ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 р. Справа № 480/5974/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2023, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 23.01.23 по справі № 480/5974/22
за позовом ОСОБА_1
до Сумської митниці
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської митниці (далі - митний орган, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Сумської митниці № 0000052419 та № 0000062419 від 05.01.2022;
- здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень рішень № 0000052419 та № 0000062419 від 05.01.2022 та наявність підстав для їх скасування, як таких, що прийняті внаслідок порушення відповідачем порядку проведення перевірки (не було витребувано ані документів, ані пояснень, які стосувалися проведення митницею вказаної перевірки, спірні рішення винесено до моменту отримання заперечень на акт перевірки, перевірку проведено у період дії мораторію) та невмотивованого застосування штрафної санкції у формі штрафу в розмірі 25% від суми недобору митних платежів.
Стверджує, що надходження листів від Сумської обласної прокуратури (№ 31-146вих-21 від 11.02.2020 року) та від ГУ НП в Сумській області (№ 2714/117/24/6-2021 від 29.03.2021 року) не є підставою відповідно до ч. 2 ст. 351 МК України для призначення та проведення документальної невиїзної перевірки митного оформлення автомобіля TOYOTA CAMRY з VIN-номером НОМЕР_1 , митна вартість якого була визначена раніше уповноваженою на декларування особою в розмірі 4193,00 дол. США на підставі консультації з митним органом з урахуванням усіх наявних фізичних пошкоджень, із застосуванням «калькулятора митної вартості та платежів при митному оформленні автомобіля» за резервним методом, а тому дії відповідача щодо застосування правових наслідків такої перевірки вчинені з порушенням приписів, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України.
При цьому, позивач зауважив, що шостий (резервний) метод визначення митної вартості був застосовано внаслідок відсутності на дату митного оформлення імпортованого ТЗ документів на підтвердження підстави сплати вказаної суми 1400,00 дол. США на рахунок ATLANTIC EXPRESS CORP та відповідних платіжних документів, що унеможливило заявлення митної вартості за основним методом у порядку ст. 58 МК України.
Наполягав, що застосування відповідачем штрафної санкції у формі штрафу в розмірі 25% від суми недобору митних платежів на підставі п.п. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.2 ст. 123 ПК України, а не 10 %, як визначено підпунктом 123.1 статті 123 ПК України, є необґрунтованим, оскільки жодного мотивування застосування такого розміру в розрахунку штрафних санкцій до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не зазначено. Не наведено і доводів митного органу щодо наявності умисних дій позивача при поданні документів на ТЗ до митного брокера з метою його розмитнення за резервним методом визначення митної вартості.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 по справі № 480/5974/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052419 та №0000062419 від 05.01.2022 - задоволено частково.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Сумської митниці від 05.01.2022 №0000052419 в частині застосування до ОСОБА_1 штрафної (фінансової) санкції в розмірі 395,84 грн. та від 05.01.2022 № 0000062419 в частині застосування до ОСОБА_1 штрафної (фінансової) санкції в розмірі 870,85 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці (м. Суми, вул. Ю. Вєтрова, 24, і.к. 44017631) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_2 ) суму судового збору в розмірі 119,09 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, незаконність та неправильне застосування судом норм матеріального права просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 у справі № 480/5974/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині відмовлених позовних вимог та постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити у повному обсязі; розглянути справу за участю представника позивача; здійснити перерозподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неможливість застосування у спірних правовідносинах іншого методу визначення митної вартості імпортованого товару окрім резервного, у зв'язку з відсутністю у позивача на дату розмитнення повного пакету документів щодо понесених додаткових витрат. А відтак, позивач погодився з наданою безпосередньо митним органом ціновою інформацією з ЄАІС, який в свою чергу і повідомив про таку можливість розмитнення ТЗ за резервним методом визначення митної вартості.
Зауважив, що надходження листів правоохоронних органів із витребуваними в межах кримінального провадження документами не є та не можуть бути матеріалами, визначеними статтею 352 МК України, адже їх не отримано в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.
Крім того, використання вказаних листів суперечить вимогам статті 222 КПК України, відповідно до яких відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і лише у тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Також, вищезазначені матеріали правоохоронних органів не засвідчено у встановленому законом порядку ані банківською установою, ані відправниками цих документів, що унеможливлює підтвердити їх достовірність, достатність та допустимість, а відтак і використати в якості підстави для здійснення донарахування митних платежів на їх основі.
Зауважив, що встановивши порушення вимог закону при заповненні форми ППР у частині розрахунку штрафних санкцій, суд мав скасувати такі податкові повідомлення-рішення, як акти індивідуальної дії повністю, а не частково.
В іншій частині доводи апеляційної скарги повторюють зміст позовної заяви.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі наказу Сумської митниці Державної митної служби від 16.11.2021 № 205 “Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання громадянином України ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи” митницею проведено документальну невиїзну перевірку (а.с. 76).
Сумською митницею на адресу позивача направлено лист від 17.11.2021 № 7.24-08-3/19/10/2506 з повідомленням про проведення з 25.11.2021 по 26.11.2021 документальної невиїзної перевірки (а.с. 77-78), який було отримано особисто позивачем, що підтверджується підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 82).
За результатами проведеної документальної невиїзної перевірки у відповідності до вимог статті 351 Митного кодексу України 29.11.2021 було складено акт перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи в частині правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при митному оформлені товарів, митне оформлення яких здійснено за митною декларацією № UА805180/2019/008318 (а.с. 89-94) (далі - акт перевірки від 29.11.2021), який направлено на адресу позивача засобами поштового зв'язку разом із листом від 17.11.2021 № 7.24-08-3/19/10/2506. Ураховуючи те, що поштове відправлення, яким направлено лист Сумської митниці 29.11.2021 №7.24-08-2/19/10/2759 з актом документальної перевірки, повернуто до Сумської митниці 02.01.2022 з відміткою із зазначенням причини повернення “Повертається. За закінченням терміну зберігання”. Сумською митницею складено акт про неможливість вручення/отримання поштовим відправленням акта документальної невиїзної перевірки громадянину України ОСОБА_1 (а.с. 88).
Згідно висновку акту перевірки від 29.11.2021 документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення позивачем законодавства України з питань оподаткування платником податків:
1) частини 1 та частини 2 статті 51, пункту 2 частини 2 статті 52, частини 21 статті 58, частини 1 статті 257 та статті 368 Митного кодексу України, пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті ввізного мита за митною декларацією від 11.03.2019 № UМ805180/2019/008318, наведеною у Додатку 2 до Акту перевірки, на загальну суму 2638,92 грн;
2) пункту 190.1 статті 190, пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції) за митною декларацією від 11.03.2019 № UА805180/2019/008318, на загальну суму 5805,62 грн.
На підставі акту перевірки від 29.11.2021 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 05.01.2022 № 0000062419, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів на суму 7257,03 грн, з яких 5805,62 грн - податкове зобов'язання, 1451,41 грн - штрафні санкції (а.с. 32-33);
- від 05.01.2022 № 0000052419, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем мито на транспортні засоби, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами на суму 3298,65 грн, з яких 2638,92 грн - податкове зобов'язання, 659,73 грн - штрафні санкції (а.с. 34-35);
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 05.01.2022 № 0000052419 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 395,84 грн та від 05.01.2022 №0000062419 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 870,85 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування відповідачем невірної норми Податкового кодексу України (п. 123.2 ст. 123), що, в свою чергу, спричинило протиправне визначення відсоткового значення нарахованого штрафу 25%, замість належного застосування п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, що передбачає 10% штрафу від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.
При цьому, судом першої інстанції враховано, що на момент подання митної декларації 11.03.2019 нормами ПК України не було передбачено такого підвищеного виду відповідальності при застосуванні штрафної санкції, як наявність умислу в діях платника податків, не підтверджено і матеріалами справи порушення кримінального провадження відносно позивача в межах якого доведено та встановлено наявність умислу у його діянні у 2019 році під час здійснення митного оформлення транспортного засобу, у зв'язку з чим.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інстанції погодився з висновком митного органу про те, що заниження позивачем митної вартості товару призвело до порушення частини 1 та частини 2 статті 51, пункту 2 частини 2 статті 52, частини 21 статті 58 частини 1 статті 257 та статті 368 Митного кодексу України, пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України та заниження податкових зобов'язань по сплаті ввізного мита та ПДВ за митною декларацією від 11.03.2019 № UА805180/2019/008318.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду підлягає перегляду в частині відмови у задоволенні позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України - далі МК України).
Згідно із частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
10 квітня 2008 року Україна шляхом ратифікації Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) приєдналася до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (далі - ГАТТ) чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень ГАТТ/СОТ. Згідно з частиною першою статті 8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо митної документації.
Відповідно до положень Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у редакції протоколу від 26.06.1999, до якого Україна приєдналася Законом України від 05.10.2006 № 227-V) основними принципами митного оформлення є мінімізація процедур митного контролю для випуску товарів.
Таким чином, на міжнародному та національному рівні закріплено принцип мінімального та вибіркового митного втручання на етапі пропуску та під час здійснення митного оформлення для скорочення часу на митні формальності з метою сприяння міжнародному товарообігу та суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності.
В той же час, відповідно до ст. 17 Угоди про застосування ст. 7 ГАТТ ніщо не повинно тлумачитись так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митного оцінювання. Тому, разом з принципом мінімального втручання на етапі пропуску та митного оформлення в системному та логічному зв'язку для забезпечення повноти нарахування та сплати податків і зборів закріплено право митних органів здійснювати контрольні функції після операцій митного контролю та митного оформлення. Зазначене право митних органів закріплене у стандартному правилі розділу 2 Міжнародної Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, зокрема: митна служба має можливість достягнення платежів шляхом здійснення поглибленого аудиту після закінчення операцій митного контролю.
Відповідно до пункту 4.14 зазначеної Конвенції у випадках, коли митна служба виявляє, що помилки, допущені в декларації на товари або при нарахуванні мита та податків, призведуть або призвели до стягнення чи призначення суми мита та податків меншої, ніж це встановлено законодавством, вона виправляє помилки та стягує недоплачені суми.
Статтею 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом, зокрема, проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.
Частиною 3 статті 345 МК України передбачено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення, зокрема, документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:
- правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;
- обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;
- правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;
- відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.
Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.
Відповідно до статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:
1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;
2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.
Відповідно до частини 2 статті 345 МК України документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
На період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПК України (Закон України від 13.05.2020 року № 591-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19) в частині абзацу 10 пункту 52-2 підрозділу XX “Перехідні положення” ПК України.
Законом України від 16.10.2020 № 466-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві” пункт.75.1 статті 75 ПК України доповнено абзацом третім, згідно з яким порядок планування документальних перевірок митних органів, проведення та оформлення їх результатів встановлюються МК України (Закон набрав чинності 23.05.2020).
Таким чином, мораторій на проведення документальних перевірок контролюючими органами стосувався перевірок передбачених ПК України, однак вищезазначений мораторій на проведення документальних перевірок контролюючими органами не розповсюджувався на митні органи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що документальна невиїзна перевірка дотримання позивачем вимог законодавства з питань митної справи проводилась в межах встановлених законодавством строків, а тому твердження апелянта про порушення відповідачем встановленої мораторієм заборони на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 та, як наслідок, безпідставність наказу про проведення перевірки є неприйнятними.
Щодо доводів позивача про відсутність підстав для проведення документальної невиїзної перевірки з огляду на отримання листів правоохоронних органів, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірну перевірку було призначено наказом Сумської митниці від 16.11.2021 № 205 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 336, п. 1 ч. 3 ст. 345, п. 1 ч. 2 ст. 351 МК України, а також внаслідок отримання листів Сумської обласної прокуратури від 11.02.2021 №31-146 вих-21 та ГУ НП в Сумській області від 29.03.2021 року № 2714/117/24/6-2021.
Вказані листи Сумської обласної прокуратури від 11.02.2021 року № 31-146 вих-21 та ГУ НП в Сумській області від 29.03.2021 року № 2714/117/24/6-2021 містять інформацію про транзакції з наданням копій платіжних доручень в іноземній валюті (вихідні через SWIFT), які здійснені громадянами (у тому числі і позивачем) на іноземні рахунки за товар та витрати на транспортування (з прив'язкою до марки та ідентифікаційного номера VIN транспортного засобу). До листа ГУ НП в Сумській області надано також копії інвойсів (із засвідченням особою, на яку виписаний інвойс) на транспортні засоби та транспортні витрати, за якими фактично сплачувалися (перераховувалися) кошти.
Так, як вбачається зі змісту інвойсу ATLANTIC EXPRESS CORP від 03.01.2019 № 324061 та платіжного доручення від 15.01.2019, наданих в якості додатків до листа ГУ НП в Сумській області, за транспортування придбаного позивачем ТЗ сплачено кошти у розмірі 1400,00 дол. США (а.с. 74-75).
Разом з цим, вказані платіжні документи та інвойси позивачем при здійсненні митного оформлення автомобіля до митної декларації митному органу не надавалися.
Беручи до уваги, що у розумінні пункту 1 частини 2 статті 352 МК України виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності є підставою для ініціювання документальної невиїзної перевірки, отримання митним органом вищевказаних документів правомірно слугувало для видання наказу від 16.11.2021 року № 205 про призначення та проведення перевірки дотримання громадянином ОСОБА_1 вимог законодавства з питань митної справи відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 336, п. 1 ч. 3 ст. 345, п. 1 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України.
Стосовно визначення та контролю митної вартості товарів, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом "а" та пунктом "b" ч. 2 ст. 7 Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) передбачено що:
а) оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
b) під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої транзакції. ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або з порівнюваними кількостями, або із кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.
Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів визначено ст. 368 МК України, частиною 2 цієї статті встановлено, що при визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 50 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів та розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 2 статті 51 МКУ передбачено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Виходячи зі змісту частини 2 статті 53 МК України документами, що подаються для підтвердження заявленої митної вартості товарів, є, зокрема : декларація митної вартості; рахунок - фактура (інвойс); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування. - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 10 статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті такі як (не виключно): витрати, понесені покупцем (в тому числі комісійні на брокерську винагороду): витрати на транспортування оцінюваних товарів до порту або іншого місця ввезення на митну територію України: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України: витрати на страхування цих товарів.
Положення частини 21 статті 58 МК України презумують, що використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.
Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявляння за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу.
Згідно з частиною 8 статті 264 МК України з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Приписами частини 1 статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорт), приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 МК України виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3, статті 54 ПК України у разі, якщо результати митного оформлення, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях, митний орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 279 МК України базою оподаткування товарів митом, що переміщуються через митний кордон України, на які Законом встановлено адвалерні ставки мита, є митна вартість товарів.
Відповідно до статті 278 МК України датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Згідно з пунктом 190.1. статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III МК України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
Відповідно пункту 187.8. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Аналіз вищенаведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що не виявлення під час митного оформлення порушень законодавства, не може бути підставою для звільнення платника від сплати податків, якщо такі порушення були виявлені у подальшому.
Частиною 2 статті 293 МК України, встановлено, що особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Як вбачається з акту перевірки від 29.11.2021 № 56/21/7.24-19/ НОМЕР_2 (а.с 89-94), при проведенні перевірки правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією від 11.03.2019 № UA805180/2019/008318, до митного оформлення декларантом/уповноваженою особою надавались: інвойс від 14.12.2018 №б/н на суму 3100,00 дол. США; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 04.12.2018 № НОМЕР_3 ; платіжний документ (квитанція про сплату митних платежів від 25.02.2019 № 0.0.1279251933.1, платник: ОСОБА_1 , призначення платежу «попередня оплата за митне оформлення ТЗ»; платіжне доручення в іноземній валюті (МТ103 вихідний через SWIFT від 18.12.2018 № (MUR) 0408004 на суму 3793,00 дол. США; інші документи, необхідні для митного оформлення. Перелік наданих документів позивачем під час митного оформлення відображено у митній декларації від 11.03.2019 № UA805180/2019/008318 (а.с. 73).
За митною декларацією типу “ІМ 40 ДЕ” UA805180/2019/008318 здійснено митне оформлення товару “Автомобіль легковий, бувший у використанні - 1 шт. МаркаTOYOTA. Модель CAMRY. Номер кузова (VIN) НОМЕР_1 . Календарний рік виготовлення 2009. Модельний рік виготовлення 2010. Тип двигуна бензиновий. Колір зелений. Тип кузова седан Робочий об'єм циліндрів двигуна 2494см3. Місць для сидіння, включаючи місце водія - 5. Автомобіль після ДТП у передню частину, пошкоджено праву фару, передній бампер. Колісна формула 4х2” (код 8703239033 згідно з УКТ ЗЕД) та випущено у вільний обіг.
Митна вартість товару визначена декларантом/уповноваженою особою за другорядним методом (6-резервний) на рівні 4193,00 дол. США.
При цьому, як зазначено в акті перевірки, при здійсненні аналізу електронних митних декларацій та інформації отриманої за листами Сумської обласної прокуратури від 11.02.2021 №31-146 вих-21 та Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29.03.2021 №2714/117/24/6-2021, встановлено, що через АТ КБ "ПриватБанк" позивач здійснив сплату коштів за платіжним дорученням від 15.01.2019 у розмірі 1400,00 дол. США на рахунок ATLANTIC EXPRESS CORP за транспортування автомобіля TOYOTA CAMRY cont/XINU81252 vin НОМЕР_1 , inv НОМЕР_4 .
Таким чином перевіркою встановлено недекларування у повному обсязі вартості доставки транспортного засобу до кордону України (порт Одеса), яка фактично сплачена за платіжним дорученням від 15.01.2019 (SW24J115O69353) у розмірі 1400,00 дол. США, та яка не врахована декларантом при визначенні митної вартості товару.
Колегією суддів встановлено, що інвойс ATLANTIC EXPRESS CORP від 03.01.2019 № 324061 видано ОСОБА_2 на підтвердження вартості транспортування автомобіля TOYOTA CAMRY з VIN-номером НОМЕР_1 , яка дорівнює 1400,00 дол. США.
Також з платіжного доручення в іноземній валюті від 15.01.2019 вбачається сплату ОСОБА_1 вказаної суми через Приватбанк.
Враховуючи не подання позивачем вищевказаних платіжного документа та інвойсу до митного оформлення, відомості за якими мали вплив на формування митної вартості поставленого на митну територію ОСОБА_1 автомобіля, колегія суддів погоджується з висновками митного органу та суду першої інстанції про заниження позивачем митної вартості товару, що призвело до порушення частини 1 та частини 2 статті 51, пункту 2 частини 2 статті 52, частини 21 статті 58 частини 1 статті 257 та статті 368 Митного кодексу України, пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України та заниження податкових зобов'язань по сплаті ввізного мита та ПДВ за митною декларацією від 11.03.2019 № UА805180/2019/008318.
Посилання позивача на відсутність у нього станом на дату митного оформлення документів на підтвердження сплати суми 1400,00 дол. США за транспортування імпортованого ТЗ, з огляду на зміст вищевказаних інвойсу та платіжного доручення та на дати їх складання (10.01.2019 та 15.01.2019 відповідно) є неприйнятними, оскільки ОСОБА_1 , подаючи митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ № UA805180/2019/008318 11.03.2019, вже мав в розпорядженні такі документи.
З приводу доводів позивача про порушення Сумською митницею порядку проведення документальної невиїзної перевірки, а саме не витребування у позивача документів або пояснень стосовно предмету перевірки, а також не складання відповідачем акту неможливості вручення позивачу акту перевірки у зв'язку з його неотриманням, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.
Згідно з частиною 4 статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
Частиною 5 статті 351 МК України встановлено, що присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов'язкова.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Сумською митницею видано наказ про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання громадянином України ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи №205 від 16.11.2021 (а.с. 76) та 17.11.2021 направлено повідомлення про початок та місце проведення перевірки разом з вищезазначеним наказом (а.с 77) на адресу позивача: АДРЕСА_2 , яка відповідає зареєстрованому місцю проживання позивача відповідно до наявних в матеріалах справи паспортних даних останнього (зворотній бік а.с. 23).
Відповідно до частини 1 статті 354 МК України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами митного органу та керівником підприємства, що перевірялося, або уповноваженою ним особою. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. За результатами зустрічної звірки складається довідка.
Згідно з частиною 2 статті 354 МК України акт (довідка) про результати перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами митного органу, які проводили перевірку, та реєструється в митному органі протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення встановленого для проведення перевірки строку. Такий акт (довідка) після реєстрації в митному органі протягом трьох робочих днів вручається для підписання керівнику підприємства або уповноваженій ним особі чи надсилається підприємству в порядку, встановленому Податковим кодексом України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.
Частиною 6 статті 354 МК України встановлено, що у разі відмови керівника підприємства або уповноваженої ним особи від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки чи неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається зазначеному підприємству в порядку, визначеному Податковим кодексом України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У таких випадках митним органом складається відповідний акт.
З наявного в матеріалах справи листа Сумської митниці (а.с. 80) вбачається, що відповідачем 30.11.2021 направлено на адресу позивача акт перевірки на 28 аркушах за трек номером 4000405830803, разом з цим, з наявної в матеріалах справи копії поштового конверту (а.с. 83) встановлено, що зазначене поштове відправлення було повернуто на адресу Сумської митниці з відміткою «за закінченням терміну зберігання», тобто не було вручено позивачу, у зв'язку з чим, Сумською митницею складено акт від 04.01.2022 № 2 про неможливість вручення/отримання поштовим відправленням акта документальної невиїзної перевірки громадянину України ОСОБА_1 (а.с.88).
Враховуючи викладене, доводи позивача про порушення порядку проведення документальної невиїзної перевірки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, з яких вбачається дотримання відповідачем положень статей 351, 354 МК України.
При цьому, дані посилання не змінюють встановлений судами першої та апеляційної інстанцій факт оплати позивачем податків (митних платежів) з вартості автомобіля в меншому розмірі ніж встановлено законодавством та не впливає на правомірність оскаржуваних рішень відповідача.
Посилання позивача на не засвідчення у встановленому законом порядку надісланих правоохоронними органами матеріалів, що слугували підставою для проведення перевірки митним органом, колегія суддів відхиляє, як такі, що спростовані дослідженими матеріалами справи (відповідачем надано документи, які засвідчені відповідно до вимог передбачених положеннями КАС України).
Належних доказів, які б підтверджували недійсність чи наявність помилок в даних документах, як і документів, які б спростовували інформацію, що міститься в листах Сумської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Сумській області позивачем до суду не надано.
Доводи позивача про неможливість використання відповідачем листів правоохоронних органів разом з додатками з огляду на статтю 222 КПК України є хибними, оскільки листом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29.03.2021 №2714/117/24/6-2021 такий дозвіл митниці відповідно до статті 222 КПК України надано разом з копіями інвойсів (із засвідченням громадянином та уповноваженою особою банку) на транспортні засоби та транспортні витрати, за якими фактично сплачувалися (перераховувалися) кошти у іноземній валюті на рахунки іноземних фірм (аукціони).
Стосовно посилання позивача на неправомірне застосування до позивача штрафних санкції у відповідності до п.123.2 ст. 123 ПК України в розмірі 25 % у зв'язку із збільшенням основного розміру грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпункту 14.1.155. пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Кодексу).
Варто зазначити, що факт сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж визначено законодавством, внаслідок зазначення у митній декларації недостовірних відомостей щодо даних про термін використання автомобіля в іноземній державі з дати першої реєстрації такого транспортного засобу, є підставою для донарахування недоплачених податкових зобов'язань (митних платежів).
При цьому, з огляду на те, що має місце факт подання недостовірних відомостей щодо вартості транспортного засобу, в наслідок чого митні платежі сплачено не у повному обсязі, згідно з пунктом 54.4 статті 54, пунктом 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 ПК України контролюючий орган зобов'язаний був самостійно визначити суму грошових зобов'язань та донарахувати штрафні санкції.
В даному випадку підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало не визначення більшого розміру митної вартості товару, а сплата митних платежів у меншому розмірі, ніж визначено законодавством.
Помилка у відношенні щодо вартості автомобіля встановлена в ході перевірки митними органами України і наслідки її допущення усунуті в порядок та спосіб визначений Митним кодексом України і Податковим кодексом України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України, закріплено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
За приписами п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Статтею 123 ПК України передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання.
Так, відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Положеннями п.123.2 ст. 123 ПК України визначено, що діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З вищезазначеного, можна зробити висновок, що застосування п. 123.2 ст. 123 ПК України, можливе лише у випадку встановлення податковим органом умислу в діях платника, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених ПК України) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених ПК України.
При цьому згідно з абзацом другим зазначеного пункту діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Тобто, з системного аналізу вищевикладених норм, можна зробити висновок, що необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу.
У свою чергу, як визначено п. 112.2 ст. 112 ПК України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала змогу для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачено відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Положення пункту 109.3 статті 109 ПК України містять вичерпний перелік складів податкових правопорушень, для притягнення до відповідальності за які необхідно встановити вину платника податків. Це правопорушення, передбачені пунктами 123.2, 123.3 та 123.5 статті 123 ПК України, пунктами 124.2, 124.5 статті 124 ПК України, а також пунктами 125-1.2, 125-1.4 статті 125-1 ПКУ. І всі ці склади правопорушень передбачають умисел на їх вчинення.
Інші склади правопорушень, передбачених відповідними статтями ПК України, не вимагають встановлення вини для притягнення платника податків до відповідальності.
Як правильно враховано судом першої інстанції, на час виникнення спірних правовідносин та невірного відображення позивачем у митній декларації 11.03.2019 заявленої митної вартості автомобіля, нормами ПК України не було передбачено підвищеного виду відповідальності при застосуванні штрафної санкції, як наявність умислу в діях платника податків. Матеріалами справи не підтверджується, що відносно позивача було порушено кримінальне провадження та в межах якого доведено та встановлено наявність умислу в його діянні у 2019 році під час здійснення митного оформлення транспортного засобу.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач дійсно 11.03.2019 невірно відображено та визначено суму грошового зобов'язання, що є підставою для застосування п. 123.1 ст. 123 ПК України та тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині застосування до позивача п. 123.2 ст. 123 ПК України, що в свою чергу зумовлює протиправне визначення відсоткового значення нарахованого штрафу 25%, замість належного 10% штрафу від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, як передбачено п. 123.1 ст. 123 ПК України.
За встановлених у цій справі обставин відсутні перешкоди для скасування податкових повідомлень-рішень лише в частині суми необґрунтовано застосованого штрафу, оскільки це пов'язано із застосуванням помилкової ставки штрафу внаслідок безпідставної кваліфікації діяння як умисного. За відсутності цієї кваліфікуючої ознаки діяння позивача утворює склад правопорушення, за яке відповідальність наступає на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків.
Враховуючи те, що різниця між штрафними санкціями, нарахованими контролюючим органом оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, та штрафними санкціями, які мають бути застосовані до позивача складає 15% штрафних санкцій, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 05.01.2022 №0000052419 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 395,84 грн. та від 05.01.2022 №0000062419 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 870,8 5грн є правомірними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною ставки штрафу в межах однієї об'єктивної сторони, суб'єкта та об'єкта правопорушення не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій. У даному випадку лише уточняється правильна кваліфікація діяння платника податків в межах одного складу податкового правопорушення та правильна ставка штрафної санкції.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 по справі № 520/14773/21, яка обов'язкова для врахування судом в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 по справі № 480/5974/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, отже підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст. 241 ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 по справі № 480/5974/22 в частині відмови у задоволенні позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін