, що ненарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
Також за висновками суду першої інстанції, суд не вправі визначати конкретні суми індексації грошового забезпечення позивача, які слід виплатити. Обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача, а тому належним способом захисту порушених прав позивача, з урахуванням статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на думку суду, є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.09.2017 включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду, то суд зазначив, що оскільки індексація грошового забезпечення є його складовою, тому строк звернення до суду з вимогами про виплату сум індексації не застосовується.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/6868/21 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов залишено без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду апеляційний суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення не є частиною грошового забезпечення військовослужбовців, а тому до позовних вимог, що стосуються індексації грошового забезпечення, необхідно застосовувати місячний строк звернення до суду, як до позовних вимог з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби. Суд апеляційної інстанції, ураховуючи те, що конкретна дата виплати позивачу індексації не встановлена, уважав, що позивачу стало відомо про порушення його прав в останній день місяця в якому була проведена виплата. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивач не просив поновити пропущений строк звернення до суду та не навів поважних причин його пропуску, суд першої інстанції помилково не залишив адміністративний позов без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Скаржник наполягає на тому, що індексація є складовою грошового забезпечення, тож її невиплата є порушенням законодавства про оплату праці і, відповідно, особа має право пред'явити позов без обмеження будь-яким строком. Тож, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково керувався частиною п'ятою статті 122 КАС України, застосовуючи правило про місячний строк звернення до суду з його позовом.
Зрештою позивач зазначає, що при вирішенні питання щодо строків звернення до адміністративного суду в цій справі суд апеляційної інстанції повинен був керуватися частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якою строк звернення до суду не був обмеженим. При цьому позивач прослався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.06.2018 у справі № 695/984/16-ц, від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 26.11.2019 у справі № 340/184/19, від 12.05.2022 у справі № 280/9017/20.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції стосовно пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Рух касаційної скарги
31.05.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дзундзи Ю. Р., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 140/6868/21.
Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з виплатою позивачу індексації грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж вважає позивач, через застосування при розрахунку індексації неправильного базового місяця та неврахування приписів законодавства.
На стадії касаційного провадження спірним є питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Положеннями статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) передбачено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
З метою реалізації Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України.
До того ж, на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, у тому числі дія указаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості стосовно строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.11.2019 у справі № 340/184/19, від 29.09.2021 у справі № 160/8332/20, від 12.05.2022 у справі № 280/9017/20.
Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, внаслідок чого скасував рішення суду першої інстанції та залишив позов без розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк