КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи:759/22457/21-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7598/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Горбенко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Желепа О.В., Ящук Т.І.
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту і свідоцтва про право на спадщину недійсними,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року,
встановив:
у жовтні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним та скасувати заповіт, складений її чоловіком - ОСОБА_3 09.07.2020, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О., яким заповідав належні йому 5/12 часток в будинку АДРЕСА_1 : 1/12 частку - ОСОБА_2 , який є його братом, 1/12 частку - ОСОБА_4 , який є його сином та 3/12 - ОСОБА_5 , яка є його дочкою.
Також просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О. 16 жовтня 2020 року після смерті матері відповідача та її померлого чоловіка - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік - ОСОБА_3 , рідним братом якого є відповідач ОСОБА_2 . Вказувала, що 09 липня 2020 року під тиском з боку відповідача та його дружини ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого заповів належне йому майно - 5/12 часток в будинку АДРЕСА_1 : 1/12 частку - ОСОБА_2 , який є його братом, 1/12 частку - ОСОБА_4 , який є його сином, та 3/12 - ОСОБА_5 , яка є його дочкою. Зазначала, що ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій під час складення заповіту через свій психічний та емоційний стан, а зміст заповіту не відповідав його волевиявленню. З урахуванням викладеного просила визнати заповіт недійсним.
Також просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О. 16 жовтня 2020 року після смерті матері відповідача та її померлого чоловіка - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначала, що будинок АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_6 не належав їй в повному обсязі, оскільки згідно заповіту ОСОБА_7 , яка була матір'ю ОСОБА_6 та померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеного 11 листопада 2005 року, належну їй 1/2 частину будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_3 , а 1/6 частину ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу за її відсутності, не взято до уваги заповіт ОСОБА_7 , який з її твердженням був викрадений відповідачем, а також не з'ясовано, що в діях нотаріуса містяться ознаки підробки документів. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір з приводу належності їм часток будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_7 , яка була матір'ю ОСОБА_6 та бабою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про свідчить копія спадкової справи (а.с.87-113, том І). У спадковій справі після смерті ОСОБА_7 міститься копія Заповіту, складеного ОСОБА_7 11 листопада 2005 року, відповідно до якого вона заповіла належну їй 1/2 частину будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 її онуку ОСОБА_3 , а 1/6 частину - ОСОБА_2 (а.с.106, том І). 13 серпня 2010 року ОСОБА_7 було складено Заповіт, відповідно до якого вона заповіла належну їй 1/6 частину будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_6 (а.с.108, том І). Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 подали її донька ОСОБА_6 та онуки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 90, 98, 99, том І).
Доказів про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом або заповітом після смерті ОСОБА_7 матеріали справи не містять.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 27 серпня 2013 року. 13 серпня 2010 року ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого заповіла 1/6 частину будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 своєму онукові ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_3 та позивач у справі ОСОБА_1 (а.с.133, том І). Спадкова справі після смерті ОСОБА_6 була відкрита за заявою позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , поданою ними в інтересах своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 . Заяви про прийняття спадщини також були подані особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 122, 132, том І).
10 квітня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 кожному. (а.с. 155, 156 , том І).
16 жовтня 2020 року до спадкової справи №192/14, заведеної щодо майна ОСОБА_6 , було подано заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (через представника ОСОБА_10 ), а також ОСОБА_4 , який діяв за згодою батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , про видачу свідоцтв про право на спадщину (а.с. 165, том І). У поданій заяві, яка в тому числі була підписана позивачем ОСОБА_1 , спадкоємці ОСОБА_6 вказували про те, що на момент її смерті їй належав будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1/6 частина - на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 липня 1987 року; 1/6 частина - на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 липня 1987 року ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємицею якої була ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, однак не оформила своїх спадкових прав; 1/2 частина - на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 липня 1987 року ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємицею якої була ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, однак не оформила своїх спадкових прав; 1/6 частина - на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 20 березня 2009 року, належна ОСОБА_7 ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємицею якої була ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, однак не оформила своїх спадкових прав. Просили видати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом в рівних частках кожному, а ОСОБА_4 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
На підставі вказаної заяви і було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 жовтня 2020 року, про визнання якого недійсним просила позивач. При цьому позивач не вказувала на ім'я кого видане свідоцтво вона просить визнати недійсним, ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 .
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Положеннями ст. 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
До інших випадків, які можуть бути підставами визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за рішенням суду, може належати зокрема: визнання заповіту недійсним; визнання відмови від спадщини недійсною; визнання шлюбу недійсним; порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України у подібних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц (провадження № 61-9018св20) та від 14 січня 2021 року у справі № 664/3240/15-ц (провадження № 61-895св20).
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
В даному випадку позивач при зверненні до суду з позовом як на підставу своїх вимог посилалась на те, що після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який за її твердженням прийняв спадщину після смерті його бабусі ОСОБА_7 - 1/2 частину спірного будинку та земельної ділянки, вона звернулась до Дванадцятої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та просила про витребування заповіту ОСОБА_7 . Вказані доводи позивача не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки у заяві від 16 жовтня 2020 року, яку було подано заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (через представника ОСОБА_10 ), а також ОСОБА_4 , який діяв за згодою батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , про видачу свідоцтв про право на спадщину заявники вказували, що весь будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6 . Дана заява окрім ОСОБА_3 була підписана і самою позивачкою ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_11 . Позивач не зазначала, у зв'язку з чим нею та її чоловіком, який діяв у своїх інтересах, як спадкоємець після смерті матері, та інтересах в свого сина, як спадкоємця за заповітом, було підписано та подано заяву, у якій вказано, що спадщина після смерті ОСОБА_7 була прийнята ОСОБА_6 . Отже, на момент видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 на власний розсуд розпорядився своїми спадковими правами, просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на 5/12 частин будинку, тоді як своїх прав на 1/2 його частину не заявляв.
Доводи позовної заяви та апеляційної скарги зводяться до припущень позивача з приводу викрадення відповідачем заповіту та підробки нотаріусом документів, які належними та допустимими доказами не підтверджені. Наявні в матеріалах справи копії спадкових справ свідчать про обізнаність ОСОБА_3 про складений на його користь заповіт від імені ОСОБА_7 . Доводів про те, у зв'язку з чим заявивши про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3 не звертався за видачею йому свідоцтва про право на спадщину, позовна заява не містить.
З огляду на викладене позивач не довела, а суд не встановив підстав, передбачених статтею 1301 ЦК України, для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а також порушення її прав оскарженим свідоцтвом про право на спадщину.
Вірного висновку дійшов суд першої інстанції і щодо недоведеності позовних вимог щодо визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 09 липня 2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 2020 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого заповідав належні йому 5/12 часток в будинку АДРЕСА_1 : 1/12 частку - ОСОБА_2 , який є його братом, 1/12 частку - ОСОБА_4 , який є його сином та 3/12 - ОСОБА_5 , яка є його дочкою.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (частина перша статті 215 ЦК України).
Позивач вказувала, що їй стало відомо про те, що вказаний заповіт було вчинено її чоловіком під тиском з боку відповідача та його дружини, а також під дією невідомих речовин, що свідчить про те, що ОСОБА_3 не усвідомлював своїх дій. При цьому будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин не надавала, клопотань про призначення посмертної експертизи не заявляла. Крім того, позивач не вказувала у зв'язку з чим після вчинення заповіту під тиском з боку відповідача ОСОБА_3 був позбавлений можливості скасувати заповіт або вчинити новий, який відповідав би його волевиявленню.
Матеріали справи, зокрема заяви, які містяться в спадкових справах після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , свідчать про те, що спадкоємці дійшли згоди щодо своїх спадкових прав на будинок АДРЕСА_1 , та визнали таких розподіл будинку: 1/6 частина - неповнолітньому ОСОБА_12 в порядку спадкування за заповітом, а 5/6 частин будинку - спадкоємцям за законом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях по 5/12 частин.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 12 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Дванадцятої державної нотаріальної контори із заявою, у якій вказувала про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь своїх дітей - ОСОБА_11 та ОСОБА_13 . При цьому з позовом ОСОБА_1 звернулась особисто, а не в інтересах дітей, як спадкоємців померлого ОСОБА_3 . Про те, які саме її особисті майнові чи немайнові права порушені не вказувала. Також зі змісту вказаної заяви до спадкової справи вбачається, що позивач була обізнана про зміст заповіту від 09 липня 2020 року, що суперечить її версії про те, що заповіт було вчинено під тиском і без її відома.
Позовна заява та апеляційна скарга ОСОБА_3 ґрунтується на припущеннях та свідчить про наявність конфліктних відносин між нею та відповідачем і його дружиною, тоді як наявності порушення прав ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 не підтверджують.
Також не можуть підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та розглянуто справу за відсутності позивача. Матеріали справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталась до суду із заявами про відкладення розгляду справи (а.с. 216, 238, том І). Про призначення розгляду справи 17 січня 2023 року повідомлялась належним чином шляхом направлення судової повістки за зазначеною позивачем адресою: АДРЕСА_2 , однак конверт із судової повісткою повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 22, том ІІ). За таких обставин та з урахуванням відсутності повідомлення від позивача про зміну свого місця проживання суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача з дотриманням норм процесуального права.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись стст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 06 листопада 2023 року.
Головуючий
Судді