УХВАЛА
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 640/16609/20
адміністративне провадження № К/990/35401/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі №640/16609/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив:
- визнати протиправним та зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті скасувати пункт 2 наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10 березня 2020 року № 275-к "З особового складу";
- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті вчинити дії щодо звільнення його з посади начальника Управління запобігання корупції Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідно до частини третьої статті 86 Закону України "Про державну службу" та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України;
- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті виплатити вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України, в розмірі тримісячного середнього заробітку на суму 101244 грн 78 коп;
- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу по день звільнення (дату видачі трудової книжки), відповідно до довідки від 29 листопада 2021 за №173, якою визначено розмір його середньої заробітної плати станом на 11 січня 2020 року, що становив 33748 грн 26 коп;
- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті виплатити йому грошову компенсацію, відповідно до частини четвертої статті 235 Кодексу законів про працю України, у розмірі дворічного середнього заробітку на суму 809 958 грн 24 коп;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60000 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалами Верховного Суду від 03 серпня та 12 вересня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі №640/16609/20 було повернуто особі, яка їх подала.
23 жовтня 2023 року до Суду вчергове надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі №640/16609/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме:
- проігнорували положення частини першої статті 1, частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці», а також частини другої статі 252 КЗпП України та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 09 вересня 2019 року у справі №174/780/16-ц;
- проігнорували положення статті 22 КЗпП України та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі №520/11437/16-ц;
- не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 10 жовтня 2028 року у справі №359/2462/16-ц щодо неможливості висунення роботодавцем будь-яких вимог при звільненні працівника за власним бажанням;
- регламентовані статтями 40, 49-2 КЗпП України та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 18 березня 2021 року у справі №826/7878/18 щодо дотримання порядку звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці;
- регламентовані частиною третьою статті 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №336/5828/16 щодо звільнення працівника, який є членом профспілкової організації без попередньої згоди на його звільнення;
- регламентовані частиною другою статті 38 КЗпП України та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 02.12.2021 у справі №761/28356/20-ц, від 07.07.2021 у справі №661/1601/20, від 29.09.2021 у справі №279/3334/17, від 20.03.2019 у справі №487/5015/16-ц;
- регламентовані статтями 47 та частиною п'ятою статті 235 КЗпП України та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №360/3096/20;
- регламентовані пунктом 3 частини першої статті 28 та частини третьої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» та не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №815/2074/18.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги фактично обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми права, які, на його думку, підлягали застосуванню.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилань скаржника на те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає, що згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Необхідно зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте всупереч викладеному, скаржником не конкретизовано які саме обставини, на його думку, встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
За таких обставин Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі №640/16609/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська