КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/7179/22
провадження номер: 22-ц/824/14168/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.А., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «МР Кет Корпорейшн» - адвоката Панкратової Лесі Миколаївни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року у складі судді Зотько Т.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «МР Кет Корпорейшн» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «МР Кет Корпорейшн» (далі - ТОВ «МР Кет Корпорейшн») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 була прийнята в штат ТОВ «МР Кет Корпорейшн» на посаду головного художнього керівника, що підтверджується наказом №27-0000000176 про прийняття на роботу від 09 листопада 2019 року. 20 січня 2022 року позивачка була звільнена з роботи, що підтверджується наказом № 1-0000000176 про припинення трудового договору (контракту) від 20 січня 2022 року. У день звільнення з роботи позивачка працювала, що підтверджується наказом про звільнення, з яким вона була ознайомлена 20 січня 2022 року.
Вказувала, що при її звільненні відповідач, у порушення вимог трудового законодавства, не здійснив виплату належних коштів, а саме, за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року та за період з 01 січня 2022 року по 20 січня 2022 року заборгованість відповідача із невиплаченої їй заробітної плати становить 65 561 грн 00 коп. Зазначала, що невиплата заробітної плати передбачає нарахування працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який відповідно до її розрахунку за період з 20 січня 2022 року по день ухвалення судового рішення становить не менше 51 544 грн 80 коп. Крім того, позивачка вказувала, що у зв'язку з невиплатою відповідачем заробітної плати їй завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що вона втратила нормальні життєві зв'язки, повинна прикласти додаткові зусилля для отримання коштів на життя. Розмір заподіяної незаконними діями відповідача моральної шкоди позивачка оцінила у сумі 50 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ «МР Кет Корпорейшн» на свою користь заборгованість за невиплачену заробітну плату за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року та за період з 01 січня 2022 року по 20 січня 2022 року в сумі 65 561 грн 00 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі не меншому 51 544 грн 80 коп. за період з 20 січня 2022 року по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн 00 коп.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «МР Кет Корпорейшн» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року та за період з 01 січня 2022 року по 20 січня 2022 року в сумі 65 561 грн 00 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 20 січні 2022 року по 20 квітня 2022 року у розмірі 18 613 грн 40 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984 грн 80 коп.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «МР Кет Корпорейшн» - адвокат Панкратова Л.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи відповідач категорично заперечував факт наявності заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 та надав до суду докази повного розрахунку з позивачкою, серед яких платіжні доручення та банківські виписки з «Приват24». Проте вказані докази залишені судом поза увагою. Наголошує, що на прохання ОСОБА_1 заробітна плата сплачувалась їй не за відпрацьований місяць, а наперед авансом, іноді більшими сумами. Позивачка пояснювала таке прохання скрутним фінансовим становищем, пов'язаним із сімейними обставинами. Тому, якщо позивачка отримувала за попередній місяць більшу суму за розмір її зарплати, оплата за поточний місяць могла становити меншу суму, що також відбувалося зі згоди та по ініціативі позивачки.
Вважає, що оскільки за весь час роботи позивачка без заперечень приймала кошти від довірених осіб підприємства та не вчиняла дій щодо їх повернення аж до моменту її звільнення за власним бажанням, то це свідчить про її недобросовісність.
Стверджує, що позивачкою не надано жодного доказу на спростовування отримання нею коштів на банківську картку та, які свідчили б про те, що вказані кошти мають іншу природу походження, що ці виплати стосуються інших зобов'язань, в яких позивачка є вигодонабувачем чи кредитором. Тобто фактично позивачка просить суд не звертати увагу на те, що вона отримала кошти в рахунок виплати заробітної плати на свою банківську картку лише через те, що вона не надавала своєї згоди на виплату їй заробітної плати в такий спосіб через довірених осіб, або ж через те, що підприємство припустилося порушень вимог інструкцій, що ставляться до оплати праці. Однак суд першої інстанції не надав вказаним обставинам правової оцінки. Вказує, що, відхиляючи надані відповідачем докази на підтвердження оплати позивачці заробітної плати, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував чому дані докази (банківські виписки та квитанції) не можуть вважатись належними та допустимими доказами оплати праці.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Максименко Я.О. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що надані відповідачем докази, а саме, банківські виписки невідомих людей, платіжні доручення та довіреності, є неналежними доказами, оскільки вони не містять інформацію про предмет доказування. Із цих документів незрозуміло чиї це банківські рахунки, яким чином ці суб'єкти відносяться до даного спору, відсутні призначення платежів. Звертає увагу на порушення відповідачем принципу заборони суперечливої поведінки, адже повірені особи TOB «МР Кет Корпорейшн», які мали б нібито перераховувати кошти ОСОБА_1 в якості заробітної плати за роботодавця, наразі звертаються з позовами до ОСОБА_1 про повернення цих же коштів через безпідставність їх отримання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Крім того, представник позивачки адвокат Максименко Я.О. вказує, що під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 планує понести судові витрати, орієнтовний розмір яких становить 25 000 грн 00 коп.
В судове засідання представник ТОВ «МР Кет Корпорейшн» - адвокат Панкратова Л.М. не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 18 жовтня 2023 року на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка містяться в матеріалах справи (а.с.228, т.2). Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду 18 жовтня 2023 року о 13:00:25 судова повістка була доставлена на вказану електронну адресу (а.с.230, т.2).
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
За таких обставин, представник відповідача вважаються належним чином повідомленою про розгляд справи.
При цьому, колегія суддів враховує, що подавши апеляційну скаргу, представник ТОВ «МР Кет Корпорейшн» не виявила зацікавленості в її розгляді та не зверталась до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду апеляційної скарги. Таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішеннях «Каракуца проти України» (2017 рік), «Пономарьов проти України» (2008 рік).
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи, що ТОВ «МР Кет Корпорейшн» зобов'язане цікавитись провадженням у справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів визнала неявку представника ТОВ «МР Кет Корпорейшн» такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки - адвоката Максименка Я.О., який з'явився в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, які наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 13 листопада 2019 року по 20 січня 2022 року позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «МР Кет Корпорейшн» та обіймала посаду головного художнього керівника, що підтверджується записами в трудовій книжці.
17 січня 2022 року ОСОБА_1 була звільнена з посади головного художнього керівника за згодою сторін згідно з ч.1 ст.36 КЗпП України (наказ № 1-0000000176 від 20 січня 2022 року).
З матеріалів справи вбачається, що 09 листопада 2019 року між ТОВ «МР Кет Корпорейшн» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, строк дії якого починається з 13 листопада 2019 року, але в будь-якому разі не раніше з моменту його підписання сторонами (пункт 1.4) (а.с.90-98, т.2).
Відповідно до пункту 3.1 вказаного трудового договору, оплата праці працівників здійснюється роботодавцем згідно зі штатним розкладом.
Пунктом 3.2. трудового договору передбачено, що виплата заробітної плати проводиться в національній валюті два рази на місяць: 10 числа та не пізніше 26 числа наступного місяця. У випадку, якщо день здійснення оплати є не банківським днем, то чергова виплата здійснюється у відповідності до вимог трудового законодавства.
Згідно з пунктом 3.2.1 трудового договору, роботодавець може проводити виплати нарахованої оплати праці готівкою по платній відомості або безготівковим розрахунком через банк на вказану працівником банківську карту/банківський рахунок/IBAN, у будь-який спосіб від будь-якої особи за довіреністю, третьої особи, без погодження. Наявність платіжної відомості або квитанцій банку (виписки) про оплату на ім'я працівника є документом належного виконання зобов'язань роботодавця перед працівником.
З особової картки працівника вбачається, що ОСОБА_1 у графі додаткові відомості вказала номер картки Приватбанк № НОМЕР_1 (а.с.100-101, т.2).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами того, що за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року та за період з 01 січня 2022 року по 20 січня 2022 року ТОВ «МР Кет Корпорейшн», як роботодавцем ОСОБА_1 , невиплачено їй заробітну плату у загальному розмірі 65 561 грн 00 коп.
Оскільки відповідачем при звільненні позивачки не було виплачено усі належні при звільненні суми, то з урахуванням положень ч.1 ст.117 КЗпП України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «МР Кет Корпорейшн» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, суд зменшив розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України тримісячним строком, та стягнув з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за період з 20 січня 2022 року по 20 квітня 2022 року у загальному розмірі 18 613 грн 40 коп.
Крім того, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, виходячи з того, що невиплата позивачці заробітної плати протягом тривалого часу завдало їй страждання та істотно змінило життєдіяльність, що пов'язано з економією, пошуком додаткових джерел доходу для проживання, а тому з урахуванням критеріїв розумності та справедливості з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Положеннями ст.43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 6 ст. 46 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст.4 КЗпП кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці»).
Частиною 5 ст.97 КЗпП передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Статтею 24 Закону України «Про оплату праці», а також ст.115 КЗпП України унормовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «МР Кет Корпорейшн» невиплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачем їй невиплачена заробітна плата за такі періоди: лютий - серпень 2020 року (мінімальна заробітна плата - 4 723 грн 00 коп.), вересень - грудень 2020 року (мінімальна заробітна плата - 5 000 грн 00 коп.), січень 2021 року (мінімальна заробітна плата - 6 000 грн 00 коп.), січень 2022 року (мінімальна заробітна плата - 6 500 грн 00 коп.).
Наведене підтверджується даними довідки з Пенсійного фонду України за формою ОК-5 щодо ОСОБА_2 та зведеною таблицею розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, як долучена до позовної заяви та перебуває у публічному доступі.
Заперечуючи проти позову, представник ТОВ «МР Кет Корпорейшн» зазначила, що на прохання самої ОСОБА_1 заробітна плата їй виплачувалась не за відпрацьований місяць, а наперед авансом, іноді більшими сумами. Кошти перераховувались позивачці на її прохання на банківську карту через довірених осіб підприємства, що передбачено безпосередньо пунктом 3.2.1 трудового договору та підтверджується копіями відповідних довіреностей та виписками з банківських рахунків вищевказаних довірених осіб.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивачки на підтвердження доводів позову, надав суду першої інстанції копію ухвали про відкриття провадження у справі з доданою позовною заявою та копіями документів, з яких вбачається, що один з довірених осіб підприємства - ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї на свою користь грошових коштів у розмірі 9 000 грн 00 коп., в обґрунтування якого зазначив про повернення вказаних коштів через безпідставність їх отримання ОСОБА_1 (а.с.114-133, т.2).
Дослідивши письмові докази, надані представниками сторін у справі, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що надані представником відповідача документии про виплату позивачці заробітної плати через довірених осіб відповідача, не є належними доказами виплати позивачці заробітної плати у вказані вище періоди та вони не спростовують дані, які містяться в довідці Пенсійного фонду України за формою ОК-5.
Крім того, апеляційний суд враховує, що надані ТОВ «МР Кет Корпорейшн» документи, а саме, банківські виписки, платіжні доручення та довіреності, не містять інформацію про предмет доказування, так як із цих документів незрозуміло чиї це банківські рахунки, яким чином такі суб'єкти відносяться до даного спору, а також відсутні призначення платежів. Тому вказані документи є неналежними доказами щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати та належного виконання відповідачем умов трудового договору та законодавства про оплату праці.
До того ж апеляційний суд враховує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року (справа № 338/180/17) по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що одна з довірених осіб ТОВ «МР Кет Корпорейшн» - ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, і суми та період оплати цих коштів відповідає сумам та періодом сплати коштів, які в межах даного провадження ТОВ «МР Кет Корпорейшн» вважає наперед сплаченою ОСОБА_1 заробітною платою, то ці обставини свідчать про наявність в діях відповідача ознак суперечливої поведінки.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки невиплаченої заробітної плати коштів за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року та за період з 01 січня 2022 року по 20 січня 2022 року, у розмірі 65 561 грн 00 коп., оскільки відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами того, що за вказані періоди ТОВ «МР Кет Корпорейшн», як роботодавцем ОСОБА_1 , невиплачено їй заробітну плату у вказаному вище розмірі.
Здійснений судом розрахунок невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати відповідає матеріалами справи та його правильність сторонами не заперечується.
Доводи апеляційної скарги про те, що за весь час роботи позивачка без заперечень приймала кошти від довірених осіб відповідача та не вчинила дій щодо повернення цих коштів аж до моменту звільнення з роботи, а тому, на думку представника відповідача, вказані обставини свідчать про недобросовісність позивачки, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки добросовісність отримання ОСОБА_1 вказаних вище коштів від довірених осіб відповідача, не є предметом судового розгляду у даній справі.
Той факт, що за період роботи позивачка не зверталась з позовом до відповідача з вимогою про виплату заробітної плати, сам по собі не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки звернення до суду з позовом є диспозитивним правом особи (ст.13 ЦПК України). До того ж ч.2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України передбачений прямий обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, не проведення розрахунку з працівником у зазначені строки в свою чергу є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У позовній заяві ОСОБА_1 також просила стягнути з ТОВ «МР Кет Корпорейшн» на свою користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі не меншому 51 544 грн 80 коп. за період з 20 січня 2022 року по день ухвалення судового рішення.
Вказаний розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку розрахований позивакою з дотриманням Порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц вказано, що визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У даній справі з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, тримісячним строком, та обґрунтовано стягнув на користь позивачки середній заробітку за період з 20 січня 2022 року по 20 квітня 2022 року у загальному розмірі 18 613 грн 40 коп., виходячи з розміру її середньоденного заробітку 286 грн 36 коп., що розраховано відповідно до Порядку (заробітна плата за листопад - грудень 2021 року - 6 050 грн 00 коп. + 6 550 грн 00 коп. ? 44 (число робочих днів за вказані календарні місяці) = 286 грн 36 коп.) та помноженого на число робочих днів за період з 20 січня 2022 року по 20 квітня 2022 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вищезгаданій постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 вказувала, що у зв'язку з невиплатою відповідачем заробітної плати їй завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона втратила нормальні життєві зв'язки, повинна прикласти додаткові зусилля, щоб отримати кошти на життя. Розмір заподіяної моральної шкоди позивачка оцінила у сумі 50 000 грн 00 коп.
Ураховуючи, що згідно з вимогами ст. 237-1 КЗпП України невиплата працівнику заробітної плати у вставленому законом порядку є передбаченою законом підставою для стягнення з роботодавця на користь працівника моральної шкоди, та приймаючи до уваги, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням критеріїв розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог позивачки про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Отже, враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «МР Кет Корпорейшн» - адвоката Панкратової Лесі Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: