ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 2а-7192/12/2670
адміністративне провадження № К/990/29/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
за участі:
представників Позивача: Собка О.В., Малярчука Ю.Б.,
представника Відповідача: Ткачук Я.О.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року (суддя Погрібніченко І.М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2022 року (судді: Бєлова Л.В., Аліменко В.О., Безименна Н.В.,
у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування»
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі також - ДП «Укргазвидобування», Позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - Відповідач), у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2012 року №0000201504, №0000211504, №0000221504 та №0000231504.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою від 5 листопада 2012 року Окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 9 січня 2012 року №0000231504, №0000211504, №0000201504 в частині 4 260 333,51 грн, № 0000221504 в частині 2 554 669,41 грн. В іншій частині позову відмовив.
28 січня 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою апеляційні скарги Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишив без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 5 листопада 2012 року - без змін.
Ухвалюючи ці рішення, суди вказали, що:
- оскільки на початку 2011 року у Позивача був наявний згідно з обліковими картками податковий борг з плати за природний газ та газовий конденсат, а податковою службою не встановлено як терміну, коли він (борг) був погашений, та відповідно терміну початку спливу строку сплати поточних податкових зобов'язань, то здійснені розрахунки штрафних санкцій в цій частині є необґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
- нарахування санкцій за розірваними податковою службою договорами, укладеними з Позивачем про розстрочення (відстрочення) є правомірним та обґрунтованим, оскільки такі договори були розірвані у встановленому законом порядку, а позовні вимоги в цій частині не є обґрунтованими, а відтак, задоволенню не підлягають.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 травня 2015 року касаційні скарги ПАТ "Укргазвидобування" та Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби задовольнив частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у справі № 2а-7192/12/2670 скасував. Справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2012 року №0000201504, №0000211504, №0000221504 та №0000231504 повністю.
Верховний Суд постановою від 8 лютого 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнив частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням від 14 липня 2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення форми «Ш» від 19 січня 2012 року №0000201504, №0000211504, №0000221504 та №0000231504.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 7 грудня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року - без змін.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Відповідач під час проведення камеральної перевірки податкових декларацій по/з рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні і по рентній платі за газовий конденсат, що видобувається в Україні за 2010 та 2011 роки, надав оцінку не повноті, своєчасності подання платником податкової звітності та не здійснив візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування). Відповідач надав оцінку своєчасності сплати Позивачем самостійно визначеного грошового зобов'язання з рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні та рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні визначених Позивачем самостійно в податкових розрахунках та відповідно до укладених договорів про розстрочення (відстрочення) податкових зобов'язань (податкового боргу), а отже взято до уваги іншу податкову інформацію, ніж дані податкової звітності, поданої Позивачем. Відповідач під час проведення камеральної перевірки за результатами якої склав акт з'ясовано питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки. Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування). Законодавчо установлені обмеження щодо повноважень податкового органу під час проведення камеральної перевірки (яка характеризується спрощеним порядком її призначення і проведення, не передбачає присутність платника та можливість подання ним пояснень тощо) є однією з гарантій прав платника, що забезпечують дотримання балансу публічних і приватних інтересів. Камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання, тим паче термінів сплати грошових зобов'язань, які не були самостійно визначені платником податків у податковій декларації.
Щодо доводів про зміну Позивачем та судом предмету та підстав позову, апеляційний суд вказав, що в межах судового розгляду Позивач звертав увагу суду на порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки (зокрема, в письмових поясненнях) (том 7 а.с. 141), відтак, суд першої інстанції, досліджуючи спірні правовідносини, не міг не надати цим доводам належну правову оцінку.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву
У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати ухвалені у справі рішення, й ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційної скарги Відповідач визначив пункт другий частини першої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити судові рішення без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що Нововодолазька міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області за результатами проведення камеральної перевірки податкової звітності ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» з рентної плати за природний газ та газовий конденсат, що видобуваються в Україні за 2010 та 2011 роки, склала акт про результати камеральної перевірки податкової звітності від 4 січня 2012 року №1/15-0-21/30019775 (далі по тексту - Акт перевірки).
Актом перевірки зафіксовані порушення, які полягають у порушенні термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по:
- рентній платі за природний газ, що видобувається в Україні протягом строків, визначених пунктом 306.2 статті 306 ПК України (додатки 1, 2);
- рентній платі за газовий конденсат, що видобувається в Україні протягом строків, визначених пунктом 306.2 статті 306 ПК України (додатки 3, 4).
На підставі акта перевірки Відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2012 року:
- №0000201504 щодо нарахування штрафу у розмірі 5 882 879,03 грн за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні в сумі 31 798 071,70 грн;
- №0000211504 щодо нарахування штрафу у розмірі 6 359 614,34 грн за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні в сумі 58 828 790,30 грн;
- №0000221504щодо нарахування штрафу в розмірі 4 870 878,13 грн за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні в сумі 24 354 390,65 грн;
- №0000231504 щодо нарахування штрафу в розмірі 839 968,43 грн за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні в сумі 8 399 684,30 грн.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати ухвалені у справі рішення, й ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Підставами скасування рішення суду першої інстанції й постанови суду апеляційної інстанції Відповідач визначив порушення судами норм матеріального та процесуального права з посиланням на необхідність відступлення від правових висновків щодо неможливості при камеральній перевірці встановлювати обставини щодо своєчасності сплати зобов'язань з податків та зборів.
Як вважає Відповідач, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд чітко зазначив коло питань, які підлягали з'ясуванню при повторному розгляді справи. Натомість, суди про новому розгляді справи порушили вимоги постанови Верховного Суду, не дослідили питання, які ставилися касаційним судом. Більше того, суди самостійно вийшли за межі позовних вимог і апеляційної скарги, та скасували податкові повідомлення-рішення контролюючого орган з підстав перевищення законодавчо визначеного обсягу питань, що досліджуються під час камеральної перевірки.
Як стверджує Відповідач, при вирішенні спору суди не звернули уваги на те, що Позивач визнав факт несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з рентної плати. Також, суди не виконали вимогу Верховного Суду щодо встановлення обставин стосовно дійсного стану розрахунків Позивача з бюджетом з рентної плати за природний газ та з рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні, за податковими розрахунками за жовтень 2009 року - жовтень 2011 року.
3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Як стверджує Позивач, Відповідач у касаційній скарзі не навів передбачених КАС України підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Представник Позивача наполягає, що суд першої інстанції не здійснював вихід за межі позовних вимог, як і не Позивач не змінював підстав позову, адже не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Правова позиція з цього приводу викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №817/831/18, від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15.
У межах судового розгляду Позивач звертав увагу суду на порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки, а тому суд першої інстанції, досліджуючи спірні правовідносини, не міг не надати цим доводам належну правову оцінку. У свою чергу, реалізуючи завдання адміністративного судочинства суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що Відповідач у спірний період не був наділений правом перевіряти своєчасність справляння Позивачем узгоджених сум грошових зобов'язань в межах камеральної перевірки, у зв'язку з чим акт перевірки є недопустимим доказом на підтвердження наявності складу податкового прав прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.
Позивач вважає безпідставним покликання Відповідача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій частини п'ятої статті 353 КАС України, адже висновки Верховного Суду про незаконність рішень судів попередніх інстанції щодо задоволення позову чи мотиви, з яких судові рішення про задоволення позову були скасовані, не є вказівкою Верховного Суду для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи щодо неможливості задоволення позовних вимог у повному обсязі.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність наданої судами першої та апеляційної інстанцій правової оцінки оскаржуваним індивідуальним актам в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 КАС України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
Подібні питання, що постали перед Верховним Судом для цілей вирішення цього спору, в правому їх аспекті були вже предметом неодноразового аналізу при ухваленні Верховним Судом постанов не лише у складі колегій суддів, а й у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду .
Перед усім потрібно зазначити, що у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
У ще одній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18) окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення Позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання».
Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій щодо допущення Відповідачем порушень при проведенні перевірки, за результатами якої ухвалено спірні у справі індивідуальні акти, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Так, відповідно до статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За змістом підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Відповідно до статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Встановлена правова процедура проведення камеральної перевірки як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку суб'єктів контролю під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до платника податків.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.
А тому камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Зважаючи на вимоги наведених норм права, необхідно погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у Відповідача повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати своєчасність сплати податкових зобов'язань, оскільки камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності, у зв'язку з чим перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки. Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності, а також своєчасність та повнота сплати податків під час камеральної перевірки не здійснюється.
Водночас своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом у разі здійснення документальних перевірок у порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України.
Необхідно зазначити, що враховуючи внесені зміни до Податкового кодексу України Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» питання своєчасності нарахування та сплати податків та зборів можуть бути предметом камеральної перевірки тільки з 1 січня 2017 року.
Натомість до внесення відповідних змін до Податкового кодексу України на підставі Закону № 1797-VIII, які набули чинності з 01 січня 2017 року, питання своєчасності та повноти сплати податків перевірялися податковим органом лише в межах проведення документальної перевірки.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно до акта від 4 січня 2012 року №1/15-0-21/30019775 Відповідач під час проведення камеральної перевірки податкових декларацій по/з рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні і по рентній платі за газовий конденсат, що видобувається в Україні за 2010 та 2011 роки Позивача, надавав оцінку не повноті, своєчасності подання платником податкової звітності та візуальної перевірки правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування). У ході камеральної перевірки у 2012 році Відповідач перевіряв своєчасність сплати Позивачем самостійно визначеного грошового зобов'язання з рентної плати за газовий конденсат, що видобувається в Україні. та рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні визначених Позивачем самостійно в податкових розрахунках та відповідно до укладених договорів про розстрочення (відстрочення) податкових зобов'язань (податкового боргу), а отже взяв до уваги іншу податкову інформацію, аніж дані податкової звітності, поданої Позивачем.
Наведене дає підстави вважати юридично правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що Відповідач під час проведення камеральної перевірки, за результатами якої складений акт від 4 січня 2012 року №1/15-0-21/30019775, з'ясував питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо під час проведення камеральної перевірки виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.
Схожий за змістом підхід щодо застосування норм права є сталим та послідовним, демонструвався судом касаційної інстанції, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі №813/4156/14, 11 червня 2020 року у справі №812/1122/16, від 2 вересня 2022 року у справі №807/1343/16, від 20 травня 2022 року у справі №824/548/16-а, від 23 жовтня 2023 року у справі №815/6941/16.
За змістом висновків у наведених вище постановах, вихід контролюючого органу за межі предмету камеральної перевірки є достатньою підставою вважати протиправним й податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами такої перевірки.
Висновки, наведені у вищевказаних постановах Верховного Суду, є релевантними до обставин цієї справи, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від них.
Суди з дотримання вимог процесуального закону врахували відповідну судову практику щодо суті виявлених у ході судового процесу порушень при проведенні контрольного заходу.
Відповідач же у касаційній скарзі не навів належного обґрунтування, яке б давало законодавчі передумови для відступу від наведеного правового висновку у передбачений законодавством спосіб.
Наведене дає підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про невідповідність оскаржуваних у справі індивідуальних актів (податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2012 року №0000201504, №0000211504, №0000221504 та №0000231504) вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Щодо доводів Відповідача про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вийшов за межі підстав позову, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Надаючи оцінку відповідному твердженню, апеляційний суд з посиланням правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, вказав, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Підставу позову становлять обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не вважаються зміною підстав позову: доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин; зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Необхідно зазначити й те, що у постанові від 13 жовтня 2023 року у справі №815/6941/16 Верховний Суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («суд знає закони») (пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19).
З урахуванням цього та того, що Позивач подав письмові пояснення до суду першої інстанції, в яких закцентував увагу на те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті на підставі перевірки, яка проведена всупереч вимог податкового законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що досліджуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції не міг не надати таким доводам належної правової оцінки.
Вважаючи ці висновки помилковими, Відповідач у касаційній скарзі, без прив'язки до наведених у передбачених у КАС України підстав касаційного оскарження (які слугували й підставою для відкриття касаційного провадження у справі) наводить відповідні судові рішення Верховного Суду у цивільних справах та стверджує про порушення принципу диспозитивності. Попри це, Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства України мають певні відмінні особливості, які, зокрема, обумовленні відсутністю в цивільному процесі, на відміну від адміністративного, принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідач у касаційній скарзі чітко визначив підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції пункт 2 частини першої статті 328 КАС України. Відповідач не наводив такої підстави як неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини першої статті 328 КАС України). А відтак, суд відповідно до процесуальних положень КАС України (стаття 341 КАС України) не наділений повноваженням оцінки відповідних доводів Відповідача щодо допущення судами попередніх інстанцій принципу диспозитивності та неврахуванні судами підстав, з яких справа направлялась касаційним судом на новий розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в аспекті наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження (пункт 2 частини першої статті 328 КАС України) та наведених на її доведення тверджень, відсутні підстави вважати, що судові рішення не відповідають вимогам законності, обґрунтованості.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права та ухвалили оскаржувані рішення без дотриманням норм процесуального права.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх