справа № 753/2307/23
провадження № 2/753/3096/23
ЗАОЧНЕРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Кравців Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення за непоставлений товар грошових кроштів й відшкодування моральної шкоди, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у лютому 2023 року звернулась до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення за непоставлений товар грошових кроштів й відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивний тим, що 19.09.202 року на сайт інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » вона замовила ноутбук VCI GF66 07-1180OH/16GB/1TSSD/RTX 3070/DOS/144Hz.
Замовлення на поставку їй ноутбука було прийнято відповідачем та зафіксовано за номером 7387, відповідно замовлений товар мав бути доставлений відповідачем їй після сплати нею передплати у розмірі 100% вартості товару. Вартість товару склала 56 425 грн. 00 коп.
Передплата (повна вартість товару) нею сплачена 20.09.2022 року шляхом переведення сум двома платежами: на розрахунковий рахунок, що був наданий відповідачем - 6 475 грн. 00 коп. й готівковими коштами в сумі 39 950 грн. 00 коп., на що відповідачем видано товарний чек № 7387 від 20.09.2022 року, проте товар їй не поставлено.
На її неодноразові звернення до відповідача щодо поставки ноутбука або поверення коштів, сплачених нею за товар, відповідач надавав різні відповіді про те, що замовленого ноутбука немає на складі або його лише замовлено, проте коли саме їй доставлять товар, не відповідав, а через тривалий час забороний їй звертатись до нього з цього питання, заблокувавши її номер телефона.
Не дивлячись на її неодноразові звернення щодо поставки придбаного товару, відповідач ігнорував.
Зважаючи на таку поведінку відповідача, вона вимушено направила на його адресу офіційний лист від 11.11.2022 року щодо повернення коштів у зв'язку із невиконання договору по поставці товару, проте таке звернення відповідачем також проігноровано, що змусило звернутися до суду із цим позовом.
Вказує, що ноутбук є основним знаряддям її роботи як дизайнера, без якого вона не може повноцінно виконувати професійні обов'язки. Й через недотримання відповідачем обов'язку поставки придбаного нею товару, його відсутність, за який вона повноцінно сплатила грошові кошти, зазнала моральної шкоди, що вплинуло на її психологічний стан: у неї підвищилась дратівлиність, погіршився сон та підвищилась тривожність, у зв'язку із чим вона вимушено вживала заспокійливі ліки.
Моральну шкоду оцінює у розмірі 10 000 грн.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити, посилаючись на вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та положення ЦК України щодо договору купівлі-продажу товару й надання послуг.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду), смс-повідомленням, яке доставлено 04.09.2023р. о 9:54 (а.с. 35).
Відзив на позов відповідачем не наданий, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується його заявою від 19.07.2023 року (а.с. 29). Й з 19.07.2023 року правом на відзив не скористався, а відтак суд не знайшов підстаав для повторного відкладення розгляду справи за його заявою від 06.11.2023 року.
Судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності відповідача та за погодженням позивача.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Судом встановлено, що 19.09.202 року на сайт інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » позивачка замовила ноутбук VCI GF66 07-1180OH/16GB/1TSSD/RTX 3070/DOS/144Hz (а.с.7).
Замовлення на поставку позивачу ноутбука було прийнято відповідачем та зафіксовано за номером 7387, замовлений позивачкою за усним погодженням сторін договору товар мав бути доставлений відповідачем після сплати позивачкою передплати у розмірі 100% вартості товару.
Вартість товару склала 56 425 грн. 00 коп.(а.с.7).
Передплата (повна вартість товару) позивачкою сплачена 20.09.2022 року шляхом переведення сум двома платежами: 1. на розрахунковий рахунок, що був наданий відповідачем - 6 475 грн. 00 коп. й 2. готівковими коштами в сумі 39 950 грн. 00 коп., на що відповідачем видано товарний чек № 7387 від 20.09.2022 року (а.с.7), проте товар позивачу не поставлено.
З часу укладення договору позивачка не отримувала жодного повідомлення та інформації від виконавця щодо виконання умов договору про надання послуг (поставку замовленого й оплаченого нею товару 20.09.2022р.).
11.11.2022 року позивачка звернулась до відповідача із письмовою притензією-вимогою про розірвання договору та повернення сплачених гроших коштів за наслідками невиконання виконавчем такого договору (а.с.8).
Так, позивачем ставиться вимога про розірвання договору та стягнення з відповідача сплачених коштів за договором про надання послуг, які підлягають задоволеню.
Положенням статті 629 ЦК України закріплений принцип обов'язковості договору.
Тобто ЦК України закріплює прицип непорушності досягнутих сторонами правочину домовленостей, а відтак і закріплених у договорі відповідних умов. Однак, після укладення договору в процесі його виконання може виникнути потреба у внесенні змін до умов договору за ініціативою однієї або обох сторін, або ж, договір взагалі може бути припинений шляхом його розірвання.
У загальних положенням про договори в ЦК України безпосередньо визначаються підстави та правові наслідки лише щодо зміни та розірвання договору, але не містяться норми, які б конкретно визначали підстави та порядок припинення договору, крім його розірвання, яке є лише однією із підстав припинення договору.
Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.
Зміст договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони відповідно до договору засвідчили, що всі умови договору їм зрозумілі й вони вважають їх справедливими по відношенню до себе та підтвердили свою здатність виконувати умови договору вцілому.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Ст. 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків, споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.4 ст. 10 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, передбачені договором або законом.
Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
Відтак сторони обумовили умови договору: ціну та строк виконання робіт.
Робота, відповідно до ст. 857 ЦК України, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, якості, визначеній у договорі, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.
У встановлений строк, так й на час розгляду справи, відповідач не виконав визначені договором роботи - продаж (поставку) товару не здійснив, водночас гроші за це отримав.
Відповідальність підрядника за неналежну якість роботи встановлена ст. 906 ЦК України.
У зв'язку з недобросовісним ставленням відповідача до зобов'язань за договором, яке суд розцінює як підставу відповідача уникнення відповідальності, адже позивач вцілому не отримав замовлену послугу (поставлення товару).
Права та обов'язки споживачів визначені статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів».
За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Як встановлено в ході розгляду справи відповідач не надав позивачу розрахунковий документ, що посвідчує факт виконання зобов"язання, чим порушив права останнього як споживача.
Встановлено, що договір має істотні недоліки - позивач договір (замовлення на поставку, продаж товару) не виконав, у зв'язку із чим такий договір має бути розірваний зі стягненням з відповідача на користь позивача як замовника сплаченого позивачем вартості товару 56 425 грн. 00 коп.
Відтак, позов в частині розірвання договору та стягнення сплачених грошових коштів за договором підлягає задоволенню.
Суд, вирішуючи спір в частині стягнення 3% річних та інфляційну складову боргу за неналежне виконання зобов'язання відповідно до ст.625 ЦК України, встановив, що позивач добросовісно виконав вимоги договору, а відповідач порушив такі умови договору, не виконав взяті на себе зобов'зання, а тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення 3% річних за просточення виконання зобов'язання за період прострочення виконання зобов'язання - з 21.10.2022 року по 17.01.2023 року (89 днів) складає 412 грн. 75 коп. й 1 536 грн. 55 коп. - інфляційної складової боргу, підлягає задоволенню як така, що ґрунтується на вказаній нормі.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, надавши оцінку письмовим доказам в частині відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу внаслідок дій, які спричинили, як майної шкоди (збитки) у вигляді неотриманого товару, неможливості ним користуватися на роботі, так й моральної, вплинувши на її стан, вважає за необхідне також задовольнити позов й у цій частині частково.
Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач оцінює моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. 00 коп. та обґрунтовує тим, що ноутбук є основним знаряддям її роботи як дизайнера, без якого вона не може повноцінно виконувати професійні обов'язки. Й через недотримання відповідачем обов'язку поставки придбаного нею товару, його відсутність, за який вона повноцінно сплатила грошові кошти, зазнала моральної шкоди, що вплинуло на її психологічний стан: у неї підвищилась дратівлиність, погіршився сон та підвищилась тривожність, у зв'язку із чим вона вимушено вживала заспокійливі ліки, й наразі відповідач відмовляється поствити товар.
Суд приймає до уваги й ті обставини, які мають суттєве значення та впливають на задоволення вимог відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, судом встановлений факт понесеної моральної шкоди позивачем, що виявилася у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна (пункт 3 частини 2 статті 23 ЦК України), а також у зв'язку із протиправною поведінкою щодо нього самого (пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України), та оцінює її з урахуванням принцину розумності та пропорційності у розмірі 5 000 грн. 00 коп., й вважає, що така сума здатна відновити моральний стан позивача.
Натомість заявлена вимога в сумі 10 000 грн. є необґрунтованою, завищеною та не відповідає принципу розумності й пропорційності.
Відповідно до пункту 3 частини 2, частин першої, 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Також при вирішенні цього спору суд враховує керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладлені у пункті 9 постанови від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можловості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності справедливості, а також майнового стану цивільного відповідача.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зважаючи на надані докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, обставини, що спростовують уцілому позовні вимоги, судом не встановлені.
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору в частині вимог про розрвання договору та стягнення коштів на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів», який підлягає стягненню за дві окремі вимоги майного й немайнового характеру (1 073 грн. 60 коп. х 2 = 2 147 грн. 20 коп.) з відповідача на користь держави відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України.
Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, позивачем при зверненні до суду оплачена вимога про відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за правилом ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 22, 23, 526, 625, 633, 837, 901, 906, 907 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позоввами про захист прав споживачів» № 5 від 12 квітня 1996 року (зі змінами та доповненнями), п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення за непоставлений товар грошових кроштів й відшкодування моральної шкоди, - задовольнити часково.
Договір купівлі-продажу ноутбука VCI GF66 07-1180OH/16GB/1TSSD/RTX 3070/DOS/144Hz від 20.09.2022 року, укладений між ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 , - розірвати.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 ,на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , 56 425 грн. 00 коп. - спачених грошових коштів за договором купівлі-продажу товару, 412 грн. 75 коп. - 3% річних, інфляційну складову боргу - 1 536 грн. 55 коп., 5 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди, 1 073 грн. 60 коп. - судового збору, а всього - 64 447 (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок сім) грн. 90 (дев'яносто) коп.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 ,на користь держави 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 (двадцять) коп. - судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.
СУДДЯ: