ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 р. Справа № 520/9119/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В.) від 27.06.2023 по справі № 520/9119/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не здійснення їй нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що чинним законодавством передбачено наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги. Враховуючи, що позивач не має 10 календарних років вислуги, вона не має права на виплату вказаної допомоги.
Позивач надала до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлялись.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач з 14.03.2002 р. по 13.04.2023 р. проходила військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій і пенсіонером Міністерства оборони України, що підтверджується відповідним посвідченням.
13.04.2023 р. позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 109-РС звільнено у запас за статтею 26 частиною 5 пунктом 3, підпунктом "Г" (через сімейні обставини: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до пункту 3 частини ІV наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 станом на 13 березня 2023 року календарна вислуга років позивача склала: 21 рік 00 місяців 29 днів, у пільговому обчисленні: 01 рік 02 місяці 02 дні, загальна вислуга: 22 роки 03 місяці 01 день.
Із списків військової частини виключена з 13.04.2023 р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 103 від 13.04.2023 р., але зазначений наказі не містить в собі посилань на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Після звільнення з лав військової частини 18.04.2023 р. позивач звернулась із заявою до командира Військової частини НОМЕР_1 в якій просила виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до Закону України від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Листом від 21.04.2023 р. позивач повідомив, що всі виплати були проведені згідно наданих до фінансово-економічної служби наказів Військової частини НОМЕР_1 , наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (зі змінами) та постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 (зі змінами) 06.04.2023 року.
Вважаючи вказані дії протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, отже невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби порушує право позивача на отримання такої одноразової допомоги, встановлене ч.2 ст.15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, входячи з наступного.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі -Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частинами першою та другою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічні приписи містяться у пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393).
Так відповідно до пункту 10 вказаної Постанови № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Спірним питанням у справі, що розглядається, є право позивача на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону 2011-XII у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби набувають військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше.
У аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховним Судом було сформовано правову позицію відповідно до якої поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Така правова позиція висловлена, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач відповідно до частини другої статті 15 Закону 2011-XII набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.07.2023 року №200/17688/21.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII є протиправною.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2023 по справі №520/9119/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло