Постанова
Іменем України
31 жовтня 2023 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/12002/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва
від 15 травня 2023 року
у цивільній справі №760/18324/20 Солом'янського районного суду м. Києва
за позовом Державного торговельно-економічного університету
до ОСОБА_1
про стягнення коштів
та за зустрічним позовом ОСОБА_1
до Державного торговельно-економічного університету
про визнання незаконним та скасування пункту постанови, визнання незаконним та скасування пункту наказу, визнання недійсним пункту угоди
УСТАНОВИВ:
У серпні 2020 року позивач - Київський національний торговельно-економічий університет, правонаступником якого є Державний торговельно-економічний університет (далі - Університет), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на навчання, завданих невиконанням зобов'язань, як докторанта Університету за державним замовленням.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач була зарахована до докторантури Університету за спеціальністю «економіка та управління підприємствами» за державним замовленням. Однак, внаслідок невиконання нею індивідуального плану докторанта без поважних причин, відповідно до наказу ректора, вона була відрахована зі складу докторантів. Зважаючи на те, що фінансування закладів вищої освіти здійснюється за рахунок державного бюджету, а відповідач не виконала своїх зобов'язань, цим самим завдавши майнової шкоди позивачу, останній звернувся до суду з вимогою щодо стягнення вартості навчання в докторантурі, яка була витрачена на відповідачку, а також судового збору.
У відзиві на позовну заяву відповідачка висловила незгоду з аргументами, які були викладені в позовній заяві. Посилалася на об'єктивні обставини, які перешкоджали їй повністю виконати індивідуальний план та завершити написання дисертації. Вказала, що одночасно з навчанням в докторантурі Університету, яке було основним місцем її роботи, вона працювала за сумісництвом в Університеті на посаді доцента на 0,5 ставки (на умовах оплати з погодинного фонду). Крім того, на неї, відповідно до планів Університету, одночасно з навчанням в докторантурі поза її індивідуальним планом роботи докторанта, було покладено обов'язки щодо виконання методичної роботи. Відповідачка відкидала твердження позивача про порушення нею угоди щодо підготовки докторанта за рахунок державного замовлення, вважаючи, що саме позивач порушив свої зобов'язання за цією угодою. Розрахунок, наданий позивачем, вона вважала необґрунтованим та безпідставним (т. 1, а. с. 145-166).
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року до спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування: пункту 5 постанови вченої ради від 26 жовтня 2017 року (протокол №3, п. 5) в частині, що стосується відшкодування вартості навчання ОСОБА_1 та п. 1.2. наказу Київського національного торговельно-економічного університету від 31 жовтня 2017 року №3638 «Про відрахування докторанта»; визнання недійсним п. 4.1. угоди №8/14 Д про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення від 01 листопада 2014 року (т. 2, а. с. 1-21).
Зустрічний позов мотивовано тим, що постанова вченої ради Університету про відрахування, а так само і наказ Університету про відрахування з докторантури, в частині покладення на ОСОБА_1 обов'язку відшкодувати вартість навчання в докторантурі, є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, а умови про підготовку докторанта визнанню недійсними, оскільки це суперечить її праву на безоплатне здобуття вищої освіти, яке гарантується Конституцією України. Посилалась на нікчемність умови Угоди про підготовку докторанта щодо відшкодування вартості навчання. Вважала, що вартість навчання докторанта, яке фінансувалося з державного бюджету, підлягає відшкодуванню лише в разі повторного здобуття вищої освіти на тому ж рівні за державним чи регіональним замовленням в державних чи комунальних вищих навчальних закладах. На її переконання Університет не має компетенції для самостійного встановлення критеріїв, процедури та розміру компенсації вартості навчання докторанта, фінансованого за рахунок державного замовлення. Також посилалась на існування об'єктивних причин, через які вона не мала можливості завершити написання дисертації та виконати індивідуальний план роботи у повному обсязі.
У відзиві на зустрічну позовну заяву стверджується, що аргументи, представлені ОСОБА_1 стосовно її права на безоплатне отримання вищої освіти, є необґрунтованими. Обґрунтовується це тим, що аспіранти та докторанти фактично знаходяться в аспірантурі та докторантурі як спеціалізовані програми підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Зазначається, що у випадку відрахування з аспірантури або докторантури з певних причин, зазначених у законодавстві, аспірант чи докторант повинні відшкодовувати вартість свого навчання згідно з чинним законодавством (т. 2, а. с. 116-122).
Також зазначено, що на момент відрахування ОСОБА_1 діяла постанова Кабінету Міністрів України №309 від 01 березня 1999 року, яка регулювала умови та порядок підготовки науково-педагогічних кадрів. Додається, що угода, укладена з ОСОБА_1 , відповідає вимогам законодавства, була укладена за її згодою та містила її підпис. Водночас наголошується, що обов'язок скріплення документів печаткою не був актуальним на момент укладення угоди.
Додатково, у відзиві вказано на порушення зобов'язань ОСОБА_1 , оскільки вона не виконала графік роботи докторанта та не захистила дисертацію в узгоджений термін. Також стверджується, що законодавство не передбачає обов'язок запрошувати докторантів на засідання Вчених рад при прийнятті рішень щодо їх відрахування.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року первісний позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Державного торговельно-економічного університету 202 963,69 грн витрат на навчання та 3 044,46 грн судового збору. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивач належним чином виконував свої обов'язки за укладеною із відповідачем угодою та не вчинив жодних дій, спрямованих на необґрунтоване припинення навчання відповідача в докторантурі, погодився з доводами позивача та виходив з того, що відповідач порушив умови угоди, а тому витрати за навчання в докторантурі КНТЕУ підлягають поверненню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- суд неповно з'ясував обставини щодо: незаконності відрахування ОСОБА_1 з Університету з відшкодуванням вартості навчання; наявності у ОСОБА_1 об'єктивних обставин, основна частина яких залежала від Університету, через які вона не мала можливості завершити дисертацію та виконати індивідуальний план роботи у повному обсязі; порушень Університетом вимог законодавства при відрахуванні докторанта ОСОБА_1 ; невиконання Університетом своїх договірних зобов'язань з наукового консультування ОСОБА_1 ;
- суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення Закону України «Про вищу освіту» та положення КМУ №309, ст. 903 ЦК України;
- на момент відрахування відповідача не існувало порядку відшкодування коштів, витрачених на підготовку фахівців, а обов'язок з відшкодування докторантом вартості навчання, передбачений в укладеній між сторонами угоді, викладений у вигляді бланкетної норми, яка не містить детального порядку відшкодування заподіяної університету шкоди;
- стягнення з відповідача вартості стипендії суперечить положенням статті 53 Конституції України, в якій закріплено право громадянина на безоплатне здобуття вищої освіти.
За наведених обставин просила рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2023 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.
Позивачка за зустрічним позовом - ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених в ній, та просили задовольнити.
Позивач за первісним позовом, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника первісного позивача
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до наказу №2931 від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 була зарахована з 01 листопада 2014 року до докторантури університету за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами, за державним замовленням.
01 листопада 2014 року між Київським національним торговельно-економічним університетом та ОСОБА_1 було укладено угоду №8/14 Д про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення.
Термін навчання згідно з угодою складав з 01 листопада 2014 року по 01 листопада 2017 року.
На засіданні Вченої ради КНТЕУ від 26 листопада 2015 року було затверджено звіт про виконання ОСОБА_1 індивідуального плату роботи.
Наказом КНТЕУ від 07 листопада 2016 року №3461 ОСОБА_1 було переведено на другий рік навчання докторантів з 01 листопада 2016 року.
На засідання кафедри економіки та фінансів підприємства від 14 листопада 2016 року та Вченої ради КНТЕУ від 24 листопада 2016 року було затверджено звіт про виконання ОСОБА_1 індивідуального плану роботи за другий рік перебування в докторантурі та передано на третій рік перебування в докторантурі.
На засіданнях кафедри економіки та фінансів підприємства від 24 квітня 2017 року та Вченої ради факультету економіки, менеджменту та психології КНТЕУ від 26 квітня 2017 року було затверджено звіт докторанта третього року навчання ОСОБА_1 про виконання індивідуального плану за перше півріччя 2016-2017 років.
Згідно з розширеним звітом про виконання індивідуального плану докторанта відповідач зазначила, що нею було підготовлено 3 розділи монографії, яка має складатися з 4 розділів. Плановий термін подання монографії до публікації - травень 2017 року. Також, відповідачем у звіті зазначено про те, що нею представлено на розгляд кафедри 3 розділи дисертації з п'яти. Плановий строк подання дисертації до Вченої Ради - жовтень 2017 року. ОСОБА_1 не було подано монографію до публікації та дисертацію до спеціалізованої Вченої ради у термін, встановлений в індивідуальному плані.
Звіт був розглянутий на засіданні кафедри економіки та фінансів підприємства 17 жовтня 2017 року, де було встановлено відставання у виконанні індивідуального плану відповідачем, а також було прийнято рішення про відрахування ОСОБА_1 по закінченню докторантури з невиконанням індивідуального плану на засіданні Вченої Ради факультету економіки, менеджменту та психології КНТЕУ від 18 жовтня 2017 року.
Наказом КНТЕУ від 31 жовтня 2017 року №3638 ОСОБА_1 було відраховано.
Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за первісним позовом всупереч укладеній між сторонами угоді про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення не виконала індивідуального плану без поважних причин. Факт невиконання відповідачем умов договору суд вважав підставою для відшкодування майнової шкоди університету, який здійснював підготовку відповідача як докторанта за рахунок державного замовлення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 71 Закону «України «Про вищу освіту», фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України ).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правовими наслідками порушення зобов'язання за положенням статті 611 Цивільного кодексу України є серед іншого відшкодування збитків.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до п. 1, 4 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого Постановою КМУ від 01 березня 1999 року №309 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти (далі - вищі навчальні заклади), у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу. Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється: 1) за рахунок: коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16 Положення аспіранти і докторанти зобов'язані виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.
Згідно п. 17 Положення, взаємозобов'язання аспіранта або докторанта, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, та вищого навчального закладу, наукової установи визначаються в типовій угоді, якою передбачається своєчасне закінчення роботи над дисертацією, працевлаштування після закінчення аспірантури або докторантури, забезпечення відповідних умов праці, надання впорядкованого житла тощо, та відповідальність сторін у разі невиконання умов типової угоди.
Відповідно до п. 22 Положення, аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.
Відповідно до ч. 1 cт. 46 Закону України «Про вищу освіту» в редакції, чинній на час відрахування відповідачки, підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.
Методика розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, затвердженої Постановою КМУ від 20 травня 2013 року за №346 застосовується для розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання (далі - орієнтовна середня вартість) з урахуванням мінімальних економічно обґрунтованих витрат для їх підготовки державними і комунальними професійно-технічними навчальними закладами, вищими навчальними закладами I-IV рівня акредитації, науковими установами і закладами післядипломної освіти (далі - заклади, установи) на плановий рік та два бюджетні періоди, що настають за плановим роком. Розрахунок орієнтовної середньої вартості здійснюється для: аспіранта, докторанта - за спеціальністю, галуззю знань та формою навчання.
Відповідно до п. 3 Методики, заклади, установи розраховують вартість підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання на плановий рік згідно з порядком, затвердженим МОН разом з Мінекономіки та Мінфіном.
Напрями використання бюджетних коштів, що спрямовуються на досягнення мети та забезпечують виконання завдань університету, визначаються паспортом бюджетної програми, який щорічно затверджується у порядку, визначеному наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2002 року №1098 «Про паспорти бюджетних програм». Паспортом бюджетної програми Університету, що затверджується спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України щорічно, визначаються середні витрати на підготовку 1 аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, у поточному році.
Відповідно до п. 7.5 Статуту Київського національного торговельно-економічного університету Університет фінансується з державного бюджету.
Київський національний торговельно-економічний університет в розумінні ст. 2 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (бюджетна установа в особі ї керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету), а навчання аспірантів є витратами КНТЕУ, що пов'язані з навчанням.
Отже, у зв'язку з порушенням докторантом зобов'язань за угодою, кошти підлягають поверненню до загального фонду державного бюджету через казначейські рахунки університету на підставі розрахунку КНТЕУ.
Суд першої інстанції з'ясувавши, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором №8/14 Д про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення в частині виконання індивідульного плану, дійшов правильного висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню вартість навчання згідно з умовами укладеного між сторонами договору від 01 листопада 2017 року в розмірі, заявленому та розрахованому позивачем, який відповідачем не спростовано.
Доводи скарги в тій частині, що вимоги про повернення стипендії не ґрунтуються на нормах закону, оскільки не є збитками, колегія суддів не приймає, оскільки з підписанням договору, відповідач взяла на себе певні зобов'язання, в тому числі, як докторант погодилася на відшкодування затрат - збитків, вартості навчання, зокрема і державних коштів, що були затрачені на виплату стипендії, у випадку відрахування з докторантури.
Суд встановив факт порушення умов договору в частині невиконання календарного плану роботи докторанта без поважних причин, врахувавши, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним положення п. 4.1. Угоди, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування вартості навчання.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №607/3693/17 (провадження №14-151цс20).
У пунктах 48-53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №607/3693/17 (провадження №14-151цс20) зроблено висновок, що:
«студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій.
Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, стипендія, надана фізичній особі як засіб до існування, належить до особистих майнових виплат, яка виплачується громадянинові і не підлягає поверненню.
Водночас академічна стипендія призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що академічні стипендії, які сплачуються студентам закладів вищої освіти, належать до категорії витрат на навчання таких студентів, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання».
Визначаючи розмір витрат за навчання, суд врахував розмір нарахованої відповідачу стипендії за період навчання з 01.11.2014 по 31.10.2017 (163521,06 грн), а також надані позивачем розрахунки оплати праці науково-педагогічного персоналу (39442,63 грн).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини щодо: незаконності відрахування ОСОБА_1 з Університету з відшкодуванням вартості навчання; наявності у ОСОБА_1 об'єктивних обставин, основна частина яких залежала від Університету, через які вона не мала можливості завершити дисертацію та виконати індивідуальний план роботи у повному обсязі; порушень Університетом вимог законодавства при відрахуванні докторанта ОСОБА_1 ; невиконання Університетом своїх договірних зобов'язань з наукового консультування ОСОБА_1 , оскільки такі доводи фактично зводяться до незгоди із рішенням суду.
Разом з тим, письмові докази наявні в матеріалах справи, які були досліджені судом, доводять встановлені судом обставини не виконання ОСОБА_1 індивідуального плану без поважних причин.
Доводи апеляційної скарги щодо існування об'єктивних причини неможливості виконання індивідуального плану, у тому числі і посилання на обставини виконання трудових обов'язків за сумісництвом в Університеті на посаді доцента на 0,5 ставки (на умовах оплати з погодинного фонду), не лише не доводять факт поважної причини, а й ще спростовують обставини, що академічна стипендія отримана ОСОБА_1 не була основним засобом до існування, а тому є не соціальною в розумінні вимог чинного законодавства та підлягає поверненню (компенсації) позивачу.
Твердження ОСОБА_1 щодо порушення її конституційного права на безоплатне здобування вищої освіти є необґрунтованим, оскільки аспіранти та докторанти не навчаються, а перебувають в аспірантурі та докторантурі, які є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації.
Підготовка ОСОБА_1 здійснювалась відповідно до угоди №8/14 Д про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення від 01 листопада 2014 року.
Вирішуючи спір в частині заявлених зустрічних позовних вимог судом враховано, що ОСОБА_1 оспорює п. 4.1. угоди та зазначала про те, що цей пункт є недійсним, оскільки суперечить чинному на момент її укладення законодавству та умовам типової угоди про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення.
Суд дослідив положення п. 4.1. Угоди та в мотивувальній частині рішення суду зазначив, що підписавши Угоду, ОСОБА_1 погодилася, що докторант відшкодовує КНТЕУ вартість навчання в докторантурі, згідно з наданим розрахунком витрат планово-економічного відділу, у разі: відрахування за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку КНТЕУ; вчинення протиправних дій; невиконання календарного плану роботи докторанта без поважних причин, що підтверджені у встановленому порядку.
За висновками суду ОСОБА_1 погодилась на укладення угоди саме такого змісту, про що свідчить її підпис на ній. Крім того, суд виходив з того, що ОСОБА_1 оспорювала угоду лише в частині стягнення з неї вартості навчання. При цьому, остання не заперечувала інші положення вказаної угоди.
Угода, укладена зі ОСОБА_1 , відповідала вимогам законодавства, відповідач за первісним позовом засвідчила, що всі умови договору їй зрозумілі та вона вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердила свою здатність їх виконувати, що засвідчено її підписом.
ОСОБА_1 , підписавши Угоду, погодилась з тим, що вона мала у встановлений термін виконати календарний план роботи докторанта та захистити дисертацію.
У пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року в справі №607/3693/17 (провадження №14-151цс20) Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов'язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов'язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов'язань суб'єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов'язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов'язання, які, до речі, традиційно вважались такими.
Враховуючи вищевикладений правовий висновок, колегія суддів виходить з того, що зазначене в п. 4.1. Угоди зобов'язання з відшкодування витрат на навчання в докторантурі, згідно з наданим розрахунком витрат планово-економічного відділу, у разі невиконання календарного плану роботи докторанта без поважних причин, що підтверджені у встановленому порядку, є цивільно-правовим договірним зобов'язанням.
Витрати на підготовку докторанта відносяться до поточних видатків (витрат) загального фонду державного бюджету. Університет в розумінні ст. 2 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів, а підготовка докторантів є витратами університету, що пов'язані з підготовкою.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що її не було запрошено на засідання Вченої ради, коли приймалось рішення про її відрахування, є необґрунтованими, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачений обов'язок запрошувати докторанта на засідання Вченої ради при прийнятті рішення про відрахування.
Також в мотивувальній частині рішення викладено міркування суду, щодо відхилення доводів позивача про те, що проректор не мав права підписати угоду від 01 листопада 2014 року, укладену зі ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, оскільки суд вірно застосував положення Постанови КМУ №309 від 01 березня 1999 року «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів».
На момент відрахування ОСОБА_1 зазначена постанова була чинна. Постанова КМУ втратила чинність лише 01 січня 2019 року.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду, що на момент укладення угоди від 01 листопада 2014 року чинним законодавством України було передбачено можливість відшкодування докторантом вартості навчання у разі відрахування за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що відповідачем не доведено невідповідність умов оспорюваної угоди вимогам законодавства та несправедливість умов п. 4.1. угоди, а тому суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним п. 4.1. угоди №8/14 Д про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення від 01 листопада 2014 року.
За наведених обставин, є вірним висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування п. 5 постанови вченої ради від 26 жовтня 2017 року (протокол № 3, п. 5) в частині, що стосується відшкодування вартості навчання ОСОБА_1 та визнання незаконним і скасування п. 1.2. наказу Київського національного торговельно-економічного університету від 31 жовтня 2017 року №3638 «Про відрахування докторанта».
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, та приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги суд дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, оцінив надані докази, не допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду .
З урахуванням наведеного, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, та приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, оцінив надані докази, не допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 08 листопада 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська