КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
єдиний унікальний номер справи: 759/13392/23
номер апеляційного провадження №22-ц/824/15000/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крушинської Антоніни Андріївни на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року, постановлену під головуванням судді Святошинського районного суду міста Києва Ключник А.С.,
у цивільній справі № 759/13392/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 за результатами розгляду якого, просила розірвати шлюб укладений між сторонами.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано п'ятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення вказаних в ухвалі недоліків. Роз'яснено наслідки невиконання вимог ухвали суду, передбачені ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Крушинська А.А. подала апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, просила ухвалу суду скасувати справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який є громадянином Російської Федерації, на території якої й проживає. Після реєстрації шлюбу та до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач під час візитів в Україну тимчасово проживав за зареєстрованим місцем проживання позивача: АДРЕСА_1 . На сьогоднішній день, адреса проживання відповідача, позивачу невідома. Виїзд позивача до країни громадянства відповідача, є неможливим, оскільки транспортне сполучення та можливість перетину кордону з країною агресором відсутнє, а тому, єдиним можливим способом розірвати шлюб є звернення до суду з позовом за місцем проживання позивача. Вказуючи, що наразі, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року є чинною до 29 грудня 2023 року, а тому, вимога суду про надання доказу на підтвердження легалізації в Україні укладеного між сторонами шлюбу, є безпідставною.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема, в п. 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції посилаючись на ч. 3 ст. 185 ЦПК України, виходив із невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Проте, погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції не можна виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Залишаючи позовну заяву без руху ухвалою від 26 липня 2023 року, невиконання вимог якої, стало підставою для постановлення оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції вказав на те, що позовну заяву було подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме:
- до позовної заяви не додано будь-якого підтвердження щодо підсудності справи саме Святошинському районному суду м. Києва;
- до позовної заяви не додано доказів на підтвердження легалізації в Україні шлюбу, укладеного 13 жовтня 2020 року на території російської федерації між позивачем та відповідачем;
- у позовній заяві не зазначено зареєстроване місце проживання або перебування відповідача громадянина російської федерації ОСОБА_2 у Російській Федерації.
Судом встановлено, що при зверненні до суду із позовною заявою, позивач вказала своє місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Адресу відповідача зазначила: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА від 30 липня 2021 року, ОСОБА_1 , з 11 липня 2000 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про шлюб від 13 жовтня 2020 року виданого відділом № 3 Міжрайонного управління РАЦС Пушкінського муніципального району, 13 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , громадянином Російської Федерації, зареєстровано шлюб.
Згідно інформації щодо реєстрації місця проживання особи від 24 липня 2023 року, підписаної провідним спеціалістом суду, інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не знайдено.
Тобто, при зверненні до суду із даною позовною заявою, позивач вказала своє місце реєстрації: АДРЕСА_1 на підтвердження чого, долучила до матеріалів справи довідку про реєстрацію місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА від 30 липня 2021 року.
Про вищенаведені обставини, позивачем також зазначено у заяві про усунення недоліків від 31 липня 2023 року.
З огляду на наведене, вимоги суду про надання документів на підтвердження підсудності справи саме Святошинському районному суду міста Києва, є помилковими.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Із позовної заяви вбачається, що на виконання вимог п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України щодо обов'язкової вказівки у позові місця проживання чи перебування відповідача, позивач зазначила останнє відоме їй місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Вказавши, що відповідач є громадянином російської федерації, на території якої, він проживає. При цьому, адреса місця реєстрації чи проживання відповідача у російській федерації їй не відомо.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є громадянином російської федерації.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, Міністерство закордонних справ України 24 лютого 2022 року нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. МЗС України також відкликало до Києва тимчасового повіреного у справах України в Російській Федерації Василя Покотила для проведення консультацій і розпочало евакуацію українського посольства в Москві.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Російській Федерації та Російської Федерації в Україні, припинені. Можливість перетину кордону з Російською Федерацією відсутнє, що дає підстави для звернення позивача до суду за її зареєстрованим місцем проживання.
З огляду на наведене, вимоги суду першої інстанції щодо надання адреси місця проживання відповідача у країні, громадянином якої він є ( Російська Ф. едерація), є помилковими, оскільки зі змісту позову та поданої позивачем заяви про усунення недоліків вбачається, що така інформація у позивача відсутня.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові 19 жовтня 2022 року у справі № 526/442/22.
Згідно ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
За змістом статті 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» визначено, що під час воєнного стану та протягом 6 місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» згідно з яким, Держава Україна зупинила у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, та вийшла з цієї Конвенції.
Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 06 січня 2023 року за №72/14-612-2008 після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони припинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року, дія зазначених міжнародних договорів для України припиняється 29 грудня 2023 року.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем долучено свідоцтво про шлюб від 13 жовтня 2020 року виданого відділом № 3 Міжрайонного управління РАЦС Пушкінського муніципального району, згідно якого, 13 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , громадянином Російської Федерації, зареєстровано шлюб.
Зазначене свідоцтво видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої було укладено шлюб, містить необхідні реквізити, тож в силу вимог Мінської конвенції та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року N 107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.
З огляду на наведене, вимоги суду першої інстанції щодо надання доказів на підтвердження легалізації в Україні шлюбу, укладеного 13 жовтня 2020 року на території російської федерації між позивачем та відповідачем, є помилковими.
Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду як така що постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384,387 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крушинської Антоніни Андріївни задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: