ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 р. Справа № 520/5730/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 07.08.23 по справі № 520/5730/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022р. №204850012973 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 26.09.2022 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період роботи за професією машиніст електропоїзду (метрополітену) з 17.01.2003 року по 01.06.2008 року та з 25.12.2008 року по 24.06.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, оскільки разом із заявою відповідачу надано усі необхідні документи на підтвердження наявності пільгового стажу. Відтак, на думку позивача, рішення №204850012973 від 22.12.2022 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області є протиправним та таким, що порушує його права, а отже, підлягає скасуванню. Зазначені обставини зумовили звернення до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022р. №204850012973 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 26.09.2022 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період роботи за професією машиніст електропоїзду (метрополітену) з 17.01.2003 року по 01.06.2008 року та з 25.12.2008 року по 24.06.2016 року, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 26.09.2022 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період роботи за професією машиніст електропоїзду (метрополітену) з 17.01.2003 року по 01.06.2008 року та з 25.12.2008 року по 24.06.2016 року.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що повноваження Пенсійного фонду щодо призначення пенсії позивачеві, за наявності двох можливих варіантів (призначати чи не призначати пенсію) не є дискреційними, у відповідача відсутня можливість обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною, тому Харківський окружний адміністративний суд безпідставно посилався на дискреційність повноважень відповідача як підставу відмови у задоволенні частини позовних вимог. Зазначає, що суд встановив наявність обов'язкових умов для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: пільговий стаж роботи машиністом електропоїзда (метрополітену) позивача складає більше 10 років, загальний трудовий стаж становить більше 25 років та він досяг 50-річного віку. Вказує, що у суду були всі законні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі, адже: позивачем виконано всі вимоги законодавства щодо звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах; судом встановлено наявність всіх обов'язкових умов, передбачених законодавством для призначення пенсії (ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»); в даному спорі не може йти мова про дискреційність повноважень відповідачів щодо призначення пенсії, оскільки за наявності всіх передбачених законом умов, територіальний орган пенсійного фонду не має вибору між декількома альтернативними варіантами правомірного рішення, в такому випадку він зобов'язаний призначити пенсію позивачеві. Вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача, оскаржуване рішення підлягає скасуванню апеляційним судом в частині відмови у задоволенні позовних вимог з винесенням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.2 ст.12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Статтею 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, у тому числі значення справи для сторін, категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи та чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.
Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, дана справа відноситься до справ незначної складності.
З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначних, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (тобто в порядку письмового провадження у відповідності до п.10 ч.1 ст.4 КАС України), характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
15.12.2022 позивач первинно звернувся до Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та надав пакет необхідних документів.
Рішенням №204850012973 від 22.12.2022 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовило позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". У своїй відмові відповідач зазначає, що вік заявника - 50 років 02 місяці, страховий стаж становить 35 років 10 місяців 28 днів, пільговий стаж роботи за Списком №1 - 05 років 11 місяців 05 днів. Заявник має право на зниження пенсійного віку на 5 років.
Позивач з рішенням відповідача не погоджується, вважає відмову в призначенні йому пільгової пенсії протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022 №204850012973. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022 №204850012973 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , щодо призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162 затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 року №773 внесені зміни і доповнення до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а саме підпункт "а" підрозділу 1 розділу XXI "Транспорт" після позиції 1200100а-12180 доповнено позицією 1200100а-14409 такого змісту: "1200100а-14409 Машиністи електропоїздів метрополітену".
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком пільгових умовах":
а) затверджені: Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах; Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
б) визнані такими, що втратили чинність: постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 та постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 №773.
До Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах”, позиція “Машиністи електропоїздів метрополітену" не внесена.
Разом з тим, відповідно до рішення Національної служби посередництва і примирення від 11.07.2005 №05-07-05 "Про колективний трудовий спір між машиністами електропоїздів метрополітенів України та Кабінетом Міністрів України" Кабінету Міністрів України рекомендовано виконати пункт 1 рішення примирної комісії по вирішенню колективного трудового спору між машиністами електропоїздів метрополітенів України та Кабінетом Міністрів України від 10.02.2005: "1. Задовольнити вимогу машиністів електропоїздів метрополітенів України: "відновити професію “машиніст електропоїздів метрополітену” в Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36".
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2006 року №276 внесено зміни до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Підрозділ "Транспортні послуги" зазначеного Списку доповнено позицією - машиністи електропоїздів (метрополітену).
Окрім того, Міністерству транспорту та зв'язку разом з Міністерством охорони здоров'я запропоновано до 01.04.2006 розробити методику проведення атестації робочих місць за умовами праці машиністів електропоїздів (метрополітену), забезпечити проведення атестації робочих місць за умовами праці машиністів електропоїздів (метрополітену) державних підприємств "Дніпропетровський метрополітен" і "Харківський метрополітен", а разом з Київською міськдержадміністрацією - на комунальному підприємстві "Київській метрополітен" і подати Мінпраці та соціальної політики до 01.07.2006.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом №383 від 18.11.2005 року Міністерства праці та соціальної політики України, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків.
Постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016 року затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Відповідно до цієї постанови Кабінету Міністрів України професія машиніст електропоїзда метрополітену не входить до вказаного Списку.
Згідно зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі по тексту - Порядок № 383).
Відповідно до п.3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Також, згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, колегія суддів зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 20.01.2021 у справі №311/2865/13-а.
За обставинами справи, при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, позивач надав відповідачеві пакет необхідних документів, в тому числі трудову книжку НОМЕР_1 , уточнюючі довідки №08-28/445 від 09.11.2022, №08-28/444 від 09.11.2022, №43-24/01-09 від 01.03.2023, №44-24/01-09 від 01.03.2023, №08-28/447 від 09.11.2022, накази про проведення атестації від 1994, 1997, 1999, картки умов праці машиніста електропоїзда (метрополітену) за 2003, 2008, 2013, видані КП ХМ, згідно яких позивач працював повний робочий день за професією машиніст електропоїзда (метрополітену) з 17.01.2003 по 01.06.2008 та з 25.12.2008 по 24.06.2016.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 склав 35 років 10 місяців 28 днів, пільговий становить 05 років 11 місяців 05 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , у періоди з 13.02.1995 по 03.08.1998 (записи №7-8), з 04.08.2000 по 01.06.2008 (записи №10-12), з 25.12.2008 по 31.03.2009 (записи №14-15), з 01.04.2009 (записи №16-17) по дату звернення до суду позивач працював машиністом електропоїзда метрополітену.
При цьому, матеріали справи не містять посилань пенсійного органу на недоліки у заповненні трудової книжки позивача чи на певні дефекти окремих записів.
Також дана обставина підтверджується довідкою КП «Харківський метрополітен» від 09.11.2011 № 08-28/444.
Крім того, зі змісту довідок від 01.03.2023 №43-24/01-09 та від 01.03.2023 №44-24/01-09 вбачається, що позивачу не встановлено неповного робочого дня машиністу електропоїзда (метрополітену) у періоди з 16.01.2003 по 01.06.2008 та з 25.12.2008 по 24.06.2016.
Оскільки постановою Кабінету Міністрів №36 від 16.01.2003 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2006 №276) робота машиністом електропоїзду (метрополітену) віднесена до Списку №1, то позивач працював за професією та в умовах праці, що віднесені до Списку №1, в період, який є предметом даного позову, а саме з 17.01.2003 по 01.06.2008 та з 25.12.2008 по 24.06.2016 р.р.
Понад це, до пільгового стажу позивача зараховується весь період роботи на посаді машиніста електропоїзда (метрополітену), незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків.
Отже, в матеріалах справи наявне документальне підтвердження перебування позивача на посадах, що передбачені Списком 1, виконання ним робіт, передбачених списком.
Судом першої інстанції встановлено та не оскаржується позивачем в рамках апеляційного перегляду справи, що зазначені обставини та досліджені судом документи в сукупності дають підстави для висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022 №204850012973, що підлягає скасуванню.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірних правовідносинах наявні обов'язкові умови для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: пільговий стаж роботи машиністом електропоїзда (метрополітену) позивача складає більше 10 років; загальний трудовий стаж становить більше 25 років та він досяг 50-річного віку.
Разом з тим, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень відповідача.
Так, відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у даній справі, суд першої інстанції помилково вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки у разі скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022 №204850012973 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, з зарахуванням до спеціального стажу спірних періодів його роботи.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".
В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява №29979/04, пункт 70).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).
Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Також, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15 у справі №826/4418/14, яку колегія суддів враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.
Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.
Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення його прав та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права.
Крім того, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
З огляду на викладене, враховуючи що позивач має право на зарахування до спеціального стажу періоди його роботи за професією машиніст електропоїзду (метрополітену) з 17.01.2003 року по 01.06.2008 року та з 25.12.2008 року по 24.06.2016 року, а відмова в призначенні пенсії пов'язана саме з відсутністю необхідного стажу роботи позивача, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до спеціального стажу періоди з 17.01.2003 по 01.06.2008 та з 25.12.2008 по 24.06.2016.
За цим, колегія суддів приймає як належні посилання апеляційної скарги позивача на те, що суд першої інстанції скасовує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022 №204850012973, проте зобов'язує повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, не врахувавши, що в даному спорі не може йти мова про дискреційність повноважень відповідача щодо призначення пенсії, оскільки за наявності всіх передбачених законом умов, територіальний орган пенсійного фонду не має вибору між декількома альтернативними варіантами правомірного рішення, в такому випадку він зобов'язаний призначити пенсію позивачеві.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В позовній заяві позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2022 №204850012973, проте зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV, починаючи з 26.09.2022 року, зарахувавши до пільгового стажу період роботи за професією машиніст електропоїзду (метрополітену) з 17.01.2003 року по 01.06.2008 року та з 25.12.2008 року по 24.06.2016 року.
Згідно з ч.1 ст.44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі по тексту - Порядок №22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі по тексту - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У межах спірних правовідносин, органом, що приймав рішення за заявою ОСОБА_1 , є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 17.01.2003 по 01.06.2008 та з 25.12.2008 по 24.06.2016, є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Натомість, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до спеціального стажу періоди з 17.01.2003 по 01.06.2008 та з 25.12.2008 по 24.06.2016.
Щодо визначення дати, з якої позивач має бути призначена пенсія за віком на пільгових умовах, колегія суддів враховує наступне.
За п. «а» ч.1 ст.83 Закону №1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Згідно з п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач досяг віку 50 років - ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про призначення пенсії до пенсійного органу звернувся 15.12.2022 року, тобто в межах зазначеного вище тримісячного строку.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком з 26.09.2022 року.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 по справі № 520/5730/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи за професією машиніст електропоїзда метрополітену в Комунальному підприємстві «Харківський метрополітен» з 17.01.2003 року по 01.06.2008 року та з 25.12.2008 року по 24.06.2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.09.2022 року.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року по справі № 520/5730/23 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош