Справа № 932/2670/23
Провадження № 2/932/804/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Овчиннікової О.С.,
при секретарі - Орищиній І.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
за участю представника відповідача ДКСУ - Паращенко Ю.О.,
за участю представника ГУНП - Штирхунової А.Д.,
за участю представника відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури - Запорожської Д.Є.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області , Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області , Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якому зазначила, що при розподілі спадкового майна вона зазнала моральної фізичної шкоди від бездіяльності правоохоронних органів, прокуратури, незаконного судового рішення про виселення її зі спадкової власності. В грудні 1998 року її та її сім'ю було побито, виселено з будинку, майно було викинуто на вулицю. Побиття було зареєстроване в Бабушкінському районному відділенні міліції м.Дніпропетровська. Судовим рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ( суддя Решетник М.О.) від 10.09.2007 року були порушені її спадкові права, рішення було ухвалене з порушенням чинного законодавства. Дана цивільна справа розглядалася з 2000 року по 2007 рік. Вона зверталася зі скаргами до Міністерства юстиції, в органи прокуратури про незаконне виселення, про порушення її прав на спадкове майно, про затягування розгляду цивільної справи. Однак бездіяльність правоохоронних органів, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду принизили її честь, права на сімейне життя, погіршення стану здоров'я , знищення її майна. Незаконне рішення судді Решетника М.О. було направлене на примусове виконання в державну службу. Державний виконавець ОСОБА_2 викинув її на вулицю, її майно : гроші, срібні та золоті вироби, особисті речі також викинув на вулицю. Вона поселилася в машині біля двору. Через півроку виїхала до с. Василівка Солонянського району Дніпропетровської області. В 2015 році помер батько її дітей ОСОБА_3 , який заповів їй частину комунальної квартири АДРЕСА_1 . Власниця іншої частини комунальної квартири ОСОБА_4 самовільно розпорядилася спільним майном: змінила замки в квартирі. Позивачка подарувала частину квартири своєму синові - ОСОБА_5 , з яким вони зверталися до поліції та прокуратури зі скаргами на незаконні дії ОСОБА_6 . В вересні 2018 року ОСОБА_4 подала позов до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська до неї про усунення перешкод у користуванні квартирою, потім з'ясувалося, що власником частини квартири є ОСОБА_7 , а ОСОБА_4 подарувала свою частку квартири іншій особі. В 2021 році ОСОБА_4 подала заяву про залишення позову без розгляду. Вона з сином зверталася до прокуратури, суду, поліції про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України за неповагу до суду, за дачу завідомо неправдивих свідчень. Але їм було відмовлено. Вважає, що органами держави їй спричинено матеріальну шкоду в сумі 1000000 грн., моральну шкоду в розмірі 5000000 грн. з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, на їхньому задоволенні наполягала.
Представник відповідача - Дніпропетровської обласної прокуратури Запорожська Д. надала відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі з огляду на їхню необгрунтованість та безпідставність. Так, ст. 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду» передбачені певні підстави відшкодування, які в даному випадку ОСОБА_1 не зазначені та недоведені. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою , і довести наявність цих умов має позивач на підставі ст. 1173 ЦК України. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем , який в позовній заяві має зазначити , які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обгрунтовується розмір компенсації. Оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст.ст. 1176, 1167,1173,1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення , дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, наявність шкоди , протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст. 81 ЦПК України є обов'язком позивача. Однак доказів звернення до суду в порядку ст. 303 КПК України позивачкою не надано. Позивачкою не надано жодного доказу щодо спричинення їй моральної шкоди саме діями ( бездіяльністю) державних органів.
В судовому засіданні представник ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечувала, підтримала обгрунтування, викладені у відзиві, долученому до справи.
Представник Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області подала ОСОБА_9 подала письмовий відзив на позов, в якому зазначила, що заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою , і довести наявність цих умов має позивач на підставі ст. 1173 ЦК України. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем , який в позовній заяві має зазначити , які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обгрунтовується розмір компенсації. Оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст.ст. 1176, 1167,1173,1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення , дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, наявність шкоди , протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст. 81 ЦПК України є обов'язком позивача. Відповідно до відомостей УІАП ГУНП щодо кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 зі статусом «потерпіла» на території Дніпропетровської області не встановлено. Звернення ОСОБА_1 на протязі 2011-2018 рік розглянуті, доказів оскарження дій (бездіяльності) органів поліції позивачкою не надано. Належних та допустимих доказів спричинення матеріальної шкоди в розмірі 1000000 гривень, моральної шкоди в розмірі 50000000 гривень діями чи бездіяльністю органів поліції позивачкою ОСОБА_1 не надано.
В судовому засіданні представник ОСОБА_9 проти задоволення позову заперечувала, підтримала обгрунтування, викладені у відзиві, долученому до справи.
В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України Паращенко Ю.О. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, вважала, що ДКСУ не є належним відповідачем по даній справі, позовні вимоги не обгрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд, вислухавши пояснення позивачки та представників відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке:
З постанови судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.12.1999 року судом вбачається, що за скаргою ОСОБА_1 в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 за ч.2 ст. 106 КК України відмовлено.
З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 04.03.2008 року судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 за ч.1 ст. 296 КК України в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України.
З додаткового рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська (суддя Решетнік М.О.) від 27.12.2007 року справа № 2-62/07 р. вбачається, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.09.2007 року за позовом про поділ спадкового майна визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11.04.1998 року, ОСОБА_1 виділено в натурі та визнано за нею право власності на земельну ділянку площею 0,32 га та домоволодіння АДРЕСА_2 ; Припинено право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_3 ; припинено право власності на 1/6 частину автомобіля ВАЗ -2101, що належали їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
З відповіді заступника начальника Головного управління юстиції від 24.04.2008 року судом встановлено, що в Бабушкінському відділі ДВС у період з 09.11.2007 року по 27.02.2008 року перебувала виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-62 від 08.11.2007 року, виданого Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська , про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_13 та їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_14 з домоволодіння АДРЕСА_3 . В зв'язку з невиконанням добровільно судового рішення державний виконавець примусово виконав рішення про виселення 27.02.2008 року за участю дільничого інспектора Бабушкінського РВ ДМУ у присутності стягувачів. Постановою від 27.02.2008 року виконавче провадження було закрито, роз'яснено порядок оскарження постанови.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
В свою чергу, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
При цьому, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
В даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 1176 ЦК України.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду ).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Позивачем суду не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідачів по відношенню до позивача, та підтверджували б наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та моральною шкодою, на яку посилається позивач. Зокрема, позивачем не доведено факту неправомірності дій працівників органів досудового слідства, дізнання, прокуратури.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди неправомірними діями відповідачів та доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями та завданою шкодою. Взагалі, докази неправомірності дій відповідачів відсутні.
Жодного доказу неправомірності дій відповідачів, що спричинили позивачці матеріальну шкоду в розмірі 1000000 гривень, матеріали цивільної справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи не доведено обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, суд прийшов висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1173,1174,1176 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 274 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області , Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 09 листопада 2023 року.
Суддя О.С. Овчиннікова