УХВАЛА
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа №280/5386/20
адміністративне провадження № К/9901/33913/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 (головуючий суддя - О.О. Артоуз)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 (головуючий суддя - О.О. Круговий, судді - Т.С. Прокопчук, А.В. Шлай)
у справі № 280/5386/20
за позовом ОСОБА_1
до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області,
Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області (далі - відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач-2), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо невидання наказу про проведення нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів;
- зобов'язати відповідача-1 видати наказ щодо проведення нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів;
- зобов'язати відповідача-2 провести нарахування та виплату компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів;
- стягнути з відповідача-2 на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, визначивши її розмір, виходячи з нарахованої та виплаченої суми компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів, починаючи з 22.04.2019 по день винесення рішення;
- стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 20 000 грн 00 коп;
- стягнути з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 04.12.2012 позивач набула право на додаткову оплачувану відпустку. При виданні наказу в.о. голови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, яким позивача була відраховано зі штату цього суду, позивачу не була виплачена компенсація за невикористані щорічні додаткові відпустки за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальна тривалість яких становить 75 календарних днів. У зв'язку з цим, позивач звернулась до відповідача-1 щодо видання наказу про здійснення нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки. Листом відповідача-2 позивачу відмовлено у здійсненні виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки з огляду на те, що позивач не перебуває у штаті Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. Протиправна бездіяльність відповідача-1 щодо ненадання відповіді на лист позивача та нездійснення дій щодо виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки зумовило звернення позивача до суду. Також, вказує, що оскільки відповідачем-1 при звільненні позивачу не виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні (компенсація за невикористані щорічні додаткові відпустки), тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області щодо невидання наказу про проведення нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів. Зобов'язано Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області видати наказ щодо проведення нарахування та виплати компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області провести нарахування та виплату компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів у розмірі 188 268 грн 00 коп з врахуванням сум податків та зборів. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, визначивши її розмір, виходячи з нарахованої та виплаченої суми компенсації за невикористані щорічні додаткові відпустки ОСОБА_1 за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017, загальною тривалістю 75 календарних днів, починаючи з 22.04.2019 по день винесення рішення у розмірі 354 011 грн 70 коп з врахування сум податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 в адміністративній справі № 280/5386/20 скасовано в частині відмови в стягненні на користь ОСОБА_1 суми витрат на правничу допомогу та прийнято в цій частині нову постанову. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області суму витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн 00 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області суму витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн 00 коп. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 в адміністративній справі № 280/5386/20 залишено без змін.
При постановленні рішень суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на додаткову оплачувану відпустку за стаж роботи більше 10 років, а тому дійшов висновку, що при відрахуванні позивача зі штату Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області відповідачем-1 протиправно не виплачено компенсацію за невикористані щорічні додаткові відпустки за періоди 04.12.2012 - 03.12.2013, 04.12.2013 - 03.12.2014, 04.12.2014 - 03.12.2015, 04.12.2015 - 03.12.2016, 04.12.2016 - 03.12.2017. З огляду на непроведення остаточного розрахунку при звільненні позивача 22.04.2019 з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, суди з посиланням на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, дійшли висновку про право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні на її користь витрат на професійну правничу допомогу, а тому в цій частині прийняв нове рішення та дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн 00 коп, що є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг).
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України заявник касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. На переконання скаржника, на суддю як на особу публічного права із особливим статусом, не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.
Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 вважає касаційну скаргу відповідача-2 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2023 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту ухвали від 08.11.2021 слідує, що касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд враховує, що після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд вже викладав позицію щодо питання розповсюдження/не розповсюдження приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до судді, як особи з особливим статусом, зокрема, у постанові від 03.06.2021 у справі № 200/9642/19-а.
У вказаній справі Верховний Суд вказав, що за статтею 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
У свою чергу, суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. Професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. При його визначенні законодавець повноважний установлювати спеціальні вимоги для зайняття таких посад (підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України) від 05.04.2011 № 3-рп/2011).
Верховний Суд у постанові від 03.06.2021 у справі № 200/9642/19-а наголосив, що суддя - це статус особи, який, відповідно до приписів частини другої статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є єдиним незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
З посиланням на приписи статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд вказав, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відповідно виснував, що після зарахування судді до штату суду він є працівником цього суду і отримує заробітну плату у вигляді суддівської винагороди. У разі звільнення - суддя свій статус не втрачає, але припиняє трудові відносини із цим судом, а тому має право на повний розрахунок із ним відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» питання спірної компенсації не урегульоване.
Також, Суд враховує, що наявність права у суддів на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та застосування до таких правовідносин норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України Верховний Суд викладав і у постановах від 18.01.2021 у справі № 826/12941/15, від 21.04.2021 у справі № 823/1823/18.
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку щодо наявності підстав для закриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 327, 341, 339, 345, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ухвалив:
Закрити касаційне провадження № К/9901/33913/21 у справі № 280/5386/20 за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі № 280/5386/20 за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко
Судді А. В. Жук
Н. М. Мартинюк