ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 520/1951/2020
адміністративне провадження № К/9901/18757/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року (головуючий суддя Бадюков Ю.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (головуючий суддя Подобайло З.Г., судді: Бартош Н.С., Григоров А.М.) у справі № 520/1951/2020 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
14 лютого 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці у Харківській області), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд визнати протиправною та скасувати постанову № ХК4148/299/НД/АВ/П/ТД-ФС від 12 лютого 2019 року, якою накладено штраф у розмірі 250 380,00 гривень на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року позов задоволено.
Скасовано постанову Головного управління Держпраці у Харківській області від 12 лютого 2019 року № ХК4148/299/НД/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 250 380, 00 гривень на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Додатковим рішенням від 10 липня 2020 року заяву б/н від 30 червня 2020 року представника ОСОБА_1 адвоката Лебединської І.С. про ухвалення додаткового рішення про судові витрати задоволено частково.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Харківській області витрати на правову допомогу в сумі 2 500, 00 гривень. В іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі № 520/1951/2020 залишено без змін.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 520/1951/2020 залишено без змін.
24 травня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 21 травня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у частині залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
29 червня 2021 року від позивача на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06 березня 2018 року, юридична адреса: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
11 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було винесено наказ № 01.01-07/63 «Про проведення заходу державного контролю ФОП ОСОБА_1 » про здійснення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю, в тому числі фактичного допуску працівників до роботи без укладення трудового договору.
11 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області на підставі наказу було оформлене направлення № 01.01-94/02.03/119 про проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування.
14 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ХК4148/299/НД.
14 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було складено вимогу про надання документів № ХК4148/299/ПД.
23 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було складено акт інспекційного відвідування № ХК4148/299/НД/АБ.
23 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було складено припис про усунення виявлених порушень № ХК4148/299/НД/АВ/П.
30 січня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ХК4148/299/НД/АВ/П/ТД.
12 лютого 2019 року постановою Головного управління Держпраці у Харківській області № ХК4148/299/НД/АВ/П/ТД-ФС на ОСОБА_1 було накладено штрафу розмірі 250 380,00 гривень на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Не погоджуючись з постановою Головного управління Держпраці у Харківській області № ХК4148/299/НД/АВ/П/ТД-ФС від 12 лютого 2019 року, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова необґрунтована та підлягає скасуванню, так як відповідачем протиправно не надано позивачу жодних документів на підтвердження правових підстав для інспекційного відвідування та відповідачем не подано доказів того, що позивач має найманих працівників.
Також зазначив, що в порушення пункту 7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, справу про накладення штрафу було розглянуто без його участі та за відсутності доказів про належне повідомлення відповідачем.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Водночас суди зазначили, що штраф, який накладено на позивача є суттєвим, у зв'язку з чим відповідач був зобов'язаний належним чином повідомити позивача про розгляд вказаної справи.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 693/2073/17.
Також скаржник покликається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 815/2143/16, від 13 квітня 2018 року у справі № 826/26667/15, від 23 травня 2018 року у справі № 821/2239/16.
Наполягає на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували фактичні обставини справи, а саме факт допуску до роботи двох працівників позивача, який відбувся без належного оформлення трудових відносин в порушення частини 3 статті 24 КЗпП України та був зафіксований посадовими особами відповідача в ході реалізації контрольних повноважень.
У відзиву на касаційну скаргу позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій було належним чином встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи.
Акцентує увагу на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій були ухвалені рішення з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, від 15 січня 2021 року у справі № 1340/3731/18.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Управління Держпраці у Харківській області є суб'єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Так, одним із основних доводів позивача щодо підстав скасування оскаржуваної постанови є неналежне повідомлення відповідачем про розгляд справи про накладення штрафу.
Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Згідно з пункту 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
За приписами пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Одним із ключових питань у справі є виконання відповідачем пункту 6 Порядку № 509, а саме зміст обов'язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18 викладена така правова позиція:
" 32. Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
33. Насамперед, Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 223380 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
34. Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
35. Положення пункту 6 Порядку № 509 покладає цей обов'язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
36. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
37. Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
38. З огляду на це, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
39. Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
40. З'ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
41. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п'ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
42. Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
43. Якщо особа з'явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п'ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною".
Тотожна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 640/8301/19, від 06 липня 2022 року у справі № 1340/5680/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 200/3060/19-а.
Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку ( в подальшому - Правила), абзацом 2 пункту 2, яких встановлено, що адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці.
Абзацом 19 пункту 2 Правил встановлено, що поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці.
Особа, яка є зареєстрованою юридичною чи фізичною особою-підприємцем із зазначеним місцезнаходженням або місцем проживання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вступає у відносини із контролюючими органами в межах здійснення господарської діяльності й зазначена адреса реєстрації перебуває у публічному доступі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 січня 2019 року позивачу надіслано повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу від 30 січня 2019 року за № 0519 разом з рішенням щодо розгляду справи про накладення штрафу № ХК4148/299/НД/АВ/П/ТД від 30 січня 2019 року.
З наданої копії фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» від 31 січня 2019 року встановлено, що позивачу надіслано лист рекомендований, втім опису вкладення до матеріалів справи надано не було.
За інформацією з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» судами встановлено, що дані про відправлення за номером 6102227148127 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі.
Суд апеляційної інстанції додатково встановив, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про фізичну особу-підприємця станом на 31 січня 2019 року (дата, на яку посилається відповідач про направлення повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу) ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06 березня 2018 року, юридична адреса: АДРЕСА_2 .
Проте, зі змісту фіскального чеку вбачається, що повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу (рекомендований лист № 6102227148127) направлялося ОСОБА_1 не за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків ,що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців: АДРЕСА_2 , а у відділення АТ «Укрпошта» - Харків 61045, яке знаходиться за адресою: 61045, м. Харків, вул. Клочківська, 226.
За наявності в матеріалах справи лише копії фіскального чеку щодо направлення позивачу повідомлення не за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час розгляду справи про порушення позивачем законодавства про працю, у відповідача були відсутні докази щодо обізнаності позивача стосовно дати, часу та місця її розгляду, що в свою чергу мало наслідком позбавлення останнього права на участь в розгляді справи та надання пояснень по суті справи і, як наслідок здійснення належного розгляду справи, що фактично нівелює його наслідки, закріплені в спірній постанові.
Беручи до уваги наявність множинності способів інформування: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам, судами попередніх інстанцій було встановлено, що будь-яких інших доказів своєчасного сповіщення позивача про дату та час розгляду справи про накладення штрафу в розумінні приписів статей 72-76 КАС України, відповідачем до суду надано не було.
Отже, відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином. Відтак постанова про накладення штрафу є протиправною і була обґрунтовано скасована судом.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд не вважає за необхідне здійснювати докладний аналіз інших доводів сторін, оскільки порушення прав позивача на участь у розгляді справи є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Доводи касаційної скарги про те, що позиція суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду, перелік яких наведено в доводах касаційної скарги, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, виходячи із наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин.
Отже, наведені скаржником правові висновки, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду, не приймаються Судом та відхиляються, оскільки останні були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.
За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 520/1951/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб