КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/11824/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ Справа № 757/22090/21
01 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Болотова Є.В.
- Верланов С.М.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Сидоренка Вадима Анатолійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року, ухваленого під головуванням судді Ільєвої Т.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ - Ресурси», Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Полтавській області в особі структурного підрозділу Кобеляцького відділу поліції, ОСОБА_2 про стягнення вартості майна, яке підлягає відшкодуванню через втрату майна,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Полтавській області в особі структурного підрозділу Кобеляцького відділу поліції, ОСОБА_2 про стягнення вартості майна, яке підлягає відшкодуванню через втрату майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 14 вересня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинений виконавчий напис за № 4952 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у сумі 1 342 022,56 грн.
На підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві 17 листопада 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4.
В межах цього виконавчого провадження державним виконавцем був накладений арешт та оголошено у розшук транспортний засіб КІА SPORTAGE VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія та номер НОМЕР_3 .
07 березня 2018 року Кобеляцьким відділом поліції в Полтавській області вищевказаний транспортний засіб був затриманий та вилучений. Транспортним засобом керував ОСОБА_3 , якому був вручений акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 07 березня 2018 року за підписом ст. лейтенанта Кобиляцького відділу поліції в Полтавській області Дородосова Руслана Миколайовича.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року в справі № 754/10963/17, яке набрало законної сили 05 липня 2019 року, вищевказаний виконавчий напис № 4952 визнано таким, що не підлягає виконанню.
На підставі рішення суду державним виконавцем було закрито виконавче провадження № НОМЕР_4, скасовано розшук транспортного засобу та знятий арешт з транспортного засобу, що підтверджується роздруківкою з автоматизованої системи виконавчого провадження.
У зв'язку із вищевикладеним, відпали будь-які правові підстави для утримання транспортного засобу на майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів і він повинен був бути повернутий його власнику, тобто позивачу.
З цією метою представник позивача - адвокат Посунько Д.В. звернувся із адвокатським запитом до уповноваженого органу поліції, співробітниками якого був затриманий та вилучений транспортний засіб.
Згідно відповіді Начальника Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області Національної поліції України Джулая С. від 12.09.2019 № АЗ-17/115/122/01-2019, транспортний засіб після затримання був переданий ОСОБА_2 для примусового переміщення на майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів в АДРЕСА_1 .
Станом на 12 вересня 2019 року зазначений майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ліквідований та переміщений на спеціальний майданчик ДП МВС «Інформ-Ресурси», що розташований в с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2, Полтавського району, Полтавської області.
З метою встановлення місця знаходження (зберігання), транспортного засобу та його повернення позивачу адвокат Посунько Д.В. 18 вересня 2019 року звернувся з адвокатським запитом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» за місцем знаходження спеціального майданчик (с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2, Полтавського району, Полтавської області), але відповіді на дане звернення не було надано.
Також, інший представник позивача - адвокат Сергєєв Є.Г., з метою встановлення місця знаходження (зберігання) транспортного засобу, звертався до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», Міністерства внутрішніх справ України з адвокатськими запитами від 18 липня 2020 року та 24 жовтня 2020 року відповідно, але також не було отримано жодної відповіді.
Таким чином, на даний час позивачу не відомо місцезнаходження (зберігання) транспортного засобу, адвокатські запити відповідачі ігнорують та не повідомляють інформацію про місце знаходження (зберігання) транспортного засобу, що дає підстави вважати, що даний транспортний засіб був втрачений особами, які були уповноважені на його зберігання.
З врахуванням зазначеного, позивач вказує, що Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», Міністерством внутрішніх справ України та службовими особами Головного управління національної поліції в Полтавській області в особі структурного підрозділу Кобеляцького відділу поліції завдано позивачу шкоду, оскільки їхні дії призвели до втрати його транспортного засобу.
Згідно Звіту про оцінку майна від 09.02.2021 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Бюро Полекс», ринкова вартість транспортного засобу станом на дату оцінки складає 269 000,00 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 269 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Сидоренко В.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що на даний час місце перебування транспортного засобу позивачу достеменно невідоме, оскільки на офіційні запити відповідачі відповіді не надають, транспортний засіб не повертають, проте і доказів про передачу транспортного засобу будь-якій іншій особі на відповідальне зберігання або видачу його за вимогою не надають, надані позивачем письмові докази щодо перебування транспортного засобу у ДП МВС України «Інформ-Ресурси» не спростовано.
