КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/11878/23
провадження номер: 22-ц/824/14127/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 серпня 2023 року у складі судді Янченка А.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та перебування на утриманні, заінтересована особа: Києво-Святошинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною заявою, в якій просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу в період 10 липня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 ., встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зниклого безвісті 19 березня 2022 року.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу із громадянином Грузії ОСОБА_3 , починаючи з 10 липня 2017 року. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , батьками якого є: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Вказувала, що 17 грудня 2019 року ОСОБА_3 отримав довідку №11435 про реєстрацію особи громадянином України, 09 січня 2020 року він отримав паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , а 09 березня 2021 року він отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .
Зазначала, що внаслідок військових дій 24 лютого 2022 року вона разом із сином були вимушені виїхати з міста Маріуполь, а ОСОБА_3 залишився у місті. Вказувала, що з 24 лютого 2022 року по 17 березня 2022 року вона підтримувала зв'язок із ОСОБА_3 шляхом повідомлень у месенджерах. Проте 19 березня 2022 року товариш ОСОБА_2 їй повідомив, що останній загинув при виконанні військового завдання.
Зазначає, що з питань призначення та виплати грошового забезпечення та компенсаційних сум вона усно звернулась до Києво-Святошинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де їй повідомили, що для отримання вказаних виплат їй необхідно встановити факт перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2 та встановити факт спільного проживання з ним. Вказує, що встановлення факту перебування її на утриманні ОСОБА_2 необхідно для отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 серпня 2023 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив заявнику у відкритті провадження, обґрунтувавши це існуванням спору про право, який в цій справі відсутній. Звертає увагу, що із заяви та доданих до неї документів не вбачається наявності спору про право на стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки вона у своїй заяві ставить лише питання про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні з метою надання до органів територіального центру комплектування та соціальної підтримки документів, передбачених Законом, які необхідні для вирішення питання про призначення матеріальних виплат.
Заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_5 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника, яка з'явилася в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що оскільки із змісту заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів вбачається, що встановлення факту перебування її на утриманні ОСОБА_2 необхідно для отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», то в даному випадку наявний спір про право, що відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі окремого провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Проте повністю з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Так, дійсно ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу її та ОСОБА_2 , зниклого безвісті 19 березня 2022 року під час здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, а також перебування її на утриманні ОСОБА_2 , вказувала, що встановлення такого факту їй необхідно для отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Заяву про встановлення факту ОСОБА_1 пред'явила до суду за правилами окремого провадження.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Частиною 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних із проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
Згідно з ч.6 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Міністерство оборони України є органом, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати ОСОБА_1 у разі встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні ОСОБА_2 , який загинув під час здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації.
У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови від 30 січня 2020 року зазначила, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Визначаючи, чи пов'язується з встановленням факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення ст.1 ЦК України.
За змістом ч.1 ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Вимоги заявника ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для встановлення певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням. За своїм предметом та правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці щодо соціальних виплат з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи, що між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_5 виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї загиблого військовослужбовця (про що заявниця вказала у заяві), і не пов'язаний з цивільними права та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У спірних правовідносинах суд повинен враховувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу для отримання соціальної виплати. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Отже, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, з урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з військовослужбовцем ОСОБА_3 та перебування на його утриманні підлягають вирішенню у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Аналогічні висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 та постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.
Відповідно до ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тому у даному випадку, вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 суддя першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження з тих підстав, що даний спір не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства (ч.1 ст.186 ЦПК України), а не з підстав того, що із змісту заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів вбачаєтьсяспір про право (ч.4 ст.315 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що зазначені вище порушення, допущені судом першої інстанції, в силу ст.376 ЦПК України є підставою для зміни цієї ухвали, виклавши її резолютивну частину в редакції цієї постанови та вказавши, що підставою для відмови у відкритті провадження у справі є те, що вимоги заяви ОСОБА_6 підлягають вирішенню у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Також ОСОБА_1 слід роз'яснити її право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 серпня 2023 року змінити, виклавши її резолютивну частину в редакції цієї постанови.
Роз'яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді