Дата документу 06.11.2023 Справа№ 334/1495/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 334/1495/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/992/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 286-1 КК України
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 листопада 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Запоріжжя, громадянка України, має середню освіту, не працює, не заміжня, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та їй призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України, звільнена від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді особистого зобов'язання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Вироком суду ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, за наступних обставин.
8 січня 2022 року, приблизно о 22.30 годині, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «ЗАЗ Деу» д.н.з. НОМЕР_1 , здійснювала рух по проїзній частині вул. Дніпровське шосе з боку вул. Істоміна в напрямку вул. Піщаної в м. Запоріжжі. У салоні зазначеного автомобілю перебували пасажири ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Під час руху в районі перетину вул. Дніпровське шосе з вул. Пожарського обвинувачена, діючи в порушення вимог п. 10.1 ПДР України, відповідно до якого: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», не переконалась в безпеці своїх дій, безпричинно змінила напрям руху керованого автомобіля вліво, в результаті чого скоїла виїзд за межі проїжджої частини - на лівий газон та подальшим наїздом передньою правою бічною частиною кузова керованого нею транспортного засобу на електроопору.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді вертикального перелому тіла 3-го шийного хребця (СЗ) без зміщення кісткових фрагментів, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя; закритої черепно-мозкової травми: імпресійного перелому нижньої стінки правої орбіти, мінімального правобічного гемосинису, струсу головного мозку, садни в лобній ділянці ліворуч, гематоми в лобній ділянці праворуч, що кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
ОСОБА_7 та пасажир ОСОБА_12 отримали легкі тілесні ушкодження, а у пасажира ОСОБА_11 будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено.
Порушення ОСОБА_7 вимог п. 10.1 ПДР України знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом її дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги положення ст. 75 КК України, а саме той факт, що ОСОБА_7 порушила правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що виключає можливість її звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, а в іншій частині вирок залишити без змін.
Від захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на адресу апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що з урахуванням обставин вчиненого злочину та даних про особу обвинуваченої, суд може призначити їй більш м'яке покарання. Просить апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково, вирок скасувати та призначити ОСОБА_7 основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді громадських робіт.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинувачену та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 286-1 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі, обвинуваченої ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення за обставини, що пом'якшують покарання; визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння за обставину, що обтяжує покарання; врахував дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, працює не офіційно.
Крім того, суд першої інстанції врахував вік та стан здоров'я ОСОБА_7 , а також думку потерпілої, яка просила призначити їй покарання, не пов'язане з позбавленням волі, оскільки обвинувачена є її близькою подругою та відшкодувала усі завдані збитки.
З урахуванням усього вищевикладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість призначення обвинуваченій покарання без ізоляції від суспільства, зі звільненням від його відбування з випробуванням.
Проте, суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_7 , самовпевнено та безвідповідально керуючиу стані алкогольного транспортним засобом, у салоні якого знаходилось троє пасажирів, грубо порушила Правила дорожнього руху України, чим наражала оточуючих на небезпеку, легковажно розраховувала на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, а також тяжкі наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають в отриманні однією з пасажирок тяжких тілесних ушкоджень.
З урахуванням даних про особу обвинуваченої, перебування останньої в стані алкогольного сп'яніння, а також враховуючи наслідки у вигляді заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 апеляційний суд враховує як вищевказані обставини, що не були належним чином взяті до уваги судом першої інстанції, так і те, що вона вчинила тяжкий злочин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, від якого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, самовпевнено та безвідповідально експлуатувала транспортний засіб.
Зазначене свідчить про те, що покарання з випробуванням не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.
Окремо слід звернути увагу на встановлену в ст. 75 КК України пряму заборону звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у випадку порушення нею правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вказана заборона повністю виключає можливість застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
З приводу можливості застосування до покарання положень ст. 69 КК України колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Скасовуючи попередній вирок Запорізького апеляційного суду від 30 січня 2023 року, Верховний Суд у своїй постанові від 24 травня 2023 року категорично зазначив, що враховуючи обставини даного кримінального провадження, тяжкість наслідків та факт перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння, застосування до призначеного покарання ст. 69 КК України є недоцільним, неправильним та таким, що суперечить ст.ст. 50, 65 КК України.
Нових даних про особу обвинуваченої та обставин, які б наддавали можливість застосування положень ст. 69 КК України до призначеного покарання при новому апеляційному розгляді провадження судом встановлено не було.
Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора та враховуючи норми ч. 2 ст. 404 КПК України, яка дає суду апеляційної інстанції право вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, колегія суддів вбачає, що судом першої інстанції було необґрунтовано визнано вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння обставиною, що обтяжує покарання, з огляду на наступне.
З огляду на ч. 3 ст. 337 КПК України, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише у випадку, коли це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування не зазначив в обвинувальному актівчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння як обставини, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Враховуючи, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286-1 КК України вже містить кваліфікуючу ознаку злочину «вчинене в стані сп'яніння», що відрізняє вказане кримінальне правопорушення від кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, то суд не міг ще раз враховувати вказану обставину при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Разом з тим, враховуючи відсутність обставин, що обтяжують покарання, визнання обвинуваченою своєї вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також дані, які позитивно характеризують особу обвинуваченої, колегія суддів вважає за можливе призначити їй покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, з його реальним відбуванням, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення засудженої та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 задовольнити.
Виключити з мотивувальної частини вироку суду посилання на вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння як на обставину, що обтяжує покарання.
Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2022 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання рахувати з дня фактичного затримання засудженої.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4