Вказував, що судом не вірно встановлено причинно-наслідковий зв'язок, а саме незаконна бездіяльність відповідачів, що позбавила позивача приватної власності, що в свою чергу призвело до заподіяння збитків в розмірі вартості майна.
Посилався на те, що суд не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 жовтня 2021 року в справі №623/363/20, від 02 листопада 2020 року в справі №303/1776/19.
Представник Міністерства внутрішніх справ України - Ільницька Л.В. надіслала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила у задоволенні скарги відмовити, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України - Ільницька Л.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів, враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 14 вересня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинений виконавчий напис за № 4952 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у сумі 1 342 022,56 грн.
На підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса, державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві 17 листопада 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4.
В межах цього виконавчого провадження державним виконавцем був накладений арешт та оголошено у розшук транспортний засіб КІА SPORTAGE VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія та номер НОМЕР_3 .
07 березня 2018 року Кобеляцьким відділом поліції в Полтавській області вищевказаний транспортний засіб був затриманий та вилучений. Транспортним засобом керував ОСОБА_3 , якому був вручений акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 07 березня 2018 року за підписом ст. лейтенанта Кобиляцького відділу поліції в Полтавській області Дородосова Руслана Миколайовича.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року у справі № 754/10963/17, яке набрало законної сили 05 липня 2019 року, вищевказаний виконавчий напис № 4952 визнано таким, що не підлягає виконанню.
На підставі рішення суду, державним виконавцем було закрито виконавче провадження № НОМЕР_4, скасовано розшук транспортного засобу та знятий арешт з транспортного засобу, що підтверджується роздруківкою з автоматизованої системи виконавчого провадження.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з необгрунтованості позовних вимог. Суд вказав, що позивач при зверненні до суду не надав належних доказів, які б свідчили про те, що саме діями або бездіяльністю відповідачів завдано останньому шкоду, а саме суду не надано рішень, які б свідчили, що дії відповідачів є протиправними. Також позивач не надав достатньо доказів того, що ним вчинено всі дії, спрямовані на повернення даного транспортного засобу, встановлення осіб, в яких може перебувати автомобіль, а тому факт втрати майна, на даний момент недоведений. При цьому, суд звернув увагу, що позивач не позбавлений можливості звертатись до суду з іншими позовами, з метою встановлення протиправних дій та винних осіб, що в подальшому може призвести до стягнення шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду з позовом позивач, посилаючись на незаконність дій відповідачів, які призвели до втрати транспортного засобу, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь кошти в розмірі 269 000,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ч. 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, вбачається, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Так, аналіз положень ст. ст. 11, 1166 ЦК України та абз. 1 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоду.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд, за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Позивач при зверненні до суду не надав належних доказів, які свідчать про те, що саме діями або бездіяльністю відповідачів завдано останньому шкоду.
Позивач не надав достатньо доказів того, що ним вчинено всі дії, спрямовані на повернення даного транспортного засобу, встановлення осіб, в яких може перебувати даний транспортний засіб, а тому факт втрати даного майна, на даний момент не доведений.
Відтак, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту втрати транспортного засобу позивача та незконність дій відповідачів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позивачем позовних вимог належними та допустимими доказами та наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що на даний час місце перебування транспортного засобу позивачу достеменно невідоме, оскільки на офіційні запити відповідачі відповіді не надають, транспортний засіб не повертають, проте і доказів про передачу транспортного засобу будь-якій іншій особі на відповідальне зберігання або видачу його за вимогою не надають, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків суду щодо відсутності доказів втрати транспортного засобу, а з заявою про розшук автомобіля позивач не звертався.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що саме незаконна бездіяльність відповідачів призвела до заподіяння збитків позивачу в розмірі вартості транспортного засобу, оскільки матеріали справи не містять доказів, що автомобіль було втрачено, що в свою чергу призвело до заподіяння збитків в розмірі вартості майна.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 жовтня 2021 року в справі №623/363/20, від 02 листопада 2020 року в справі №303/1776/19, колегія суддів відхиляє, оскільки правові позиції Верховного Суду, викладені у названих постановах, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідні судові рішення приймалися за іншої фактично-доказової бази.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Таким чином, висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак відсутні підстави для її задоволення та скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сидоренка Вадима Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанвои складено 06 листопада 2023 року.
Головуючий: Судді: